Методичні рекомендації з елективного курсу «дерматоонкології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017



Сторінка22/119
Дата конвертації26.03.2020
Розмір2 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   119
Блискучий шар утворений 3-4 рядами плоских клітин, які у цитоплазмі нагромаджують білок елеїдин. Вважають, що елеїдин є подальшою стадією перетворення кератогіаліну. За рахунок високого вмісту елеїдину клітини блискучого шару під світловим мікроскопом виглядають як суцільна оксифільно зафарбована смужка, в якій неможливо розрізнити тіла окремих клітин.

Роговий шар побудований з десятків рядів зроговілих клітин, які в напрямку до поверхні епідермісу поступово відмирають і перетворюються в рогові лусочки. У складі кератиноцитів рогового шару за участю філагрину здійснюється подальша агрегація проміжних філаментів. У результаті цього в їхній цитоплазмі нагромаджується білок кератин. Епідермоцити рогового шару починають також синтезувати білок інволукрин, який має здатність іммобілізувати (знерухомлювати) білки плазмолеми, перетворюючи останню у білково-ліпідний чохол клітини. У рогових лусочках нагромаджуються пухирці газу, в центральній частині (на місці зруйнованого ядра) утворюється світла порожнина. Поверхневий роговий шар епідермісу внаслідок високого вмісту кератину та інволукрину непроникний для води, стійкий до дії хімічних, електричних і термічних чинників. Між клітинами зернистого і нижніх рядів рогового шару епідермісу існує також своєрідний ліпідний бар’єр, який утворюється у результаті викидання кератиноцитами в міжклітинний простір так званих «ламелярних тілець». Міжклітинний ліпідний бар’єр разом з кератиноцитами рогового шару забезпечує непроникність епідермісу. У процесі життєдіяльності поверхневі лусочки рогового шару поступово злущуються. У механізмі злущування лусочок важлива роль належить кератиносомам – видозміненим лізосомам кератиноцитів, які розчиняють десмосоми і забезпечують відокремлення лусочок.

Зазначимо, що у тонкій шкірі кількість рядів клітин епідермісу значно менша порівняно з товстою, відсутній блискучий шар, а процеси зроговіння відбуваються у скороченому циклі.



Дерма. Дерма займає основний об’єм шкіри, відмежована від епідермісу базальною мембраною і без різкої границі переходить в підшкірну жирову клітковину. Вона складається переважно з колагенових, еластичних і ретикулярних волокон.

Молекула колагену являє собою правозакручену спіраль з трьох α-ланцюгів. Таке утворення відоме під назвою тропоколагену. Один виток спіралі α-ланцюга містить три амінокислотних залишки. Молекулярна маса колагену становить близько 300 кДа, довжина 300 нм, товщина 1,5 нм. Для первинної структури білка характерний високий вміст гліцину, низький вміст сірковмісних амінокислот і відсутність триптофану. Колаген належить до тих небагатьох білків, які містять залишки нестандартних амінокислот: близько 21 % від загального числа залишків припадає на 3-гідроксипролін, 4-гідроксипролін та 5-гідроксилізин. Кожен з α-ланцюгів складається з тріад амінокислот. У тріади третя амінокислота завжди гліцин, друга – пролін або лізин, перша – будь-яка інша амінокислота, крім трьох перерахованих. Тропоколагени (структурні одиниці колагену) спонтанно об’єднуються, прикріплючись один до одного зміщеними на певну відстань кінцями, утворюючи в міжклітинній речовині більші структури, а також існують певні зв’язки між тропоколагеновими спіралями, створюючи добре організовані структури (фібрили). Товстіші пучки фібрил формуються за допомогою білків декількох інших класів, включаючи інші типи колагенів, глікопротеїни, протеоглікани, що використовуються для формування різних типів тканин з різних комбінацій одних і тих же основних білків. Колаген існує в кількох формах. Основна структура всіх типів колагену є схожою. Колагенові волокна забезпечують міцність тканини.

Еластичні волокна складаються з полімеру еластину і з еластичних мікрофібрил, які утворені із фібриліну та інших білків. Еластин відповідальний за еластичність волокон, завдяки ньому вони й отримали свою назву. Окремі еластичні мономери зв’язані ковалентними зв’язками з 4-гліцин боковими ланцюгами і утворюють Random Coil-структури, які відіграють важливу роль для еластичності волокон.

Еластичні волокна володіють гумоподібними властивостями. Разом з еластичністю вони надають тканинам мобільності. Вони можуть збільшувати свою довжину в 1,5 рази, а при розслабленні знову приймати свою вихідну довжину. Міцність на розрив у еластичних волокон становить приблизно 300 Н/см². Опір збільшується зі збільшенням розтягнення. Еластичність еластичних волокон зменшується з віком. Найбільшою еластичністю вони володіють при нормальній температурі тіла. При температурі менше 20°C еластичні волокна кристалізуються в склоподібні структури та стають крихкими. Еластичні волокна утворюють трьохвимірну сітку і мають діаметр приблизно від 0,2 до 5 мкм.

Ретикулярні волокна часто називають аргірофільними (argyros – срібло, phylya – схильний), тому, що вони імпрегнуються солями срібла, завдяки високому вмісту глікопротеїнів. На відміну від колагенових волокон, що утворені з колагену І типу, ретикулярні волокна утворюються з дуже тонких і тендітних ниток колагену ІІІ типу. і неколагенного компоненту представленного аморфною речовиною з вираженними імуногенними властивостями і складається з білків (90-92%), вуглеводів (4%) і ліпідів (4%). Ретикулярні волокна взаємно перехрещуються, утворюючи тонку мережу або решітку (Ретик-Лума) на межі між епідермісом і дермою, покриваючи нею сальні й потові залози, волосяні фолікули й м’язи шкіри. Діаметр волокон становить 0,2-1 мкм.

У складі дерми – сполучнотканинній основі шкіри – розрізняють два шари: поверхневий сосочковий і глибокий сітчастий.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   119


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка