Лист до сімей Папи Римського Івана Павла ii


СПІЛЬНЕ БЛАГО ПОДРУЖЖЯ ТА СІМ'Ї



Сторінка9/21
Дата конвертації28.07.2020
Розмір0,88 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21
СПІЛЬНЕ БЛАГО ПОДРУЖЖЯ ТА СІМ'Ї
10. Подружня присяга окреслює і встановлює благо, яке є спільним і для подружжя, і для сім'ї. "Я, ..., беру тебе, ..., за жінку (чоловіка), і присягаю тобі любов, вірність, і подружню чесність у радості і в горі, в здоров'ї і у хворобі, в усі дні життя мого аж до смерті" [22]. Подружжя – особливе сопричастя осіб, на основі якого сім'я покликана стати спільнотою осіб. Це зобов'язання, яке наречена і наречений беруть на себе "перед Богом і його Церквою", як це нагадує їм священик перед взаємним складанням подружньої присяги [23]. Усі ті, хто бере участь у цій церемонії, є свідками цього зобов'язання, бо вони певним чином представляють Церкву і суспільство, оточення, в якому житиме й зростатиме нова сім'я.

Слова присяги визначають спільне благо подружньої пари і сім'ї. Спершу спільне благо подружжя – це любов, вірність, чесність, постійність їхнього зв'язку аж до смерті – "по всі дні мого життя". Це благо обох, яке є одночасно благом кожного з них, згодом повинно стати благом їхніх дітей. Це спільне благо за самою своєю природою єднає окремих людей і забезпечує справжнє благо кожного. Якщо Церква (а також держава) приймає присягу, яку подружжя висловлює вищезгаданими словами, то робить це тому, що ця присяга "записана у їхніх серцях" (див. Рм 2,15). Це вони самі дають свою згоду один одному урочистою обіцянкою, тим самим підтверджуючи правдивість цієї присяги перед Богом. Вони самі, як охрещені, стають служителями таїнства Подружжя у Церкві. Св. Павло вчить, що це їхнє взаємне зобов'язання – "велика таємниця" (див. Еф 5, 32).

Слова шлюбної присяги, визначають, що найсуттєвіше для спільного блага подружжя, і вказують на те, яким повинно бути спільне благо майбутньої сім'ї. Для того, щоб виявити це, Церква запитує їх, чи готові вони прийняти і по-християнськи виховати дітей, якими Бог обдаровує їх. Це питання нагадує про спільне благо майбутньої сім'ї, беручи до уваги генеалогію осіб, яка є частиною структури подружжя і самої сім'ї. Питання про дітей та їхнє виховання глибоко пов'язане з подружньою присягою, з урочистою обіцянкою любові, подружньої пошани та вірності аж до смерті. Прийняття і виховання дітей – два з-поміж найголовніших завдань сім'ї – залежать від виконання цього зобов'язання. Батьківство і материнство – це зобов'язання не тільки фізичне, але й духовне. Через ці реальності, дійсно проходить генеалогія особи, яка бере свій одвічний початок у Бозі і яка повинна вести назад до Бога.

Рік сім'ї, як рік особливої молитви сімей, повинен поновити і поглибити усвідомлення цієї істини кожною сім’єю. Наскільки велике багатство біблійних розважань може живити цю молитву! Молитовні роздуми, разом із словами Святого Письма повинні включати особисту пам'ять подружжя-батьків, їхніх дітей і внуків. Через генеалогію осіб подружнє сопричастя стає сопричастям поколінь. Таїнственне єднання двох, скріплене печаттю подружньої присяги перед Богом, триває і міцніє зі зміною поколінь. Ця єдність має стати єдністю у молитві. Але, для того, щоб це стало виразно очевидним протягом Року сім'ї, молитва повинна стати постійною у щоденному житті кожної сім'ї. Молитва – це подяка, прослава Бога, прохання про прощення, благання і взивання. В усіх цих формах молитва сім'ї має що сказати Богові. Вона також має що сказати іншим, починаючи з подружнього сопричастя осіб, з'єднаних разом сімейними узами.

Псалмоспівець запитує: "То що той чоловік, що згадуєш про нього?” (Пс 8,4). Молитва – це те місце, в якому найпростішим чином виявляється творча і батьківська пам'ять про Бога, і не тільки пам'ять людини про Бога, але також і особливо пам'ять Бога про людину. У такий спосіб молитва сім'ї як спільноти може стати місцем спільної і взаємної пам'яті. Сім'я – справді спільнота поколінь. Потрібно, щоб у молитві був присутнім кожен: живі і ті, хто вже відійшов, а також ті, що ще прийдуть у цей світ. Необхідно, щоб сім'ї молилися за кожного зі своїх членів, з огляду на благо, яким є сім'я для кожного і яким є кожен для всієї сім'ї. Молитва зміцнює це благо саме як спільне благо сім'ї. Більше того, вона творить його щоразу наново. У молитві сім'я відкриває себе як перше "ми", в якому кожен її член це – "я" і "ти"; кожен для іншого є чоловіком чи дружиною, батьком чи матір'ю, сином чи дочкою, братом чи сестрою, дідусем чи внуком.

Чи такими є усі сім'ї, до яких звернений цей лист? Безсумнівно, що таких немало, але час, в якому живемо зараз, має тенденцію обмежувати сім'ю до двох поколінь. Часто це зумовлено тим, що наявні житлові умови обмежені, особливо у великих містах. Але це трапляється нерідко через переконання, що кілька поколінь, що живуть разом, становлять перешкоду близькості й утруднюють життя. Але чи це не найменша причина? Сьогодні у сім'ї надто мало "людського" життя. Небагато тих, з якими можна творити і ділити спільне благо; але все ж таки благо, за своєю природою, повинно творитися і розділюватися з іншими: благу притаманне поширення (bonum est diffusivum sui) [24]. Власне, чим більше спільним є благо, тим більше воно буде належати кожному: мені, тобі, нам. Така логіка, що криється за життям згідно з добром, за життям у правді і любові. Якщо людина спроможна прийняти й наслідувати цю логіку, то тоді її життя дійсно стає "щирим даром".





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   21


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка