Культура спілкування як складова лідерського потенціалу випускника вищого технічного навчального закладу



Скачати 92,32 Kb.
Сторінка3/5
Дата конвертації08.10.2019
Розмір92,32 Kb.
1   2   3   4   5
Виклад основного матеріалу. Проблема формування комунікативної компетентності студента виступає важливою частиною широкої та складної проблеми формування професійно-значущих якостей. Культуру спілкування ми розуміємо як сукупність достатньо сформованих її структурних компонентів:

  • знання у сфері комунікативних дисциплін (психологія, педагогіка, конфліктологія, логіка, риторика, культура мовлення й тощо);

  • сформовані лідерські якості (активність, ініціативність, схильність до домінування);

  • комунікативні та організаторські здібності;

  • здатність до емпатії;

  • розвинутий самоконтроль;

  • культура вербальної й невербальної взаємодії.

Певна річ, кожний з компонентів відтворює низку умінь: комунікативні й організаторські уміння, уміння регулювати свою поведінку, уміння ініціювати приємний психологічний клімат, прогнозувати розвиток міжособистісних взаємн, уміння відчувати, співчувати, здійснювати емоційну підтримку іншим.

Відтак, проблема формування комунікативної компетентності студента є ще більш актуальною у зв’язку із зміною парадигми у сучасній освіті, де формування культури спілкування та лідерських якостей майбутнього спеціаліста повинні виступати метою сучасної освіти.

Провідними ідеями розвитку особистісно-орієнтованих психолого-педагогічних технологій є:


  • перехід від пояснення до розуміння;

  • від монологу до діалогу;

  • від соціального контролю до розвитку;

  • від керування до самоспрямування;

  • одне з основних завдань педагогічного процесу – спілкування, взаєморозуміння із студентом.

У цілому компетентність у спілкуванні пов’язана з оволодінням не якоюсь однією позицією, як найефективнішою, а з адекватним пристосуванням до їх різноманітності.

Саме тому сучасний фахівець має бути різноплановим у володінні психологічними позиціями, засобами, що допомагають реалізуватись у комунікації, бути адекватним та мобільним у перцептивних, комунікативних, інтерактивних сторонах процесу спілкування.

Означена здатність обумовлюється рівнем комунікативної культури, що припускає наявність наступних здібностей:


  • можливості прогнозувати комунікативну ситуацію, що повинна виникнути (М.С. Каган, О.М. Еткінд).

  • програмувати процес спілкування, спираючись на особливість комунікативної ситуації (І.Я. Лернер, Н.Ф. Тализіна).

  • здійснювати соціально-психологічне управління процесами спілкування в комунікативній ситуації (О.Л. Журавлєв, В.Ф. Рубахін, О.В. Филипов, К.В. Шорохова).

При такому підході до характеристики комунікативної компетентності доцільно розглянути спілкування як системно - інтегрований процес, що має наступні складові [4].

  • комунікативно-діагностичну (діагностика соціопсихологічної ситуації в умовах майбутньої комунікативної діяльності, виявлення можливих соціальних, соціально-психологічних і інших протиріч, із якими можливо має бути зіштовхнутися особистість у спілкуванні).

  • комунікативно-програмуючу (підготовка програми спілкування, розробка текстів для спілкування, вибір стилю, позиції й дистанції спілкування).

  • комунікативно-організаційну (організація уваги партнерів спілкування, стимулювання їхньої комунікативної активності і т.д.).

  • комунікативно-виконавську (діагноз комунікативної ситуації, у якій розгортається спілкування особистості, прогноз розвитку цієї ситуації, що здійснюється завдяки заздалегідь осмисленій індивідуальній програмі спілкування).

Означені складові виступають комунікативною майстерністю особистості, що припускає уміння знайти адекватну за темою спілкування комунікативну структуру, реалізувати комунікативний задум безпосередньо в спілкуванні, тобто продемонструвати комунікативно-виконавську техніку спілкування.

У комунікативній майстерності особистості виявляються її навички і, насамперед, психологічного саморегулювання як керування власною психофізичною органікою, у результаті чого особистість досягає адекватної виконавської діяльності.

Досить важливим у цьому процесі є емоційно-психологічна саморегуляція, що виявляється в умінні гостро, активно реагувати на зміни обстановки спілкування, перебудовувати спілкування з урахуванням зміни емоційного настрою партнерів.

Перцептивні навички особистості виявляються в умінні керувати своїм сприйняттям і організовувати його: вірно оцінювати соціально-психологічну налаштованість партнерів по спілкуванню; установлювати необхідний контакт; за першим враженням прогнозувати спілкування. Вони дозволяють особистості вірно оцінювати емоційно-психологічні реакції партнерів спілкування і навіть прогнозувати ці реакції, уникаючи тих, котрі перешкоджають досягати мети спілкування.

Експресивні навички комунікативно-виконавської діяльності зумовлюються системою умінь, що створюють єдність голосових, мімічних, візуальних і фізіолого-психологічних процесів.

Із сказаного постає, що комунікативна компетентність, створюється зі знання норм і правил спілкування, володіння його технологіями, й, водночас, є складовою частиною більш широкого поняття «комунікативний потенціал особистості» [4].

На нашу думку, можна говорити про культуру спілкування особистості як про систему якостей, що включає:


  • креативність;

  • культуру мовної дії;

  • культуру самонастроюванню на спілкування й психоемоційної регуляції власного стану;

  • культуру жестів і пластики рухів;

  • культуру сприйняття комунікативних дій партнера спілкування;

  • культуру емоцій.

Вищезазначене дає можливість сказати, що досвід спілкування займає особливе місце в структурі комунікативної компетентності особистості. З одного боку, він соціальний і включає інтеріоризовані норми й цінності культури, з іншого боку – індивідуальний, оскільки ґрунтується на індивідуальних комунікативних здібностях і психологічних подіях, зв'язаних із спілкуванням у житті особистості. Тобто, культура спілкування є необхідною умовою успішної професійної реалізації лідера.


Каталог: bitstream -> NAU
NAU -> Гуманітарна освіта в технічних вищих навчальних закладах
NAU -> Желуденко М. О. Різні підходи до визначення цінностей в аксіологічних теоріях
NAU -> Конспект лекцій з дисципліни «історія держави і права україни»
NAU -> Менеджменту якості
NAU -> Володимир Тименко к п. н., доцент м. Київ Особливості використання методу аналізу
NAU -> Загальна характеристика роботи
NAU -> Л. В. Бондар Особливості адаптації першокурсників до умов навчання у вищому навчальному закладі
NAU -> Лілія Рябокінь
NAU -> Програма навчальної дисципліни «Антропологія»
NAU -> Знання «Етики та етикету світових релігій як духовного феномена» є невід’ємною умовою становлення кожної людини як особистості і особливо студентської молоді майбутньої еліти держави


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка