Лекція 6 місце екологічних послуг на екологічному ринку



Сторінка1/7
Дата конвертації12.04.2019
Розмір0,71 Mb.
ТипЛекція
  1   2   3   4   5   6   7
ЛЕКЦІЯ 6

МІСЦЕ ЕКОЛОГІЧНИХ ПОСЛУГ НА ЕКОЛОГІЧНОМУ РИНКУ.


  1. Особливості функціонування і розвитку ринку екологічних послуг

  2. Екологічні послуги як спосіб задоволення екологічних потреб суспільства

  3. Екологічне страхування та проблеми його розвитку в україні

  4. Сутність екологічного аудиту: теоретичні засади і наукові підходи

  5. Екологічний лізинг: сутність, структура, напрямки розвитку

  6. Екологічний консалтинг



1 Особливості функціонування і розвитку ринку екологічних послуг
Нині майже у всіх розвинених країнах світу охорона навколишнього природного середовища та раціональне використання природних ресурсів стали пріоритетами стратегії державотворення. Ринок екологічно чистих продуктів, технологій та обладнання, переробки та ліквідації відходів, екологічних робіт і послуг розширюється. Підприємства, які не здатні задовольняти вимоги суспільства в екологічно чистих продуктах, технологіях, екологічних послугах, втрачають конкурентоспроможність на світовому ринку.

Досвід найбільш економічно розвинених країн довів важливу роль сфери екологічних послуг у забезпеченні високих темпів економічного зростання, що вимагає перегляду її місця в структурі національної економіки.

При переході до ринкових відносин необхідне введення економічного механізму у сферу взаємодії «суспільство – природа».

Дослідження ринку екологічних послуг дає змогу розробити основні підходи до формування нових та вдосконалення діючих економічних механізмів. Розвиток будь-якого ринку ґрунтується на сприянні створенню конкуренції на ньому, формуванні та розвитку інфраструктури.

В умовах всезагальної конкуренції на світовому ринку розвиток і функціонування ринкової системи пред'являє все зростаючі вимоги до організації відповідної ринкової інфраструктури.

Високорозвинута, вдосконалена інфраструктура є умовою підвищення темпів економічного розвитку всього господарства країни.

З огляду на сучасний рівень формування і розвитку ринку екологічних послуг, держава повинна приділяти значну увагу інфраструктурному забезпеченню цього нового ринку, але, як показує практика, вона більше декларує, ніж ефективно діє.

Можна виділити наступні ієрархічні рівні створення екологічної інфраструктури: підприємство, регіональний, державний і міжнародний рівень.

Рівень підприємства містить у собі спеціалізовані підрозділи (служби) з відтворення й охорони навколишнього природного середовища.

Регіональний рівень включає спеціалізовані підприємства і служби екологічного спрямування в певному регіоні (місті, області).

Державний рівень представляє об'єднання і служби для вирішення загальнодержавних екологічних проблем.

Міжнародний – охоплює організаційно-економічні структури відповідно для вирішення глобальних (міждержавних) екологічних проблем.

Розвиток екологічного ринку безпосередньо пов'язаний з розширенням інформаційного забезпечення підприємців, що мають одержувати необхідну їм повну інформацію. Підприємці повинні мати дані не тільки про якість і асортимент екологічних послуг, надання яких можливо в даний час по технічних і фінансових параметрах, але і про діючі нормативи і норми гранично допустимих викидів і т.д., державних програмах у сфері охорони навколишнього природного середовища, заходах суспільних природозахисних організацій.

Розвиток конкуренції на ринку екологічних послуг та формування екологічної інформаційної системи пов'язаний із забезпеченням підприємців необхідною інформацією для ведення бізнесу, а тому така система стане відповідним суспільно-економічним бар'єром, компонентами якого будуть незалежність екологічної експертизи, суспільний рух із захисту природи, тимчасово вільні фінансові ресурси, що акумулюються на рахунках екологічних банків. Усі ці компоненти необхідні для системного підходу до проблеми формування конкурентного середовища на ринку екологічних послуг.

Основна діяльність екологічної інвестиційної системи спрямована перш за все на реалізацію інженерних і технічних рішень, що сприяє зниженню екологічної небезпеки досліджуваних товарів, послуг, проектів і діючих виробництв. Підприємства, діяльність яких іде в розріз з даною системою, повинні будуть нести великі матеріальні витрати внаслідок несприйняття громадськістю їхніх проектів через екологічні чинники. Таким чином, можна реалізувати принцип «забруднювач платить».

У рамках екологічної інвестиційної системи можуть бути затверджені такі організації, як школа екологічного бізнесу, центр екологічного співробітництва й інші [9].

Підприємці, які бажають упроваджувати нові ресурсозберігаючі технології, використовувати передовий досвід організації господарської діяльності, що не завдає істотної шкоди навколишньому природному середовищу, можуть одержати додаткову екологічну освіту в школі екологічного бізнесу, де вони зможуть отримати знання про впровадження заходів щодо охорони довкілля, ознайомитись з досягненнями передових підприємств, а також з критеріями оцінки забруднення навколишнього середовища, і тим самим підвищать свій освітній рівень з реалізації екологоорієнтованих заходів і будуть більше уваги приділяти проблемі охорони довкілля.

Настав час створити центр екологічного співробітництва, як неурядову структуру, що поєднує всіх виробників екологічних товарів і послуг. Основним завданням його було б проведення семінарів і обмін досвідом з розробки і реалізації певних екологічних програм.

Екологічна інвестиційна система в процесі приноситиме прибуток, який буде спрямовано на надання пільгових кредитів, безпроцентних позик на підтримку і створення підприємницьких структур, що спеціалізуються в сфері екологічного бізнесу. Цьому сприятиме організація екологічного банку, що є важливою складовою інфраструктури ринку екологічних послуг.

Наявність коштів стимулюватиме розвиток екологічного підприємництва і суспільної активності, що дасть змогу частково зрівноважити діяльність ресурсоспоживаючого й екологічно небезпечного бізнесу. Бурхливий розвиток підприємництва, підтримуваний законодавчо, організаційно і фінансово створить умови для появи нових суб’єктів малого і середнього бізнесу з різноманітною сферою діяльності, що, в свою чергу, може спричинити появу нових екологічних проблем некерованого забруднення навколишнього природного середовища.

Державні природоохоронні структури не в змозі відстежити і гарантувати екологічну безпеку цих підприємств. Усе це вимагає створення системи регулювання з метою формування умов для екологічної безпеки і підприємництва.

Гарантом екологічної безпеки є створення екологічного підприємництва, що пов'язане з діяльністю з виробництва і реалізації товарів, здійснення робіт і послуг, спрямованих на попередження шкоди довкіллю і здоров'ю населення, гарантування екологічної безпеки виробництва.

Екологічна освіта в наш час повинна здійснюватись комплексно на суспільному і державному рівні. Вона має бути впроваджена і вдосконалена в дошкільних установах, школах, вищих навчальних закладах, центрах позашкільного виховання, літніх екологічних таборах, еколого-просвітницьких центрах, бібліотеках, центрах екологічної перепідготовки кадрів і сприяти об'єднанню всіх зусиль для вирішенням екологічних проблем.

Отже, інфраструктура ринку екологічних послуг повинна включати наступні складові елементи (рис. 1).


Рис. 1. Інфраструктура ринку екологічних послуг


Характер еколого-економічних відносин у народному господарстві країни визначається проведенням будь-яких економічних реформ (податкової, житлово-комунальної й ін.), а також такими механізмами, як приватизація, демонополізація, що впливають в остаточному підсумку на екологічну ситуацію, що склалася. Тому розвиток ринку екологічних послуг можливий на основі формування економічних механізмів, орієнтованих на використання економічних важелів і стимулів, а також урахування інтересів споживачів та населення в цілому.

В основі існуючого організаційно-економічного механізму в Україні лежать наступні ознаки:



  • фактично монопольне положення підприємств, що надають екологічні послуги;

  • нормативний метод ціноутворення на послуги; залежне і безправне положення підприємств, які відповідно до чинного законодавства зобов'язані споживати визначені види екологічних послуг;

  • неефективна система управління екологічною діяльністю муніципальних утворень.

У результаті більшість підприємств не зацікавлені у проведенні природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, і значна частина виробництв наносить навколишньому природному середовищу величезний збиток.

Організовувати еколого-економічні відносини для збереження довкілля необхідно таким чином, щоб усі суб’єкти (і підприємства, і держава, і населення) були зацікавлені в проведенні природоохоронних і ресурсозберігаючих заходів, чітко усвідомлювали наслідки своїх дій і несли повну економічну відповідальність за них.

Досить ефективним буде механізм управління природними ресурсами, що базується на визначенні еколого-економічного ефекту на місцевому, регіональному, національному, глобальному рівнях, при якому враховується цінність певного природного ресурсу в певний період часу і його цінність в майбутньому. Отже, з підвищенням зацікавленості суб'єктів у збереженні навколишнього природного середовища зростає також потреба у споживанні різних екологічних послуг, що можуть бути надані цим суб’єктам.

У багатьох розвинених країнах світу подібні механізми розробляються і впроваджуються в практику господарювання, причому процес вирішення екологічних проблем протікає за законами планової економіки, коли на першому етапі визначають відповідні цілі, завдання, у результаті вирішення яких буде досягнуто еколого-економічний ефект; на другому етапі складають і обґрунтовують відповідні плани, програми і розробляють директиви, що підлягають подальшому обов'язковому виконанню. Очевидно, досягнення еколого-економічних ефектів таким способом вимагає відповідного кадрового забезпечення, а також веде до значних фінансових і тимчасових витрат.

Висновки з проведеного дослідження. З огляду на комплексність екологічних проблем і вплив природоохоронної політики на соціальну й економічну діяльність, необхідно створити такі умови, за яких суб’єкти підприємницької діяльності будуть приймати рішення, обумовлені як природоохоронні.

Використання економічних інструментів сприятиме збільшенню попиту на екологічні послуги, що створить основу для розвитку ринку цих послуг.

Таким чином, використання економічних механізмів, у свою чергу, стимулюватиме розвиток ринку екологічних послуг, оскільки від ступеня екологізації економіки безпосередньо залежать обсяги споживаних екологічних послуг, їх якість і асортимент.
Бібліографічний список

1. Веклич О. О. Економічний механізм екологічного регулювання в Україні / О. О. Веклич ; Рада національної безпеки і оборони України, Український ін-т досліджень навколишнього середовища і ресурсів. - К., 2003. – 88 с.

2. Галушкіна Т. Пріоритети екологозбалансованого природокористування як ідеологічної платформи національної екологічної доктрини України: [Йдеться про істотні суперечності між економічним розвитком та станом навколишнього природного середовища] / Т. Галушкіна, Л. Грановська // Еколог. вісник. – 2007. – № 5. – С. 18-19.

3. Данилишин Б. М. Стратегічна екологічна оцінка управлінських рішень щодо формування та реалізації регіональної політики / Б. М. Данилишин, Є. В. Хлобистов // Матеріали Укр. екол. Конгресу [Збалансований розвиток України — шлях до здоров’я і добробуту нації], 21 верес. 2007 р. - К., 2007. - С. 24-27.

4. Гофман К. Г. Экономический механизм природопользования в условиях перехода к рыночной экономике / К. Г. Гофман // Экономика и математические методы. – 1991. – Вып. 2. – Т. 27. – С. 316- 321.

5. Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням : [підручник] / [Мельник Л. Г., Шапочка М. К., Балацький О. Ф. та ін. ; за ред. Л. Г. Мельника, М. К. Шапочки]. – Суми : Університетська книга, 2006. - 758с.

6. Туниця Ю. Ю. Екологічна Конституція Землі як необхідний інструмент глобальної та національної безпеки майбутнього / Ю. Ю. Туниця // Міжнародна конференція [Двадцять п’ять років Чорнобильської катастрофи. Безпека майбутнього], 20–22 квіт. 2011 р. : зб. доп., висновки і рек. - К., 2011. - Ч. 1. - С. 140-144.

7. Хвесик М. А. Пріоритети національної екологічної політики України в умовах глобальних викликів / М. А. Хвесик // Матеріали Укр. екол. конгресу [Пріоритети збалансованого (сталого) розвитку України], 27–28 жовт. 2008 р. - К., 2008. - Ч. 1. - С. 37-41.

8. Шостак Л. Б. Пріоритетні орієнтири економічного розвитку України / Л. Б. Шостак // Матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. [Сучасні проблеми розвитку економіки України]. - К., 2007. - С. 182-187.

9. Діденко О. А. Сталий розвиток як основа сучасного природокористування / О. А. Діденко // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - К., 2003. - №1 (20). - С. 54- 59.

10. Арент К. П. Экономические аспекты экологизации развития народного хазяйства : [монография] /


Каталог: file
file -> Пояснювальна записка Вступне випробування з соціальної роботи до магістратури зі спеціальності «023 Соціальна робота»
file -> Затвердити Порядок вибуття дітей із закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, й соціального захисту дітей, до сімейних форм виховання (далі Порядок), що додається
file -> Конкурси Вакансії
file -> Секція права та психології
file -> Освіта. Виховання. Навчання актуальні проблеми дошкілля
file -> Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського – невичерпне джерело світла, енергії і любові
file -> Василь Сухомлинський у діалозі з сучасністю
file -> Впровадження педагогічної спадщини В. О. Сухомлинського щодо гармонійного розвитку особистості учня, формування його життєвої компетентності у н/в процесі на основі формули "Три люблю"
file -> Таран Ірина Миколаївна, вчитель англійської мови, вихователь нвк «Кіровоградський колегіум»


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка