М. В. Кордубан практика навчання мов у домашній освіті в україні в першій половині хіх століття



Сторінка4/5
Дата конвертації26.03.2020
Розмір61 Kb.
ТипМетодичні рекомендації
1   2   3   4   5
Виклад основного матеріалу. У педагогічній літературі першої половини ХΙХ століття широко обговорювались питання значимості «словесних наук» у рамках надання освіти підростаючому поколінню. Зокрема, викладач французької мови Харківського університету М. Паки де Савін’ї, у своїй промові на одному із зборів університету закликав батьків передчасно навіювати дітям особливу старанність в навчанні словесних наук [3, с. 236], озброєнням учнів ґрунтовними знаннями з мов у практиці домашнього навчання мали займатись кваліфіковані наставники.

Про необхідність привнесення у діяльність гувернерів або батьків спеціальних навчальних видань з початкової освіти висловлювався ректор Імператорського Віленського університету Малевський. Педагог обстоював думку про загальнодоступність книг з початкового навчання, написаних рідною мовою, та радив «щоб в домашніх бібліотеках знаходились книги для матерів, що скеровують початкове виховання» [2, с. 277].

Аналіз методичної та педагогічної літератури свідчить, що на практиці існувала низка видань з відповідними навчально-методичними рекомендаціями. Зокрема, важливі вказівки щодо навчання мов у домашній освіті представлено в періодичних виданнях першої половини ХΙХ століття. У щомісячному «журналі для виховання» «Патріот» друкувались конспекти уроків з початкового навчання грамоти «Уроки граматики в дії» автора Гольтьє, де учасниками навчально-виховного процесу виступали мати та її діти [6].

Як показало дослідження, в уроці широко використовувались різні види діалогічного методу навчання – бесіди. Так, заняття з вивчення іменників розпочиналось з повідомлюваної бесіди. Мати формулювала дітям визначення даного поняття та алгоритм, за яким можна знайти іменник. Надалі, на основі матеріалів книги для читання (тексти з книги подано в тому ж журналі; частина мови, що вивчалась на уроці, виділена в навчальному посібнику курсивом) діти вправлялись у визначенні іменників. У ході уроку застосовувався наочний матеріал, гра на зразок лото. Дітям пропонувалась написана фраза, в якій вони мали закрити блакитним жетоном правильно знайдене слово.

Аналіз уроків граматики Гольтьє показав, що задля правильного формулювання судження про частини мови діти мали слідувати чітко визначеному алгоритму: «Слово кімната є, звісно ім᾽я речі; тому воно виражає річ. Більш того можна сказати: ця кімната» [6, с. 28].

На наступних уроках завдання ускладнювались і поширювались. Наприклад, при вивченні прикметників автор запропонував використати метод проблемного викладу. Спираючись на знання дітей раніше вивченого матеріалу про іменники, мати утворює від іменника «дитина» прикметник «дитячий» і запитує, чим необхідно вважати утворене слово, іменником або прикметником [6, с. 36-37]. Цей метод дозволяв розвивати вміння дітей логічно мислити, знаходити правильну відповідь.

З метою закріплення навчального матеріалу та перевірки засвоєння отриманих знань у системі домашньої освіти наставники, вчителі або батьки могли застосовувати метод бесіди-повторення і контрольної бесіди. Так, четвертий урок-гра підпорядковувався вище зазначеній дидактичній меті [6, с. 59].

Як свідчить аналіз періодики, у «Педагогічному журналі» наголошувалось на необхідності виховного, розвиваючого характеру початкового навчання грамоти. Особлива увага приділялась розробці питання наочного навчання дітей, що вимагало пошуків нових методів початкового навчання читання, рідної мови та розвитку мовлення. Вітчизняний педагог К. Ушинський пропагував використання цілої низки досить ефективних методів і прийомів початкового навчання грамоти: написання творів, виконання різноманітних мовленнєвих вправ.

К. Ушинський наголошував, що «Засвоюючи рідну мову, дитина засвоює не одні тільки слова, їх складання та видозміни, але й безкінечну множину понять, поглядів і предметів, множину думок, почуттів, художніх образів і філософію мови» [7, с. 560]. Видатний педагог радив домашнім наставникам і вчителям використовувати зорову та слухову наочність, постійні та варіативні вправи для розвитку усної вимови, письма, систематичні повторення та усвідомлене запам’ятовування на противагу безглуздому заучуванню. На думку просвітника, наставники могли досягти успіху в навчально-виховній діяльності тільки за умови взаємозв’язку раціонального і сенсорного, усної та письмової форм мовлення, систематичності та осмисленості повторюваних вправ.

На підставі науково-педагогічного аналізу літературних джерел встановлено, що з метою розвитку у дітей молодшого віку навичок усвідомленого сприймання навчального матеріалу наставники розповідали казки, вірші, оповіді. К. Ушинський був палким прибічником використання вітчизняних казок у методиці початкового навчання грамоти. Педагог розглядав казки, як істотне явище в народній педагогіці, «В народній казці велике та наповнене поезією дитя – народ розповідає дітям про свої дитячі мрії» [7, с. 570].

Як показало дослідження, цінні методичні рекомендації щодо навчання грамоти висвітлено і в ґрунтовній роботі педагога ХΙХ століття Г. Бланка. Освітянин рекомендував при вивченні рідної мови застосовувати різноманітні завдання. Наприклад, «робити виписки», тобто конспект навчального матеріалу, займатись написанням творів та інше [1, с. 186].

Аналіз педагогічної літератури дає можливість стверджувати, що у системі домашньої освіти значна увага приділялась питанню вивчення іноземних мов. Зокрема, основні педагогічні роздуми стосовно цієї проблеми викладено в праці видатного історика В. Татищева «Розмова про користь наук и училищ».

Просвітник виклав цінні думки стосовно доцільності або шкоди у вивченні іноземної мови закордоном, бо, за словами просвітителя, діти можуть навчатись мовам й у вітчизняних педагогів. На думку автора, негативний аспект навчання закордоном полягає у небезпечності перебування учня в незнайомій обстановці, що ускладнюється відсутністю у дитини необхідного рівня самостійності, обумовленою віковими особливостями. Присутність домашнього вчителя мала б повністю вирішувати зазначену проблему. Безперечною перевагою навчання іноземної мови закордоном педагог визначив мовне середовище, в якому учень опиняється в умовах змушеного спілкування виключно мовою, яку опановує. Ще одним позитивним моментом даного методу навчання мови автор убачав можливість навчатись за нетрадиційними для вітчизняної педагогіки методиками.

Аналіз педагогічної праці В. Татищева показав, що історик приділяв увагу і питанню доцільності навчання дітей латинської та грецької мов [5, с. 96]. Необхідність вивчення зазначених мов, за словами, автора була викликана релігійними потребами, так як проповіді різних напрямів християнства (латиністи та грецька віра) читались на цих мовах.

В. Татищев вважав, що знання іноземних мов вищими верствами населення становить необхідну складову їхньої загальної освіченості. Це обумовлювалось можливістю отримання чинів, спілкування з іноземцями (існувала мода на все іноземне) та було потрібним для принесення користі суспільству. Стосовно питання, яку мову необхідно вивчати [5, с. 101], автор зауважував на приналежність мови до науки та цілей, які переслідує людина у вивченні мови.

Аналіз літературних джерел доводить, що в практиці домашньої освіти гувернери використовували такі методи перекладу: граматико-перекладний та текстуально-перекладний. Ціннісною рисою використання граматико-перекладного методу був розвиток логічного мислення за допомогою вивчення структури мовлення. Пріоритетним у застосуванні даного методу вважалось письмове мовлення. В оволодінні мовою увага домашніх учителів зверталась на вивчення граматики, лексики, при цьому виключалось вправляння в розмовному мовленні. Важливе значення відводилось добору текстів.

Як свідчить проведене дослідження, у зазначений історичний період серед педагогів домінувало положення щодо відображення логіки мислення через граматику. Таким чином, особлива користь у розвитку мислення вбачалась у застосуванні граматичних вправ. Використовуючи методи синтезу та дедукції, дітям пропонувалось заучувати слова та правила, а потім з їхньою допомогою конструювати речення у процесі перекладу. Переклад же визначався як основний спосіб використання цього методу, оскільки вважалось, що всі мови мають спільну граматику, а слова відрізняються лише зоровим та звуковим образом, тобто комбінацією літер та звуків. Позитивною стороною зазначеного методу слід вважати розвиток логічного мислення учнів, проте разом з тим другорядність розмовного мовлення суттєво погіршувало ефективність застосування даного методу.

Як свідчить аналіз педагогічної та методичної літератури текстуально-перекладний метод також набув свого поширення. Прихильником даного методу був Жакото. Сутність наведеного підходу у вивченні іноземних мов полягала у роботі над текстом, без зосередження на граматичній системі мови. Вважалось, що загальний розумовий розвиток дітей відбувається в процесі читання класичних художніх творів. Основними способами розкриття сутності фактів мови та засвоєння знань визначались переклад та механічне повторювання. Важливу особливість даного методу становило засвоєння мови на прикладі конкретного тексту, а не системи граматики. Суттєвим недоліком методу визначалось те, що, як наслідок, знання вихованців з граматики були не повними. Провідним процесом логічного мислення при роботі з текстом вважався аналіз.






Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка