Листи бардів та їхніх шанувальників, вірші, статті


Із «Думки» – до «Капели Міньківського»…



Скачати 140,5 Kb.
Сторінка22/24
Дата конвертації26.03.2020
Розмір140,5 Kb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
Із «Думки» – до «Капели Міньківського»…
Державна українська мандрівна капела (так читається назва «Думка») в період 1940–1950-х саме перейшла на класичний академічний спів без музичного супроводу (a’capella) і приваблювала багатьох, кому, як говориться, Бог дав голос. Здавалось би, що ще треба вчорашньому вчителю з провінції, який жив і снив великою сценою?!.. Але Жаркова мрія – не стільки хор, як спів під бандуру, що заполонив душу ще в інституті.

Він пробує втиснутися в Державну капелу бандуристів УРСР. Його охоче беруть, бо капела тільки-но почала відроджуватися, як той Фенікс із згарища. Від 1946-го до 1974-го він проспіває в ній своїм оксамитним баритоном, повністю освоївши концертну бандуру (а вчив його, після Кирила Вусатого, один із капелян, Федір Глушко) і вважаючись, як і Геннадій Нещотний, неперевершеним співцем дум. Хоча й довелося, як і багатьом тодішнім артистам, співати та грати переважно те, що просіювала крізь своє решето радянська ідеологія.

Міньківський, набравши до капели сорок чоловік, хотів би кожного бачити водночас і співаком, і музикантом. Капела мала освоїти гуртовий чи сольний спів під бандуру (пізніше вони додадуть до інструментарію й цимбали, сопілки, литаври, баян, бубон та інше), якому підвладна, на противагу колишньому кобзарюванню по ярмарках, станціях та колбудах, нотна грамота й бездоганний вишкіл.

Отож «капела Міньківського», мов тая бджола, тільки й знає, що вчиться, тренується, щось шукає і навіть влаштовує в себе у «Солов’їній домівці» (на Володимирському узвозі, 2 в Києві) бандурну майстерню.

Далеко позаду залишаються гастролі по селах повоєнної України на підводах, часто – з ночівлею у скирті соломи. Колектив стає самобутнім осередком сценічної культури України. Бандура з сестриці-жалібниці перетворюється в капелян на бандуру-чарівницю, яка, завдяки збагаченим тонам і напівтонам, помітно врізнобарвлює нотну палітру їхніх мелодій – як народних, так і авторських.

Співати з капелою стає престижним серед визнаних вокалістів, зокрема таких, як Борис Гмиря, Діана Петриненко, Петро Білинник, Іван Козловський та інші. А заодно капела будила в українцях чуття українства. Адже багато хто вишиванок та рушників у світлиці став соромитися, ікони на горища повикидав, а вже за «здрастє» у повсякденному мовному вжитку, замість «здоровенькі були», й казати нічого...

Чого варта хоча б ось і така мить в їхніх концертах, згадана в монографії «Кобзарська Січ» бандуриста капели Ярослава Чорногуза!.. Піднімається завіса, капела виструнчилась, повернувши бандури ліворуч, звідки очікується вихід на сцену Олександр Міньківського, художнього керівника й головного диригента.

Доходить Міньківський до середини сцени – бандури, мов соняхи за сонцем, повертаються за ним і завмирають перпендикулярно до залу. Як на мене, це й справді гарно. Цим артистичним жестом бандуристи ніби хочуть сказати своїй аудиторії: «Ось він, наш маестро! Просимо тиші…» І виривається в абсолютній тиші перший акорд, від якого в залі задрижить не одна душа. Чи то б співалася «Дума про Морозенка», чи пісня «Реве та стогне Дніпр широкий» на слова Тараса Шевченка, щось ліричне на зразок «Взяв би я бандуру» на слова Михайла Петренка або старовинна козацька дума «Про трьох братів Азовських»«Дума про козака Голоту» у виконанні Федора Жарка…



Каталог: docs


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка