Міністерство юстиції україни



Сторінка1/7
Дата конвертації22.09.2020
Розмір2,9 Mb.
ТипЗакон
  1   2   3   4   5   6   7

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ

ГОЛОВНЕ УПРАВЛІННЯ ЮСТИЦІЇ

У ЛУГАНСЬКІЙ ОБЛАСТІ

МЕТОДИЧНИЙ ПОСІБНИК


УСВІДОМЛЕНЕ БАТЬКІВСТВО”



м. Луганськ

2010



Затверджено наказом Головного управління юстиції у Луганській області

від 26.10.2010 р. № 957-В

Розроблено спеціалістами відділу правової інформації та державної реєстрації Головного управління юстиції у Луганській області для використання в правоосвітній роботі


Для різних верств населення


Діти завжди були як благословення для сім'ї і для держави. Всі відомі уми людства висловлюють вдячність за те, що діти — це продовження земного життя.

Конвенція ООН про права дитини визначає, що дитиною є кожна людська істота до досягнення 18-річного віку, якщо за законом, застосовуваним до даної особи, вона не досягає повноліття раніше.

У Сімейному кодексі України (ст.6) вказано, що правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років, малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років.

Закон України „Про охорону дитинства” (ст.1) визначає дитину як особу віком до 18 років (повноліття), якщо згідно з законом, застосовуваним до неї, вона не набуває прав повнолітньої раніше.

У Конвенції про права дитини, Декларації та Плані дій Спеціальної сесії Генеральної Асамблеї ООН “Світ, сприятливий для дітей” (травень 2002 р.) наголошується на тому, що саме сім’я перш за все відповідальна за захист, виховання та розвиток дітей.

Законом України „Про охорону дитинства” визначається, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення


належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.

Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Саме батьківський дім та батьківська турбота є найбільш придатним навколишнім середовищем, яке сприяє оптимальному дитячому розвитку.

Безумовно, що дитина - це плід любові і її поява на світ має бути бажаною.

Діти – це найважчий, а тому і найбільш дорогий плід людського творіння.

Як би не кохали подружжя один одного, вони не можуть бути повністю щасливими, якщо у них немає дітей. Діти позитивно впливають на сім‘ю, на родинне життя: урізноманітнюють і збагачують міжособистісні зв‘язки сім‘ї; розширюють сферу її інтересів і потреб; дають батькам емоційне задоволення самим фактом своєї появи на світ, а ще більше – своїми успіхами, неповторною діяльністю; дають можливість батькам ніби повертатися до своїх дитячих років, переживати знову пройдені етапи життя; задовольняють почуття материнства і батьківства, дають можливість жінкам і чоловікам відчувати насолоду від переживання цих високих почуттів; цементують єдність поколінь, підносять престиж сім‘ї як мікроосередку суспільства.

Загальна картина сімейного виховання і всього життя у сім’ї багато в чому визначається тим, як люди уявляють собі батьківство ще до того, як вони реально стали батьками. Батьківство є базовим життєвим призначенням, важливим станом і значною соціально-психологічною функцією кожної людини. В розвинутій формі батьківство включає: ціннісні орієнтації шлюбних партнерів; батьківські установки й очікування; батьківське ставлення; батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання. При цьому варто зазначити, що всі ці компоненти мають три складові – когнітивну, емоційну й поведінкову.

Сьогодні спостерігається падіння народжуваності (незважаючи на вперше зафіксоване у 2002 році зростання кількості народжених), збільшення самотніх, неповнолітніх матерів, зростання розлучень, низький рівень знань з питань планування сім’ї, репродуктивного здоров’я тощо. Однією з причин цього є недостатній рівень підготовки батьків, родини до народження дитини, не усвідомлення значущості дитинства у формуванні особистості.

На сьогодні існує декілька мотивів народжуваності дітей в сім‘ях і дослідники виокремлюють такі жіночі мотиви: прагнення досягти бажаного соціального й вікового статусу; задоволення моделі повноцінного життя; компенсація своїх життєвих проблем; любов до дітей. Щодо мотивації батьківства у чоловіка, то дослідники доводять, що в першу чергу, дитина – його продовження, його друге „Я”. До цього додаються й мотиви компенсації та реалізації себе як батька.

Крім того, слід зазначити, що існує й декілька міркувань щодо того, як батьки сприймають власну дитину та її народження:

- „дитина - моя опора в старості”: деякі батьки виховують в дітях здатність до турботи і піклування, вірності лише їм, постійно ведеться контроль за рівнем турботи, прихильності до батька та матері;

- „дитина - моє виправдання перед людьми”: дитина народжується як суспільна необхідність, тому що так прийнято у суспільстві, так нормально, так потрібно;

- „дитина - плоть від моєї плоті”: батьки сприймають власну дитину лише як власне творіння, продовжувача справи батьків, звичаїв, традицій; не маючи поваги до свободи дитини, батьки підміняють любов до неї любов'ю до власних життєвих цінностей;

- „дитина - реалізація нездійснених мрій”: батьки спрямовують життя дитини на реалізацію мрій, бажань, які вони самі в свій час не змогли реалізувати, тим самим обмежуючи право дитини на вільний розвиток та свободу вибору;

- „дитина - спроба укріпити чи збудувати сім’ю”: зазвичай зустрічається у жінок, які ставлять собі за мету укріпити стосунки в сім’ї, чи попередити залишення чоловіком сім‘ї, “прив'язавши” його до себе дитиною, або примусивши таким чином партнера одружитися;

- „дитина – випадковість”: батьки не бажали дитини, але за певних обставин все-таки вона народжується і є для батьків не в радість, а тягарем; батьки не вдоволені своїм життям і причиною всіх життєвих невдач є дитина.

Досить прикро відзначати той факт, що вищенаведені міркування дуже часто зустрічаються в родинах, а від цього страждають діти, тому необхідно дуже відповідально, усвідомлено підходити до батьківства.

В літературі та психології зараз з'явився новий термін - “усвідомлене батьківство”. Однак його однозначного визначення поки що немає.

Усвідомлене батьківство – це сукупність батьківських якостей, почуттів, знань та навичок, що стосуються виховання і розвитку дитини з метою забезпечення процесу формування здорової та зрілої особистості.

Усвідомлене батьківство – свідоме планування чоловіком і жінкою дитини, відповідальне ставлення до виконання батьківських обов’язків.

Термін “усвідомлене батьківство” є дещо ширшим за поняття “відповідальне батьківство”, адже “відповідальність” є важливим, але не єдиним компонентом цього терміна.

Почуття відповідальності стосовно майбутньої чи вже народженої дитини в обох шлюбних партнерів далеко не завжди синхронне. Можна констатувати, що чоловіки і жінки в поняття відповідальності вкладають різний зміст. Для чоловіка відповідальність відносно дитини, сім’ї – це передовсім матеріальне забезпечення, тобто створення матеріальних благ, фізичного комфорту сім’ї. Для жінки відповідальність полягає в створенні сприятливої атмосфери в домі, душевного комфорту. Зазвичай, почуття відповідальності раніше з’являється в жінки, поза як вона значно більше часу проводить з дитиною, ніж чоловік.

Усвідомлене батьківство повинно охоплювати 2 ознаки:

1. Рівень біологічного розвитку батьків, тобто рівень фізіологічного розвитку організму, підготовленості організму жінки до вагітності. На думку вчених організм жінок краще підготовлений до вагітності і материнства у віці 23-28 років, чоловікам краще ставати батьками після 20 років.

2. Психологічна підготовленість до батьківства - полягає у тому, наскільки майбутні тато і мама усвідомлюють батьківство, наскільки вони психологічно підготовлені до цього, чи розуміють всю відповідальність.

Прикро відзначати, що в наш час багато випадків батьківства в ранньому віці. Причиною цього є ранній психологічний розвиток дітей, вплив телебачення та Інтернету, недоліки виховання, моральні устої суспільства. Значний вплив на це має і законодавство. Так, наприклад, Сімейний кодекс України містить норму про те, що за заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам (ч.2 ст.23). Стаття 4 вищеназваного Кодексу закріпляє право особи, яка народила дитину, незалежно від віку, на створення сім'ї.

Відповідно до статті 156 Сімейного кодексу України неповнолітні батьки мають такі ж права та обов’язки щодо дитини, як і повнолітні, й можуть здійснювати їх самостійно. Неповнолітні батьки, які досягли 14 років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини. Неповнолітні батьки мають право на безоплатну правову допомогу у суді.

Досить часто зустрічаються випадки незапланованої вагітності, результатом якої є аборт. Аборт – це передчасне, навмисне переривання вагітності за згодою жінки. За статистикою в світі щодня робиться 100000 абортів, тобто щодня вбивають 100000 ненароджених дітей. На сьогодні це є дуже великою проблемою суспільства, над якою повинен замислюватися кожен.

Разом з тим, необхідно підкреслити, що відповідно до статей 49 та 50 Сімейного кодексу України кожна жінка має право на материнство, а чоловік – на батьківство. Це право охороняється державою і одним із засобів охорони є відшкодування завданої моральної шкоди за позбавлення жінки, чоловіка можливості здійснення репродуктивної функції у зв’язку з виконанням конституційних, трудових, службових обов’язків або в результаті противоправної поведінки щодо них.

Однак, відповідальне батьківство зводиться не до того, щоб мати дитину, а щоб виконувати батьківські обов’язки. Адже саме батьки формують особистість дитини, її моральні якості, впливають на фізичний, моральний, інтелектуальний, соціальний розвиток, створюють умови для збереження гідності дитини шляхом виконання батьківських прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов’язки, незалежно від того, чи перебували вони в шлюбі між собою. Тобто незалежно від того, були чоловік та жінка одружені чи ні, вони несуть однакову відповідальність за виховання, навчання та розвиток дитини, та мають однакові права щодо дитини. Не впливає на обсяг прав та обов‘язків батьків і розлучення між ними шлюбу. Зараз досить часто можна почути від батьків, які проживають окремо від дитини, що це „колишні діти”. І якщо дружини та чоловіки після розірвання шлюбу стають „колишніми”, то діти залишаються рідними на все життя. „Колишніх дітей” не буває. Крім того, стаття 155 цього Кодексу закріплює, що відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Визнання шлюбу недійсним також не впливає на обсяг взаємних прав та обов‘язків батьків і дитини, яка народилася у цьому шлюбі (ст. 47 Сімейного кодексу України). Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування про неї.

Стаття 155 Сімейного кодексу України закріпляє моральні принципи здійснення батьківських прав та виконання обов'язків, серед яких можна виділити такі:

- повага до прав дитини та її людської гідності – означає, що батьки зобов'язані спрямовувати свою виховну діяльність таким чином, щоб дитина відчувала, що вона теж є людиною, виховний вплив батьків не повинен стримувати прагнення дитини до самовираження, вони зобов'язані допомогти дитині сформуватися як особистості;

- здійснення батьківських прав з урахуванням інтересів дитини – означає збереження здоров'я дитини, сприяння нормальному фізичному та психічному розвитку, виховання в ній тих якостей, що вимагаються від людини з урахуванням вікових змін;

- відповідальність батьків за невиконання батьківських обов'язків – під цим принципом слід розуміти те, що ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є правопорушенням, за яке може встановлюватися адміністративна, кримінальна, цивільно-правова, сімейно-правова відповідальність.

Одним із основних обов'язків батьків є обов'язок батьків забрати дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я (стаття 143 Сімейного кодексу України). Якщо ж батьки не забрали дитину, то таке право надається бабі, діду, іншим родичам з дозволу органу опіки і піклування. Дитина може бути залишена батьками у пологовому будинку або в іншому закладі охорони здоров'я, якщо вона має істотні вади фізичного або психічного розвитку, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. В даному випадку залишення дитини не є підставою для позбавлення батьківських прав і не припиняє батьківських обов'язків. Якщо батьки не забрали дитину з пологового будинку та іншого закладу охорони здоров'я без поважних причин і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування, то вказана відмова підставою для позбавлення їх батьківських прав.

Народження дитини - це юридичний факт, якому Закон надає правове значення, тому стаття 144 Сімейного кодексу України встановлює обов'язок батьків зареєструвати народження дитини в державному органі реєстрації актів цивільного стану не пізніше одного місяця від дня народження дитини з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові. Несвоєчасна без поважної причини реєстрація батьками народження дитини в державних органах реєстрації актів цивільного стану тягне за собою адміністративну відповідальність. Реєстрація народження дитини провадиться за місцем народження дитини або за місцем проживання її батьків чи одного з них за їхньою усною чи письмовою заявою, а в разі хвороби, смерті батьків або з інших причин неможливості зареєструвати народження - за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, у якому народилася дитина або в якому на цей час вона перебуває. Документом, що підтверджує факт реєстрації народження дитини є Свідоцтво про народження.

Основними серед всього комплексу батьківських прав та обов'язків, які закріплені сімейним законодавством, є обов'язки та права батьків щодо виховання та розвитку дитини, які здійснюються і виконуються батьками спільно. Виховання - це вплив на свідомість та поведінку людини з метою формування певних установок, понять, принципів, ціннісних орієнтацій, які забезпечують необхідні умови для її розвитку, підготовки до життя та праці. У статті 150 Сімейного кодексу України міститься перелік обов'язків батьків щодо виховання та розвитку дитини. До них закон відносить:

- виховання дитини в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини;

- піклування про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток;

- забезпечення здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готування її до самостійного життя;

- повага до дитини.

Також ця стаття містить і обов'язок батьків утримуватися від певних дій при вихованні дитини, зокрема, заборонені:

- будь-які види експлуатації дитини;

- фізичні покарання, а також застосування інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Крім обов'язків по вихованню дитини, батьки наділені певними правами, серед яких:

- право на особисте виховання переважно перед іншими особами;

- право залучати до виховання інших осіб, передавати дитину на виховання фізичним та юридичним особам;

- право обирати форми і методи виховання, крім тих, що суперечать закону та моральним засадам суспільства.

Одними із основних прав батьків також є право батьків на самозахист дитини та право на визначення місця проживання дитини. Стаття 154 Сімейного кодексу визначає, що батьки мають право на самозахист своєї дитини, право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини. Крім того, батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом.

Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, якщо таке право обмежене законом. Якщо дитина проживає з одним із батьків, то той з батьків, з ким не проживає дитина, має право на контакт з дитиною.

Поняття „контакт з дитиною” визначено у Законі України „Про охорону дитинства”.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка