Методичні рекомендації з елективного курсу «дерматоонкології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017


Короткі нариси історії розвитку дерматоонкології та дерматоскопії



Сторінка16/119
Дата конвертації26.03.2020
Розмір2 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   119
1.3 Короткі нариси історії розвитку дерматоонкології та дерматоскопії
Історія розвитку дерматоонкології. Історія дерматології тісно переплітається з історією вивчення пухлин шкіри. Емпіричні знання про шкірні новоутворення існують з найдавніших часів. У книгах Мойсея (задовго до нашої ери) поряд з описами парші, прокази та низки інших шкірних хвороб, охарактеризовані стани, що супроводжуються порушенням пігментації шкіри. Серед 25 різновидів раку, описаних давньогрецькими лікарями, три були шкірними. Однак уявлення древніх про причини раку шкіри були примітивними і, згідно з вченням Гіппократа, ґрунтувалися на міркуваннях про роль в його розвитку "чорної жовчі» («меланхолос») – однієї з чотирьох «рідин організму». При цьому лікування раку було направлене на видалення «чорної жовчі» шляхом кровопускань або дієти.

У середні віки медицина, а отже, й дерматологія, перебували під сильним впливом релігійних поглядів. У суспільстві панували схоластика і дедуктивний метод мислення. Зокрема в середньовічних трактатах неодноразово згадується захворювання «noli-me-tangere» (буквальний переклад з латини – «не чіпай мене»). Спочатку під цією назвою описували низку захворювань з сифілітичними та вовчаковими ураженнями шкіри обличчя, а також різні види бородавок, кератоакантому, базальноклітинний рак, а, можливо, й плоскоклітинний рак. У більш пізній час цей термін став відповідати лише одному типу ушкодження, а саме базальноклітинному раку. Вже в XIII столітті вчені зазначили, що «рак роз'їдає більше за один єдиний день, ніж «noli-me-tangere» за місяць». Вважали, що «noli-me-tangere» є невиліковним захворюванням.

Дерматологія в період з XVII по XVIII століття багато в чому залишалася емпіричною. Для цього часу характерне споглядальне, а не активне, практичне ставлення до хвороб. Така позиція відобразилася в систематизації накопичених даних і появі численних класифікацій шкірних хвороб. Проте вже в цей час закладається морфологічний етап розвитку дерматології, в описах чітко розрізняються морфологічні елементи шкірних висипань. Закладаються й основи дерматоонкології, зокрема: у 1610 р. французький вчений Ж.Ролан (1580-1657) опублікував класифікацію захворювань шкіри, в якій, поряд з деформаціями, горбиками і виразками, виділив пухлини. СХаф.Нреффер (1587-1660) запропонував у 1630 р. поділ шкірних хвороб на пов'язані і не пов'язані з волоссям, до останніх він відніс і пухлини. Пухлини шкіри були виокремлені в самостійні розділи в класифікаціях шкірних хвороб Ж.Астрака (1684-1766) і Ф.Бюссе Да Саважа (1684-1767).

Застосування місцевих засобів сприяє швидкому росту дерматоонкології. Проте про хірургічне лікування не було й мови до середини XVIII століття.

Винахід мікроскопа став важливим етапом у розвитку природознавства. Внаслідок мікроскопічних досліджень у XVIII столітті з'явилася теорія Марі Франсуа Ксав'є Біша (1771-1802) про локалізацію захворювань у різних тканинних структурах, що послужила помітним поштовхом до вивчення раку. Зокрема, Р.Лаеннек (1781-1826) використовував тканинну теорію, щоб відрізняти рак від запальних захворювань. Найбільш значущими у патоморфолоії стали дослідження німецького антрополога у патоморфології Р.Вірхова (1821-1902), який створив теорію клітинної патології. Деякі з отриманих ним результатів покладено в основу сучасних патогістологічних класифікацій пухлин шкіри.

До середини XIX століття медики обмежувалися лише описом окремих видів раку шкіри, які переважно проявлялися виразками. Наукове вивчення раку шкіри почалося з середини ХІХ століття, після розробки теоретичних основ гістології. У цей час були зроблені перші спроби встановлення зв'язку гістологічних особливостей раку шкіри з клінічними проявами. Найбільш вагомий внесок у вивчення зв'язку між гістологічними та клінічними особливостями пухлин шкіри в цей період зробили Ф.Гебра (1806-1860), А.Базен (1807-1878).

Ф.Гебра був засновником віденської дерматологічної школи та запропонував доволі прогресивну для свого часу класифікацію шкірних хвороб на основі патологоанатомічних змін шкіри. Всі дерматози Ф.Гебра поділив на 12 груп: гіперемії, анемії, аномалії секреції, ексудативні захворювання, геморагії, гіпертрофії, атрофії, доброякісні новоутворення, злоякісні пухлини, виразкові процеси, паразитарні захворювання і неврози шкіри. Головною причиною розвитку захворювань шкіри він вважав шкідливий вплив діючих ззовні подразників різного походження – хімічних, фізичних тощо. Наступником Ф. Гебри був М. Капоші (1837-1902). Він описав чимало захворювань шкіри, зокрема онкологічних, одне з них носить його ім'я – саркома Капоші.

Значно вплинуло на розвиток дерматоонкології виявлення особливих речовин – канцерогенів, тривала дія яких спричинює розвиток раку. Перший хімічний канцероген – сажу, що стала причиною раку мошонки у сажотрусів, описав в середині XІX століття П.Потт. Припущення про канцерогенну дію сажі в подальшому знайшли своє підтвердження в експериментальних дослідженнях з хімічного канцерогенезу у тварин. У 1887 р. Д.Гетчинсон зазначив зв'язок розвитку шкірного та вісцерального раку з прийомом всередину миш'яку. Чимале значення мали й результати досліджень про високий канцерогенний потенціал рентгенівських променів, а також дані, які підтвердили важливу роль вірусів в етіології раку шкіри. У 1908 р. була вперше виявлена канцерогенна сутність ультрафіолетового випромінювання. Водночас з основами канцерогенезу шкірного раку закладалися поняття про передракові захворювання і гіперпластичні процеси епідермісу. У 1877 році Frienlonder довів, що «атипові» розростання епідермісу не є неодмінною ознакою злоякісного процесу і можуть спостерігатися при туберкульозному вовчаку, проказі, слоновості. У 1886 році П.Унна вперше звернув увагу на інтенсивний надлишковий ріст епідермісу в осередках вульгарного вовчака, що має схожість з плоскоклітинним раком шкіри. Однак, незважаючи на тривалість перебігу, цей процес не супроводжувався метастазуванням. Ці дані лягли в основу розробленої в 1927 році C.White і F.Weidman класифікації атипових розростань епідермісу, названих авторами псевдокарциноматозною гіперплазією.

Остаточно сучасні уявлення про шкірний канцерогенез сформувалися після 1969 року, коли М.Бернетт висунув теорію імунного нагляду, яка надалі підтвердилася результатами спостережень щодо розвитку раку шкіри й саркоми Капоші у реципієнтів- трансплантатів внутрішніх органів, а також у хворих з синдромом імунного дефіциту, зокрема, у ВІЛ-інфікованих.

Сьогодні існує декілька теорій виникнення новоутворень. Розглянемо суть кожної з них зокрема:



1. Теорія подразнення (висунута вперше в 1863 р. Р. Вірховим): пухлини виникають внаслідок тривалого хронічного подразнення (механічного, хімічного, термічного, ендокринного, нейрогенного і т. д.). Приклади: розвиток раку верхньої щелепи під впливом зубних протезів і їх кламерів або хронічного гаймориту; розвиток раку щелепи на ґрунті тривалого хронічного остеомієліту або гранулюючого періодонтиту, актиномікозу, туберкульозу і т.д. 

2. Ембріональна теорія Конгейма: пухлини виникають із зародкових клітин або їх скупчень, які можуть розвиватися (у різних ділянках ембріона) в надмірній кількості, в більшій, ніж потрібно для утворення частини органу. Деякі клітини, що залишилися незадіяними, можуть з часом перетворитися на джерело пухлинного росту. Відбувається це під впливом внутрішніх або зовнішніх подразнюючих чинників. Приклади: розвиток раку з слинної залози, розташованої випадково в товщі однієї з мигдалин; розвиток раку щелепи з епітеліальних клітин Маляссе-Астахова.

3. Інфекційно-вірусогенетична теорія. Її поетапно розробляли П.І.Кубасов (1889), Д. І. Івановський (1892), К. Rous (1911), R. Shope (1933), F. Bitther (1936) та інші. Сьогодні описано вже понад сто вірусів, що є безперечно онкогенними (здатними викликати пухлини у різних тварин). Вони діляться на РНК- і ДНК-вмісні групи.

Подальший розвиток дерматоонкології залежав від удосконалення методів діагностики раку шкіри та створення цілих інститутів патоморфології і дерматоонкології.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   12   13   14   15   16   17   18   19   ...   119


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка