Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «актуальні проблеми формування естетичної культури майбутніх дизайнерів» 23-24 березня 2017 року м. Кривий Ріг


СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ МИТЦЯ



Сторінка74/147
Дата конвертації07.10.2019
Розмір3,31 Mb.
ТипПротокол
1   ...   70   71   72   73   74   75   76   77   ...   147
СОЦІОКУЛЬТУРНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ЕСТЕТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ ОСОБИСТОСТІ МИТЦЯ
Звернення до проблеми формування естетичної культури особистості митця – актуальне й невідкладне завдання мистецької педагогіки. Особистісна орієнтація сучасної освіти з необхідністю передбачає залучення молодої людини до естетичного досвіду людства, до творчої діяльності, що генерує естетичне і є основою естетичного розвитку особистості. У зв’язку з цим важливого значення набуває осмислення висхідних принципів естетичної діяльності та базових засад формування естетичної культури особистості.

Розвиток естетичного відношення до дійсності має давню історію. В усі часи люди високо цінували творчу працю, художню майстерність, уміння виробити предмет якісно й красиво. Підтвердження цьому знаходимо в міфах, народних легендах і сказаннях, де звеличання краси людської праці займає особливе місце. Творча праця оспівується в багатьох піснях, поемах, полотнах живопису тощо. Та й саме мистецтво, як вища форма естетичної діяльності людини, своїм походженням зобов’язане праці. Біля витоків мистецтва стоять народні умільці – гончарі, ткачі, каменярі, столярі, різьбярі по дереву, малярі, швачки й взагалі ремісники – люди, чиї майстерно виконані речі радують наші очі, наповнюючи національні музеї різних країн.

Проте у процесі розвитку виробництва, особливо масового, елемент творчого начала нерідко зникає, естетичне й утилітарне у трудовій діяльності людини втрачають своє взаємоузгодження й утилітарне виходить на перший план. Але ж утилітарний момент не вичерпує всього змісту праці: людина працює не тільки заради корисності продукту, але й заради отримання задоволення від трудового процесу. Якою б специфічною не була за своїм функціонально-змістовним складом та чи та діяльність, вона завжди містить у собі творче начало, невичерпний потенціал безкорисної пошукової енергії. Саме тут слід шукати висхідні принципи формування естетичної діяльності людини з її яскраво вираженою безкорисністю та незацікавленістю.

Свобода від безпосереднього зв’язку з потребою, що виникає у процесі естетичної діяльності, створює можливість суб’єктивного ставлення до речей, усвідомлення їх значення в особистісному бутті людини. У таких ситуаціях потреба втрачає свою утилітарність, а точніше, утилітарна потреба перетворюється на потребу естетичну.

Людська діяльність – утилітарно-практична лише за своїм висхідним пунктом. У безпосередньо-змістовному розгортанні вона є діяльністю креативно-перетворюючою, що й зумовило вихід людини за межі суворої біологічної необхідності й формування особистісного, людського ставлення до речей. Поступово відбувалася зміна ролі біологічних потреб як необхідних передумов людського життя, вони втрачають своє першочергове значення для людини, як істоти біологічної, й поступаються місцем вищим, соціальним потребам людини – потребам у творчій діяльності, у прояві себе як діяльної істоти, що здатна творити.

У нескінченному перетворенні предметного світу людина стає універсальною істотою, розмаїття предметних контактів, їх багатогранність формують універсальність, яка поступово набуває значення характерної властивості людини. З позицій універсальності людина починає ставитися і до зовнішнього світу, і до вирішення проблем, які стоять перед нею, як родова істота. Діючи з позицій роду, людина «ускладнює» своє життя справами, які далекі від функцій простої підтримки життя. Ця, спрямована на суспільний інтерес, активність, яка пов’язана з мобілізацією та здійсненням творчих потенцій для реалізації всезростаючих програм, і є суто людське відношення до світу, що знімає абсолютний практицизм та утилітаризм. Така орієнтована діяльність може бути розглянута як соціально-значуща творчість, що змінює культурний світ.

Творча діяльність стає формою життєдіяльності людини, способом її існування в навколишньому середовищі. Тому людині необхідні такі умови праці, які відповідали б її людській, творчій сутності – їй потрібне відчуття суспільної значущості й корисності праці; можливість продемонструвати свої вміння, здібності, самодостатність, тобто можливість самореалізуватися через творчу, натхненну діяльність; задоволення і процесом, і результатом праці. Адже сам трудовий процес, його змістовне наповнення для людини не менш важливі, аніж його кінцевий, практичний результат. Більше того, творчий зміст діяльності певною мірою знімає і її практично-утилітарні аспекти.

Зі сказаного вище можна зробити такі висновки:

– утилітарність людської діяльності не вичерпує всього її змісту;

– наявність утилітарних моментів діяльності не вступає в протиріччя з моментами творчими;

– завдяки творчості практично-утилітарні аспекти діяльності виступають в олюдненому вираженні;

– безкорисне, незацікавлене ставлення до предметів діяльності не тільки можливе у процесі праці, але й необхідне, оскільки цього вимагає сутнісна характеристика людської діяльності як перетворюючого відношення;

– тільки у просторі таких характеристик людської діяльності можливе формування естетичного відношення до світу.

Проте не слід вважати безкорисність, незацікавленість суттєвою й вичерпною ознакою естетичного відношення. Основу естетичного відношення до світу складає естетичне почуття, яке, розвиваючись історично, закономірно несло в собі відбиток потреб, інтересів, ідеалів, народжених соціальним життям і законами суспільного розвитку.

З іншого боку, естетичне почуття як енергетичне підґрунтя естетичної свідомості стало найважливішим засобом олюднення людської діяльності. На основі естетичного почуття будуються більш складні елементи естетичної свідомості – естетичний смак, естетичний ідеал, естетичні потреби та інтереси, що в комплексі формують естетичну культуру особистості.

На розвиток естетичної культури особистості значно впливає мистецтво, залучення до художньої творчості й художнього сприйняття є найефективнішим засобом естетичного виховання. Водночас, взаємини між художником і реципієнтом засновані на естетичній активності обох сторін. Творчість художника викликає у відповідь творчість слухачів, читачів, глядачів, адже сприйняття мистецтва – не пасивний процес. Воно вимагає розвиненої естетичної культури і творчого підйому кожного учасника художнього акту.

Якщо ж ідеться про особистість митця, то слід зазначити, що в художника естетичне відношення до світу втілюється у специфічній формі осмислення й відображення дійсності – у художньому образі. Художній образ – це і є закарбовані у слові, фарбах, звуках естетичні почуття, смаки та ідеали митця, його естетична культура і творчий потенціал, який тепер знаходиться «у владі світу», і творчість набуває можливості «переказувати людям і світу те, що виникло у творчому прозрінні, задумі, образі, підкорюватися законам реалізації продуктів, майстерності, мистецтва» [1, с. 119].

Мистецтво можна назвати акумулятором творчої енергії, який генерує естетичне з подвоєною силою. Художня діяльність виступає і як вираз естетичного відношення до життя, естетичної культури особистості й суспільства, і як створення на цій основі нових естетичних цінностей у формі художнього образу.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   70   71   72   73   74   75   76   77   ...   147


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка