Лист до сімей Папи Римського Івана Павла ii



Сторінка7/21
Дата конвертації28.07.2020
Розмір0,88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21
Єдність двох
8. Тільки особи здатні сказати ці слова, тільки вони можуть жити у сопричасті на основі взаємного вибору, який є чи повинен бути повністю свідомим і вільним. Книга Буття, говорячи про чоловіка, що покидає батька і матір для того, щоб з'єднатися зі своєю жінкою (див. Бут 2,24), надає великого значення свідомому і вільному вибору, який дає початок подружньому життю, роблячи сина сім'ї – чоловіком, а доньку – дружиною. Як можна адекватно зрозуміти цей взаємний вибір, не взявши до уваги повної правди про особу – розумну і вільну істоту? Другий Ватиканський Собор, говорячи про подібність до Бога, вживає особливо значущі терміни. Тут не йдеться лише про Божий образ і подобу, їх вже має кожне людське буття як таке, але також, головним чином, про "певну подібність між єдністю Божих Осіб і єдністю Божих дітей, з'єднаних у правді й любові" [13].

Цей глибокий і багатозначний вислів насамперед підтверджує те, що є найважливішим в ідентичності кожного чоловіка і кожної жінки. Ця ідентичність полягає у здатності жити у правді та любові; а навіть більше, вона полягає у потребі правди та любові, суттєвому вимірі життя особи. Така потреба правди та любові відкриває людину як до Бога, так і до всього створеного: відкриває її до інших людей, до життя у сопричасті, а особливо до подружжя і до сім'ї. За словами Собору, сопричастя осіб виникає, у певному значенні, з таїнства Триіпостасного "Ми", і тому подружнє сопричастя також пов'язане з цим таїнством. Сім'я, яка народжується з любові чоловіка і жінки, зрештою випливає з таємниці Бога. Це відповідає найбільш інтимній суті чоловіка і жінки, їх вродженій і автентичній гідності як особи.

У подружжі чоловік і жінка поєднані так міцно, що – за словами Книги Буття – стають "одним тілом" (Бут 2,24). Мужчина і жінка через свою фізичну будову тіла, як два людські суб'єкти, попри фізичну відмінність між собою, рівноправно беруть участь у здатності жити "у правді і любові". Ця здатність, притаманна людській істоті як особі, має одночасно як духовний, так і тілесний вимір. Також завдяки тілу чоловік і жінка є схильними формувати сопричастя осіб у подружжі: коли вони поєднуються через подружній союз у такий спосіб, що стають "одним тілом" (Бут 2,24), їхня єдність повинна відбуватися "у правді і любові", відображаючи зрілість, притаманну особам, створеним на образ і подобу Божу.

Сім'я, яка виникає внаслідок цієї єдності, здобуває свою внутрішню міцність завдяки союзу між чоловіком і жінкою, який Христос підносить до рівня Святого Таїнства. Сім'я дістає притаманний їй характер як спільнота, свої риси сопричастя, з цього фундаментального сопричастя подружньої пари, яке продовжується у їхніх дітях. "Чи приймете з любов'ю дітей від Бога і виховаєте їх відповідно до Закону Христа і Його Церкви?" – питає священик під час вінчання. [14] Відповідь, яка дається молодими, відображає найглибшу правду любові, яка їх єднає. Однак їхня єдність не закриває їх у собі, а відкриває їх до нового життя і до нової особи. Як батьки, вони здатні дати життя істоті, подібній до них самих, яка буде не лише "кість від їх костей і тіло від їхнього тіла" (див. Бут 2,23), а образ і подоба Бога, тобто особа.

Коли Церква запитує: "Чи ви згідні?", то нагадує нареченому і нареченій, що вони стоять перед творчою силою Бога. Вони покликані стати батьками, співпрацювати з Творцем, даючи нове життя. Співпрацювати з Богом у приведенні на світ нових людей означає – сприяти передаванню божественного образу і подоби, носієм яких є кожен, "народжений від жінки".




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   21


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка