Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «актуальні проблеми формування естетичної культури майбутніх дизайнерів» 23-24 березня 2017 року м. Кривий Ріг


СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ



Сторінка39/147
Дата конвертації07.10.2019
Розмір3,31 Mb.
ТипПротокол
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   147
СУЧАСНІ ВИМОГИ ДО ДИЗАЙНЕРСЬКОЇ ПІДГОТОВКИ ФАХІВЦІВ
На сьогодні суспільство потребує висококваліфікованих, естетично грамотних кадрів, здатних до самостійного трудового життя в умовах ринкової економіки, тому доцільним є розгляд розвитку сучасної дизайн-освіти.

Дизайн-освіта – це навчально-ігрова проектувальна діяльність учнів, яка забезпечує синтез сенсорного (чуттєвого, візуального), вербального (словесного), структурного (речовинного, запахо-смаково-дотикового), інформаційних аналогів (елементів дизайну, інформатики, технології) з метою формування пропедевтичної інформаційної культури особистості.



Дизайн-освіта припускає впровадження основ дизайну як дисципліни, що має великий освітньо-виховний потенціал, у всю систему освіти, а не лише у професійно-дизайнерську. У процесі дизайн-освіти відбувається навчання, виховання, розвиток і формування людини з проектним мисленням.

Досліджували основи дизайн-освіти такі науковці, як С. Кожуховська, Є. Клімов, О. Куліков, Н. Конишева, Л. Малиновська, В. Наумов, В. Пузанов, В. Розін, В. Сидоренко, Є. Ткаченко та ін.

У формування сучасної української дизайн-освіти свій внесок уніс В. Тименко. Так, у своїх роботах він визначає дизайн-освіту, як проектування навчально-виховного процесу на основі взаємодоповнюваності наукового й художнього пізнання способом моделювання вербальної та сенсорної інформації у вигляді образів-понять. Зазначене формулювання відображає специфіку початкової дизайн-освіти. Дизайн має змогу повністю розкрити складну взаємодію мистецтва і техніки, формувати естетичне ставлення до дійсності.

Завданням дизайн-освіти є розвиток дизайнерського мислення школярів, що сприяє розумінню сучасних мистецьких проблем, естетичному вихованню учнів.

Учені-педагоги О. Коберник, В. Тименко, Т. Шевчук вказують, що дизайн-діяльність у цій освіті є основним способом художнього розвитку особистості, провідним засобом її естетичного виховання.

Дизайн-діяльність, за загальним визначенням – це процес художнього проектування, конструювання. Така діяльність здійснюється завдяки вольовим зусиллям, зумовленим узгодженою взаємодією мислення та уяви. Тому важливо розвивати дизайнерське мислення як вид творчого мислення, яке зі свого боку поєднує абстрактне мислення (відбувається з опорою на поняття, судження з допомогою логіки) з наочно-образним розумінням того, що певні речі та дії можуть використовуватись для визначення інших.

За останнє десятиліття поняття «дизайн» міцно ввійшло в наше життя. Поступово приходить розуміння того, що він здатний активно впливати на естетичне почуття і комфортне існування кожної людини, але його потенціал цим не обмежується. Ще належним чином не оцінені можливості дизайну в народній освіті, у розвитку інтелекту. Між тим, виконуючи водночас кілька можливих функцій: відображувану, виховну, пізнавальну, комунікативну, гедоністичну – він є школою творчого та ділового мислення.

Новітні дослідження дають підґрунтя стверджувати, що викладання пропедевтики дизайну значно підвищує творчий потенціал особистості, що формується, розвиваючи не тільки абстрактне, комбінаторне, асоціативне, логічне мислення, але й підвищуючи загальний коефіцієнт успішності.

Навчання засобами дизайну стрімко прискорює формування інтелекту, оскільки використовує всі три типи власне мислительної діяльності: наочно-ділової, чуттєво-образної, поняттєво-логічної. Воно розвиває просторово-часове уявлення, формує моральну культуру та соціально-екологічний світогляд.

Дизайн синтезує духовне та матеріальне і виступає системою культурно-естетичних зв’язків. Побутові речі, знаряддя праці несуть у собі дух і суть людської культури. Отже, дизайн є репрезентованим видом мистецтва, який виконує роль історичної трансляції. Як могутній засіб комунікації, він об’єднує людей у суспільні групи за законам стилю, напрямку, моди.

Дизайн говорить своєю мовою, звертаючись, до всіх без винятку, за допомогою гарного зручного одягу, компактних та естетичних електроприладів; крісел, що стимулюють відпочинок і працю; комфортабельних засобів транспорту тощо. На всіх впливають візуальні комунікації дизайну: дорожні знаки, вивіски магазинів, піктограми, рекламні плакати, також обкладинки, оформлення книг. Усе це потрапляє в поле зору кожної людини, сприяючи вихованню смаку.

Сьогодні необхідним елементом культури стала освіченість у сфері дизайну. Розробляючи освітню систему на засадах дизайну, важливо врахувати характер виховання почуттів як учнів, так і майбутніх фахівців у сфері дизайну, виховання відчуття спілкування на рівні людини і речі, людини та оточення, можливість відкривати в собі дещо нове, проявляти свої задатки, усвідомлюючи значимість власних і чужих ідей, упевнитися в можливості здійснювати вплив на оточення тощо.

Вивчення досвіду введення дизайну в систему шкільної освіти, аналіз літератури з цієї проблеми свідчать, що існують різні підходи до вирішення цього питання. Умовно можна виділити три основні напрями:


  1. Уведення певного матеріалу про дизайн у програму образотворчого мистецтва та трудового навчання.

  2. Вивчення цілісного курсу дизайну як окремого предмета (можливо факультативно) додатково до існуючих дисциплін.

  3. Введення відповідних профілів у спеціалізованій школі, що дадуть змогу комплексно освоювати дизайнерську діяльність.

У рамках першого напрямку знайомство з дизайном відбувається як на рівні введення в програму окремих тем, так і виділення окремого блоку художньо-проектної діяльності (школи з поглибленим вивченням інформаційно-технологічного та художнього профілів).

У сучасній педагогіці не вироблено єдиної точки зору з питань змісту методів викладання дизайну. Результати аналізу літератури, практики, а також шкільних програм свідчать, що сьогодні існують дві тенденції в освоєнні художньо-проектної діяльності. У першій залучення до дизайну відбувається переважно через теоретичне закріплення знань, візуальне ознайомлення з прикладами естетичного освоєння довкілля. Практичний досвід, в основному, припадає на позаурочну, позашкільну роботу в гуртках, студіях тощо. У другій – теоретичний та практичний матеріал взаємно доповнюють один одного і є самостійним розділом у програмі. Вважаємо, що сучасним вимогам більшою мірою відповідає другий напрям. Водночас виникає завдання визначення оптимального співвідношення теоретичної і практичної діяльності з освоєнням цього виду мистецтва в конкретному віці.

Отже, розв’язання проблеми вдосконалення вивчення дизайну бачимо не тільки у зміні змісту і методів навчання на основі врахування специфіки художньо-проектної діяльності, вікових особливостей його опанування, оптимального співвідношення теоретичної та практичної діяльності, а й у професійній підготовці майбутніх фахівців: вчителів трудового навчання, технологій, викладачів профільної школи, професійно-технічних навчальних закладів. Це дасть можливість, на нашу думку, вибудувати систему естетичного виховання учнів засобами цього виду мистецтва. Система повинна передбачати послідовне введення тих, хто навчається, у світ дизайну: від пізнання мови до вивчення сучасного стану цього виду мистецтва, осмисленого відношення до художньо організованого предметного середовища, від формування елементарних умінь зображати конкретні об’єкти до понять про художньо-проектну діяльність та посильних практичних навичок.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   35   36   37   38   39   40   41   42   ...   147


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка