Методичні рекомендації з елективного курсу «дерматоонкології» для студентів / магістрів вищих навчальних закладів львів 2017


Історія розвитку української дерматовенерологічної школи



Сторінка11/119
Дата конвертації26.03.2020
Розмір2 Mb.
ТипМетодичні рекомендації
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   119
1.1 Історія розвитку української дерматовенерологічної школи
Заслуговує значної уваги серед світової і українська школа дерматовенерологів. У Києві з 1863 року факультативний курс зі шкірно-венеричних хвороб читав доцент Л.К.Горецький, який зумів належним чином поєднувати теоретичну й практичну підготовку студентів на базі створеної ним клiнiки. Згодом, коли кафедра дерматовенерології стала самостійною (з 1883 року), першим її завідувачем був професор M.I.Стуковенков (1843-1897 рр.), який після одержання вченого ступеня у клiнiцi С.П.Боткіна стажувався за його рекомендацією у дерматологічних закладах Відня та Парижа. M.I.Стуковенков перший у cвiтi науково обґрунтував лікування сифiлiсу ртутними препаратами. Він перший ґрунтовано описав російською мовою такі захворювання, як грибоподібний мікоз, iдiопатична саркома Капоші, листовидна пузирчатка. Окрім цього, створив оригінальну й потужну наукову школу, з якої вийшли такі відомі вчені, як професори I.Ф.Зеленєв, В.К.Боровський, П.В.Нiкольський та iн.

Численні дослідження професора П.В.Нiкольського (1858­-1940 рр.) та його учнів присвячені різним питанням фізіології шкіри. Головна його заслуга перед вітчизняною і світовою дерматологією полягає в обґрунтуванні відомого симптому при пемфiгусi, що отримав його ім’я. П.В.Нiкольський видав низку посібників зі шкірних та венеричних хвороб, книгу «Общая терапия болезней кожи» (1910).



Визначним дерматовенерологом, який користувався великим авторитетом у наукових колах України, був професор I.I.Потоцький (1898-1978 рр.). Його ґрунтовні праці були присвячені ролі нервової системи у розвитку запальних хвороб шкіри, її дихальної функції, уражень шкіри при лейкозах. Професор виховав чимало талановитих учених. У Києві працювали тaкi видатні дерматологи, як: О.М.Тижненко, А.I.Картамишев, М.М.Кузнець, С.М.Богданович та iншi. Підручник «Шкiрнi та венеричнi хвороби» А.I.Картамишева видавали i неодноразово перевидавали українською, російською та китайською мовами.

Серед видатних дерматовенерологів Харкова слід згадати професора Г.Ф.Зеленєва (1860-1918 рр.) – учня професора M.I.Стуковенкова, редактора i засновника «Русского журнала кожных и венерических болезней», що видавався з 1901 до 1918 року у Xapковi, а згодом у Москві. Заслуговує на увагу й відомий дерматовенеролог професор I.С.Попов (1882-1967), завідувач кафедри дерматовенерології Харківського медичного інституту, життя i діяльність якого були пов’язані з Україною. Він перший, як знаний дерматолог i міколог, запровадив мікрокультуральний метод дослідження грибів, а також ефективний метод облітерації варикозно розширених вен, описав нові клінічні форми піодермій. Як видатний педагог, клініцист і науковець, він підготував чимало талановитих учених і організаторів дерматовенерологічної служби, серед яких – професори Б.Я.Задорожній (1923-1993) та О.І.П’ятикоп (1921-1933).

Значне місце в українській дерматології посідає творча та лікарська діяльність видатного клініциста i блискучого педагога В.О.Лущицького (1895-1964) – завідувача кафедри дерматології Харківського інституту вдосконалення лікарів. Серед його наукових здобутків відомі праці про лімфогранулематоз, зернову коросту.

В.О.Лущицький ґрунтовно описав клiнiчнi особливості ранніх форм меланоми шкіри, хвороби Педжета, розробив покази та протипокази до видалення деяких пухлин i невусів. Його клiнiчнi аналізи історій хвороб у хворих на дерматози були справжньою школою високої лікарської майстерності, ерудиції та гуманності.

Серед інших визначних вчених України слід згадати професорів В.Г.Коляденка (Київ), М.O.Topcуєвa (Донецьк), М.Н.Бухаровича (Донецьк), Л.М.Гольдштейна (Iвано-Франкiвськ), Ю.М.Туркевича (Львів), К.О.Калантаєвську (Київ), Б.Т.Глухенького (Київ), I.I.Мaвpoвa (Xapкiв), Л.Д.Калюжну (Київ), В.І.Степаненка (Київ), які зробили вагомий внесок у розвиток вітчизняної дерматовенерології.

Особлива роль у становленні й розвитку української дерматовенерологічної школи належить організованому у 1924 році першому в Україні республіканському шкірно-венерологічному інституту в Харкові, яким протягом багатьох років керував талановитий учений О.М.Кричевський. Професор О.М.Кричевський отримав перший штам саркоми щурів шляхом щеплення меланобластоми людини. Він розробив методику отримання формалізованого стафілофільтрату для терапії піодермій. Саме Харківський шкірно-венерологічний інститут й нині є одним з наукових і консультативних центрів дерматовенерології.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   119


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка