Книга розміщена на сайті


Вибір однієї любові з двох



Сторінка26/35
Дата конвертації29.03.2020
Розмір0,86 Mb.
ТипКнига
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   35
Вибір однієї любові з двох

Тоді Петро сказав до Нього: «Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?» Ісус від­повів їм: «Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: ...і кожний, хто за імені мого покине дім, братів, сес­тер, батька, матір, жінку, .дітей, по­ля, в сто раз більше одержить і жи­ття вічне матиме в спадщину». (Mm. 19, 27-29).

Ще маленькою дівчинкою я мала деяке уявлення про чернече життя, але було воно дуже нечітким. Мене часто переслідувало внутрішнє передчуття: якщо Бог захоче, щоб я стала черницею, то не відмовлю Йому і буду задоволена, якщо Він вибере мене. Потім це забулося.

Коли у віці тринадцяти-чотирнадцяти років мені дово­дилося перебувати серед черниць, мене завжди вражало їхнє натхнення, їхня душевність і готовність жертвувати. Поволі мій дух щораз більше схилявся до чернечого життя, аж нарешті я спитала себе:

- Чому я не можу поступати так, як вони?

Часто повертаючись, ця думка ставала все більш настир­ливою, хоча одночасно поставали й сумніви щодо можливості її втілення. Моя душа була весь час відкрита для Божого поклику, готова відповісти «так». Я дійсно відчувала подібне запрошення, але запитувала себе, чи цей заклик йде справді від Бога, чи, може, з зовні, з оточення.

Тоді я просила Бога, щоб дав мені якийсь знак. І Бог дав цей знак. Якось вранці, під час навчання, в моїй душі запа­нувала глибока тиша. Жодна думка з зовні не проникла в неї. В цій тиші, серед глибокої і великої радості, яку неможливо описати, я виразно почула голос, що сказав:

- Так, прийде день, коли ти станеш черницею!

Цей момент я завжди згадую з хвилюванням, у мене ніко­ли не було сумнівів щодо істинності того голосу. З того часу я була впевнена у своєму покликанні, повіривши словам Бога.

Моя перша відповідь на звертання Бога була дуже прос­тою. На Його заклик серце негайно відповіло:

- Так, Господи, якщо ти хочеш мати мене, я буду Твоєю! Та крім відчутої мною радості від слів «прийде день»,щось підказувало мені, що перш ніж сповниться моя прекрасна мрія, доведеться подолати багато труднощів. Їх і справді не бракувало. Перш за все я повинна була дивитись на страждання моїх батьків. Бог забрав усіх їхніх дітей: син став священиком, а я черницею. На мене, молодшу в сім'ї, покладалися великі надії. Звістка про мої наміри глибоко вразила їх. Відчуваючи біль в серці через те, що додала їм горя, я намагалась втішати їх. Але вони теж великодушно сказали «так». Однак, жертва була великою, а їхні і мої страждання дуже глибокими.

Невдовзі після цього диявол теж розпочав боротьбу, по­стали сумніви щодо мого покликання, часом дуже сильні, до них приєднувалось розчарування. Та в глибині душі під час кожної спокуси чийсь голос невтомно повторював:

- Бог завжди говорить однаково, і слово Боже не об­манює.

Коли я перестала ходити до колегіуму і, за побажанням батьків, провела рік вдома, то повинна була боротись з найсильнішою спокусою — спокусою серця. Адже серце сімнад-цятилітньої-вісімнадцятилітньої дівчини створене для любові. Які ж страшні вагання заполонили його: з одного боку, обі­цянка, дана Богові, а з другого - спалах людської любові, котра намагалась заволодіти моїм серцем!

Скільки ж було безсонних, наповнених болісними видін­нями ночей! Скільки сліз пролила я на самоті, хоч ніхто й не здогадувався про це. Якби тільки не Бог, котрий хотів... Порівнюючи себе з подругами, я виглядала бідною ненор­мальною дівчиною, не здатною жити так, як інші. Подружнє життя постало переді мною в усій своїй красі. Я бачила розквіт людської любові, всю її свіжість і чари. Чернече життя здавалось мені тоді холодним, самотнім і абсурдним. При зустрічі з якою-небудь черницею я відчувала внутрішню відразу.



  • Ти теж, - говорила я собі зі страхом, - будеш виглядати так, як вони, в цьому бридкому й смішному одязі!

  • Гадаю, що без допомоги Божої ласки і керівника, який направляв моє сумління, знав і розумів мене, я не змогла б побороти труднощі.

Останньою трудністю, такою природною і такого болю­чою, було покинути рідне село і батьків. Неможливо описати біль серця в ці хвилини, і тільки ласка Божа, що має на нас особливий вплив, дозволяє їх пережити... А проте все це треба покинути!

Ще одна трудність - необхідність повідомити близьких людей про своє рішення піти в монастир. Що стосується моїх батьків, то Бог так покерував справами, що до рук матінки потрапив лист від моєї подруги, в котрому йшлось про мій намір. Подругам я поки що не говорила нічого, і лише за мі­сяць перед від'їздом звірилась двом чи трьом, не вимагаючи від них дотримання таємниці. А поки що я брала участь в усіх зборах Католицької Акції, і поводила себе як усі інші.

Визнаю, що в моєму випадку приклад черниць відіграв важливу роль в прийнятті рішення про цілковиту посвяту. Я прагнула життя повного й цілісного. І дійшла до висновку, що саме таким є життя черниць. Крім того я зрозуміла, що після подолання усіх сумнівів і побоювань це життя не по­збавлене любові, а материнський інстинкт, вкладений Богом в серця всіх жінок, може на найвищому рівні проявити себе в материнстві духовному, коли віддаєш власне життя і всі свої здібності людям, котрих любиш не тільки любов'ю при­родною, але і надприродною.

Постулантка, 19 років


Каталог: wp-content -> uploads -> 2014


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   35


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка