Кирилюк О.І. Вчитель основ здоров’я вищої категорії,старший вчитель



Скачати 43,18 Kb.
Дата конвертації11.10.2019
Розмір43,18 Kb.

Кирилюк О.І.

Вчитель основ здоров’я вищої категорії,старший вчитель

Шипинського ЗНЗ І-ІІІ ст,Кіцманського р-ну,Чернівецькї обл

Формування ключових компетентностей сучасних школярів – запорука розвитку суспільства.

Анотація. У статті розкрито сутність компетентнісного підходу на сучасно- му етапі, аспекти формування поняття “компетентність” . Акцентовано увагу на змісті ключових компетентностей.

Ключові слова: компетентність, компетенція, освіта, компетентнісний підхід

Abstract. The article reveals the essence of competency approach at the present stage reveals aspects of the formation of the term competence. The attention is focused on the content of key competencies

Key words: competence, jurisdiction, competence approach.
Сучасне суспільство вимагає виховання самостійних, ініціативних, відповідальних громадян, здатних ефективно взаємодіяти у виконанні соціальних, виробничих і економічних завдань. Виконання цих завдань потребує розвитку особистісних якостей і творчих здібностей людини, умінь самостійно здобувати нові знання та розв'язувати проблеми, орієнтуватися в житті суспільства. Саме ці пріоритети лежать в основі реформування сучасної загальноосвітньої школи, головне завдання якої — підготувати компетентну особистість, здатну знаходити правильні рішення у конкретних навчальних, життєвих, а в Майбутньому і професійних ситуаціях.

Організація Об’єднаних Націй разом з Радою Європи, ЮНІСЕФ, ЮНЕСКО, ПРООН, Організацією економічного співробітництва та розвитку, Міжнародним департаментом стандартів та ін. нині плідно працюють й підтримують світові процеси модернізації освіти. Система освіти країни готує людину до життя в сім’ї, громаді, до роботи та творчості, до реалізації себе в суспільстві. В Україні сучасна парадигма освіти ставить у центр освітньої діяльності формування компетентної особистості, результатом якої є готовність та здатність людини реалізувати свої знання і досвід у проблемних ситуаціях. На думку експертів Ради Європи, компетентності передбачають спроможність особистості сприймати та відповідати на індивідуальні і соціальні потреби; формують комплекс ставлень, цінностей, знань та навичок.

 Тому актуальним завданням сучасної школи є реалізація компетентнісного підходу в навчанні, який передбачає спрямованість освітнього процесу на формування і розвиток ключових компетенцій особистості. Результатом такого процесу має бути сформованість загальної компетентності людини, яка включає сукупність ключових компетенцій і є інтегрованою характеристикою особистості.

Зазначимо, що компетенція і компетентність — два різних понят- тя.   Компетенція — це суспільна норма, вимога, яка включає знання, уміння, навички, способи діяльності, певний досвід. Компетенція сама по собі не є характеристикою особистості. Нею вона стає в процесі засвоєння і рефлексії учня, перетворюючись у компетентність.

Компетентність — це здатність застосовувати набуті знання, вміння, навички, способи діяльності, власний досвід у нестандартних ситуаціях з метою розв'язання певних життєво важливих проблем. Компетентність є особистісним утворенням, яке проявляється в процесі активних самостійних дій людини. [7, с. 2].

Поняття компетентності експертами країн Європейського Союзу визначаєть- ся як здатність ефективно й творчо застосовувати знання й уміння як у між- особистісних стосунках, так і в професійних ситуаціях. Міжнародна комісія Ради Європи трактує „компетентності” як загальні або ключові вміння, базові вміння, фундаментальні шляхи навчання, ключові кваліфікації [6, с. 2].

Компетентність, за визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти, – це спроможність кваліфіковано вико -нувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить в со- бі знання, вміння та навички і ставлення, що дають змогу особистості ефек- тивно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності [7, с. 3].

Компетенція – це низка питань, з якими добре обізнана людина і має певний практичний досвід, а компетентність – це поєднання відповідних знань та здібностей у певній галузі, що дають змогу робити обґрунтовані висновки про цю галузь та вільно і активно здійснювати у ній діяльність [3, с. 5].

Компетентнісний підхід – спрямованість освітнього процесу на формування ключових (базових, основних) і предметних компетентностей особистості. Результатом такого процесу, вважає О.І. Пометун, буде формування за- гальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентнос -тей, інтегрованою характеристикою особистості. Така характеристика має сформуватися в процесі навчання і містити знання, вміння, ставлення, досвід діяльності й поведінкові моделі особистості [7, с. 8].

Застосування компетентнісного підходу у системі освіти країн Європей -ського Союзу зумовлено такими чинниками, як: перехід до інформаційного суспільства, де основною одиницею є не лише інформація, а вміння оперувати нею, застосувати її для власного розвитку; запровадження більш високих стандартів як в освіті, так і у всіх інших сферах життя; відкриття кор донів між країнами та інтеграція освітніх систем до світового освітнього про- стору.

В умовах сучасної міграції в рамках не тільки країни, а й регіонів виникає не-обхідність швидкої адаптації для отримання навчання та роботи, що спону-кають суспільство до необхідних змін; потреба у нових компонентах знань, необхідних для успішного життя в суспільстві. Набуття життєво важливих компетентностей може дати людині можливості орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розвиткові ринку праці, подальшому здобутті освіти [6].

В. Хутмахер наводить прийняті Радою Європи визначення п’яти ключових компетенцій, якими мають оволодіти “молоді європейці”. Це:

– політичні і соціальні компетенції, такі як: здатність приймати відповідальність, брати участь у прийнятті групових рішень, долати конфлікти без насилля, брати участь у підтримці та удосконаленні демократичних інститутів;

– компетенції, пов’язані із життям в багатокультурному суспільстві. Це – контроль виявів расизму та ксенофобії, прийняття відмінності та повага до інших культур, мов та релігій;

– компетенції, що належать до оволодіння усною та письмовою комунікацією, які особливо важливі для роботи та соціального життя, профілактика соціальної ізоляції, оволодіння більшою кількістю мов;

– компетенції, пов’язані із підвищенням інформатизації суспільства. Оволодіння технологіями використання інформації, критичним судження щодо до мас-медіа та реклами

– здатність навчатися впродовж життя – якості основи безперервного навчання у контексті особистого професіонального та соціального життя [6, 20 – 21] .

У контексті питання про ключові (базові) компетенції/ компетентності слід зупинитися на моделі, розробленої і прийнятої у рамках програми TUNING (“Налаштування освітніх структур”), учасниками якої були більше 100 університетів з 16 країн, що підписали Болонську декларацію. Ця модель включає кілька груп компетенцій, об’єднаних у два блоки: загальні та спеціальні (професійні) компетенції. Групи загальних компетенцій співставні з охарактеризованими вище ключовими компетенціями і містять такі підгрупи:

1. Інструментальні компетенції: когнітивні здібності (здатність розуміти і використовувати ідеї та міркування), методологічні здібності (здатність розуміти і керувати навколишнім середовищем, організовувати час, вибудовувати стратегії навчання, прийняття рішень і вирішення проблем), технологічні уміння (уміння, пов’язані з використанням техніки, комп’ютерні навички та здібності інформаційного управління), лінгвістичні вміння, комунікативні компетенції. Інструментальні компетенції конкретизуються у таких знаннях, уміннях і здібностях: здатність до аналізу і синтезу; здатність до організації та планування; базові знання в різних областях; ретельна підготовка з основ професійних знань; письмова і усна комунікація рідною мовою; знання другої мови; елементарні навички роботи з комп’ютером; навички управління інформацією (уміння знаходити і аналізувати інформацію з різних джерел); здатність до вирішення проблем і прийняття рішень.

2. Міжособистісні компетенції: індивідуальні здібності, пов’язані з умінням виражати почуття і стосунки, критичним осмисленням і здатністю до самокритики; соціальні навички, пов’язані з процесами соціальної взаємодії і співпраці, умінням працювати в групах, приймати соціальні та етичні зобов’язання. Включають: здатність до критики і самокритики; здатність до роботи в команді, в тому числі, міждисциплінарної, неодно-рідною; навички міжособистісних відносин; здатність спілкуватися з фахівцями з інших областей; здатність сприймати різноманітність та міжкультурні відмінності; здатність працювати в міжнародному середовищі; прихильність етичним цінностям.

3. Системні компетенції: поєднання розуміння, ставлення і знання, що дає можливість адекватно сприймати співвідношення частин цілого і оцінювати місце кожного з компонентів у системі, здатність планувати зміни з метою вдосконалення системи і конструювати нові системи. До них належать: здатність застосовувати знання на практиці; дослідницькі навички; здатність вчитися; здатність адаптуватися до нових ситуацій; здатність породжувати нові ідеї (креативність); лідерство; розуміння культур і звичаїв інших країн; здатність працювати самостійно; здатність до розробки та управління проектами; ініціативність і підприємницький дух; турбота про якість; прагнення до успіху [6, 18 – 19].

Сучасні дослідники визначають компетентність як здатність до виконання діяльності, що включає змістовний компонент (знання) і процесуальний (уміння та навички).

На думку вчених, «... компетентна людина повинна не тільки розуміти сутність проблеми, але й уміти розв’язувати її практично, тобто володіти методом (знання + уміння) її розв’язання». Формулу компетентності можна виразити сумою мобільності знання, гнучкості методу і критичності мислення [4; с. 33].

Компетентності є тими індикаторами, які дають змогу визначити готовність учня, випускника до життя, його подальшого особистісного розвитку й активної участі в житті суспільства. Саме розвиток в особистості життєво важливих компетентностей може дати людині можливість орієнтуватись у сучасному суспільстві, інформаційному просторі, швидкоплинному розви-

ткові ринку праці, подальшому здобутті освіти. Компетентнісно орієнтований підхід до формування змісту освіти став новим концептуальним орієнтиром шкіл зарубіжжя. Він породжує безліч дискусій як на міжнародному, так і національному рівні різних країн. Учені європейських країн вважають, що набуття молоддю знань,умінь і навичок, спрямоване на їх трансформацію в компетентності, сприяє інтелектуальному і культурному розвитку особистості, формуванню в неї здібності швидко реагувати на запити часу. Саме тому важливими є усвідомлення поняття компетентності, розуміння, яких саме компетентностей потрібно навчати і як, що має бути результатом навчання [4].

До ключових компетенцій, які дозволяють людині вільно жити в суспільстві, педагоги відносять такі: вміння спілкуватися; вміння діяти; вміння пізнавати та інші. Отже,перехід на компетентнісно орієнтоване навчання передбачає посилення уваги до цих аспектів навчального процесу.

Компетентнісний підхід означає переорієнтацію з процесу на результат у діяльнісному вимірі. Результат розглядається з позицій затребуваності в суспільстві, забезпечення спроможності особистості самостійно діяти, вирі-

шувати життєві та професійні ситуації.

Диференціація понять «компетенція» та «компетентність», на думку учених В.В.Краєвського, А.В.Хуторського, дозволяє зробити висновок, що компетенція – це набір можливостей, здібностей, знань, умінь і навичок у певній галузі, а компетентність – рівень володіння цим потенціалом, характеристика самого суб'єкта, що показує рівень володіння компетенціями [2].

Поняття компетенції вони пояснюють як загальну здібність людини, що ґрунтується на знаннях, досвіді, цінностях, нахилах, набутих у навчанні. Згідно з цим, учені вважають потрібним ввести поняття «освітні компетенції» як складні узагальнені способи діяльності, якими оволодіває

учень під час навчання, і компетентність як їх наявність, як результат набуття компетенцій. Науковці зазначають, що загальноосвітні компетенції відно- сяться не до всіх видів діяльності, в яких бере участь людина, а тільки до тих, що охоплюють основні освітні сфери і навчальні предмети [2].

Як автори освітніх стандартів та інших нормативних документів освіти, В.В.Краєвський та А.В.Хуторський підкреслюють, що в комплексності освітніх компетенцій закладено додаткову можливість представлення освітніх стандартів у системному вигляді, що допускає визначення чітких критеріїв з метою перевірки успішності їх засвоєння учнями [2].

Аналізуючи вимоги до рівня підготовки випускників,бачимо, що освітні компетенції виступають інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, які пов'язані з їх здатністю до цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності щодо визначеного міждисцип- лінарного кола питань.

У Загальних критеріях оцінювання навчальних досягнень учнів у системі за- гальної середньої освіти, розроблених МОН України та Інститутом педаго- гіки АПН України, наголошується: визначення рівня навчальних досягнень учнів є особливо важливим з огляду на те, що навчальна діяльність у кінце- вому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетенції [3].

Отже, компетенції є інтегрованим результатом навчальної діяльності учнів і формуються, насамперед, на основі оволодіння змістом загальної середньої освіти, рівень якого має виявити оцінювання [3].

Поняття «компетентнісний підхід», вважає О.М.Пометун, включає спрямова- ність освітнього процесу на формування і розвиток основних і предметних компетентностей особистості. Результат такого процесу – формування загаль ної компетентності людини, яка виступає як сукупність основних компетен-тностей, інтегрована характеристика особистості. Вона формується у процесі навчання і містить знання, вміння, ставлення, досвід діяльності та поведін -кові моделі особистості [7].

Компетентнісний підхід в освіті пов'язаний з особистісно орієнтованим і діяльнісним підходами до навчання,оскільки стосується особистості учня і може бути реалізований і перевірений тільки в процесі виконання конкрет-

ним учнем певного комплексу дій. Він потребує трансформації змісту освіти, перетворення його з моделі, яка існує об'єктивно, для «всіх» учнів, у суб'єк- тивні надбання окремого учня, які можна оцінити.

Трансформація змісту освіти, насамперед, визначається принципово іншим підходом до його відбору і структурування. Вони мають бути підпорядковані кінцевому результату освітнього процесу, а саме набуттю учнем компетент- ностей. На думку О.М.Пометун, це потребує запровадження відповідної системи змін у зміст освіти, а саме:

1) визначення переліку ключових компетентностей;

2) визначення змісту (напрямів набуття) кожної з них;

3) ідентифікації їх з окремими освітніми галузями, а потім з окремими пред- метами (визначення переліку і змісту галузевих і предметних компетентнос- тей);

4) відбір змісту предмета, який може забезпечити формування всієї системи компетентностей;

5) встановлення рівня та показників сформованості компетентностей на кожному етапі та кожному році навчання;

6) розробку системи контролю та корекції процесу формування компетентностей учня [1].

Визначення компетентнісного підходу можна знайти і в Законодавстві Укра- їни. Так, у відповідному Наказі Міністерства освіти та науки України зазна- чається, що компетентнісний підхід включає в себе «визначення й формуван- ня в учнів компетентностей, що дають можливість особистості ефективно брати участь у багатьох соціальних сферах і які роблять внесок у розвиток якості суспільства та особистого успіху. Ключові компетентності становлять основний набір найзагальніших понять, які мають бути деталізованими в комплекс знань, умінь, навичок, цінностей та відносин за навчальними галузями та життєвими сферами… оскільки компетентності є невід’ємною

складовою особистості…» [6].

Компетентнісний підхід в освіті дозволяє ефективно задіяти суб’єктність,до- свід і того, хто навчається, і того, хто навчає. Компетентнісно орієнтована освіта посилює результативний компонент, наповнює мету, зміст, процес, мотивацію, результати навчання і виховання реалістичним смислом, орієн- тованим на необхідну компетентність як інтегрований вираз рівня освіченос- ті. Такий підхід суголосний із фундаментальними цілями освіти, сформульо- ваними ЮНЕСКО: навчати здобувати знання (вміння вчитися); працювати й заробляти (навчання для праці); жити (навчання для здорового, цікавого, гід- ного життя); жити разом (навчання для спільного життя) [1, 7].

У різних освітніх системах залежно від їх мети і завдань виокремлюють ключові компетентності. Так, наприклад, на одному з етапів розвитку української освіти ключовими були такі: соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активними у прийнятті рішень, у суспільному житті, урегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні й розвитку демократичних інститутів суспільства; полікультурні, що стосуються розуміння несхожості людей, поваги до їхньої мови, релігії, культури; комунікативні, що передбачають оволодіння інформаційними технологіями, уміннями здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію; саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті; компетенції, які реалізуються в прагненні й здатності до раціональної продуктивної, творчої діяльності [3].

Оскільки ключові компетентності змінні, мають рухливу і перемінну структуру, залежать від пріоритетів суспільства, цілей освіти, особливостей можливостей самовизначення особистості в соціумі, за результатами діяльності робочої групи з питань запровадження компетентнісного підходу, яка працювала в рамках проекту ПРООН, запропоновано такий перелік ключових компетентностей учнів: уміння вчитись; соціальна компетентність; загальнокультурна; здоров’язбережувальна; громадянська; компетентності з інформаційних і комунікаційних технологій [1, 4-7]. До переліку ключових компетентностей, якими мають володіти молоді європейці, Рада Європи запропонувала ввести такі: політичні та соціальні; пов’язані з життям у багатокультурному суспільстві; ті, що стосуються володіння усним та письмовим спілкуванням, включаючи знання більш ніж однієї мови; пов’язані з розвитком інформаційного суспільства; вміння вчитися як базис для навчання впродовж життя у професійному та соціальному контекстах [2, 13]. До ключових компетентностей фахівців, які працюють в галузі освіти, зокрема тих, хто здійснює керівництво діяльністю закладів освіти, входять, на думку різних авторів, такі: предметні; педагогічні; інтеграції теорії і практики; взаємодії та співробітництва; оцінки якості; мобільності; лідерства; навчання впродовж життя [1].

Донедавна освітній сектор України був зорієнтований виключно на вимоги індустріального суспільства,в якому людині відводили роль «гвинтика» дер -жавного механізму.Вважалося , що в школі учню необхідно набути якомога більше знань,а працевлаштування і здоров’я йому забезпечить держава.

У сучасному постіндустріальному суспільстві кількість інформації подво-юється щодесять років.Навряд чи тепер варто накопичувати знання «про запас»,адже нині вони більше схожі не на золото,а на молоко: за кілька років більшість інформації стає непридатною для використання.

Сучасний світ вимагає від людини цілком інших навичок і особистих якос -тей, ніж двадцять років тому.Тепер важливо бути відкритим до змін,готовим учитися впродовж усього життя,приймати нестандартні рішення ,ефективно взаємодіяти з іншими людьми і розбудовувати стосунки. Усе це – не лише ознаки гармонійно розвиненоїтособистості,а й запорука здоров’я, професій- ного і життєвого успіху.Цих навичок сучасний учень може набути на уроках основ здоров’я. В основі цього предмета – сучасна педагогічна концепція,що має назву освіта на основі набуття життєвих навичок (ООЖН).Під життєвими навичками розуміють не будь-які корисні для життя навички ,а психологіні та соціальні компетентності,що є запорукою відповідального ставлення лю -дини до свого здоров’я,допомагають їй усвідомлювати важливі цінності, роз- будовувати здорові стосунки,краще оцінювати ризики,передбачати наслідки своєї поведінки,відмовлятися від того,що є небезпечним,керувати стресами тощо.

Рівень навчальних досягнень учнів виражається в набутті ними здоров’язбережувальної компетентності, що включає не тільки певний обсяг знань, але й формування ціннісного ставлення до здоров’я та набутті комплексу життєвих навичок. Життєвих навичок, якими вони можуть скористатися в конкретних життєвих ситуаціях. Життєві навички учнівської молоді щодо формування, збереження, зміцнення, використання (споживання), відновлення та передачі (ФЗЗВВП) здоров’я спрямовані не лише на власні здобутки у здоровому способі життя. Молоді люди, котрі володіють ними, спроможні вплинути на дії щодо ФЗЗВВП здоров’я інших, а також на суспільство і громаду з метою зміни довколишнього середовища для сприяння здоровому способу життя

На уроках основ здоров’я за допомогою інтерактивних педагогічних технологій школярі так відпрацьовують життєві навички, щоб знання, вміння

та ставлення до здоров’я стали органічною частиною їх щоденного життя, а їх внутрішнім переконанням було розуміння здоров’я свого та інших як од- нієї з найбільших загальнолюдських цінностей.

Відповідно до чотирьох складових здоров’я - фізичної, соціальної, психічної та духовної життєві навички, якими оволодівають школярі при вивченні ос- нов здоров’я, структуровані таким чином:

A) Життєві навички, що сприяють збереженню і зміцненню фізичної складової здоров’я: 1) навички адекватного харчування; 2) навички рухової

активності; 3) санітарно-гігієнічні навички; 4) режим праці та відпочинку.

Б) Життєві навички, що сприяють збереженню і зміцненню соціальної складової здоров’я: 1) ефективного спілкування; 2) співчуття; 3) розв’язання

конфліктів; 4) навички поведінки в умовах тиску, погроз, дискримінації;

5) спільної діяльності і співробітництва.

Науковцями та практиками доведено й загальновизнано,що інтерактивна освіта стимулює пізнавальну діяльність і сприяє формуванню як предметних компетентностей,так і загально виховних:


  • оволодінню етапами навчальної діяльності;

  • розвитку критичного мислення ;

  • росту впевненості у власних силах;

  • розвитку самостійності;

  • уріпленню позитивної «Я-концепції»;

  • розвитку креативності;

  • розвитку організаторських і комунікативних здібностей;

  • росту відповідних життєвих і професійних компетенцій;

  • створенню атмосфери співробітництва й ефективної взаємодії;

  • зростанню успішності.

Навчання основам здоров’я, сприяння формуванню здоровому способу життя уможливлює адаптацію дитини до суспільних процесів. Виявивши ту чи ін.-шу форму адаптації обдарованої дитини, вчитель разом з батьками може обрати необхідну індивідуалізовану методику співпраці, що уможливить най менші втрати на шляху до реалізації обдарованості та підвищення рівня здоров’я особистості, яка формується, орієнтуючись, зокрема, на рівень навчальних досягнень учнів, регламентованих чинною програмою предмета «Основи здоров’я».

Необхідність включення компетентнісного підходу в систему освіти визна- чається зміною парадигми як сукупності становок,цінностей,технічних засо- бів тощо , яка є характерною для членів конкретного суспільства.

ВИСНОВКИ


Актyальнiсть yпровдження компетентнiсного пiдходy в системy освiти України зyмовлена широким його визнанням y країнах Європи. Компетентнiсний пiдхiд вiдповiдає стандартам європейської освiти XXI століття. Компетентність не може бути ізольована від конкретних умов її реалізації. Вона тісно пов'язує одночасну мобілізацію знань, умінь і способів поведінки в умовах конкретної діяльності.Таким чином, компетентність не зводиться ні до знань, ні до умінь. Компетентність - це той ланцюжок, який пов'язує знання та діяльність людини .Тому, сьогодні компетентнiсний пiдхiд в навчально-виховному процесі повинен бути зорiєнтований на розкриття,розвиток i реалізацію життєззабезпечуючих умінь та навичок, потрібних для самореалізації особистості в XXI столітті,а це означає:

а) переорієнтацію з процесу на результат освіти в діяльнісному вимірі;

б) зміцнення акценту з накопичування нормативно визначених знань, умінь і навичок на формування й розвиток в учнів здатності практично діяти, застосовувати досвід успішних дій у конкретних ситуаціях.

Література



  1. Байбара Т. М. Компетентнісний підхід в початковій освіті: теоретичні засади / Т. М. Байбара // Початкова школа. — 2010. - №8.

  2. Бібік Н. М. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти / Н. М. Бібік // Науковий часопис НПУ ім. Михайла Драгоманова. — серія 17 (вип. 17). - 2010.

  3. Державний стандарт загальної освіти

4. Заболоцька О.С.  Компетентнісний підхід як освітня інновація: порівняльний аналіз / О.С. Заболоцька // Вісник Житомирського державного університету. - 2008. - Випуск 40. - Педагогічні науки. - C. 63-68. - Режим доступу:  http://eprints.zu.edu.ua/2473/1/63-68.pdf

5.      Глузман Н.А. Проблеми реалізації компетентнісного підходу в період методико-математичної підготовки майбутніх учителів початкової школи / Н А. Глушман // е-журнал "Педагогічна наука: історія, теорія, практика, тенденції рохвитку". - 2010. - Випуск №1.

6. Кристопчук Т.Є.Компетентісний підхід:європейський вимір// Кристопчук Т.Є// слобожанський науково-спортивний вісник №5 (2) 2012

 7.Пометун О. І. Дискусія українських педагогів навколо питань запровадження компетентнісного підходу в українській освті / О. І. Пометун // Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи : [б-ка з освітньої політики] ; під заг. ред. О. В. Овчарук. - К.: К.І.С., 2004. - С. 66-72.





Каталог: images -> comprofiler
images -> Загальна характеристика роботи
images -> Математика, як навчальний предмет, покликаний передусім сприяти розумовому вихованню, особливо вихованню волі до цілеспрямован
comprofiler -> Аналіз ефективності педагогічних умов виховання гуманних взаємовідносин вихователя і вихованців молодшого шкільного віку у групі продовженого дня анотація
comprofiler -> Жук І. В., старший викладач кафедри методики викладання природничо-математичних дисциплін
comprofiler -> Дослідно-Експериментальна діяльність у знз з проблеми формування екологічної компетентності учасників навчально-виховного процесу
comprofiler -> Особливості організації діяльності методичної ради навчального закладу в умовах реформування освітнього простору
comprofiler -> Прокопова О


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка