Мистецтво у змісті професійної підготовки


Мистецтво у змісті навчального курсу “Основи педагогічної майстерності”



Сторінка20/106
Дата конвертації04.04.2019
Розмір0,96 Mb.
ТипНавчально-методичний посібник
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   106
Мистецтво у змісті навчального курсу “Основи педагогічної майстерності”

Усвідомлення вченими й педагогами України могутньої сили впливу мистецтва на людину сприяє активізації їхніх наукових пошуків щодо дослідження і реалізації можливостей використання педагогічного потенціалу його різновидів у процесі формування професійної майстерності сучасного фахівця.

Особливо це стосується професії педагога, визначальними ознаками майстерності професійної діяльності якого є гуманістична і творча спрямованість, вміння зробити своїх учнів щасливими від перебування на уроці, від спілкування з ним1. Тому для педагога, починаючи із студентських років, важливо опанувати курс практичного педагогічного мистецтва.

З цією метою до професійної підготовки майбутніх вчителів з 1978 року введено навчальний курс “Основи педагогічної майстерності”. І, незважаючи на нелегкий шлях його утвердження, він довів свою педагогічну ефективність й необхідність і став важливою складовою професійної підготовки педагога. Нині він введений до навчальних програм не лише педагогічних, але й професійно-педагогічних навчальних закладів.

Зазначимо, що викладання курсу у цих закладах має свої особливості, зумовлені ступеневістю навчання і порівняно невеликою кількістю годин, відведених на його опанування.

Так, якщо у педагогічних інститутах та університетах курс педагогічної майстерності вивчається з першого по третій курси і на його вивчення відводиться значна кількість годин (наприклад, у Полтавському державному педагогічному університеті ім. В.Г. Короленка згідно із програмою – 112 год.)1, то у професійно-педагогічних коледжах даний предмет вивчається на завершальному етапі навчання (ІУ курс), і на його опанування відводиться усього 34 години для вечірнього стаціонару і 25 годин – для студентів заочної форми навчання.

До того ж, слід враховувати, що більшість студентів вдень працює і тому ввечері на заняттях їхня здатність до засвоєння теоретичного матеріалу знижується. Отже, для того, щоби активізувати їхню навчальну діяльність, потрібно створити ситуацію здивування, вільного творчого пошуку: “А як би це зробив я?”.

Крім того, важливою вимогою щодо організації вивчення курсу “Основи педагогічної майстерності” у групах бакалаврів педагогіки є забезпечення його зв’язку не лише з педагогічною діяльністю, а із життям взагалі. Це зумовлено тим, що в сучасних умовах студентами стають не лише педагоги професійних навчальних закладів, а й безробітні, охоронники, працівники торгівлі, служби побуту тощо. Дехто з них (і вони

цього не приховують) вступив на навчання не для того, щоби здобути професію педагога професійного навчання, а для того, щоби не марнувати часу без роботи і просто отримати диплом. У таких студентів не сформовано педагогічної спрямованості та інтересу до оволодіння педагогічною професією і перше питання, яке вони задають – “Навіщо це нам потрібно?”.

Тому важливими завданнями педагога є:



  1. Показати, що вивчивши ряд тем курсу, студенти оволодіють цінними для них практичними вміннями керувати собою, завойовувати ініціативу у спілкуванні, розв’язувати життєві конфлікти тощо.

  2. Переконати їх, що професія педагога є настільки цікавою, що ступивши на цей шлях, можна отримувати таке моральне задоволення і радість від своєї праці, які не вимірюються ніякими грошима.

  3. Довести, що педагогічна майстерність – це не божий дар, який дається лише обраним, а результат великої роботи над собою, доступний кожному педагогу, який працює за покликанням і любить дітей1.

Як зазначав А.С.Макаренко у статті " Деякі висновки з мого педаго­гічного досвіду": " Майстерність вихователя не є якимось особливим мистецтвом... але це спеціальність, якій треба вчити, як треба вчити лікаря його майстерності, як треба вчити музиканта. … Я добивався опанування майстерності і спочатку навіть не вірив, та чи є така майстерність, або чи потрібно говорити про так званий педагогічний хист. Але хіба можемо ми покластися на випадковий розподіл талантів? Скільки у нас таких особливо талановитих вихователів? І чому має страждати дитина, що потрапила до неталановитого педагога? Й чи можемо ми будувати виховання ... у розрахунку на талант? Ні, треба говорити тільки про майстерність, тобто про дійсне знання виховного процесу, про виховне вміння”1.

Ось чому, розпочинаючи вивчення курсу “Основи педагогічної майстерності” (далі “ОПМ”), викладач визначає його як навчальну дисципліну психолого-педагогічного циклу, спрямовану на розвиток особистості, професійної діяльності та творчої індивідуальності майбутнього педагога професійного навчання.

Метою вивчення курсу ОПМ є формування у майбутніх педагогів професійного навчання комплексу властивостей особистості, що забезпечать високий рівень самоорганізації його професійно-педагогічної діяльності, а також вироблення у нього потреби у самовихованні, самовдосконаленні, прояві своєї творчої індивідуальності у цій діяльності.

Основні завдання курсу полягають у:



  • допомозі студентам пізнати особливості обраної професії, усвідомити роль особистості педагога у навчально-виховному процесі ПТНЗ;

  • ознайомленні їх із рівнем вимог до своєї професії та комплексом методик діагностування своєї відповідності останнім;

  • актуалізації знань, умінь та навичок, набутих під час вивчення дисциплін інших навчальних циклів;

  • сприянні розвитку педагогічних здібностей та задатків, професійних якостей і компетентності, професійної і творчої індивідуальності, необхідних майбутньому педагогові у його професійно-педагогічній діяльності (наприклад, вміння керувати своїм емоційним станом у складній педагогічній чи життєвій ситуації);

  • формуванні педагогічного досвіду і професіоналізму, індивідуального стилю діяльності, уміння доцільно добирати і використовувати методи й засоби педагогічного впливу у кожній конкретній ситуації навчання і виховання;

  • вихованні професійної культури;

  • створенні мотивації щодо розробки і реалізації особистої програми неперервної самоосвіти й  вдосконалення;

  • ознайомленні із системою роботи педагогів-новаторів, передовим педагогічним досвідом сучасних педагогів професійного навчання;

  • збагаченні студентів досвідом участі в групових та індивідуальних формах організації педагогічної діяльності, навченні їх вступати у педагогічний діалог, дискусію; проводити рольові та ділові ігри, здійснювати педагогічне моделювання, організовувати індивідуальну роботу учнів, скеровувати процес їхнього самовиховання тощо.

Зрозуміло, що за 34 години неможливо повністю сформувати в студентів педагогічну майстерність. Отже, головним завданням викладача стає пробудження в них потреби у самостійному самовдосконаленні. Він надає їм у цьому необхідну допомогу: ознайомлює із літературою з проблем педмайстерності, консультує при створенні індивідуальних програм професійного саморозвитку тощо.

Для того, щоби допомогти студентам повірити у себе, у свої педагогічні сили необхідно перетворити заняття на творчу лабораторію. Тут усі стають співавторами педагогічного дійства, не бояться бути осміяними, приниженими товаришами чи педагогом за висловлення своєї думки. Студенти доброзичливо і поблажливо ставляться один до одного і працюють на такому творчому рівні, коли вже, за висловом К.Юнга, «не я думаю», але «у мені думається». Отже і результати своєї праці оцінюють не стільки розумом, скільки емоціями і відчуттями: «я задоволений» чи «я не задоволений».

Досягнення такого рівня взаємодії із студентами дає велику насолоду і їм самим і викладачеві. Але, у той же час, ускладнює роботу педагога, оскільки він вже не може провести заняття стандартно, бо порушиться той творчий зв’язок, який зумовлює ефективність усього процесу оволодіння студентами азами педмайстерності. Таким чином, викладаючи даний курс, педагог творчо зростає сам.

Значну роль у цьому відіграють мистецькі засоби: театралізація; ділові й рольові ігри; творчі завдання; аналіз художніх творів, театральних вистав та кінофільмів; складання лінгвістичних казок, сінквейнів та хайку; використання популярних пісень для аналізу відповідності текстів нормам моралі, естетики і культури мовлення (зокрема, “Шоколадний заєць” - П’єра Нарциса, “Мусі-Пусі” - Каті Лель, “Лукава кішка” – гурту “Океан Ельзи” та ін.). Різновиди мистецтва застосовувалися під час вивчення майже усіх тем курсу.

Наприклад, у ході опрацювання теми “Педагогічне спілкування” (питання – “Соціальна перцепція”) з метою порівняння еталонів привабливості людини у різні епохи та у різних соціальних спільнотах використовувалися репродукції картин братів Лімбург “Місяць квітень”, Ж. Фуке “Мадонна з немовлям” (раннє Відродження), П. Рубенса “Персей і Андромеда” (епоха барокко), твір О. Гріна “Червоні вітрила”, репродукція картини В. Іваніва “Оксана” (сучасність) тощо.

Для педагога засвоєння художньої мови мистецтва, художніх образів-характерів, відображених у мистецьких творах, є професійною необхідністю, оскільки вони допомагають йому розкрити характери своїх вихованців не в абстрактно-теоретичних формулах, а у конкретно-історичних, живих образах. Чим глибше педагог занурюється у світ мистецтва, вважає Б. Лихачов, тим ближче він до пізнання своїх вихованців, до оволодіння педагогічним мистецтвом, до усвідомлення його сутності і близькості до мистецтва скульптора, режисера, актора тощо. “У кожній галузі мистецтва є свій матеріал, з якого художник творить свій витвір. У живописця – це фарби, у скульптора – глина; у музиканта – звуки і т.д. Артист же творить із самого себе … Його матеріалом є він сам – його зовнішність, голос, дикція, манера, заразливість1. Ці слова правомірно можна віднести і до професії педагога. Тому, переадресовуючи педагогам звернення К. Станіславського до акторів, можна сказати “Ми маємо справу не тільки з голосом, як у співаків, не тільки з руками, як у піаніста, не тільки з ногами і тілом, як у танцюриста, але одночасно і відразу з усіма елементами духовної і фізичної природи людини. Щоб володіти ними, необхідні час і велика систематична праця”2.

Під час вивчення курсу ОПМ викладачеві передусім доцільно звернути увагу студентів на цю близькість театральної і педагогічної дії й охарактеризувати педагогічну діяльність як “театр одного актора”, у якому педагог сам виступає і сценаристом, і режисером, і декоратором, і звукооператором, і актором, що відповідає за якість взаємодії з аудиторією і забезпечення зворотного зв’язку, і вимогливим критиком, який аналізує адекватність втілення педагогічного задуму і визначає напрями роботи щодо вдосконалення своєї особистості й діяльності. “Вчитель – один бог у трьох особах. Він драматург (бо сам складає сценарій кожного уроку), він режисер (а кожний урок – це певною мірою прем’єра), він виконавець головної ролі, і при цьому сам себе одягає, робить зачіску і макіяж. Обслуговує, забезпечує порядок на уроці …”1.

Отже, педагог, як сценарист, режисер і актор повинен опановувати різноманітні техніки впливу на учнів, перетворюючи взаємодію з ними на мистецьку гру: “Педагог не може не грати. Не може бути педагога, котрий не вмів би грати … Але не можна грати лише сценічно, зовнішньо. Є якийсь приводний пасок, який має поєднувати з цією грою вашу прекрасну особистість. Це не мертва гра, техніка, а справжнє відображення тих процесів, які є у нашій душі»2.

Для того, щоби педагогічна “гра” була правдивою, педагогові необхідно вчитися виявляти гнучкість у виборі засобів і способів педагогічної взаємодії, прислухатись до своєї інтуїції, розвивати свої педагогічні, творчі й мистецькі здібності, педагогічну техніку.

“Звичайно, вибудувати педагогічну дію за принципом театральної на уроці – справа зовсім не проста, - вважає академік І.А. Зязюн. - Ще важчою вона є у межах школи. Зрозуміло, колективна дія акторського ансамблю на сцені зовсім інша, ніж педагогічна дія в класі, де педагог-актор має відразу ж стати педагогом-режисером, віддавши свої акторські функції учням”3.

З урахуванням цих вимог слід будувати й проводити заняття з педагогічної майстерності у професійно-педагогічних навчальних закладах.

Так, організаційний етап заняття доцільно перетворити на розв’язання звичайних та нестандартних педагогічних ситуацій, виникнення яких на початку заняття можливе у реальному професійно-технічному навчальному закладі.

Для цього з числа студентів обирається “педагог”, який у запропонованих йому умовах має провести організаційний момент. Умови добираються викладачем відповідно до теми заняття. Наприклад, у темі “Майстерність педагогічного спілкування” можна запропонувати “новому майстрові виробничого навчання”, що вперше прийшов до групи, з якої зняли його попереднього колегу, познайомитися з негативно налаштованими до нього учнями і встановити з ними педагогічний контакт. При цьому учні зустрічають майстра, стоячи на стільцях.

В інших темах можна пропонувати інші ситуації. Ці ситуації мають бути яскравими і несподіваними. Їх слід добирати так, як музикант добирає репертуар для виконання. Якщо буде нецікаво або передбачувано, студенти не сприймуть ситуації і не включаться у роботу.

Вивчаючи тему “Педагогічна майстерність і педагогічна культура педагога професійного навчання”, слід акцентувати увагу студентів на взаємозалежності й співвіднесеності понять загальної, професійної й педагогічної культури і на цій основі сформулювати визначення останньої як вищого комплексного вираження професійності педагогів, гармонії високорозвиненого педагогічного мислення, знань, почуттів і професійної творчої діяльності, що забезпечує ефективну організацію педагогічного процесу.

«Педагогічна культура», на думку П.П. Щербаня, є ширшим поняттям, ніж «педагогічна майстерність» і охоплює 10 основних компонентів:



  1. Наукову ерудицію.

  2. Загальну і національну культуру.

  3. Педагогічні здібності.

  4. Педагогічну майстерність.

  5. Педагогічну етику.

  6. Культуру мовлення.

  7. Культуру спілкування.

  8. Духовне багатство.

  9. Наукову організацію праці (культуру праці).

  10. Прагнення до самовдосконалення1.

Втім, цей перелік можна доповнити ще й такими складовими як духовно-моральна культура, культура поведінки, культура зовнішнього вигляду, інтелігентність тощо.

Духовно-моральна культура розуміється сучасними науковцями як інтегративна якість особистості педагога, що характеризується мірою й способом його творчої самореалізації, рівнем його духовності. Вона визначає гуманістичну спрямованість особистості педагога і може розглядатися як критерій його професіоналізму, оскільки лише моральна, духовна особистість здатна виховати морального і гармонійного учня. Талановитий педагог – завжди людина високої духовності, яка прагне до високих духовних цілей.

На жаль, як свідчать результати дослідження якості педагогічних кадрів України, опубліковані П.П. Щербанем в газеті “Освіта” за 22-29 січня 2003 року, у багатьох нинішніх студентів бракує духовної культури. В них відсутня потреба в музиці, театрі, літературі; несформоване уявлення про соціальну значущість педагогічної праці; відсутній професійний ідеал; з великими зусиллями викладачів формується поняття «професійна честь» і «професійна відповідальність»2.

Через це майбутні педагоги не можуть досягти належного рівня педагогічної майстерності. Отже, для формування останньої     необхідно займатися самовихованням загальної та педагогічної культури  (етапи даного процесу: виникнення потреби, самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція); засвоювати професійні знання, вміння, навички; творчо застосовувати їх під час педагогічної практики; вивчати передовий педагогічний досвід; аналізувати програми самовиховання (наприклад, К.Ушинського, Л.Толстого, план роботи на кожний день В.Сухомлинського); проявляти громадську активність тощо.



Важливим результатом вивчення теми повинно стати усвідомлення майбутніми педагогами взаємозалежності педагогічної культури й педагогічної майстерності, яка виявляється у тому, що педагогічна культура є інтегральною характеристикою педагога-майстра і створює йому можливість піднестися до вершин оволодіння своєї професійною діяльністю. Вона складає фундамент і зміст його професіоналізму, педагогічна ж майстерність є формою прояву загальної і професійної культури педагога у професійно-педагогічній діяльності і результатом набутого педагогічного досвіду й творчого саморозвитку його особистості.

Хоча на кожному занятті з “ОПМ” активно використовуються мистецькі засоби, у навчальному курсі є такі теми, в яких зв’язки педагогічної майстерності й мистецтва проявляються найбільш рельєфно, зокрема: “Педагогічна майстерність як мистецька дія” і “Взаємозв’язок професійної й театральної педагогіки”, “Режисура педагогічного заходу і акторська майстерність педагога професійного навчання”, “Педагогічна техніка”, “Техніка саморегуляції педагога професійного навчання” (питання “Мистецтво як засіб саморегуляції функціонального стану педагога”).

Під час вивчення цих тем студенти:


  • виявляють особливості співвднесених понять: “мистецтво педагогіки” і “педагогіка мистецтва”; “педагогічне мистецтво” і “педагогічна майстерність”; “педагогічна майстерність” і “педагогічна творчість”; “педагогічний талант”, “педагогічна техніка” і “педагогічна технологія”, “педагогічна дія” й “акторська дія” тощо;

  • аналізують доцільність і педагогічні можливості впровадження мистецтва у навчально-виховний процес професійних закладів освіти;

  • визначають, у чому полягає естетика праці педагога професійного навчання;

  • обгрунтовують сутність навчального заняття як театру одного актора;

  • практично знайомляться з потенціалом театральної педагогіки у формуванні педагогічної техніки інженерно-педагогічних працівників;

  • опановують інтерактивні мистецькі техніки арттерапії (музикотерапія, бібліотерапія, танцювальна терапія, казкотерапія, драматерапія, техніка використання масок, маріонеток тощо);

  • випробовують свої сили у режисурі фрагментів педагогічних заходів і акторській майстерності у ролі педагога професійного навчання та ін.

Окремі навчальні теми присвячені педагогічній творчості і розвитку творчої індивідуальності педагога професійного навчання. У ході їх опанування студенти на основі виявлення спільного і відмінного у педагогічній майстерності та педагогічній творчості визначають сутність останньої, аналізують структуру і ознаки творчої індивідуальності педагога професійного навчання, виявляють умови педагогічної творчості і розвитку творчої індивідуальності його особистості, а також вплив мистецтва на їх динаміку тощо.

Під час семінарських і практичних занять активно використовуються педагогічне моделювання, вправи на розвиток педагогічної техніки студентів, розв’язання педагогічних задач; ділові ігри; аналіз педагогічних ситуацій; мікровикладання; виступи із повідомленнями; тренінги та інші форми і методи, зокрема, мистецькі.

Завершується вивчення курсу «ОПМ» диференційованим заліком у формі конкурсу педмайстерності (повністю темплан, програма курсу та деякі навчально-методичні матеріали представлені у Додатку 2.).

З числа студентів обирається журі, решта їх ділиться на дві команди, які змагаються за перемогу у наступних конкурсах:



  1. Конкурс на кращі бренд, слоган та рекламу команди.

  2. Конкурс капітанів (оригінальні запитання за темами з педагогічної майстерності)

  3. Конкурс педагогічних ситуацій (домашнє завдання).

  4. Конкурс на аналіз педагогічної ситуації, запропонованої журі.

  5. Кокурс на кращу розповідь “Я хочу розповісти вам”.

  6. Конкурс “Добре око” (оцінити виступ оратора).

  7. Конкурс педагогічних мініатюр.

  8. Конкурс на краще виконання педагогічних вправ.

  9. Музично-педагогічний конкурс.

  10. Конкурси, запропоновані командами-учасницями.

Команда-переможиця отримує залік автоматом.

Втім, головним результатом вивчення курсу “ОПМ” є не оцінка, а сформований інтерес студентів до педагогічної діяльності і бажання випробувати себе у ній.



Використання мистецтва у процесі викладання навчального курсу “Основи педагогічної майстерності” спрямоване на: усвідомлення майбутніми педагогами професійного навчання сутності професійно-педагогічної діяльності як рефлексивної психофізичної дії; випробовання ними своїх сил у режисурі фрагментів педагогічних заходів і акторсько-педагогічній майстерності у ролі педагога професійного навчання; ознайомлення студентів зі складовими педагогічної техніки; опанування ними інтерактивними мистецькими техніками саморегуляції (музикотерапією, бібліотерапією, танцювальною терапією, казкотерапією, драматерапією, технікою використання масок, маріонеток тощо). Це сприяє формуванню в майбутніх педагогів професійного навчання гуманістичної спрямованості, розвиткові їхніх педагогічних, творчих і художніх здібностей, вдосконаленню професійної компетентності та педагогічної майстерності, а отже - оволодінню ними мистецтвом педагогічної дії.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   ...   106


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка