Лекція 1,2 (4 год.) План Театральна спадщина. Мистецтво режисури сьогодення



Дата конвертації02.01.2019
Розмір47 Kb.
ТипЛекція

Конспект лекцій для дистанційного навчання

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ РЕЖИСУРИ

Лекція 1,2 (4 год.)

План

  1. Театральна спадщина. Мистецтво режисури сьогодення.

  2. Осноні складові режисерської діяльності та перспективи вдосконалення професійн их якостей митця художньої творчості та ключових питань педагогіки в театральному процесі.

  3. Особливості режисури у сучасному театрі.

  4. Режисура нових форм і видів мистецьких, розважальних та культурних заходів.

  5. Проблема співвідношення режисури і педагогіки в театральному мистецтві.

1. Театральний розвиток століття визначив пошуки і вдосконалення багатьох майстрів сценічного мистецтва: Станіславського і Немировича-Данченка, Мейєрхольда і Вахтангова, Курбаса і Юри, Таїрова і Марджанова, Крега і Рейнгарда, Брехта та режисерів французької «картелі». Потім був театр Олексія Попова і Рубена Сімонова, Лобанова і Охлопкова, у Франції – Жана Вілара і Ж. Л. Барро, а в Італії – Е. Де Філіппо. Говорячи про досягнення театрального мистецтва останніх десятиліть ХХ ст. та початку ХХІ, ми в першу чергу маємо на увазі режисерське мистецтво Пітера Брука, Джорджо Стрелера, Юрія Любімова, Анатолія Ефроса, Георгія Товстоногова, Роберта Стуруа та ін. Режисер сьогодні – головна постать у створенні театрального дійства, лідер театрального процесу. Професійним зобов’язанням режисера і предметом його мистецтва є творча організація драматичного твору, самостійна художня комбінація театральних засобів.

Мистецтво режисури ґрунтується на поєднання всіх засобів театрального процесу: взаємовідношення режисера і автора, режисера і актора, режисера і часу. Режисер несе відповідальність за логіку поєднання всіх художніх структур спектаклю.



Актуальність проблеми режисури сьогодення у повсякденному розв’язанні питання режисерського мистецтва не тільки у театральній діяльності, а й у різних сферах організації вільного часу і дозвілля людини. Актуальним сьогодні постає питання підготовки кваліфікованих кадрів театральної справи, розгляду аспекту театральної педагогіки, подальше вдосконалення якої можливе тільки при діалектичній взаємодії і взаємопроникненні трьох основних факторів: творчого пошуку педагогів-практиків; постійне звернення до педагогічного спадку театральних діячів минулого та активного використання у театральному педагогічному процесі досягнень сучасної науки.

2. Завдання удосконалення майстерності, підвищення сценічної культури стали у центрі уваги театральної громадськості сьогодення. Тому вітчизняний театр повинен гідно відповісти на вимоги глядача до сучасного мистецтва. Розгляд режисури, її значення як самостійної художньої творчості у театральному процесі, педагогічний аспект режисерської діяльності та перспективи розвитку сценічного мистецтва ґрунтуються на дослідженнях К. Станіславського, В. Немировича-Данченка, П. Саксаганського, М. Чехова, Є. Вахтангова, Л. Курбаса, В. Мейєрхольда, Г. Крєга, Б. Брехта, А. Таїрова, Г. Бояджиєва, П. Брука, П. Єршова, Є. Бутенка.

Вистава у сучасному театрі – результат самостійної творчості режисера. У цьому змісті можна сказати, що режисер – автор вистави. П’єса може існувати і сама по собі, ізольовано від театру. П’єса завжди однакова, вистави за цією п’єсою – завжди різні.

Режисер – автор вистави. Однак театральна еволюція не просто передала у руки режисера кермо правління, зробивши його першою фігурою театральної ієрархії. Справа не в адміністративній владі режисера, а в тому, що у структурі сучасної вистави на режисера покладені надзвичайні художні повноваження. Мистецтво сценічної режисури корінним чином змінило принципи, форму, зміст театрального дійства.



П’єса існує для читання. І для театральної справи. Для публіки створюється вистава. Від п’єси до вистави – дистанція величезна. П’єса – творчість драматурга, твір літератури. Процес створення вистави – складне художнє виробництво, діючою силою, енергетичним і духовним центром якого стає режисер, весь його творчий потенціал.

Режисура – це мистецтво створення цілісного театрального твору, яке будь-який драматичний матеріал сприймає як імпульс до самостійної сценічної творчості. Вищим ступенем режисерського мистецтва є натхнення і майстерне створення художнього образу спектаклю в цілому. Режисер може поставити багато п’єс, але так і не створити ні одного образу спектаклю в цілому. Сценічний образ повинен взяти свій початок з самого духу п’єси, з її ідеї, її змісту, з її надзавдання та наскрізної дії, з внутрішнього “зерна”, з глибокого розуміння “розуму” і “душі” п’єси, з її поетичної суті, з світу її внутрішніх ритмів, з її дихання. Такий образ є філософською і художньою формулою спектаклю. Режисура – мистецтво авторське. У процесі режисерської творчості створюється новий твір нового мистецтва – театральна вистава. Зрозуміло, що відбувається це у союзі, співавторстві та співтворчості мистецтва режисури з іншими великими мистецтвами, які слугують театру тисячоліття: мистецтвом драми (комедії або трагедії) і мистецтвом актора, художника, музиканта.

3. У сучасному театрі «союз драми з усіма мистецтвами» здійснюється талантом і професіоналізмом режисера. Власне, творча організація цього союзу або самостійна художня комбінація театральних засобів і є професійним обов’язком режисера та предметом його мистецтва.

Режисура – це зв’язок. Взаємозв'язок акторів на сцені, зв’язок матеріалу п’єси з акторами, зв'язок живлення автора з сучасним життям. Тобто зв’язок – через виставу і акторів – автора з публікою. Його проблем і його часу – з духовними запитами і потребами сучасної глядацької зали. І зв’язок цей завжди насичений інформацією не тільки про те, що міститься у тексті п’єси, але й про сучасне життя театру і публіки, про реальну дійсність світу за лаштунками театру.



Для того щоб досягти відповідного рівня сучасності, у звучання матеріалу п’єси режисер повинен йти у задумі вистави не тільки від п’єси, але й від свого власного знання дійсності. Це дуже важливо. Тому що саме індивідуальне, особисте, суб’єктивне режисерське знання – одна з неодмінних умов самостійної режисерської художньої творчості. «Цей етап потребує детальної розробки, тому що сюди входить питання про культуру режисера: наскільки широко режисер охоплює у творі даного письменника коло його образів і ідей, як йому вдається оцінити істинні достоїнства поетичного твору; як він у цьому процесі, загострюючи у собі критичне око і вміння користуватися друкованими висловами про даний твір або трактоване у ньому питання, все ж залишається насамперед художником, а не науковим робітником, не теоретиком або літературним критиком і публіцистом.

Виходячи з ідеї автора, з конкретної цілісності життя його п’єси та спираючись на власне знання, людський досвід, режисер створює самостійну концепцію п’єси і вистави. Саме ця самостійність робить режисера художником, творцем, інтерпретатором. Інтерпретація – це тлумачення. Але для художнього тлумачення п’єси у театрі необхідне її творче, сценічне відтворення, яке міститься у переведенні тексту п’єси у другу форму – у сценічну дію, у театральну виставу. Інтерпретація – це ще й побудова нової моделі. Можна сказати, що режисерська інтерпретація п’єси – суть побудови нової творчої моделі, нової художньої форми – вистави. "Суть кожного мистецтва полягає у його свободі, а без свободи мистецтво є ремеслом, для якого не треба народитися, але якого можна навчитися. Свобода сценічного мистецтва, як мистецтва самостійного, хоч і зв’язаного з драматичним, безмежна. Сила і суть сценічного генія цілком тотожна з генієм інших мистецтв, тому що, подібно до них, вона полягає в повсякденній здатності, збагнувши ідею, знайти вірний образ для її виразу” - В.Бєлінський.

Створення режисером самостійної концепції, нової художньої інтерпретації п’єси стає для нього кровним, особистим надзавданням у даній роботі, його власним творчим пошуком, предметом його мистецтва. Ось чому ми говоримо про мистецтво сценічної режисури як про самостійну авторську художню творчість. Заявивши про себе понад сто років тому, як рідкісна театральна професія, режисура в наші дні перетворилася на заняття досить масове.

4. В епоху бурхливого розвитку масових засобів інформації та масових видовищних заходів режисура проникла всюди. І не тільки на радіо і телебачення, а й у цирк, мюзік-холл, парк, на стадіон. В одному лише кінематографі – режисура художня, документальна, науково-популярна, хронікальна, мультиплікаційна. Телебачення як велике окреме виробництво взагалі побудоване на режисурі. Тільки у спортивних програмах – режисура фігурного катання, хокейного і футбольного матчу, синхронного та підводного плавання. А у мистецьких шоу-програмах, змаганнях відомих співаків та професійних танцюристів «Танці з зірками» режисура посідає почесне місце.

Сьогодні з’явилася особлива режисура нових форм і видів мистецьких, розважальних та культурних заходів. Це режисура пізнавально-розважальних презентацій рекламного характеру та за сферами діяльності; режисура проведення соціальних, професійних, мистецьких номінацій; режисура театральних конкурсних на виявлення різного роду умінь фізичних даних та мистецьких талантів; режисура сучасних святкових бенкетів; режисура фестивалів, національних карнавалів, парадів та різноманітних видовищ і дійств спортивно-художнього характеру тощо.



Необхідність у режисурі – явище масовим. І заняття режисурою також – справою модною, престижною і популярною. У сфері підготовки фахівців вищої школи виділилася в окрему спеціальність як професія режисера естради та масових свят. Розростається система їх підготовки і перепідготовки. Тільки театральних режисерів з вищою освітою готують тепер десятки університетів культури і мистецтв, театральних вищих навчальних закладів. Однак режисерів багато, а хороших – мало. Відбувається девальвація режисерської професії, компрометація режисури як мистецтва. Безперечно, що однією з найболючіших проблем сучасного театру є часто-густо виникаюча невідповідність між амбіціями режисера, його практично безмежними художніми повноваженнями та адміністративними можливостями, його реальною, істинною режисерською кваліфікацією, професійною компетентністю, його моральним і творчим правом визначати обличчя театру і розпоряджатися людськими долями. Останні п'ятнадцять років ми спостерігаємо процес погіршення як людських, так і професійних якостей людей цієї важливої театральної професії. Доречним буде згадати виставу «Один день Івана Денисовича» за повістю О. І. Солженіцина у постановці режисера А. Жолдака на сцені Харківського державного академічного театру ім. Т. Г. Шевченка, прем’єра якої відбулася навесні 2003 р. «Це дійсно був експеримент, але далеко не театральний, і шок, який отримали глядачі навіки (і це не перебільшення), залишиться у їх пам’яті. Режисурою потрібно користуватися вміло, кваліфіковано. Режисер може здійснити, відтворити, але може й зруйнувати, скалічити п’єсу, виставу, актора. Режисер – майстер вистави. Режисерська майстерність, режисерська влада над п’єсою та виконавцями може здійснити театральне чудо, явити видатне художнє відкриття, але й може стати прикладом театрального примітиву. Це не просте питання – чим і як повинна бути обмежена режисерська воля у роботі над п’єсою і виставою. І повинна вона бути обмежена у принципі, якщо ми стверджуємо, що режисура – творча майстерня. Постає ще одне питання – чи існують будь-які принципи або конкретні ознаки, за якими можна відрізнити екстравагантні, епатажні режисерські рішення (тобто режисерське самоуправство і самовираження) від рішень, внутрішньо обґрунтованих, які виражають суть твору в його самостійній режисерській концепції?

Робота режисера з актором – завжди педагогіка. Отже, якщо у самого режисера є смак до такої роботи, є в ній необхідність. Тобто коли режисер, будуючи виставу, реалізує свій задум через актора, створює живе життя спектаклю, виходячи з можливостей і конкретних індивідуальностей виконавців. Мова йде про театр, який В. Немирович-Данченко називав «театром живої людини», а П. Брук – просто «живим театром» (протиставляючи цей істинний, справжній, живий театр – «мертвому»). Живий театр – це насамперед театр живої людини-артиста на сцені, який кожний раз існує у рамках свого сценічного буття однократно, якби заново – в цей тільки вечір, на даному конкретному дійстві і саме в цій внутрішній рухливості сценічного життя ролі, людської відвертості, незахищеності артиста в спектаклі – родзинка театру, його серцевина, його вічне чаклунство.



У сучасному театрі режисер відповідає за все. І в першу чергу за те, що робить в спектаклі актор, за творчість виконавців.

5. Проблема співвідношення режисури і педагогіки в театральному мистецтві – одна з ключових проблем режисерської творчості в сучасному театральному процесі. Режисура і педагогіка. Звичайно, це різні поняття. Педагогіка – навчання і виховання актора. Режисура – створення спектаклю. Задум єдиного художнього цілого, яке складається з багатьох різноманітних автономних творчих структур (п’єса, актори, художник, композитор). Дійсно, режисер ставить спектакль, і його творчі, робочі взаємовідносини з акторами – це нормальна, повсякденна режисерська робота. Режисерська. Вміння побудувати роль, допомогти актору знайти сценічний характер – професійний обов’язок режисера і один з найважливіших елементів режисерського мистецтва. Саме ця робота режисера з актором і є завжди, в першу чергу, робота педагогічна. Отже, дана робота – елемент режисерського мистецтва. Але в цьому елементі міститься дещо досить суттєве – педагогічний аспект мистецтва режисури. Ось чому – режисура і педагогіка як двоєдиний процес режисерської творчості. Театр – людознавство. Насамперед внаслідок тієї надзвичайної художньої і душевної праці, яку виконує актор, створюючи на сценічних підмостках «життя людського духу» ролі. За законами театру переживання, театру Станіславського, моральний вибір персонажа в п’єсі кожного разу вимагає сокровенних і чесних моральних, душевних зусиль виконавця. Сценічна творчість – може бути, насамперед, робота духовна, праця душі. А театральна педагогіка – це навчання ремеслу і виховання духу, як єдиний педагогічний процес.

Від того, наскільки кваліфікаційною є робота режисера в спектаклі, безпосередньо залежить і якість спектаклю, а також рівень і якість самої режисури. Це природно: чим цікавіше, несподіваніше і тонше існують в спектаклі виконавці, тим гармонійніше, яскравіше, доказовіше виглядає режисерська концепція і вся художня побудова спектаклю. Спостерігаючи збоку за репетиційним процесом або дивлячись на готовий спектакль з глядацької зали, ми завжди бачимо, розуміємо, яку педагогіку включає в себе ця режисура, який духовний, емоційний і, значить, виховний заряд містить в собі цей спектакль. Ось чому театральна педагогіка це не тільки знання режисером актора і вміння побудувати роль, але й ще дещо безмірно більше. У самому понятті «режисура», в мистецтві режисера – художнього, духовного організатора і керівника театрального дійства – автору вбачається наявність серйозного життєтворчого педагогічного виховного початку.

Театр – інструмент пізнання людини і світу людських відносин. Завдання театру в сучасній боротьбі за все живе в мистецтві і суспільстві, у протистоянні бездуховності і багатьом фальшивим ціннісним орієнтирам споживання: зберегти, заощадити свою живу душу, це живе вільне дихання «життя людського духу» і на сцені, і в глядацькій залі. Театр – нелегке мистецтво, яке кожного дня екзаменується публікою на вірність і співзвучність своєму часу. Театр живе кожним днем, і емоційна правда сучасного спектаклю, яка народжена саме сьогодні живим контактом і співтворчістю артиста і глядача, при відповідному стиканні обставин, завтра вже може виявитися неправдою, підробкою, театральною примітивністю. Живе творче життя театру в тому, щоб не впустити цей побудований на найтонкіших нюансах контакту сцени з публікою, встигнути зреагувати на найдрібніші зміни у поняттях сценічної правди, які здійснюються часом і життям як в середині театру, так і в реальній дійсності.



Унікальність самого творчого процесу в театрі – в його публічності, привселюдності. Саме це і створює особливий рівень відвертості і довіри у відносинах між сценою і публікою. Сьогодні вкрай необхідний глядацькій залі театр з чуттєвою живою душею і відвертою думкою. Він повинен обов’язково повернутися до нас, такий театр – живої душі і змістовної думки. «Театр настільки театр, наскільки він вище видовища. Це не означає, що він не видовище або, що видовище не може бути театром. Але, тим не менш, наскільки він над видовищем, настільки він і театр. Актор – душа театру. Він один вступає у безпосередній контакт з публікою. У його руках доля спектаклю. Мистецтво театру – у єднанні режисера з актором. І все ж таки актор в кінцевому наслідку вирішує долю спектаклю. Актор виходить до публіки. Нехай режисер – автор спектаклю, його архітектор або композитор, актор же – його душа, його щовечірнє життя, його плоть і кров. Насправді режисура стає творчістю тільки тоді, коли режисер-постановник може не тільки висувати сміливі художні ідеї і завдання, але й послідовно, впевнено здійснювати, вирішувати їх через актора.

Станіславським розроблена ціла система – технологія творчої сценічної роботи актора і режисера, яка зорієнтована на всі рівні – етапи професійної театральної діяльності, починаючи з самих перших її кроків. Є в цій технології застарілі поняття і терміни є вічні, є такі, до яких ми з особливою увагою ставимося саме сьогодні, в нашій сучасній театральній роботі. Кожен час, кожна епоха привносить в театр свою, нову міру сценічної правди і свої відкриття у засобах існування актора на сцені. І тому нові категорії є, як правило, в боротьбі із застарілими: сучасне і майбутнє в театрі народжується у полеміці зі вчорашнім і сьогоднішнім.



Найважливіше завдання національної культури – зберегти велику традицію українського театрального мистецтва, його духовність і демократизм.
Каталог: wp-content -> uploads -> 2017
2017 -> Сучасні здоров'язбережувальні технології у навчально-виховному процесі
2017 -> Кучеренко І. В. Екологічне виховання як один з аспектів
2017 -> До вивчення курсу
2017 -> Програма нормативного курсу «Основиетнологі ї»
2017 -> Лекція історичний розвиток українського шкільництва та педагогіки виховання, школа і педагогічна думка в Київській Русі. Освіта і педагогічна думка у період українського
2017 -> Програма навчальної дисципліни Теорія та методика формування елементарних математичних уявлень
2017 -> Microsoft Word Підготовка до уроку docx


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка