Конспекти лекцій, рекомендовані для студентів денної і заочної форми


Історія виникнення інноваційного навчання



Pdf просмотр
Сторінка21/64
Дата конвертації07.10.2019
Розмір1,07 Mb.
ТипКонспект
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   64
3. Історія виникнення інноваційного навчання.
Термін «інновація» почав використовуватися у вітчизняній дидактиці на початку 90-х років ХХ століття й швидко набув поширення. Прийшов він із зарубіжної педагогіки, яка у свою чергу запозичила його з економічних дисциплін.
Створення перших систем інноваційного навчання пов’язують з першою третиною ХХ століття. Ідейною основою багатьох спроб упровадження інноваційного навчання на той час була педагогічна концепція американського педагога, психолога й філософа Дж. Дьюї. Він уважав, що єдино правильне виховання відбувається через пробудження сил дитини, через вимоги того соціального оточення, у якому дитина перебуває.
Замість тиску й примусу з боку педагогів Дж. Дьюї запропонував створення умов для самовиявлення й культивування власної особистості студента. Він визнавав тільки навчання, що спирається на власний досвід дитини, і піддавав критиці навчання за допомогою текстів та вчителя. У той час підкреслював важливість не тренування окремих навичок і вмінь, а їх розвиток, у зв’язку з досягненням більш високих і життєвозначущих для студентів цілей.
Навчання, на його думку, має відбуватися під час практичних дій, спрямованих на вирішення певної проблеми (проблемне навчання).


Співзвучною з концепцією Дж. Дьюї була теорія, розроблена А. Маслоу.
Згідно з нею функції та цілі освіти й виховання полягають у самоактуалізації особистості, у досягненні повної людяності, оволодінні найбільшою висотою, доступною людському роду або даному індивіду, у допомозі людині стати настільки доброю, на скільки вона здатна.
Ідеї Дж. Дьюї та А. Маслоу розвинуті в працях американського педагога й психотерапевта К. Роджерса. За К. Роджерсом, процес викладання є менш значущим та цікавим, ніж навчання. У той час цінним є навчання, яке
ґрунтується на самодіяльності, саморегуляції та самопізнанні. Виходячи з цього, головною проблемою освіти є розробка методів, здатних підтримати в усіх студентів, без винятку, здорову допитливість і жагу до навчання, яка б могла замінити будь-який ,,батіг та пряник’’ мотивації. Втіленням ідей на практиці були експериментальна школа Дж. Дьюї в Чікаго, дальтонівський план Е. Паркхерст, метод проектів В. Кілпатрика, Віньєтка-план К. Вошборна,
Баталія-план Дж. Кеннеді, Ієна-план П. Петерсона, метод центрів за інтересами
О. Декролі, нова школа С. Френе та низка дидактичних моделей, що базуються на індивідуальній самостійній роботі студентів та врахуванні їх інтересів. Їх розквіт припадає на 20-ті роки. Саме в цей час деякі з них (Даль тон-план, метод проектів, комплексний метод) широко впроваджувався в СРСР. На початку 30-х років, в умовах формування в Радянському Союзі тоталітарного режиму, практику універсального використання інноваційних систем засудили й затвердили в школі класно-урочну систему навчання, наголосивши на підвищенні ролі вчителя в навчальному процесі. Історична боротьба, яку вели
Джон Дьюї та його послідовники за застосування прогресивних заходів в американській освіті, були частково відчайдушною спробою створити альтернативу старій часовій системі. Частина їх була витіснена традиційною системою навчання. Деякі залишились у вигляді окремих форм організації навчання (метод проектів), методів (лабораторний метод) і засобів (,,роз даткові матеріали’’, Віньєтка-план) навчання, які привертали увагу до індивідуальної роботи студентів і значно розширили її частку в загальній структурі навчання.
Інші системи, хоч і зменшили масштаби, збереглись як замкнуті й самодостатні
(центри за інтересами О. Декролі, школа
У 50-60-х роках у США набула поширення ідея «школи без класів»
Ф. Брауна. Сутність її полягає в тому, що група викладачів з одного предмета
(колектив) обслуговує групу студентів (від 60 - 150 студентів). Кожний викладач відпрацьовує зі студентами той розділ програми, який знає краще, у вигляді лекції (це складає 40% навчального часу). Потім матеріал обговорюється, дискутується й доповнюється в малих групах (15-20 студентів, на це відводиться 20% часу). Керувати роботою груп може як викладач, так і учень-консультант. Решту часу (40%) студенти працюють над індивідуальними завданнями. Частина з них є обов'язковими, а інші обираються самими студентами.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   ...   64


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка