Концепція гуманітарного розвитку україни на період до 2020 року (проект) київ 2011


Формування відносин суспільної довіри й громадянської відповідальності



Сторінка25/28
Дата конвертації27.03.2020
Розмір421 Kb.
ТипКонцепція
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28

4.4. Формування відносин суспільної довіри й громадянської відповідальності

Суспільна довіра – одна з базових категорій розвитку громадянського суспільства. Соціологічні дослідження громадської думки, протягом останніх 15 років, фіксують відсутність довіри населення до інститутів держаної влади та окремих установ. Причина таких показників – розчарування у функціонуванні цих структур, неефективна їхня робота, розрив між можновладцями та пересічними громадянами у бачені соціальних та економічних проблем, розвитку інфраструктури держави, розвитку освіти і науки тощо.

Нормальне функціонування держави можливе лише при існуванні довіри громадян до інститутів влади та елементів громадянського суспільства. Відтак, необхідно взяти курс на:

– утвердження відповідальності органів державної влади і, зокрема, безпосередніх виконавців рішень. Державні службовці і депутати мають нести безпосередню відповідальність за реалізовані ними пропозиції;

– залучення об’єднань громадян (недержавні громадські організації) у прийняття рішень на всіх рівнях виконавчої влади. При цьому органам державної влади необхідно прислухатися не лише до голосів, які підтримують їхні ініціативи, але, в першу чергу, до голосів критики;

– врахування інтересів не лише більшості, але й меншин. Демократія – це не диктатура більшості, а врахування інтересів усіх соціальних, етнічних та релігійних груп населення. Порушення права, свобод та інтересів однієї з груп автоматично підриває авторитет державних інституцій.

Утвердження атмосфери суспільної довіри можливе за умов, коли діяльність державної влади спрямована на недопущення в українському суспільстві проявів нетерпимості за національною, культурною, мовною, релігійною та ідеологічною ознаками. Принципами, на основі яких формується суспільна довіра є:

– ідеологічний плюралізм;

– свобода використання рідної мови в усіх сферах суспільного життя;

– національна рівність;

– культурне багатоманіття;

– свобода совісті, свобода діяльності релігійних організацій.

Формування соціальних відносин суспільної довіри й громадянської відповідальності в українському суспільстві є тим сприятливим соціальним контекстом, який забезпечив би ефективну реалізацію гуманітарної (втім як і будь якої) політики. Проблеми у цій сфері є назрілими та актуальними. Як свідчать соціологічні дослідження, рівень суспільної довіри українських громадян до владних та державних інституцій є критично низьким, а відносини довіри зведені здебільшого лише до найближчого життєвого та родинного кола людини. Ці дані підтверджуються також у порівняльній європейській перспективі досліджень останнього періоду. Згідно результатів Європейського порівняльного дослідження індекси довіри до державних інституцій і влади в Україні є найнижчими серед 24 європейських країн, залучених у дослідження, включаючи наших сусідів – Польщу і Росію. Разом з цим соціальні очікування українських громадян від держави є максимальними серед решти європейських країн, хоча якість соціальних послуг, що їх надає держава, оцінюється нашими громадянами у зрівнянні з іншими європейцями щодо своїх держав найгірше.

Парадоксальне сполучення інституціональної недовіри та відчуження громадян від держави разом зі їх стійкими патерналістськими очікуваннями та сподіваннями на її соціальну допомогу – одна із сталих характеристик несприятливого політичного та гуманітарного клімату країни. Несприятливого ні для демократизації, ні для ефективної держави. На практиці це обертається масовою втечею від податків (за різними оцінками більша частина економіки країни перебуває у “тіні”), розваленою системою державного соціального сектору, системною корупцією, відсутністю адекватного політичного представництва соціальних інтересів різних груп на рівні публічної політики через громадські, політичні організації чи то рухи, бо їм також не дуже довіряють. Чисельність організованих членів подібних об’єднань, включаючи групи інтересів самого широкого спектру не перевищує 20% дорослого населення. А переважна більшість громадян, більше ніж 80%, не належить до жодної з громадських, політичних організацій чи рухів. Така пасивність щодо власних самоорганізованих зусиль щось змінити на арені публічної політики є, на жаль, сталим показником українського суспільства з 1994 по 2010 роки. За таких обставин цілком закономірним видається те, українські громадяни у зрівнянні з жителями інших європейських країн найменшою мірою задоволені тим, як працює (діє) демократія в нашій країні.

Масове суспільство перебуває у переважному стані зневіри, апатії, розгубленості, втрати моральних орієнтирів. Єдиним домінуючим виміром такої ситуації стають товарно-грошові відносини, а послаблення морально-етичних та слабкість правових регуляторів призводить до культивування грошового прагматизму, соціального дарвінізму та цинізму як визначальних життєвих стратегій громадян.

Подібне зневірене суспільство не може бути також відповідальним. Водночас для сучасного демократичного суспільства різні аспекти відповідальності суб’єктів соціального буття є особливо важливими. Адже за визначенням таке суспільство на відміну від патерналістського авторитарного, аби бути ефективним, напряму залежить від відповідальної самоорганізації на всіх рівнях самих громадян, їх здатності до відповідальних консенсусних рішень та логік узгоджених колективних дій щодо суспільного блага, від гармонізації інтересів різних суспільних груп.

Ситуація системної безвідповідальності “на верхах” має своїм закономірним наслідком не лише її поступове унормування на рівні повсякденних практик, але й дистанціювання громадян від політики, розповсюдження в суспільстві настроїв апатії, песимізму та цинізму на фоні все ще стійких патерналістських установок широких верств населення. До того ж послаблення морально-етичних регуляторів, зокрема щодо відповідальності, поглиблюється слабкою ефективністю щодо реалізації юридичних механізмів “примусової” відповідальності через відсутність реального та дієвого верховенства права в країні. За результатами загальнонаціональних досліджень останнього періоду Інституту соціології НАН України дві третини опитаних респондентів не відчували особистої відповідальності щодо стану справ в країні або навіть у своєму поселенні, а дещо більше 10% опитаним було важко визначитись з цим питанням. Втім, майже кожний четвертий опитаний у дослідженні все ж відчував повну або, принаймні, часткову відповідальність щодо стану справ в країні і дещо більше, майже третина – у своєму поселенні.

Небезпека такої ситуації полягає у тому, що певні механізми колишнього патерналістського ладу в країні (зокрема в координатах соціально-економічної політики) вже зруйновано. Натомість усунення держави від “батьківської опіки за народ” ще не компенсується, почасти через брак нових інституціональних умов та можливостей, повноцінною громадянською відповідальністю членів суспільства та різних соціальних груп. Ба більше, генерування вакууму відповідальності відбувається через практику постійного її перекладання з боку влади і суспільства одне на одного, зокрема під час чисельних виборів всіх видів та рівнів. На практиці це обертається коли не усуненням від відповідальності всіх суб’єктів політичного процесу, то, принаймні, суттєвою розмитістю і невизначеністю відповідальності як регулятивної норми і соціального інституту в українському суспільстві.

Досить характерним для ситуації вакууму відповідальності в країні і тому доволі тривожним симптомом є те, що почуття відповідальності практично не корелюється з віком респондентів. Серед основних вікових когорт населення – молодь, люди середнього та похилого віку – в країні фактично відсутня генерація, яка б відчувала, а головне – приймала б на себе основний тягар відповідальності за стан суспільних справ. Водночас результати опитування показують, що на відміну від статистично-демографічних факторів більш тісний взаємозв’язок виявляється поміж відповідальною позицією громадян та особливостями їх соціальної та соціокультурної ідентифікації, зокрема їх освітнім рівнем. Чим вищим є освітній рівень громадян тим більш соціально відповідальними вони є. Цей висновок є доволі позитивним для гуманітарної, зокрема освітньої політики. У соціальних характеристиках соціальна відповідальність більш тісно пов’язана також з приналежністю громадян до середнього класу.

Формування відносин соціальної довіри та громадянської відповідальності можливе за умови реальної суб’єктності, правомочності та громадянської компетентності суспільства та його різних соціальних груп. Суспільство та його різні групи інтересів, які не є суб’єктами прийняття та контролю виконання своїх рішень, вряд чи можуть бути відповідальними, адже відповідальність за визначенням є атрибуцією лише правомочного, дієспроможного, вільного у своєму виборі суб’єкта.

Напрямами формування відносин довіри та суспільної відповідальності громадян є:

1) реформування системи політичного та громадянського представництва суспільних інтересів різних соціальних груп в на сьогодні деформованому політичному процесі;

2) формування та розвиток інституцій та реальних механізмів вплив громадян на владу (не лише під час виборчих кампаній) та громадського контролю прийняття суспільно значимих рішень;

3) реальне утвердження основ та практик місцевого самоврядування;

4) реалізація механізмів правової відповідальності через ствердження в країні верховенства права;

5) політика послідовної, дієвої, ефективної та гласної боротьби з корупцією;

6) дотримання принципу соціальної справедливості при прийнятті нормативно-правових актів;

7) створення умов для формування середнього класу, зміцнення його соціально-економічної бази та подальшого зростання;

8) розширення вже існуючого досвіду та впровадження нормативних курсів громадянської освіти в освітній системі середньої школи та курсів основ демократії у вищих учбових закладах.



Каталог: archive


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   28


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка