Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції «актуальні проблеми формування естетичної культури майбутніх дизайнерів» 23-24 березня 2017 року м. Кривий Ріг



Сторінка33/147
Дата конвертації07.10.2019
Розмір3,31 Mb.
ТипПротокол
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   147
Список використаних джерел:

  1. Кудрявцев В.Т. От педагогики повседневности – к педагогике развития // Дошкольное воспитание. 2004. № 11. С. 80-85; 2005. № 4. С. 70-76.;

  2. Koestler A. The Art of Creation. – London: Pan Books, 1964. – 752 p.;

  3. Пуанкаре А. Измерение времени // Принцип относительности / Под ред. Тяпкина А.А. –М.: Атомиздат, 1973.- С. 12-21.;

  4. Левківський М.В. Історія педагогіки. Видання 2-е, доповнене.-К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 376с.


Л. Ф. Ейвас, м. Кривий Ріг
З’ЯСУВАННЯ ПОНЯТЬ «ДЕКОРАТИВНО-ПРИКЛАДНЕ МИСТЕЦТВО»

ТА «ЕТНІЧНИЙ ДИЗАЙН»
Сьогодні відбувається чітке розмежування суто художньої (академічної) й художньо-ремісничої освіти, проміжне значення між якими посідає дизайн-освіта. З огляду на це, необхідно зробити уточнення і здійснити демаркацію понять «декоративно-прикладне мистецтво» та «етнічний дизайн», визначити їх місце в колі мистецтв та художніх практик суспільства. Наукові праці широкого кола сучасних дослідників (Є. Антонович, Я. Запаска, С. Коновець, Л. Оршанський, М. Станкевич, Р. Шмагало та ін.) створюють вичерпне уявлення про декоративно-прикладне мистецтво. Водночас сутність етнічного дизайну тільки-но починає активно досліджуватися.

У мистецтвознавстві розрізняють різновиди мистецтв, які деякою мірою приналежні до декоративних і об’єднуються категорією «декор» (франц. decor від лат. decoro – «прикрашаю»). Декоративне мистецтво розглядається як частина пластичного мистецтва, що призначене для художнього оформлення навколишнього матеріального середовища, внесення до нього естетичних елементів, створення ідейно-образної основи. Декоративне мистецтво поділяють на: монументально-декоративну творчість (архітектурний декор, розпис, рельєф, статуї, паркові скульптури, вітражі, мозаїка для прикрашання фасадів та інтер’єрів), оформлювальне мистецтво та власне декоративно-прикладне мистецтвостворення художніх виробів, призначених здебільшого для побуту [2]. Визначальними рисами ДПМ є декоративність, конструктивність та орнаментальність, а також колективний характер творчості й спадковість багатовікових традицій [5].

Твори ДПМ мають як матеріальну, так і художню цінність і відрізняються особливою красою та користю. Насправді вони складають важливу духовно-культурну спадщину і тому невіддільні від матеріальної культури відповідної епохи, тісно пов’язані з її побутовим життям, з тими або тими місцевими етнічними та національними особливостями, соціально-груповими та класовими відмінностями [6]. С. Коновець називає ДПМ «живою пам’яттю про витоки культури народів», що передається впродовж еволюції людства від покоління до покоління, зберігаючи певні традиції, стилі, способи виготовлення, художньо-естетичні й світоглядні особливості [3, с. 135].

У ДПМ зазначають про особливі художні символи, що заміняють конкретні поняття в об’ємно-просторовій формі твору й використовуються для збереження й передачі інформації, духовних цінностей. Мова кожного твору ДПМ тісно пов’язана з історією й культурою народу, його сприйняттям художнього середовища [5]. Риси національних традицій у творах ДПМ втілюються у формі предмета, використаному матеріалі, техніці його обробки, художніх сюжетах та орнаментальних мотивах декорування. Зауважимо, що в ДПМ виявляються загальні закономірності естетичних відносин, що характерні для мистецтва.



Дизайн також, як і ДПМ, робить життя людини комфортнішим і наповнює його особливою естетикою. Загалом під дизайном найчастіше розуміють організацію естетичного оточення життя людини як цілісності, що складається із поміркованої системи образів. Але незважаючи на досить близькі функції, дизайн і ДПМ є різними напрямами художньої культури. Генетично в основі виникнення дизайну було ДПМ, а також архітектура, мистецтво реклами та відокремлені в самостійні естетичні галузі ремесла (малярство, пошиття одягу, шевство, чоботарство, виготовлення посуду, меблів, ювелірних прикрас тощо). Упродовж віків вони сформували оптимальні в конструктивному та художньому відношенні форми виробів предметного світу, необхідні для повсякденного буття людини. При цьому, художнє ремесло і ДПМ історично сповідували авторство творення художнього образу й змісту речей і ніколи не підкорялися машинізації та масовості, вузькому стремлінню до прагматизму та функціонального проектування, що завжди було й залишається характерним для дизайну, наголошує Р. Шмагало. І водночас наголосимо на появі спорідненої мистецької галузі, названої «етнічним дизайном». На думку А. Бровченко, «етнодизайн» є трансформацією елементів національної культури, «зокрема декоративно-вжиткового мистецтва (форм, орнаментів, колористики, традиційних технік тощо) у сучасні промислові вироби [1]. Більш широко трактує цю дефініцію О. А. Крижанівський, наголошуючи на характеристиці етнодизайну як комплексної міждисциплінарної проектно-художньої діяльності, яка володіє вираженими інтегративними зв’язками природознавчими, технічними й гуманітарними знаннями й спрямована на формування і промислове вдосконалення предметів, що оточують людину в етнічних традиціях [4].




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   29   30   31   32   33   34   35   36   ...   147


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка