Лист до сімей Папи Римського Івана Павла ii



Сторінка6/21
Дата конвертації28.07.2020
Розмір0,88 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21
Подружній союз
7. Сім'ю завжди розуміли як перший і первинний прояв суспільної природи людини. Навіть сьогодні це розуміння залишається незмінним. Проте у наш час існує тенденція підкреслювати, наскільки сім'я як найменша і найфундаментальніша людська спільнота залежить від особистого внеску чоловіка і жінки. Сім'я – справді спільнота осіб, для яких властивим способом існування і життя разом є "сопричастя": communio personarum (сопричастя осіб). У цьому, визнаючи абсолютну трансцендентність Творця відносно Його створінь, ми також можемо побачити особливу подібність сім'ї і Божого "Ми". Тільки особи здатні жити у "сопричасті". Сім'я бере початок з такого подружнього сопричастя, яке Другий Ватиканський Собор описує як "союз", в якому чоловік і жінка "взаємно віддають себе та приймають один одного" [11]. Книга Буття допомагає нам зрозуміти цю правду, говорячи про встановлення сім'ї через подружжя: "Полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом" (Бут 2,24). В Євангелії Христос, сперечаючись із фарисеями, наводить ті самі слова, а пізніше додає: "Так що вони не будуть більше двоє, лиш одне тіло. Що, отже, Бог получив, людина хай не розлучає" (Мт 19,6). Таким чином, Він знову відкриває новий пов’язуючий зміст того факту, який існує "від початку" (Мт 19,8) і який завжди зберігає цей зміст. Якщо Вчитель підтверджує її "тепер", то робить це для того, щоб на початку Нового Завіту, чітко і однозначно розкрити всім нерозривний характер подружжя як основи спільного блага сім'ї. Коли в єдності з Апостолом згинаємо наші коліна перед Отцем, від Якого походить все отцівство і материнство (див. Еф 3,14-15), починаємо усвідомлювати те, що батьківство – це подія, через яку сім'я, яка вже утворилася через подружній союз, сповнюється "у повний та особливий спосіб" [12]. Материнство обов'язково означає батьківство, а батьківство в свою чергу означає материнство. І це є результатом двоїстості, якою Творець "від початку" обдарував людську істоту.

Я говорив про два поняття, близькі одне до одного, але не тотожні: поняття "сопричастя" та поняття " спільноти". "Сопричастя" стосується міжособових відносин між "я" і "ти". "Спільнота", натомість, виходить поза ці межі і рухається у напрямку "суспільства", у напрямку "ми". Таким чином, сім'я як спільнота осіб є першим людським суспільством. Вона постає тоді, коли здійснюється подружній союз, який відкриває подружню пару до триваючого сопричастя любові і життя, а звершується, повністю і в особливий спосіб, дітонародженням: сопричастя подружньої пари є джерелом сімейної спільноти. І ця спільнота цілком просякнута тим, що становить саму суть сопричастя. Чи може якесь інше сопричастя на людському рівні порівнятися з тим, що існує між матір'ю і дитиною, яку вона спочатку носить у своєму лоні, а потім приводить на світ?

У сім'ї, заснованій таким чином, з'являється нова єдність, в якій зв'язок спільності між батьками знаходить своє повне здійснення. Досвід показує, що це здійснення є обов'язком і викликом. Обов'язок занурює подружню пару у пережиття свого первісного союзу. Народжені ними діти, збагачуючи і поглиблюючи подружнє сопричастя батька та матері, повинні зміцнити цей союз – і у цьому полягає виклик. Якщо ж цього не стається, необхідно поставити питання, чи егоїзм, який прихований навіть у любові чоловіка та жінки, як наслідок людської схильності до зла, не сильніший від цієї любові. Подружня пара повинна цілком усвідомлювати це. Необхідно, щоб вона зі самого початку звертала свої серця і думки до Бога, "від якого починається кожна сім'я", щоб їхнє батьківство і материнство черпало з цього джерела сили для постійного відновлення у любові.

Батьківство і материнство само по собі є особливим підтвердженням любові; вони роблять можливим відкрити велич і справжню глибину любові. Проте, це не стається автоматично. Це радше обов'язок, покладений на чоловіка та жінку. У їхньому спільному житті батьківство і материнство позначене настільки величною "новизною" і багатством, що не можна до нього наблизитись інакше, як "на колінах".

Досвід вчить, що та людська любов, яка природно спрямована до батьківства і материнства, інколи зазнає глибокої кризи, і тому попадає під серйозну загрозу. У таких випадках допомогу можна знайти у подружніх та сімейних порадчих центрах, в яких, серед іншого, можна одержати допомогу відповідно підготовлених психологів та психотерапевтів. І в той же час, однак, не можна забувати про постійну чинність слів Апостола: "Я згинаю свої коліна перед Отцем, від Якого бере початок кожна сім'я на небі і на землі". Шлюб, таїнство подружжя – це союз осіб у любові. А любов може бути поглиблена і збережена тільки через Любов, ту Любов, яка "влита в наші серця Святим Духом, що нам даний" (Рим 5,5). Чи не повинна наша молитва протягом Року сім'ї зосереджуватись саме на цьому центральному і вирішальному моменті переходу від подружньої любові до дітонародження, а отже, до батьківства і материнства? Чи це не є саме той момент, коли обов'язковою потребою є "влиття Ласки Святого Духа", про що просимо на літургійному святкуванні таїнства Подружжя?

Апостол, стаючи на коліна перед Отцем, просить Його, щоб дав вірному "...скріпитись у силі через Його Духа, на зростання внутрішньої людини" (Еф 3,16). Ця внутрішня сила необхідна впродовж усього сімейного життя, особливо у його критичні хвилини, коли любов, яка була оголошена під час шлюбного обряду словами: "Я прирікаю тобі вірність ...аж до смерті", піддається важкому випробуванню.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   21


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка