Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «актуальні проблеми формування естетичної культури майбутніх дизайнерів» 23-24 березня 2017 року м. Кривий Ріг



Сторінка55/147
Дата конвертації07.10.2019
Розмір3,31 Mb.
ТипПротокол
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   147
Список використаних джерел:

  1. Акты Константинопольского собора 1351 г. против Варлаама и Акиндина. Пункт 1. -Режим доступа: [http://azbyka.ru/otechnik/pravila/konstantinopolskiy_sobor_1351/].

  2. Античные писатели. Словарь / Орфики. – СПб.: Издательство «Лань», 1999. – Режим доступу: [http://ancientrome.ru/dictio/article.htm?a=345241850].

  3. Библия. Св. Евангелие от Иоанна, гл. 15 (Ин. 15:1-2).


О. І. Фурман, м. Кривий Ріг
ЗАКОН ФОРМИ, ЗАКОН ПРОСТОРУ ТА ЗАКОН ОБ’ЄМУ У ФОРМОТВОРЧОМУ ПРОЦЕСІ
Перед вітчизняною педагогікою поставлені завдання, які повинні відповідати вимогам сьогодення і забезпечувати високий рівень підготовки вчителів образотворчого мистецтва та створення сучасної теоретичної і методичної бази для вивчення майбутніми викладачами академічного малюнку, як головного предмету образотворчої діяльності, що сприяє формуванню творчої особистості.

Проблеми формування усвідомленої діяльності в художників-початківців, пов’язані із закономірностями формотворчого процесу досліджуються в теоретичних та методичних працях художників, педагогів, психологів (Г. В. Бєда, А. О. Борщ, Д. К. Кардовський, М. Лі, М. М. Ростовцев, О. І. Сєров, А. А. Сидоров, К. Ф. Юон та ін.).

Існує низка психолого-фізіологічних праць щодо формування усвідомленого процесу сприйняття натури та зображення (Є. А. Андрєєв, Р. Арнхейм, А. Ю. Вергіліс, В. С. Кузін, Б. Ф. Ломов, І. М. Сєчєнов, А. Л. Ярбус). Однак, проблема формування знань і вмінь усвідомленої побудови зображення і досі є предметом наукових розвідок, оскільки початковий етап вивчення студентами малюнку недостатньо досліджений і трактується в методичній та теоретичній літературі по-різному, а це негативно впливає на дидактичну структуру навчальної програми художньо-графічних факультетів.

Формування вмінь усвідомленої побудови зображення в художників-початківців можливе за умови ефективної організації формотворчого процесу, який повинен бути носієм ефективних та не суперечливих трактувань методів і понять технології малювання. Але в методичній літературі з образотворчого мистецтва поняття форми, об’єму та простору трактується не однаково. Наприклад, М. Лі зазначає: «форма – це маса, визначена трьома показниками, що характеризують об’єм. Об’єм – це величина, чи маса предмета, вимірювана в кубічних одиницях, що має висоту, ширину і глибину. Поняття форми й об’єму нерозривно пов’язані між собою. Будь-яка форма має об’єм і називається об’ємною формою…» [2, с. 7]. На думку О. Сєрова, «у навчальному рисунку розуміння терміну «форма» відповідає терміну «об’єм». Тому в подальшому будемо вживати термін «форма» [3, с. 94].

Таке трактування понять «форма» й «об’єм» не відповідає сучасним вимогам формотворчого процесу. Якщо форма займає певне місце в просторі, то це означає що ми не завжди сприймаємо її тривимірно, тобто об’ємно, і не завжди можемо сказати, що форма об’ємна. Наприклад, спостерігаючи за деревами на дальніх планах, ми бачимо форму дерева не об’ємною, чи, скажімо, малюючи орнамент не завжди вирішуємо його форму об’ємно. Отже, говорячи про форму необхідно уточнювати: вона об’ємна чи не об’ємна залежно від поставлених завдань при побудові зображення.

Зовнішнє окреслення, загальний вигляд предмета чи явища з характерними й типовими ознаками називають формою. Форма маси предмета має свій неповторний силует, який також називають контуром або абрисом.

Дуже важливу роль у процесі сприйняття має контур об’єкта, який несе основну інформацію про характер форми, її впізнавання, будову, просторове знаходження тощо. І. М. Сєченов писав: «контур предмета, як лінія його розділу від середовища, належить до самих різких рис, будь-якого видимого образу. З другої сторони, очі при розглядані предмета завжди бігають від одної характерної точки до іншої, а також пробігають, між іншим, і по його контуру» [4, с. 346].

Останні дослідження запису руху очей підтвердили, що очі спостерігача концентруються на контурах (спочатку сприймається загальна форма, контур). Це пояснюється тим, що контури й окреслення зображення є суттєвими орієнтирами, які несуть в собі інформацію про об’єкт.

Закон форми підтверджує, що будь-яка природна форма складається з частин, які утворюють контур форми з характерними і типовими ознаками. Контур може розкривати сутність форми у двовимірному або тривимірному зображенні.

Якщо йдеться, скажімо, про форму трикутника, квадрата або кола, розкриваються ознаки їх загального вигляду, а не поняття об’єму, оскільки ці форми не мають третього виміру, і побудова зображення відбувається у двовимірному режимі. Це форми плоскісного не об’ємного характеру. Говоримо, що голова, наприклад, має грушоподібну, квадратну чи овальну форму, а ніс витягнутий, тонкий та гачкоподібний, підкреслюючи цим характерні й індивідуальні риси людини, які бачимо як у цілій формі голови, так і в її деталях.

Але коли форма тривимірна, вона стає нерозривною з простором і набуває значення «просторової форми». Тривимірність форми створюється в зображенні за законом форми, який вказує на тривимірний взаємозв’язок форми і простору і розкриває закономірності формотворчого процесу із застосуванням прийому передачі простору за допомогою просторових планів, які свідчать, що на передньому плані просторова форма сприймається і зображується найбільш контрастніше і найбільш деталізовано. На другому просторовому плані форму сприймаємо і зображуємо тривимірно, але не так деталізовано і контрастно. А на третьому просторовому плані форма сприймається і зображується не об’ємно, двовимірно і сильно стилізованою.

Поняття об’єму підтверджує, що будь-яка природна форма має три виміри: висоту, ширину і глибину, які є визначальними чинниками поняття об’єму, вмістилища із замкнутими поверхнями, розташованими у просторі. В образотворчому мистецтві термін об’єм ототожнюється з процесом передачі простору. Зображуючи об’єм художники намагаються наче окреслити простір, який займає форма предмета чи явища.

Об’ємні частини будь-якої форми утворюють цілу об’ємну форму і будуються в зображенні за законом об’єму, який свідчить, що передача простору відбувається шляхом затуляння віддалених деталей ближніми деталями, які вирішуються неоднаково залежно від відстані до очей та джерела світла.

Актуальність формування вмінь усвідомленої побудови зображення зумовлена новітньою технологією малювання, у якій процеси сприйняття натури та зображення відповідатимуть наочному матеріалу і методиці формотворення, яка ґрунтується на наукових досягненнях. Застосування дидактичних умов і прийомів повинно базуватися на пріоритетності пізнавальної функції наочного матеріалу за принципом природного формотворення. Актуальність проблеми для сучасної системи освіти передбачає продовження дослідження, а одержані висновки перевірку і впровадження в навчальний процес.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   51   52   53   54   55   56   57   58   ...   147


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка