Методичні рекомендації з елективного курсу «дерматоонкології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017


Основні симптоми, техніка їх виконання та трактування отриманих результатів



Сторінка113/119
Дата конвертації26.03.2020
Розмір2 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   109   110   111   112   113   114   115   116   ...   119
Основні симптоми, техніка їх виконання та трактування отриманих результатів


п/п

Симптом

Техніка виконання

Трактування результатів

1.

Чутливість шкіри

Прикладання холоду, тепла

Теплова, холодова, норма

2.

Болючість шкіри

Поколювання

Гіпо-, гіперальгезія, норма

3.

Жирність шкіри

Накладання

папіросного паперу, пальпація



Жирна, суха, нормальна

4.

Вологість шкіри

Пальпація,

накладання папіросного паперу



Гіпер-, гіпогідроз, ангідрон, норма

5.

Дермографізм

Пошкрябування

шпателем по передній поверхні грудей



Білий, червоний, уртикарний, геморагічний, розлитий, норма

6.

Симптом Пільнова

Огляд

Наявність рожевого вінчика довкола свіжих висипань при псоріазі – ознака прогресуючої стадії псоріазу

7.

Псоріатична тріада:

- симптом «стеаринової стружки»

- симптом «термінальної плівки»

- симптом «кров’яної роси»



Пошкрябування папул предметним склом або скальпелем

Феномени позитивні при псоріазі:

- рясна луска

- блискуча червона поверхня

- мікрокраплини крові



8.


Симптом Кебнера

(ізоморфна реакція )



Нанесення подразнення на шкіру

Поява нових висипань на місці травмування шкіри – ознака прогресування дерматозу

9.

Симптом Картамишева

Пальпація

Відчуття чітких меж уражень по периферії псоріатичних бляшок на волосяній частині голови (на відміну від себорейного дерматиту, при якому чітке обмеження не помітне)

10.

Симптом Воронова

(псевдоатрофічний

вінчик)


Огляд

Довкола папул спостерігається білуватий вінчик шириною 5- 8 мм з ніжною складчастістю епідермісу (псевдоатрофія).

«Вінчик Воронова» – ознака стаціонарної стадії псоріазу



11.

Симптом «наперстка»

Огляд

Точкові заглибини, потовщення, нерівності на нігтях при псоріазі

12.

Симптом «олійної плями»

Огляд

Жовтувато-бурі плями на нігтьовій пластинці

Продовження табл. 4

13.

Оніхолізис

Огляд

Дистрофія нігтя у вигляді розщеплення в поперечному напрямку, паралельно вільному краю нігтя, ріст у вигляді трьох тонких пластинок. Найчастіше трапляється при токсичних, механічних ушкодженнях

14.

Оніхорексис

Огляд

Розщеплення нігтя в поздовжньому напрямку, на дні нігтьового ложа – утворюється тріщина

15.

Оніхогрифоз

Огляд

Потовщення і бічне викривлення нігтя, яке частіше характерне для великого пальця ноги

16.

Койлоніхія

Огляд

Утворення глибокого блюдце подібного вдавлення на поверхні нігтьових пластинок. Це ознака вроджених, сімейних аномалій, оніхомікозу

17.

Лейконіхія

Огляд

Патологічні зміни нігтьових пластинок, які характеризуються появою на ній білих плям чи смужок, зумовлених наявністю дрібних міхурців повітря між шарами нігтя

18.

Симптом «комірця Бієтта»

Огляд

Відшарування рогового шару епідермісу у вигляді периферійного вінчика, яке з’являється при розрішенні папульозного сифіліду

19.

Симптом «запиленості»

Діаскопія

Позитивний при саркоїдозі

20.

Симптом прихованої мікровезикуляції

Систематичне пошкрябування за Броком

На папіросному папері, який накладають після пошкрябування; виявляють точки мокнення, як прояв спонгіозу при екземі

21.

Симптом Беньє

Пошкрябування

Скельцем


Болючість при пошкрябуванні папул

22.

Симптом полігональної папули

Огляд

Полігональна папула лілувато-фіолетового кольору характерна для червоного плоского лишаю

23.

Симптом «сіточки»

Уікхема


Змащування папул оливковою олією та огляд через лупу

(методика просвітлення)



Візуалізація «сіточки» з ліній, що перетинаються на папулі – ознака червоного плоского лишаю

24.

Симптом «листя папороті» – Поспєлова-Неймана

Огляд

На слизовій внутрішньої поверхні щік наявність білих «перламутрових» папул – ознака червоного плоского лишаю слизових оболонок

25.

Симптом «полірованих» нігтів

Огляд

Зникнення продовгуватого розграфлення, блиск нігтів і характерний вигляд шкіри внаслідок постійного розчухування – ознака свербежу шкіри

26.

Симптом Дені–Моргана

Огляд

Заглиблені, додаткові зморшки на нижніх повіках у дітей, дорослих – ознака атопічного дерматиту

27.

Симптом свербежу (інтенсивність)

Огляд шкіри, нігтів

Поліровані нігті, розчухи, екскоріації

Продовження табл.4

28.

Гіперлінеарність долоней

Огляд

Суха шкіра, підсилення малюнку на еритематозному тлі

29.

Гіперлінеарність стоп

Огляд

Суха шкіра, еритема різного ступеня, виразні лінії

30.

Симптом «терки»

Провести по шкірі верхньою поверхнею кисті

Відчуття «терки» – ознака фолікулярного гіперкератозу, гіповітамінозу А

31.

Хейліт

Огляд слизової губ

Сухість, тріщинки

32.

Кератоконуси

Пальпація

Шерехатість

33.

Білий лишай обличчя

Огляд обличчя

Гіпопігментовані плями

34.

Лущення шкіри

Огляд, пошкрябування

Приховане, наявне

35.

Ксероз шкіри

Огляд, пальпація

Виразний, стертий, сухість, шерехатість, фолікулярний гіперкератоз

36.

Іхтіоз

Огляд

Риб’яча луска

37.

Симптом Кукліна– Суворової

Огляд пальців

«Лаковані подушечки» пальців при іхтіозі зумовлені аномалією зроговіння шкіри

38.

Темні кола біля очей – «алергійне сяйво»

Огляд

Темні кола, втомлений вигляд при атопічному дерматиті

39.

Вікова еволюція хвороби, типова морфологія при атопічному дерматиті

Анамнез, огляд

Вік малюків, дитячий, підлітковий, дорослий – мінливість локалізації, зміна симптомів, при постійному свербежі шкіри. Інші симптоми

40.

Ноги атопіка – «зимова стопа»

Огляд

Гіперемія, помірна інфільтрація шкіри з лущенням і тріщинами

41.

Симптом псевдо-Хертога

Огляд

Тимчасове зникнення волосся у хворих на зовнішній третині брів внаслідок розчухування при атопічному дерматиті

42.

Симптом «хутряної шапки»

Огляд

Дистрофія волосся потиличної ділянки – ознака атопічного дерматиту

43.

Симптом Лимбарської

Огляд

Мокнучі ділянкиу хворих з дитячою екземою, які виявляються при прикладанні папіросного паперу до ерозивних елементів. На папері з’являються точки Семна – відбитки «серозних колодязів»

44

Симптом «перламутрового кольору» або Поспєлова

Огляд

Папула при червоному плоскому лишаї набуває перламутрового кольору після накладання компресу

45.

Симптом «облатки»

Пошкрябування

Щільна, суха лусочка у вигляді облатки або

«колодійної плівки» – ознака пара псоріазу



46.

Симптом «пурпури»

Огляд, діаскопія

Крапкові крововиливи під час зішкрябування при пара псоріазі

47.

Симптом Беньє-Мещерського або феномен «стружки»

Огляд,

Пошкрябування



Діагностують приховане лущення при висівкопобідному лишаї


5.3 Методика застосування місцевих лікувальних засобів
Місцеве лікування завжди потребує індивідуалізації і частого огляду хворого лікарем. Одне з основних правил місцевого лікування низки шкірних захворювань: «подразненого не подразнюй». Вибираючи форми лікарських засобів для зовнішнього застосування, завжди враховують ступінь поширення процесу і його локалізацію, стадію захворювання, характер і глибину запального процесу, анамнестичні дані щодо сприйняття різних видів і засобів місцевої терапії.

розчини

Г остре запалення з мокнуттям

збовтувані суміші
лініменти

Г остре запалення без мокнуття

пудри
Підгостре запалення пасти
креми

Х ронічне запалення

мазі
При всіх формах запалення можна використовувати креми тільки з кортикостероїдами. Для успіху місцевого лікування шкірних хвороб має також значення сама методика застосування місцевих лікарських засобів, наприклад: втирання мазі в уражену ділянку шкіри може дати результат, обернений такому, як змащування маззю. Тому лікуючий лікар, медсестра повинні розповісти хворому, як правильно використовувати той чи інший зовнішній засіб для успішного результату лікування.

Зовнішні лікарські засоби найчастіше застосовують у таких фармакологічних формах: розчин у вигляді примочок, волого-висихаючих пов’язок, компресів; присипки; бовтанки; пасти; креми; мазі; клей; пластир; лаки; мила.



Розчини. Примочки застосовують для зменшення гострозапального процесу, неприємних суб’єктивних відчуттів печії та свербежу, припинення мокнуття. Протипоказання для застосування: вік до 5 і понад 60 років, ускладнення вторинною інфекцією, пасивна гіперемія.

Методика застосування: примочки завжди мають бути холодними. Для них застосовують марлю або замінюють її тканиною, яку складають в 5­-6 шарів. Поверх марлі (на відміну від компресу) нічого не кладуть. Марлю змочують в розчині для примочок, відтискають і відразу накладають на уражену ділянку шкіри. Не можна допускати нагрівання марлі, тому її змочують щонайменше кожні 5-10 хвилин. Переважно примочки призначають протягом дня з перервами, процедура їх виконання триває 1-2 години.

Для примочок застосовують наступні розчини: резорцину, борної кислоти, марганцево-кислого калію, риванолу, ляпісу (нітрат срібла) тощо.

Для терапевтичного ефекту має значення не стільки, якого складу примочка, скільки правильність техніки її застосування. При неправильному застосуванні примочки може настати не покращення, а навпаки, погіршення дерматологічного статусу. При зовнішньому застосуванні на одних і тих же місцях хворий відчуває натягнутість і тріскання шкіри через те, що під дією примочки шкіра стала сухою. Для того, щоб уникнути звикання до одного й того ж фармакологічного засобу при затяжних процесах, розчини для примочок змінюють. Найбільша помилка при використанні примочок, коли хворий не змінює їх кожні 5-10 хв., тобто дія холоду припиняється. Коли примочка негативно впливає на хворого, тоді застосовують цю примочку не на воді, а на фізіологічному розчині.

Волого-висихаючі пов’язки призначають при значному мокнутті на поверхні шкіри, наявності значного інфільтрату, інтенсивних суб’єктивних відчуттях.

Методика застосування: на уражені ділянки шкіри накладають марлю, змочену одним з розчинів для примочок, а зверху кладуть шар вати та забинтовують. Їх змінюють кожні 4-5 год. При цьому дуже поволі випаровуються розчини, що супроводжується охолодженням поверхні шкіри.

Протипоказання: суха шкіра.

Компреси – в дерматології застосовують нечасто. Вони мають зігріваючу дію і добре розсмоктують шкірні інфільтрати, зменшують запалення та захищають уражені ділянки від зовнішнього впливу. Для компресів використовують буровську рідину, борну кислоту, свинцеву воду. Іноді компреси накладають не тільки безпосередньо на уражену шкіру, а на попередньо нанесену індиферентну пасту. При цьому також відбувається епітелізація мокнучих ділянок шкіри.

Протипоказання: гостре запалення, ускладнене вторинною інфекцією.

Методика застосування: змочену в розчині тканину злегка відтискають, накладають на вогнище ураження, потім кладуть вощений папір чи компресну плівку, зверху шар вати та бинтують.

Присипки. Присипки використовують для зменшення гостроти запалення (за відсутності мокнуття), з локалізацією процесу в складках шкіри. Вони адсорбують жир, піт, охолоджуючи і підсушуючи таким чином шкіру. Застосовують індиферентні мінеральні присипки (окис цинку, тальк і ін.), іноді додаючи до них дезінфікуючі та протисвербіжні засоби.

При призначенні присипок доцільно комбінувати мінеральні речовини (цинк, тальк) і рослинні (крохмаль), оскільки перші добре всмоктують жири, а другі – воду.



Протипоказання: мокнуття, пасивна гіперемія, сухість шкіри.

Методика застосування: припудрюють.

Збовтувані суміші («бовтанки»): застосовують з метою зменшення запальних явищ, висушування та охолодження. Розрізняють водні, водно-спиртові та масляні збовтувані суміші. Найпростіша збовтувана суміш складається з рівних частин порошків і рідини, або 30-50% порошкоподібних речовин (цинк, тальк, крохмаль) і 50-70% рідини (води та гліцерину, води, гліцерину та етилового спирту). Масляна бовтанка складається з окису цинку (30,0) і рослинної олії (70,0).

Методика застосування: після збовтування суміш за допомогою палички, обмотаної ватою чи пензликом, наносять на уражені ділянки шкіри. Рідкі частини суміші доволі швидко випаровуються, особливо на повітрі, а на поверхні шкіри залишається шар порошків.

Протипоказання до застосування бовтанок: масивне мокнуття; надмірна сухість уражених ділянок шкіри; локалізація процесу на волосистих ділянках шкіри.

Перевага збовтуваних сумішей – це можливість їх застосування без накладання пов’язок.



Пасти. Паста – це суміш жирних речовин з індиферентними порошками в рівних частинах. Вони посідають проміжне місце між збовтуваними сумішами та мазями. Не призначаються на масивні мокнучі поверхні та волосисті ділянки шкіри.

Застосовують при підгострих дерматозах та загостренні хронічних запальних дерматозів. Для підсилення протизапальної, протисвербіжної дії паст до них додають іхтіол, препарати сірки та дьогтю, нафталан тощо.



Методика застосування: пастою змащують уражену поверхню шкіри; коли кладуть пов’язку, пасту спочатку наносять на марлю, а потім накладають її на уражену ділянку шкіри. Пасти, як і збовтувані суміші, застосовують 1 раз в день, оскільки завдяки своїй густій консистенції вони довше тримаються на шкірі. Залишки пасти знімають за допомогою вати, змоченої в будь-якому індиферентному жирі.

Креми. Крем – лікарська форма, яка посідає проміжне місце між пастою і маззю. Основа кремів: жири та жироподібні речовини, які змішуючись з водою утворюють густу або напівгусту масу – емульсію.

Методика застосування: наносять на чисту шкіру при підгострому та хронічному запальному процесі.

Протипоказання: мокнуття.

Олії. Олії в чистому вигляді застосовують для очищення уражених ділянок від вторинних нашарувань, знімають залишки лікарських речовин.

Використовують: персикову, льняну, соняшникову, оливкову олію.

Мазі – лікарська форма, основою якої є жир або синтетична жироподібна речовина.

Методика застосування: змащування, втирання, у вигляді мазевого компресу.

Показання до застосування: наявність інфільтрації шкіри при відсутності гострих або підгострих запальних явищ. Основою мазі є жовтий вазелін, ланолін, свине сало. У мазеві основи залежно від показань додають: сірку, дьоготь, саліцилову кислоту, ментол тощо. Часто використовують мазі, які містять кортикостероїди.

Протипоказання: гостре запалення.

Пластирі. Пластир – це густа липка маса, у якій змішані у різних пропорціях віск, каніфоль та інші речовини, до яких додають фармакологічний засіб.

Методика застосування: наклеюють.

Показання: фіксація пов’язок, хронічне запалення.

Протипоказання: мокнуття.

Лаки. Лак – це рідкий лікарський засіб, який при нанесенні на шкіру швидко висихає, залишаючи тонку плівку. Основа лаку – еластичний колодій.

Показання до застосування: для лікування обмежених уражень шкіри при застійній інфільтрації, гіперкератозі.

Протипоказання: мокнуття, гостре запалення.

Методика застосування: змащування.
5.4 Методика УФ-опромінення шкіри при різних дерматозах
Метод базується на дії інфрачервоного випромінювання і давно застосовується при лікуванні захворювань шкіри. В основі фізіологічної дії ультрафіолетової радіації лежать три взаємозв’язаних процеси: біофізичний, гуморальний, нервово-рефлекторний. Біологічні властивості ультрафіолетової радіації – це бактерицидна, вітаміноутворювальна, пігментностимулююча, гіпосенсибілізуюча, протизапальна та імуностимулююча дії. Під дією її активується також функція коркової речовини наднирників, підсилюються окисні процеси в тканинах. Всі ці сторони біологічної дії УФ-радіації використовують при фототерапії захворювань шкіри.

Для проведення штучного УФ-опромінення застосовують інтегральні світлові джерела, селективні (короткохвильові або довгохвильові).

При призначенні ультрафіолетових опромінень першочергово визначають біодозу – найменшу експозицію радіації, яка спричинює чітку еритемну реакцію шкіри. Необхідно пам’ятати, що при ряді хвороб (екзема, нейродерміт, прогресуючий псоріаз) еритемна чутливість шкіри підвищується. У зв’язку з цим при визначенні біодози експозиція становить не 1 хвилину, а 15-30 секунд.

Для сеансів ультрафіолетових опромінень використовують дози: суберитемну (менше 1 біодози), малу еритемну (1-2 біодози), середню еритемну (3-4 біодози), гіпереритемну (більше 4 біодоз).

Процедури проводять за 3 основними методиками:


  • загальне опромінення всієї поверхні шкіри, починаючи з суберитемної дози і поступово доведене до еритемної (при поширених дерматозах);

  • сегментарні (зональні) опромінення гіпереритемними дозами окремих сегментів (паравертебральної, шийної, поперекової ділянок);

  • місцеве опромінення вогнищ ураження гіпереритемними дозами при обмежених формах дерматозів.

Загальні УФ-опромінення призначають за 3 схемами: основною (починаючи з 1біодози з поступовим збільшенням до 3 біодоз; курс – 20 процедур), прискореною (починаючи з 1біодози до 4 біодоз; курс 15 процедур), сповільненою (починаючи з 1/8 біодози до 3 біодоз, курс 25 процедур). У дерматології застосовують основну та прискорені схеми.

Протипоказання: системний червоний вовчак, вульгарний міхурник, фотодерматоз (світлова віспа, сонячна екзема, пруріго та ін.), шкірна порфирія, злоякісні новоутворення шкіри, гостра екзема з явищами мокнуття, псоріатична еритродермія.

Ультрафіолетове опромінення при псоріазі: при УФ-опроміненні дія пов’язана, в першу чергу, з гальмуванням підвищеної при цьому захворюванні клітинної проліферації. УФО нормалізує структуру епідермісу. Використання УФ-опромінення в прогресуючій стадії – питання спірне. Більшість авторів вважають це протипоказаннями із можливістю загострення і розвитку еритродермії.



Вірусні захворювання шкіри. Простий герпес. Дія УФО на вогнище ураження. Віддаль 50 см. Призначають 2-4 біодози. Процедури проводять через 1-3 дні. Курс 4-5 процедур.

Оперізувальний лишай. При поширених формах: сегментарне УФ-опромінення. Діють на ділянку відповідних спинномозкових гангліїв, використовують 2-3 біодози. Проводять процедури через 1-2 дні. Курс – 5-6 процедур. При обмежених формах – місцеве УФО. Діють на уражену ділянку на віддалі 50 см. Застосовують від 2 до 4-5 біодоз. Одночасно опромінюють відповідні сегменти спинного мозку. Курс – 5-6 процедур.

Вітиліго. Проводять селективну УФО, курс 25-40 опромінень.

Вогнищева алопеція. УФО на вогнище уражень використовують в еритемних і гіпереритемних дозах (від 2-3 до 6-8 біодоз). Уражені ділянки за 30-60 хв до опромінення обробляють спиртовим розчином фотосенсибілізаторів.

Вульгарні вугри. УФО за прискореною схемою, або вогнище УФО (2-4 біодози) через 2-3 дні, на курс 10-15 процедур.

Дерматомікози. Висівкоподібний лишай – загальні УФ-опромінення за прискореною схемою з метою доповнювальної мікостатичної дії та відновлення пігментації у вогнищах.

Дизгідроз. Загальне УФО за основною та сповільненою схемами. Курс 15-20 процедур.

Екзема. УФО застосовують з обережністю, особливо для дітей, у яких часто спостерігається висока еритемна чутливість шкіри.

Іхтіоз. УФО сприяє покращенню процесів кератинізації. Застосовують загальні УФО за основною та прискореною схемами. Курс 15-20 процедур. Позитивні результати отримані при призначенні зональних УФО.

Нейродерміт. Загальне УФО за основною та прискореною схемами. Зональне опромінення окремих зон, застосовують 3-4-6 біодоз, 1 раз в 3-5 днів.

Піодермії. При піодерміях лікування ефективне у фазі інфільтрації при глибоких гострих стафілодерміях (фурункул, карбункул, гідраденіт); при лікуванні хронічних форм піодермії (фурункульоз, хронічна виразкова піодермія, ектима, сикоз).

При глибоких стафілодерміях діють безпосередньо на вогнище ураження. Віддаль 50 см. Використовують 3-4 біодози. Процедуру повторюють через 1-2 дні. Курс 5-6 процедур.



Фурункульоз: застосовують УФ-опромінення за прискореною схемою.

Пруриго. Загальне УФО за основною та сповільненою схемами. Курс 12-14 сеансів. Протипоказані дітям з підвищеною фоточутливістю шкіри.

Псоріаз. Загальне УФ-опромінення: при поширених формах захворювання з міліарною папульозною висипкою лікування проводять за прискореною схемою. Віддаль 100 см, початкове опромінення 1/2 біодози. Максимальне опромінення 4 біодози. Процедури: 2 дні щоденно або через день. Курс лікування 16-18 опромінень.

Сегментарно-зональне УФ-опромінення: діють на рефлексогенні зони (комірцеву, бікіні, сегменти хребта) з віддалі 100 см. Використовують середньо-еритемні та гіпереритемні дози (2-4-6 біодози). Процедури проводять через 2-5 днів після зменшення попередньої еритеми. Курс 10-12 опромінень.

Вогнищеве опромінення: рекомендоване при обмеженому бляшковому псоріазі. Діють на окремі шкірні вогнища з віддалі 50 см. Застосовують 5-6 біодоз з інтервалами в 2-5 днів. Курс 6-8 опромінень.

Опромінення проводять до мазевої терапії. Їм передує ванна чи теплий гігієнічний душ. Для підсилення дії УФ-опромінення доцільно застосовувати дігтярні лосьйони чи креми (метод Геккермана).



Туберкульоз шкіри. УФ-опромінення – в холодну пору року застосовують як загальне опромінення, так і опромінення за основною, прискореною або сповільненою схемами. Повторні курси через 2-3 місяці. При індуративній еритемі Базена призначають місцеві УФО. Застосовують 3-4 біодози 1 раз в 3-5 днів. Курс 6-8 опромінень.

Червоний плоский лишай. При поширеній формі в стаціонарній стадії – загальні УФО за основною та прискореною схемами, курс 15-20 опромінень.

Каталог: uploads -> repository


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   109   110   111   112   113   114   115   116   ...   119


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка