"Міжнародний досвід діяльності парламентської опозиції. Політичні дебати. Регламентування участі опозиції в діяльності Верховної Ради України"



Скачати 439,76 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації15.10.2019
Розмір439,76 Kb.
ТипРегламент
  1   2

СТЕНОГРАМА

"круглого столу" в Комітеті з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України на тему: "Міжнародний досвід діяльності парламентської опозиції. Політичні дебати. Регламентування участі опозиції в діяльності Верховної Ради України"


22 березня 2017 року

ЛУБІНЕЦЬ Д.В. Доброго дня! Я 5 хвилин зачекав. Але нашим гостям хочу сказати, що ми звикли, що регламентний комітет повинен бути взірцем роботи українського парламенту, і завжди у нас засідання починаються рівно о 15 годині. На майбутнє, наших гостей ми так само будемо запрошувати трошки раніше, щоб рівно о 15-й, якщо у нас захід запланований, то ми його, щоб так і починали. Єдине, що ми чекаємо нашого колегу Михайла Миколайовича Папієва, який і повинен, врешті-решт, сказати, що ж буде відбуватися з нашою опозицією і що з нею робити.

Отже, шановні учасники "круглого столу", шановні гості! Дозвольте від імені Комітету з питань Регламенту та організації роботи Верховної Ради України та від себе особисто висловити всім щиру подяку за участь у нашому заході та сподівання, що робота "круглого столу" буде плідною, а найголовніше, її результати будуть реалізовані в майбутньому.

Тема сьогоднішнього "круглого столу": "Міжнародний досвід діяльності парламентської опозиції. Політичні дебати. Регламентування участі опозиції в діяльності Верховної Ради України". Тема дійсно дуже непроста. І останнім часом дуже багато її починають обговорювати, бо в стінах Верховної Ради України ця тема зазнавала вже змін. Так, якщо ми згадаємо Регламент Верховної Ради України, який був затверджений, від 10 лютого 2010 року Законом № 1861-6, то питання правового статусу та порядок функціонування парламентської опозиції визначалися окремою главою. Це була Глава № 13 "Парламентська опозиція". Цю главу було виключено на підставі Закону України про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України від 6 жовтня 2010 року, Закон 2600. Ви знаєте, що були внесені зміни до Регламенту Верховної Ради України, бо були зумовлені необхідністю приведення положень Регламенту Верховної Ради до чинної Конституції України. А ви знаєте, що тоді на підстві рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2010 року в неконституційний спосіб парламент повернувся до Основного Закону - Конституції зразка 1996 року. Після цього Регламент змінили і такий термін, як "парламентська опозиція" зник з Закону про Регламент, організацію роботи Верховної Ради України.

З моменту відновлення дії окремих положень Конституції України, згідно закону від 21 лютого 2014 року, минув вже третій рік, однак дотепер зміни, які б відповідали конституційним нормам, вони не внесені, не розглянуті і не прийняті українським парламентом. Це, зокрема, зміни, що стосуються визначення порядку утворення, організації та припинення діяльності коаліції депутатських фракцій, депутатських груп в українському парламенті. Та так само поряд із статею 83-ю Конституції України не регламентована робота парламентської опозиції. І питання, яке сьогодні ми будемо з вами вирішувати, по-перше: чи потрібно це робити? По-друге: в який спосіб? По-третє: якщо ми кажемо – для парламентської опозиції, то хто повинен визначати, хто буде входити в парламентську опозицію? Окремо: чи можуть входити в парламентську опозицію окремі групи народних депутатів або тільки фракції?

Отже, для того щоб знайти раціональний спосіб вирішення цього питання, ми з вами й ініціювали проведення цього "круглого столу". І разом з депутатами діючими, депутатами Верховної Ради, у нас присутня Олена Крандакова, яка є Президентом Асоціації народних депутатів України. І якраз ця Асоціація і скаже на основі попереднього досвіду, що нам потрібно робити.

Дуже приємно, що, як завжди, нас підтримують і Програма USAID, її керівник Ігор Когут, і Володимир Крижанівський, і молоді експерти – Лабораторія законодавчих ініціатив. Тому достатньо серйозна присутність у нас на цьому "круглому столі".

І ми чекали, коли приєднається до нас наш колега - Михайло Миколайович Папієв. Радий вас вітати, справжню опозицію.

І я з вашого дозволу хотів би запропонувати, зараз ми дамо можливість так само сказати декілька вітальних слів Ігорю Когуту і Олені Крандаковій. І перейдемо до самої нашої дискусії, до того, що, врешті-решт, робити з парламентською опозицією в стінах українського парламенту.

Дякую вам усім. І всіх запрошую до роботи.

Отже, Олено, вам перше слово.
КРАНДАКОВА О.В. Шановні колеги! Маю велику приємність вітати нинішнє покоління народних обранців від імені тих, хто свого часу створив Незалежну державу, оформив її законодавчо і без пролиття крові передав її наступним поколінням парламентарів.

І ось тут виникло те, що колись сказав Великий Тарас: "Доборолась Україна до самого краю…". Дехто з тих, що за часи прийняття Декларації про Незалежність під стіл пішки ходив, сказав, що Незалежність нам впала на голови зненацька і що це тільки з 2000-го почали розбудовувати демократичну державу. А досі це не було нічого?

Але зараз не про те. У всіх парламентах світу опозиція, як у тій байці: "На те щука в річці, щоб карась не дрімав". Вона пильнує зваженість законопроектів, щоб, не дай Бог, їх не перекосили в один бік, той, що не на користь країні або виборцям. І на кожні міри коаліції в опозиції декілька варіантів своїх пропозицій. І ще постійний строгий контроль стосовно відповідності процедур Регламенту.

Мені пощастило працювати в одному скликанні з автором Регламенту – Носовим Владиславом Васильовичем. Ви б бачили, як скрупульозно він опрацьовував кожну норму його. Для аргументації того чи іншого абзацу він посилався на аналогічні документи вже давно існуючих парламентів світу, регламенти яких він виписував, перекладав і створював бібліотеку підвалин парламентаризму в Україні. Зараз, спостерігаючи за процесами у Верховній Раді України, виникає враження, що Регламент писався автором для самого себе, тому що в залі йде постійне його порушення. І ось тут і мав би прозвучати тверезий голос опозиції і не тільки голос. За ним мали б бути задіяні сили, не фізична сила ніг чи рук, а сила переконань, вимог і дій на суспільство з тим, щоб заборонити витирати ноги об парламент. Оце б і показало народові відкритість парламенту, його дієвість і спроможність діяти в любих умовах. А то між розмовами про те, яку найкраще демократію хто будує, довели країну до війни.

Ми стоїмо на порозі обвалу судових справ в Європейському Суді з прав людини. Ось що буває, якщо без належної кваліфікації, з розгулом популізму, без належної дисципліни виписування законодавства та в чіткій відповідності до норм Регламенту, а це закон, вище якого тільки совість і Бог, твориться хаос, виписування норм існування держави і суспільства. Регламентний комітет – це альма-матір порядку в парламенті, поданні та прийнятті законів, а звідси і порядку в країні. Не радили б вам про це забувати. Але раді кожного разу, коли регламентний комітет повертається до вирішування нагальні питань, які стоять на часі.

Хочу побажати всім наснаги і результативності в цій дії, щоб не здійняли бурю просто в стакані води, щоб це був результат. Дякую.


ЛУБІНЕЦЬ Д.В. Дуже вам дякую за високу оцінку діяльності регламентного комітету. І, дійсно, з того, з чого ми починали, ми не відповідаємо, на жаль, за діяльність всього українського парламенту, але те, що стосується діяльності регламентного комітету, всі члени регламентного комітету чітко діють згідно закону.

Отже, Ігор Когут.


КОГУТ І.Л. Дякую, пане Дмитре.

Шановні народні депутати, члени Комітету з питань Регламенту, забезпечення діяльності Верховної Ради України, шановні експерти, учасники цього "круглого столу"! Програма USAID "Рада", в принципі, з великою приємністю і завжди із задоволенням підтримує ініціативи комітету на обговорення різноманітних питань, що стосуються удосконалення чи просто виконання Регламенту, в тому числі врегулювання статусу і коаліції, і опозиції, більшості, меншості. Це завжди у нас дискусія триває, точиться в цьому кабінеті, це не перша дискусія і, я переконаний, не остання. Але наша роль і те, що ми можемо запропонувати для народних депутатів України , для експертів, для працівників Апарату Верховної Ради – це певний свій експертний аналітичний погляд на ці проблеми.

Ми, звичайно, дуже раді бачити тут Асоціацію народних депутатів України, ми вважаємо, що така інституція має брати більш активну роль в житті парламенту, Верховної Ради з точки зору досвіду, і цей досвід повинен братися до відома в процесі. Якщо не в законодавчому процесі безпосередньо, то, принаймні, в таких засадничих речах, як Регламент, як реформа парламенту, це дуже важливо для нас.

І властиво в цьому сьогоднішньому тренді внутрішньої реформи парламенту врегулюванню статусу парламентської опозиції відведено, я б не сказав значну, але певну, конкретну частину цієї дорожньої карти і діяльності. Зокрема, проводяться засідання лідерів політичних фракцій в парламенті в так званому режимі засідань Жана Моне, де в першу чергу питання стоїть про побудову консенсусу, певного політичного консенсусу в парламенті навколо в першу чергу реформи самого законодавчого органу, але з іншого боку, навколо ключових питань конституційного й іншого розвитку країни.

Наша задача, і ми тут намагаємося бути послідовними, постійно підтримувати діалог на рівні комітету, щоб навіть результати сьогоднішнього обговорення могли бути частиною оцих "Діалогів Жана Моне", щоб ця інформація принаймні циркулювала. Тому що парламент – це не тільки місце для дебатів, для дискусій, але це й циркуляція інформації. Для цього ми підтримуємо діяльність Європейського інформаційно-дослідницького центру, от сьогодні матеріали якого ви маєте. І я би закликав і комітет, і народних депутатів України дедалі частіше звертатися до послуг цього центру для того, щоб отримувати різного плану інформацію.

З іншого боку, ми вже тут проводили не один захід, і в червні вже з питань інституалізації коаліції та опозиції був проведений захід – "круглий стіл". Ми маємо можливість реферувати до його результатів, і це дуже важливо, за підсумками тієї розмови. Здається, це була просто розмова експертів: кожен щось сказав, кожен висловив свою думку. Але експерти Лабораторії законодавчих ініціатив взяли, підсумували і ми маємо вже якийсь матеріал, котрий можна брати для подальших дискусій, дебатів.

Але, звичайно, що ми очікуємо як Програма "РАДА"? Я громадянин України, я виборець. Я очікую, що насправді на рівні Регламенту, на рівні простих парламентських процедур ми побачимо ефективний, легітимний інститут представництва, дієздатний з точки зору представництва. Чому ми говоримо про опозицію? Тому що це про представництво. Чому ми говоримо про опозицію? Тому що це про законодавчий процес. Чому ми говоримо про контрольну функцію парламенту і про опозицію? Так само, контроль не тільки ззовні, не тільки парламентський, а контроль насправді всередині парламенту. Це стримування і противаги, котрі дуже часто рятують демократію. Ми це спостерігаємо в цьому публіцистичному світі сьогоднішньому, де є дуже багато популізму і все менше раціональних рішень. І дуже часто статус опозиції рятує, просто оце стримування й противаги – вони рятують країну і тримають на плаву сам демократичний устрій.

Тому для нас як для Програми USAID РАДА ця тема є надважливою. І ми би хотіли справді бачити, що ми в якійсь перспективі перейдемо від таких експертно-філософських розмов до рішень.

Але, зрештою, я погоджуюся із представниками Комітету з питань Регламенту, багато в чому тут залежить від звичайної, я не кажу про політичну, просто культури: культури стосунків, культури взаємодії, культури дискусії, культури дебатів - от що би хотілося бачити в нашому парламенті. Це би було таким еталоном. Тому що, окрім трьох класичних функцій парламенту, є ще одна дуже специфічна – це така освітня функція. Насправді, це бути зразком, бути просвітником. Тому що з дебатів парламентських громадяни можуть дізнатися краще про політики, які б вони там не були: соціальна, пенсійна, економічна, енергетична політика. Хотілося б, щоб з дебатів парламентських люди краще розуміли предмет, а не, навпаки, отримували дезінформацію. Дякую.
ЛУБІНЕЦЬ Д.В. Дякую за виступ.

І зараз я хочу запросити до виступу - Роман Кобець, директор Європейського інформаційно-дослідницького центру при Верховній Раді, який і представить нам міжнародний досвід діяльності парламентської опозиції.


КОБЕЦЬ Р. Доброго дня, шановні народні депутати! Доброго дня, шановні запрошені, колеги! Я в такій специфічній ситуації, поза як базовий документ, який підготовлений експертами нашого центру, у нас є аналітик Анастасія Паршикова, яка, власне, цей матеріал готувала, вам розданий. Будете мати змогу докладніше ознайомитися, але я спробую досить стисло і тезово узагальнити, які є підходи до визначення функцій опозиції в діяльності парламентів інших країн, і яка ідеологія закладається в практиці і підходах до регулювання діяльності цього парламентського інституту.

Насамперед треба сказати, що у багатьох країнах світу не існує спеціальних законів чи згадок про опозицію, навіть в Регламентах. Є такі великі розвинені країни на кшталт Німеччини, Японії, Великої Британії, де фактично формалізований статус опозиції жодним чином не формалізований. Це швидше питання політичної культури і традицій, які складаються протягом століть.

У випадку Японії і Німеччини протягом десятиліть, але це більш таке питання, якщо хочете, внутрішнього регулювання самими парламентаріями уявлення про те, як можна взаємодіяти між представниками більшості і меншості.

Однак, існує такий узагальнюючий документ, який у вигляді Резолюції Парламентської асамблеї Ради Європи 2008 року дає 7 рекомендацій стосовно того, якщо ми будемо намагатися регламентувати діяльність опозиції, то які функції мають бути надані першочергово. Це те, що опозиція повинна брати участь у прийнятті політичних рішень, причому політичні рішення – це питання державної політики, які стосуються того, як органи влади діють по вирішенню тих чи інших проблем. Тобто перебування в опозиції не значить ізолювати її представників від впливу на зміст рішень, які готує уряд і які готує більшість.

Очевидно, найприроднішою функцією опозиції є контрольна функція. Це досить цікаво реалізовано в багатьох країнах світу, і від того, що надається можливість лідеру опозиції викликати Прем'єр-міністра на "Години уряду", припустимо, лідер британської опозиції може до 6 питань ставити ледь не кожен тиждень Прем'єр-міністру, і той вимушений відповідати.

Від себе додам. Я, як фахівець з аналізу політики, колись був трошки приголомшений тим фактом, що така функція, як обґрунтування урядових рішень, з якої виріс аналіз політики – обґрунтування урядових рішень, їх доцільності, розумності, ефективності, справедливості і так далі, є наслідок критики, якій піддається в парламенті позиція урядових рішень, і уряд вимушений підходити більш серйозно до їх підготовки в сенсі їх аналізу і обґрунтування.

Передбачаються оцією ж Резолюцією Парламентської асамблеї Ради Європи, що всі депутати від опозиції повинні мати такий же доступ до інформації, як представники більшості. Я маю на увазі насамперед урядової інформації, на підставі якої рішення розробляється. Вони мають право ставити більше запитань до уряду під час його звіту, ніж представники більшості, вимагати створення комісій з розслідування, те, що у нас називають ТСК, тобто слідчі комісії і відповідно мають пріоритет у кількості членів таких комісій. Повинні мати. Вимагати, мати право проведення позачергової сесії – це теж ніби природнє право опозиції. І, нарешті, мати право звернутися до Конституційного Суду і вимагати перегляду ухвалених законів.

У практиці інших парламентів ми можемо побачити наступні функції, ще додатково до цих. Є такий цікавий феномен, що в багатьох країнах світу опозиція має свою ковту у формуванні ключових посад: від заступників глави парламенту і апарату до окремих преференцій по окремих комітетах, зокрема бюджетному. Наприклад, один із заступників бюджетного комітету в багатьох країнах обов'язково має бути представник опозиції.

Як не дивно, в багатьох країнах регламентуються не так навіть права опозиції, як права опозиційного лідера. Передбачається, що добре структурований голос опозиції - це в першу чергу голос лідера. Припустимо, в британському парламенті це найбільш виражено, це партія, яка на виборах отримує другий результат, тобто не партія-переможець, обирає свого лідера, який приймає участь в дуже тісних консультаціях з прем'єр-міністром з питань безпеки, з питань введення надзвичайного стану, і він фактично залучений до вирішення кардинальних проблем в дежаві, я б сказав, в критичні моменти.

Наступним є те, що представники опозиції мають пріоритетний доступ до урядової інформації перш ніж вона оприлюднюється. Тобто якщо уряд хоче заявити про якісь свої нові ініціативи, свої нові програми, свої нові законопроекти, то представники опозиції мають рініше, ніж журналісти і широкий загал отримати доступ до такої інформації. Це якраз у Великобританії характерно.

Також є природнім правом опозиції впливати на формування порядку денного. В багатьох країнах відводиться навіть спеціальна частина одного з пленарних засідань повністю на ті питання, на розгляді яких наполягає опозиція.

В багатьох країнах світу опозиціонери отримують доплату, поза як вважаться, що, скажімо так, уряд надає документи, розробляє політику і в нього є та в представників більшості, які цей уряд формують, великі аналітичні, інформаційні ресурси, які зосереджені в міністерствах, а в опозиції таких ресурсів немає, і вони не можуть належним чином організувати дебати, і відповідно треба додаткові кошти для того, щоб вони могли таку своєрідну аналітичну, інформаційно-експертну роботу аутсорсити, якщо можна так виразитися.

Є парламенти, зокрема у Федеративній Республіці Німеччини, де дають можливість опозиції ставити так звані глибокі питання або великі запити до уряду, які передбачають досить ґрунтовні відповіді, навкого яких організовуються дебати. Це ті питання, які, на думку опозиції, потребують пріоритетної уваги, фактично змушують уряд висловити свої позиції і досить ґрунтовно йому опонувати.

Не кажучи про те, що там опозиція має мати вільний доступ і пропорційний доступ, а іноді навіть привілейований доступ до офіційних державних телерадіоканалів, які фінансуються з боку бюджетів відповідних країн.

У регламентах багатьох держав передбачається, що формування персонального складу фракції має бути пропорційним, але в окремих випадках, скажімо так, чутливих комітетів, на кшталт регламентного, бюджетного, за винятком, до речі, єдине, це комітету з розвідки, має бути десь навіть віддана більшість представникам опозиції.

Я, знову ж таки, говорю, є багато специфічного досвіду. Є і веселий досвід. У Сполучених Штатах Америки лідер Конгресу Палати представників опозиції має право разом з лідером Палати організовувати процес проходження наркологічної експертизи всіма конгресменами і працівниками апарату Конгресу – це були такі наслідки політики Рейгана на боротьбу з вживання наркотиків, це неоконсервативний поворот початку 80-х років і він дотепер дотримується.

Але повертаючись до регулювання, я скажу, що є унікальний випадок Португалії, де існує згадка про опозицію на рівні Конституції, і існують аж 2 окремих закони, присвячені опозиції.

Хоча це нетипово і немає єдиного якого підходу до унормування. Не можна теж сказати, що є якийсь взірцевий приклад: кожна країна обирає для себе найбільш притаманний і, як вони вважають, корисний, найбільш ефективний спосіб організації такої роботи. Головна ідея полягає в тому, що опозиція – це частина представників народу, яка не може бути виключена з процесу розробки і реалізації державної політики, і треба знайти ті форми інструменти участі опозиції все-таки в конструктивній діяльності по формуванню тієї ж державної політики, які б, скажемо так, не ігнорували частину представників народу.

Як це зробити? В якому обсязі? В яких формах? Питання завжди відкрите. Сподіваюся, та інформація, яка була надана ось такого хоч і поверхневого огляду, практики діяльності парламентів інших держав буде корисна для цієї розмови.

Дуже вам дякую за увагу.


ЛУБІНЕЦЬ Д.В. Дякую.

Я хочу надати слово Юлії Кириченко – члену правління Центру політико-правових реформ. Її виступ буде торкатися регламентування участі опозиції в діяльності Верховної Ради України.


КИРИЧЕНКО Ю. Центр політико-правових реформ займається питаннями і регулювання опозиції, звертаю увагу на це, вже більше 10 років. Ще в 2007 році ми мали можливість проводити такий проект "Опозиція корисна для нас", відвідати парламент Великої Британії, мабуть, з того моменту більш уважно слідкуємо за політичними подіями, розвитком в парламенті саме щодо регулювання парламентаризму.

Які є наші рекомендації? На що ми би радили звернуту увагу? Дякую, що так побудований "круглий стіл", і є досвід європейських країн і взагалі країн світу, тому легше говорити. Але даючи свої рекомендації, експерти Центру політико-правових реформ виходили з таких моментів – це існуючої ситуації політичної системи в Україні, перше. Друге, відкритого питання щодо проведення конституційної реформи в частині удосконалення форми правління, вже було згадано шановним головуючим, що ми повернулися у 2014 році до редакції Конституції 2004 року у зв'язку з тим, що у 2010 році у неконституційний спосіб змінилася Конституція України через Конституційний Суд. При цьому парламент обіцяв чи взяв на себе зобов'язання в тому ж самому 2014 році провести конституційну реформу, де основним напрямком було удосконалення форми правління. На сьогодні політично, на жаль, можна сказати, Президентом замовчувано, але вкрай багато рекомендацій Венеційської комісії, європейських рекомендацій були спрямовані саме на зміни конституційних положень, зокрема і статті 83-ї, яка унікальна для інших країн теж, у нас закріплює на рівні Конституції, врегульовує поняття урядової більшості, у нас воно "Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України".

Наступне. Нами враховувалася ситуація, яка складається, негативна ситуація, яка складається з виборчою системою. На жаль, під кожні вибори дуже швидко, виходячи з коротких тимчасових політичних інтересів, ми маємо зміну виборчої системи щодо народних депутатів України.

Нами розглядалася специфіка поточної політичної ситуації, враховуючи і агресію сусідньої країни, і враховуючи парламентські кризи, які виникали вже на підставі сьогоднішнього конституційного регулювання.

Також враховувалась, на наш погляд, ще недостатня прозорість діяльності органів державної влади.

Щодо політичної системи що хочу відмітити і сказати? Чому саме такі рекомендації? На сьогодні все ж таки в Україні відсутні політичні партії, сталі політичні партії ідеологічні. Так, ми маємо на сьогодні, на сьогоднішній момент, я глянула, 352 політичні партії в Реєстрі Міністерства юстиції, причому велика частина, одна третя, є партіями-фантомами. Це зараз можна подивитися на сайті НАЗК: за четвертий квартал 2016 року не подають звіти 117 партій, за рік – 136. Саме НАЗК говорить, що навіть їх складно знайти. Фактично це неіснуючі партії.

Ми маємо появу політичних партій, продаж політичних партій під парламентські вибори, це теж треба враховувати.
ПАПІЄВ М.М. Є такі факти?
КИРИЧЕНКО Ю. Ну, в цілому, так, є.
ПАПІЄВ М.М. У вас є такі факти?
КИРИЧЕНКО Ю. Ні, в мене немає таких фактів, але є…




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка