Листи бардів та їхніх шанувальників, вірші, статті


На обпалених війною крилах



Скачати 140,5 Kb.
Сторінка21/24
Дата конвертації26.03.2020
Розмір140,5 Kb.
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24
На обпалених війною крилах
Учителював Федір Жарко в містечку Баришівка на Київщині, не полишаючи, однак, клубної сцени. Тут його застане й війна. Потрапив у оточення – як результат того хаосу, в якому опинилася відступаюча під натиском окупантів Червона армія; був урятований баришівчанами; намагаючись уникнути «германського раю», прилаштувався, дякуючи вчительському диплому, на роботу в сільпо...

За такими ось скупими рядками крилося багато поневірянь. Та чи було б краще, якби не послухався батька в юності і таки став професійним бандуристом? Адже багатьох знищили ще в горезвісні 1930-і, коли кобзарство перестало вписуватися в сталінську модель соціалізму. А на вцілілих чатувала війна. Київську капелу, яку незадовго до війни (1935) об’єднали з Полтавською, не евакуювали на схід, а... зірвали прямо з гастролей і погнали всіх двадцять п’ять бандуристів на фронт. З них уціліє лиш п’ятнадцять. Не менше виживе і в чужих землях – після того, як Григорій Китастий зіб’є спочатку в окупованому Києві невеличкий гурт з таких, як Федір Жарко, розпорошених війною...

У витоків українського гуртового бандурництва стояла така легендарна постать, як «синьожупанник» Василь Ємець – організатор Київського кобзарського хору з семи осіб у 1918 році. Саме цей хор став тією зерниною, з якої виросли дві могутні капели бандуристів – одна в Києві, а друга у США.

Ось так і вийшло, що в Києві буде одна капела – Державна капела бандуристів УРСР (нинішня Національна заслужена капела бандуристів імені Георгія Майбороди), а в американському Детройті – друга, під орудою Григорія Китастого, названа іменем Тараса Шевченка.

Як два перебиті крила українського гуртового кобзарства, початок якому дав у 1918-му нащадок козаків Василь Ємець, вони потроху гоїли рани, шліфуючи водночас кобзарство й надаючи йому сценічного шарму.

Бандуристам Китастого вдалося, до того ж, зберегти, окрім унікального репертуару, ще й старовинну діатонічну бандуру, яку називали «харківською», «бандурою Хоткевича». В УРСР прижилася хроматична (повноголоса) бандура, з якою тісно пов’язані імена бандурних майстрів Олександра Корнієвського та Івана Скляра і якій підвладні, окрім традиційних дум та плачів, ще й складні класичні мелодії. Саме з нею, концертною бандурою, пов’яже свою долю Федір Жарко; старосвітська бандура стане в УРСР «реліктом».

Не здатен заглушити в собі виплеканого на привіллі Михайлівки жайвора, вчитель Федір Жарко, як і до війни, ділить своє життя між школою і клубною сценою. Потрапляє в Москву, на Всесоюзний огляд художньої самодіяльності. Туди він привозить дві пісні за рознарядкою, спущеною згори: щоб тільки «на русском» і без «крамоли»!.. «Песню о Днепре» Марка Фрадкіна співав так проникливо, що зал зірвався шквалом оплесків. За сприяння поета Павла Тичини, який був тоді наркомом освіти УРСР, Федора Жарка забирають до столичної капели «Думка».


Каталог: docs


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   16   17   18   19   20   21   22   23   24


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка