Лист до сімей Папи Римського Івана Павла ii


ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО І МАТЕРИНСТВО



Сторінка11/21
Дата конвертації28.07.2020
Розмір0,88 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21
ВІДПОВІДАЛЬНЕ БАТЬКІВСТВО І МАТЕРИНСТВО
12. Тепер у цьому "Листі до сімей" час порушити два тісно пов'язані питання. Перше, більш загальне, стосується цивілізації любові; друге, більш конкретне, розглядає проблему відповідального батьківства і материнства.

Ми вже сказали, що одруження породжує особливу відповідальність за спільне благо, спочатку подругів, а відтак – сім'ї. Це спільне благо створюється людиною, цінністю особи і всім, що представляє міру її гідності. Ця реальність є частиною людини у кожній соціальній, економічній і політичній системі. У сфері подружжя і сім'ї ця відповідальність з багатьох причин стає ще вимогливішою. Душпастирська конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”) справедливо говорить про "підтримку гідності подружжя і сім'ї". Собор розглядає цю підтримку як обов'язок, що лежить і на Церкві, і на державі. Проте у кожній культурі цей обов'язок лежить, в першу чергу, на особах, що з’єднані у подружжя, творять окрему сім'ю. Відповідальне батьківство і материнство виражає конкретне зобов'язання виконати цей обов'язок, який набуває нових ознак у сучасному світі.

Відповідальне батьківство і материнство особливо і безпосередньо стосується моменту, коли чоловік і жінка, єднаючись в одну плоть, можуть стати батьками. Це особливо цінний момент у їхніх міжособових стосунках і їхньому служінні життю: вони можуть стати батьками – батьком і матір'ю – даючи життя новій людині. Два виміри подружнього союзу, об’єднувальний і дітородний, не можуть бути штучно розділені без шкоди для найглибшої істини самого подружнього акту [31].

Це – постійне вчення Церкви. Знамення часу, які ми бачимо тепер, дають нові аргументи для посиленого підтвердження цього вчення. Св. Павло, сам уважний до пасторальних потреб свого часу, ясно і твердо вказував на потребу бути "наполегливими своєчасно і несвоєчасно" (пор. II Тим 4,2) і не лякатись, що "здорової науки більше не витерплять" (пор. II Тим 4,3). Його слова добре відомі тим, хто з глибоким проникненням у суть подій теперішнього часу очікує від Церкви, що вона не лише не відмовиться від здорового вчення, але проголошуватиме його з оновленою силою, шукаючи у знаках часу спонукань і проглядів, які можуть привести до глибшого розуміння її вчення.

Деякі з цих проглядів можна взяти з тих наук, що з ранніх антропологічних студій розвинулися у різноманітні спеціалізовані науки, такі, як біологія, психологія, соціологія та їхні відокремлені галузі. До певної міри всі ці науки обертаються навколо медицини, яка будучи одночасно наукою і мистецтвом (ars medica), служить людському життю і здоров'ю. Але дані прогляди випливають, перш за все, з людського досвіду, який у всій своїй складності певним чином йде як попереду науки, так і за нею.

Через власний досвід подруги вчаться розуміти значення відповідального батьківства і материнства. Вони вчаться цього також з досвіду інших подружніх пар у подібних ситуаціях і зі своєї відкритості до даних багатьох наук. Можна було б сказати, що експерти певним чином вчаться від подружніх пар, щоб, у свою чергу, стати кращими, щоб вчити подружні пари значення відповідального дітородження і шляхів його досягнення.

Це питання докладно розглядалося у документах Другого Ватиканського Собору, в енцикліці Humanae Vitae (“Людське Життя”), у Propositiones (“Пропозиціях”) Синоду єпископів 1980 року, апостольському повчанні Familiaris Consortio (“Сімейна спільнота”) та в інших документах включно з інструкцією Donum Vitae (“Дар життя”) Конгрегації у справах доктрини віри. Церква навчає моральної істини про відповідальне батьківство та материнство і захищає її від хибних поглядів і тенденцій, що дуже поширені у наш час. Чому Церква продовжує це робити? Хіба вона не усвідомлює проблем, що піднімаються тими, хто радить їй поступитися у цій сфері і хто навіть намагається переконувати її надмірним тиском, якщо не погрозами? Учительський уряд Церкви часто картають за те, що він відстав від часу і закритий до віянь духу сучасності, а також за сприяння перебігові подій, що згубні для людства і навіть для самої Церкви. Кажуть, що твердо дотримуючись своїх позицій, Церква втратить свою популярність і все більше й більше вірних відвернуться від неї.

Але як можна стверджувати, що Церква, а особливо Колегія Єпископів у сопричасті з Папою, нечутлива до таких важливих і невідкладних питань? Саме ці надзвичайно важливі питання привели Папу Павла VI до видання енцикліки Humanae Vitae. Основи церковної доктрини, що стосуються відповідального батьківства і материнства, особливо міцні і непорушні. Собор показує це передусім у своєму вченні про людину, коли стверджує, що вона – "єдине створіння на землі, яке Бог сотворив заради неї самої", і що вона може "повністю виявити своє покликання тільки завдяки справжньому дару себе" [32]. Так є тому, що вона була створена на образ і подобу Божу і відкуплена Єдинородним Сином Отця, Який став людиною заради нас і нашого спасіння. Другий Ватиканський Собор, особливо усвідомлюючи проблему людини та її покликання, твердить, що подружнє єднання, біблійне una caro (одне тіло), можна зрозуміти і докладно пояснити лише з огляду на цінності особи і дару. Кожен чоловік і кожна жінка повністю реалізують себе через щирий дар себе. Для подругів момент подружнього єднання – особливе вираження цього. Саме тоді чоловік і жінка у "правді" своєї чоловічості і жіночості стають взаємним даром один для одного. Усе подружнє життя є даром. Але найочевиднішим це стає тоді, коли подруги, віддаючи себе один одному в любові, творять зустріч, яка робить їх одним "тілом" (Бут 2, 24).

Вони тоді переживають момент особливої відповідальності, яка є також наслідком відтворювального потенціалу, що пов’язаний з подружнім актом. У цей момент подруги можуть стати батьком і матір’ю, даючи початок новому людському життю, яке потім розвиватиметься у лоні матері. Якщо дружині дано першою зрозуміти, що вона стала матір’ю, то чоловік, з яким вона з’єдналася в одне тіло, дізнається про це тільки тоді, коли вона скаже йому, що він став батьком. Обидвоє несуть відповідальність за своє потенційне, а потім дійсне батьківство і материнство. Чоловік не може не визнати і не прийняти плід того рішення, яке було теж і його власним рішенням. Він не може ховатись за такими виразами, як "я не знаю", "я не хотів цього" чи "лише ти хотіла цього". У кожному випадку подружнє єднання включає в себе відповідальність чоловіка і жінки, можливу відповідальність, яка стає дійсною, коли диктують обставини. Це правда особливо щодо чоловіка. Хоча він також залучений на початку дітородного процесу, все ж він залишається біологічно віддаленим від нього, оскільки процес розвивається всередині жінки. Як чоловік може не прийняти відповідальності? Чоловік і жінка повинні разом, перед собою і перед іншими, бути відповідальними за нове життя, яке вони привели на світ.

Цей висновок поділяють також гуманітарні науки. Щоправда, існує потреба глибшого вивчення і аналізу значення подружнього акту з огляду на цінності особи і вищезгадуваного дару. Саме це зробила Церква у своєму сталому вченні, а особливо на Другому Ватиканському Соборі.

У подружньому акті чоловік та дружина покликані у відповідальний спосіб підтверджувати взаємне дарування себе, що вони зробили один для одного у подружній згоді. Логіка цілковитого дару себе іншому передбачає потенційну відкритість до дітородження: у цей спосіб подружжя покликане навіть до більшого сповнення як сім'я. Звичайно, взаємний дар чоловіка і дружини не має своєю єдиною метою народження дітей, а за своєю суттю є взаємним спілкуванням любові і життя. Інтимну істину цього дару потрібно завжди оберігати. "Інтимна" тут не синонім до "суб’єктивна". Вона радше означає суттєву відповідність об'єктивній істині про чоловіка і жінку, які себе віддають. Ніколи не можна вважати особу засобом до мети, а тим більше, засобом для задоволення. Особа є і повинна бути нічим іншим, як метою кожного вчинку. Тільки тоді вчинок справді відповідає справжній гідності особи.

На завершення наших роздумів над цим важливим і делікатним питанням я б хотів особливо заохотити, передусім вас, дорогі подружжя, а також всіх, хто допомагає вам, зрозуміти та здійснювати на практиці вчення Церкви про подружжя і відповідальне батьківство та материнство. Я маю на увазі особливо духовних пастирів і багатьох науковців, богословів, філософів, письменників і журналістів, які опираються потужній тенденції культурного конформізму і готові відважно "плисти проти течії". Це заохочення спрямоване також до дедалі більшої кількості спеціалістів, лікарів та освітян, справжніх світських апостолів, для яких підтримка гідності подружжя і сім’ї стала важливим життєвим завданням. Від імені Церкви я висловлюю усім вам подяку! Що б змогли зробити без вас священики, єпископи і навіть Наступник Петра? З перших років мого священства, відколи я почав сидіти у сповідальниці, поділяючи тривоги, страхи і надії багатьох одружених пар, я щораз більше переконуюся в цьому. Я зустрічався з важкими випадками бунту і відмови, і водночас із багатьма дивовижно відповідальними і благородними людьми! Пишучи цього листа, я пригадую собі ці подружжя і огортаю їх своєю любов'ю і молитвою.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка