Концепція сімейного виховання в системі освіти України



Скачати 69,69 Kb.
Сторінка1/5
Дата конвертації27.03.2019
Розмір69,69 Kb.
ТипКонцепція
  1   2   3   4   5



КОНЦЕПЦІЯ

сімейного виховання в системі освіти України


«Щаслива родина»

на 2012-2021 роки
Структура


  1. Проблеми, які потребують розв’язання

  2. Мета і строки виконання Концепції

  3. Шляхи і способи розв’язання проблеми

  4. Очікувані результати

  5. Обсяг фінансових, матеріально-технічних, трудових ресурсів


1. Проблеми, які потребують розв’язання
Сім’я – це унікальний соціальний інститут, першооснова духовного, економічного та соціального розвитку суспільства. Соціальний інститут сім’ї є основним у суспільстві, він формує наступні покоління та виховує гідну зміну, що забезпечуватиме розвиток та процвітання як громадянина так і всієї держави. За своєю природою та призначенням сім’я виступає союзником суспільства у вирішенні його проблем, утвердженні моральних устоїв і соціалізації дітей, розвитку культури та економіки. Саме тому суспільство зацікавлене в фізично й морально здоровій сім’ї, здатній реалізувати свій соціальний потенціал, забезпечити не лише власне виживання, а й розвиток.

Разом з тим, виховні можливості сім’ї зумовлені різними чинниками, а саме: готовністю батьків до виховання дитини, рівнем загальної і педагогічної культури дорослих членів родини, можливостями його реалізації, характером взаємин і мірою узгодженості батьків у питаннях виховання, їхніми індивідуальними особливостями – темпераментом, моральними якостями, комунікативними здібностями, станом здоров’я, а отже, загальним і власним досвідом виховання дітей, ціннісними орієнтаціями, їхньою ієрархією.

Усвідомленість батьками себе як вихователів охоплює: ціннісні орієнтації подружжя (сімейні цінності); батьківські настановлення й очікування; батьківське ставлення;  батьківські почуття; батьківські позиції; батьківську відповідальність; стиль сімейного виховання.

Невпевненість батьків, неправильне виховання дітей загострюють взаємини в сім’ї і негативно впливають на дитину, гальмують ефективність допомоги в її розвитку. Допомога в розвитку дитини означає створення таких умов, за яких її фізіологічні, емоційні та інтелектуальні потреби задовольнятимуться достатньою мірою і на необхідному якісному рівні. Результат такого виховання — здоров’я дитини, її щастя і благополуччя.

Слід зазначити, що основними принципами сімейного виховання є:

1. Гуманність і милосердя до дитини (діти мають зростати і виховуватися в атмосфері доброзичливості, любові та щастя; батьки мають розуміти і приймати свою дитину такою, якою вона є, сприяти розвитку кращих її рис; дотримання діалектичної єдності щирої поваги до особистості дитини та високої вимогливості до неї).

2. Врахування вікових та індивідуальних особливостей дитини (виховні впливи і розподіл сімейних ролей мають вибудовуватися з огляду на вікові, статеві та індивідуальні особливості дитини).

3. Залучення дітей до життєдіяльності сім’ї як рівноправних учасників (суб’єкт – суб’єктні батьківсько-дитячі відносини).

4. Оптимістичність і демократичність батьківсько-дитячих взаємин.

5. Послідовність та єдність батьківських вимог.

Взагалі, інститут сім’ї можна вважати першою та основною ланкою між суспільством та індивідом, які постійно взаємодіють. Рівень розвитку суспільства відбивається на сімейних стосунках, а сімейні стосунки впливають на соціальну позицію людини. Гармонійне та здорове суспільство починається із щасливої та здорової сім’ї.

Сьогодні інститут сім’ї переживає суттєві складнощі: руйнуються сімейні відносини, підвищується ризик розлучень, знижуються виховні функції сім’ї, не підтримуються сімейні традиції, росте рівень дитячої бездоглядності та безпритульності, діти вимушені зростати в неповних сім’ях з усіма негативними наслідками цього явища, загострюється проблема насильства в сім’ї.

Така ситуація обумовлена, з одного боку, зміною морально-етичних орієнтирів, зокрема, знецінення сімейних цінностей, втрати престижу сімейного способу життя, а з іншого - викликане негативним впливом економічної кризи.

За умов переважної тенденції на взяття громадських шлюбів та невлаштованості молоді відбувається зменшення частки приросту молодих подружніх пар.

Втрачено національні традиції багатодітності. З підвищенням рівня позашлюбних народжень, а також через збільшення кількості розлучень, помітно зросла чисельність неповних сімей, які є досить уразливими щодо ризику бідності і потребують соціального захисту та дієвої підтримки з боку держави.

Починаючи з 1992р. населення України щорічно скорочується в середньому на 200 тисяч на рік. Головною причиною скорочення кількості населення стало істотне зниження рівня народжуваності.

І хоча коефіцієнт фертильності – співвідношення кількості пологів до загальної кількості жінок в країні – нині в Україні підвищився з 1,1 на кінець 1990-х – початок 2000-х років до 1,2 або трохи більше, але цього все одно недостатньо для припинення природного спаду населення. Оскільки для того, щоб кількість жителів в державі не скорочувалася, потрібно не менше 2,1 дитини на одну жінку.

Для виходу з затяжної демографічної кризи потрібна кардинальна зміна якості сімейних стосунків і свідомості в кожній українській сім’ї.

Найбільш уразливими в сучасних соціально-економічних умовах залишаються багатодітні сім’ї. Чітко прослідковується зниження рівня матеріальної забезпеченості зі збільшенням кількості дітей у сім’ї. Так, у 2009 р. рівень бідності сімей без дітей становив 19,6 %, сімей з однією дитиною 32 %, а сімей з трьома і більше дітьми 37,2 %.

Ще однією з найгостріших проблем сімей, особливо багатодітних родин, на сьогодні залишається забезпечення їх житлом.

На жаль, до цього часу існують негативні ґендерні стереотипи у розподілі сімейних ролей жінок і чоловіків, виконання батьківських обов’язків, відсутнє формування навичок ефективного спілкування між статями.

Сім’я не виконує повною мірою виховної функції у зв’язку з відсутністю цілеспрямованої, поетапної, організованої системи підготовки майбутніх батьків до виконання соціальних ролей чоловіка і дружини, батька і матері; відсутністю умов для підвищення свого загальнокультурного і педагогічного рівня. Більше половини опитаних сімей вважають, що вони не володіють необхідними психолого-педагогічними знаннями.

У сучасних умовах суттєвих змін зазнає виховна функція сім’ї. Характерна для минулого чітка визначеність суспільних пріоритетів, громадські ідеали та життєві перспективи, створювали вагоме підґрунтя, відповідно до якого вибудовувалося людське життя загалом та виховання дітей зокрема. Соціальне оточення контролювало і підтримувало процес засвоєння таких ціннісних орієнтацій, що сприяло стабільності сімейної системи. Засоби масової інформації, культура і мистецтво мали єдину ідеологічну і світоглядну спрямованість, що підсилювало вплив визначених державою моральних ідеалів на індивідуальну свідомість. Сім’ї залишалося тільки засвоїти і відтворити те, що вимагалося державою. У більшості людей така ситуація породжувала відчуття захищеності й стабільності.

Сьогодні виконання батьками виховної функції ускладнюється необхідністю зміни пріоритетів і методів виховання. Традиційні уявлення про те, що слухняність і скромність є позитивними якостями, суперечать вимогам „суспільства конкуренції”, яке вимагає прояву ініціативи, самовпевненості, здатності протистояти тискові авторитетів. Орієнтація суспільства на розвиток ринкових відносин у сфері виробництва, комп’ютеризацію засобів виробництва та більшу відкритість для інтеграції в нашу культуру інших культур висувають на перше місце прагнення батьків бачити свою дитину в майбутньому комерсантом або програмістом, що спричинює надання переваги вихованню в дітей прагматичності, раціональності, волі до успіху.

Можливості реалізації українською сім’єю виховної функції вкрай обмежені й через зниження загального культурно-освітнього рівня більшості населення. Сучасні батьки мало уваги надають підвищенню своєї педагогічної культури. Не можна не зважати й на те, що методи і засоби виховання, засвоєні батьками з власного дитинства, вже не спрацьовують. Неспроможність батьків налагодити контакти з дітьми, створити сприятливі умови для їх сімейного виховання, призводить до роз’єднання представників старшого і молодшого покоління, негативно позначаючись на формуванні та розвитку зростаючої особистості.

На виховну функцію сім’ї негативно впливають нуклеаризація, послаблення родинних зв’язків, зменшення у батьків можливостей щодо спілкування і контролювання дітей, значна зміна стандартів поведінки, сімейних цінностей протягом життя одного покоління; переоцінка досвіду сімейного життя, зменшення кількісного складу сімей, зниження можливостей батьківського впливу на дітей.

Зважаючи на існування цілого комплексу проблем, які переживає інститут сім’ї, для їх вирішення має здійснюватися не тільки профілактична робота, але й цілий комплекс заходів, спрямованих на подолання існуючих проблем та надання допомоги сім’ям, які потрапили у складні життєві обставини.


Каталог: wp-content -> uploads -> 2016
2016 -> Робоча програма дисципліни Мета дисципліни
2016 -> Програма вступного іспиту третього (освітньо-наукового) рівня вищої освіти для здобуття наукового ступеня доктор філософії
2016 -> Загальні засади мовної комунікації
2016 -> Рішення про внесення відповідних змін до навчальних програм для 4-го класу наказ мон україни №1495 від
2016 -> Психологія діяльності та навчального менеджменту
2016 -> Тема бесіди: «Любіть свою Україну»
2016 -> Програма для загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням
2016 -> Самостійна навчальна діяльність та її види


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка