Конспект лекцій Суми Видавництво Сумду 2009


Лекція 3. Методи пізнавальної діяльності журналіста



Сторінка11/24
Дата конвертації27.01.2020
Розмір1,15 Mb.
ТипКонспект
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24
Лекція 3. Методи пізнавальної діяльності журналіста
1. Характеристика традиційних журналістських методів одержання відомостей: опрацювання документів, спостереження й бесіда.

2. Методи соціальних досліджень та їх використання в пізнавальній діяльності журналіста: анкетування, контент–аналіз, експеримент.

3. Етичні норми у роботі з джерелами інформації.
Поняттям "метод" у сучасній науці позначається система науково обґрунтованих дій, необхідних для розв’язання завдань того або іншого типу.

Методи формуються в процесі діяльності на базі стихійно знайдених прийомів – як підсумок їхнього осмислення, систематизації, відбору за ступенем ефективності.

Відповідно до пізнавальних завдань, що постають перед працівниками ЗМІ, методи журналістського пізнання дійсності утворюють дві великі групи. До однієї входять методи одержання відомостей (інакше кажучи, емпіричні, оскільки засновані на досліді взаємодії із середовищем). Іншу становлять методи осягнення суті подій (інакше кажучи, теоретичні – оскільки служать виявленню неочевидних зв'язків фактів дійсності й реалізуються як розумова робота).

У групі методів одержання відомостей чітко розрізняються дві підгрупи: традиційні журналістські методи й методи, запозичені з конкретних соціальних досліджень.

До традиційних журналістських методів одержання відомостей належать опрацювання документів, спостереження й бесіда.

Опрацювання документів – метод, що дозволяє одержувати вже наявні в "інформаційних коморах" суспільства відомості найрізноманітнішого характеру: від фундаментальних положень науки до щоденникових зізнань, що дають уявлення про їх автора. Журналіст може безпосередньо вмонтувати їх у свій матеріал, а може обмежитися тільки вивченням знайдених даних, щоб скласти власне уявлення про події. Але в будь–якому разі робота з документами – істотний момент творчого процесу. Вона містить у собі пошуки документа, його освоєння, перевірку на достеменність, надійність і достовірність.

Освоєння документа складається із трьох процедур: добування даних, їх інтерпретації й фіксації. Кожна з них вимагає орієнтації на певні правила, головне з яких – старанність і скрупульозність у роботі. При цьому треба мати на увазі, що документ містить у собі не тільки спеціально внесені в нього відомості, але й такі, які укладач не мав наміру у нього закладати, – наприклад, повідомлення про умови його створення, про особистісні особливості укладача. Звідси – необхідність звертати увагу не тільки на зміст, але й на зовнішні характеристики документа.

Складним процесом є й перевірка документа. Вона припускає розгляд його із трьох позицій. По–перше, потрібно встановити його достеменність, тобто переконатися в тому, що він дійсно створений тим автором і за тих обставин, які названі або передбачаються в тексті. По–друге, варто зайнятися визначенням надійності поданих у ньому відомостей, тобто переконатися, що вони відповідають дійсним подіям. По–третє, важливо усвідомити те, наскільки достовірні, репрезентативні ці відомості, чи утворять вони достатню базу для серйозних висновків. У всіх цих випадках журналістові може знадобитися допомога фахівців, здатних виступити як експерти; треба заздалегідь передбачати таку можливість, установлюючи відповідні контакти.

Спостереження, на відміну від опрацювання документів, дозволяє журналістові одержувати відомості безпосередньо з навколишньої реальності – первинну інформацію.

Перевірка – етап дуже відповідальний. Справа в тому, що внаслідок різних причин фізичного й психологічного характеру під час спостереження існує небезпека ілюзії сприйняття – неадекватного відбиття спостережуваного предмета. Особливий різновид цього методу – самоспостереження. Тут увага журналіста зосереджується на власному поводженні, на зовнішніх і внутрішніх факторах, які його визначають, що відкриває доступ до відомостей про неочевидні, приховані процеси, характерні для тіеї або іншої ситуації. Але й у цьому разі не можна обійтися без перевірки, без співвіднесення результатів самоспостереження з інформацією, отриманої іншими методами, з інших джерел.

Третій із традиційних методів одержання відомостей – бесіда.

За допомогою бесіди можна одержати широке коло даних, що утворюють кілька сегментів, а саме:

• фактичні дані,

• думки (у тому числі й емоційні реакції),

• пояснення,

• пропозиції й прогнози,

• мовні прикмети співрозмовника, що передають деякі особливості його особистості.

Для фіксування даних бесіди сьогодні найчастіше використовується диктофон. Однак це далеко не завжди доцільно: буває, він помітно заважає контакту. Досвідчені журналісти поряд із диктофонним записом використовують традиційний блокнот, а якщо й він сковує співрозмовника – обходяться лише короткими позначками по ходу розмови, "розшифровуючи" їх після того, як бесіда завершилася. Не слід забувати, що дані, отримані в бесіді, теж мають потребу в перевірці, що припускає використання інших джерел відомостей.

З розгорнутої системи методів конкретних соціальних досліджень журналістика сьогодні краще за інші освоїла контент–аналіз, опитування, тривале систематичне спостереження й експеримент.
Інтерв'ю. Успіх інтерв'ю залежить від багатьох умов і в першу чергу від добре попередньо проробленої домашньої роботи. Вона містить у собі максимально докладне знайомство з темою й з тим, у кого беруть ітнрерв’ю за допомогою різних джерел і способів:

• опитування тих, хто добре знає майбутнього співрозмовника, у тому числі колег у редакції, що мали з ним справу;

• вивчення матеріалів преси, якщо він уже ставав предметом інтересу журналістів;

• ознайомлення з результатами його професійної діяльності;

• самоосвіта, тобто придбання достатньої компетенції у сфері, де співрозмовник – дока;

• пошук біографічних відомостей про нього;

• визначення його пристрастей, звичок, кола друзів та інтересів.

Підсумок домашньої роботи зводиться до того, щоб переконатися у важливості для співрозмовника теми передбачуваної розмови й скласти перелік питань. Продумувати цей перелік треба завжди – так журналіст застраховує себе від банальних, таких, що вже неодноразово ставили, некомпетентних, недоречних запитань. До того ж співрозмовникам не дуже подобається, коли з ними розмовляють поверхово, без підготовки; вони розглядають це як неповагу до себе. А більш кваліфіковані "відповідачі" не упустять можливість скористатися помилкою інтерв'юера і навіть висміяти його.

Після підготовки залишається домовитися про зустріч, іноді при цьому узгоджують основні напрямки розмови. Професійні журналісти, як правило, прагнуть влаштувати зустріч наодинці, тому що в присутності інших людей співрозмовник стає більш завбачливим і стриманим у своїх судженнях. А щирість відповідей є чи не найголовнішим в інтерв'ю.

Одна із серйозних проблем для будь–якого журналіста — як встановити довірливі стосунки з тим, у кого необхідно взяти інтерв’ю. Досягають цього по–різному. Однак існують загальноприйняті й відпрацьовані психологією спілкування прийоми. Анатолій Аграновський часто згадував пораду батька, теж висококласного газетяра: ідеш на перше інтерв'ю — говори сам, на друге — слухай. Справа в тому, що співрозмовникові потрібно знати, хто його розпитує, які його наміри, і на цій підставі визначити: довіряти йому чи ні, розповідати про все або замовчати? Тому "демонстрація", "самопредставлення" журналіста допомагають домогтися прихильності та бажання розповідати [1]. Методичним посібником для починаючих інтерв'юерів може стати робота відомого маніпулятора Дейла Карнегі "Шість правил, дотримання яких дозволяє сподобатися людям". Однак поради Уолтера Бінгхема й Брюса Мура більш доречні [9]:

• знаходьте та використовуйте приємні асоціації;

• дозволяйте людині, у якої берете інтерв’ю, почуватися невимушено й не ставте запитань прямо доти, поки не переконаєтеся, що ця людина готова дати бажану інформацію й дати її точно;

• слухайте;

• дайте можливість співрозмовникові розповісти повністю свою історію, потім допоможіть доповнити її;

• будьте чесні й щирі, що значно краще, ніж бути хитрим та умілим;

• уникайте ролі вчителя;

• не говоріть грубощів.

Важлива частина інтерв'ю — власне запитання та їх постановка. Рекомендації тих самих авторів:

• намагайтеся ставити запитання так, щоб вони були легко зрозумілі;

• не підказуйте відповіді на свої запитання;

• якщо ви пропонуєте альтернативні питання, формулюйте їх так, щоб ні той, ні інший не був прийнятний для людини, у якої ви берете інтерв’ю;

• допомагайте людині, у якої берете інтерв’ю, усвідомити відповідальність за свої твердження;

• тримайте важливі питання в голові доти, поки не буде отримана адекватна інформація на кожне з них;

• розумійте зміст кожного твердження;

• перевіряйте відповіді при будь–якій можливості;

• відокремлюйте факти від висновків;

• записуйте всі дані відразу або якнайшвидше по закінченні інтерв'ю, оскільки звичайно люди не уявляють, з якою швидкістю відбувається забування.

І останнє: по закінченні інтерв'ю стежте за додатковою інформацією або новими напрямками у випадкових зауваженнях людини, у якої ви берете інтерв’ю. Наприкінці розмови співрозмовники звичайно розслаблюються й нерідко говорять те, чого уникали під час спілкування. Трапляється, що найцікавіше для журналіста – саме в цих ремарках, що характеризують людину з несподіваних сторін. Тому особливо уважним варто бути тоді, коли розмова закінчується. До речі, інтерв'ю – прекрасний спосіб для спостереження, фіксування деталей поведінки героя, персонажа, людини, у якої берете інтерв’ю, які згодом можуть бути використані або обіграні в матеріалі.



Робота на прес–конференції. Підготовка до прес–конференції потребуе домашньої роботи так само, як і інтерв'ю. Із всіх можливих джерел треба довідатися все, що являє собою ініціатор прес–конференції. Далі підготуйте список запитань. Якщо заздалегідь роздають прес–релізи й інші документи, то подбайте про те, щоб вони вам дісталися. На самій прес–конференції треба:

• чітко вимовляти своє ім'я, прізвище й назву засобу масової інформації, яке представляєте;

• ставити запитання в числі перших, тому що часу, відведеного журналістам, може не вистачити;

• бути уважним, тому що важлива інформація прочитується часто між рядками, у підтексті;

• слухати запитання колег і відповіді на них, тому що товариші по цеху можуть виявитися більш винахідливими й досвідченими.

Не слід ставити кілька запитань відразу, формулювати громіздкі й тривалі запитання, дискутувати з людиною, яка відповідає, прес–конференція – не "круглий стіл", свою думку можна висловити в ефірі або на полосі.

І в інтерв'ю, і на прес–конференції уважне вислуховування — чи не найголовніша ознака професіоналізму. Причому із усього того, що говорить співрозмовник, журналістові, як рекомендує Г.В.Лазутіна, важливо зафіксувати: а) фактичні дані; б) думки; в)пояснення; г) пропозиції та прогнози; д) мовні прикмети співрозмовника (характерні риси мови)[5].

Спостереження так само, як інтерв'ю, є найпоширенішим способом одержання інформації. Воно дозволяє, по–перше, збирати образні деталі про людей, місця й події, по–друге, перевіряти інформацію або враження, отримані від інших людей, по–третє, одержувати докази (свідчення), які неможливо знайти іншим способом, по–четверте, відновлювати подію для читачів, слухачів, глядачів. Відеокамера та фотоапарат – досить корисні інструменти для точного фіксування того, що відбувається. Деякі журналісти, перебуваючи в епіцентрі події, наговорюють власні враження про побачене на диктофон.

Крім простого спостереження, журналісти нерідко використовують і так зване включене спостереження, коли співробітник редакції на деякий час змінює професію. Робиться це для того, щоб глибше вникнути в суть того, що відбувається в тій чи іншій сфері людського буття.

Журналісти "змінюють" професію з давніх часів. Репортажі Михайла Кольцова "Три дні в таксі", побутові замальовки "молочниці" Лариси Рейснер були першими такими досвідами в російській пресі. Ким тільки не ставав кореспондент: уніформістом у цирку, продавцем рибного відділу гастроному, бомжем, ув'язненим...

У межах використання зазначеного методу збору інформації насамперед необхідно погодити можливість включеного спостереження з керівництвом редакції, потім убезпечити джерела інформації або тих, хто надавав допомогу, і подбати про власну безпеку. Нарешті, треба проконсультуватися з юристом.

Правила начебто зрозумілі, і дотримуватся їх неважко. Але журналісти часто працюють на грані фолу або й прямо порушують закони. Тим часом Конституція Російської Федерації проголошує право кожного (у тому числі й журналіста) шукати, одержувати, передавати, робити й поширювати інформацію будь–яким, але лише законним способом. "Диверсійна" методика тележурналіста Олександра Невзорова, коли він розганяє автомобіль зі знімальною групою до ста кілометрів за годину, вривається на територію підприємства і знімає доти, поки не оговтаються охоронці, може виявитися привабливою для тих, хто прагне репортерської слави. Однак юридичну відповідальність журналіст у цьому разі несе повною мірою.



Вивчення документів. Документ, тобто інформація, зафіксована в друкованому або рукописному тексті, на магнітній стрічці, фотоплівці або відеокасеті, – чи не найважливіший інструмент у роботі журналіста. З його допомогою перевіряються відомості, отримані в ході інтерв'ю й спостереження. Він стає аргументом і доказом, коли журналістові потрібно довести свою правоту в суді. Опора на документи робить публікацію ґрунтовною та захищеною. Професійний журналіст використовує будь–яку можливість, щоб забезпечити себе копіями документів, з якими йому доводиться працювати.

Одне з головних завдань, що доводиться вирішувати,– упевнитися в дійсності документа. Варто визначити:

• чи підготовлений документ компетентною (на підставі свого положення) і уповноваженою для цієї мети особою;

• чи не вплинула обстановка, у якій складався документ, на його зміст;

• чи не перекручені прізвища посадових осіб;

• чи відповідає зміст документа тексту відбитка печатки (кутового штампа);

• чи підписаний документ уповноваженою для цієї мети особою.

Крім того, професійний підхід вимагає перевірки викладених відомостей за іншими джерелами (опитування працівників відповідного департаменту, експертів, інших людей, які мають відношення до змісту документа).

Важливо також, ознайомлюючись із текстом, чітко відокремлювати події, про які йде мова, від його оцінок, факти від думок про них. Використовуючи окремі фрагменти документа в публікації, варто враховувати загальний контекст, у якому цей документ функціонує.

Роблячи витяг з документа, пише Г. В. Лазутіна, професійний журналіст завжди:

• фіксує точну назву документа, його автора, дату й місце видання;

• бере в лапки вилучені фрагменти тексту й вказує сторінки;

• позначає спеціальними знаками власні думки й оцінки, що виникли під час читання;

• по закінченні роботи спеціально перевіряє всі цитати, назви, цифри, прізвища, імена та інші відомості[5].

Перелічені правила доречні під час роботи з будь–яким типом документальних джерел. Існує специфіка роботи з особовими документами, до яких належать щоденники, листи, заповіти й інші. Головна вимога: цими документами можна розпоряджатися тільки з дозволу їх автора або власника. Лише листи, що надходять до редакції "самопливом", не вимагають згоди авторів, тому журналісти мають право використовувати їх повністю або в скороченому вигляді. Якщо, однак, у листі немає спеціального прохання не публікувати або не називати прізвища та імені його автора. До того ж відомості, що викладаються в таких листах, вимагають перевірки.


Каталог: bitstream -> 123456789
123456789 -> Тема: Безпека вулиці: азбука дороги
123456789 -> Методичні вказівки до вивчення дисципліни сво «доктор філософії»
123456789 -> Регіональний підхід до дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів мистецьких вишів україни н. Г. Тарарак
123456789 -> Методологічне підґрунтя дослідження формування ціннісних орієнтацій студентів вищих навчальних закладів мистецького профілю україни
123456789 -> Загальна характеристика роботи
123456789 -> Інформаційне суспільство в контексті політичної культури суспільства
123456789 -> Заліщицька районна державна адміністрація Відділ з питань освіти Районний методичний кабінет Використання активних та інноваційних технологій як засіб активізації
123456789 -> Україна тернопільська область опис досвіду роботи учителя біології


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   24


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка