Катерина Пономаренко



Скачати 201,53 Kb.
Сторінка1/4
Дата конвертації23.03.2020
Розмір201,53 Kb.
ТипУрок
  1   2   3   4


 

Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. Випуск 51, 2014

 

 



93

УДК 373.3:374 

Катерина Пономаренко  

 

СТИМУЛЮВАННЯ ПІЗНАВАЛЬНОГО ІНТЕРЕСУ МОЛОДШИХ 



ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ ІНФОРМАТИВНОСТІ УРОКУ 

 

Істотною  ознакою  сьогоднішньої  освіти  є  особистісно-орієнтоване 

навчання,  спрямоване  на  розвиток  індивідуальності  учня,  створення  умов 

для його саморозвитку та самовираження. 

Методи  і  прийоми  розвитку  пізнавального  інтересу  молодшого 

школяра, пробудження інтелектуальних і моральних сил, повного викорис-

тання  емоційного  резерву  індивідуальності  –  ось  вірний  шлях  для 

перетворення об’єкта педагогічного процесу в суб’єкт. 

Стимулювання  навчальної  діяльності  учнів  є  важливим  засобом 

поліпшення  навчально-виховного  процесу  школи  і  в  той  же  час 

показником його ефективності. 

Проблему  стимулювання  навчально-пізнавальної  діяльності  учнів  у 

різний  час  досліджували  такі  вчені,  як:  Л. Д. Аристова,  І. Д. Бех, 

Л. О. Варзацька,  В. І. Лозова,  О. І. Киричук,  О. Я. Савченко,  Г. К. Селевко, 

І. Ф. Харламов, Т. І. Шамова, М. М. Фіцула, Г. І. Щукіна та ін. 

Метою  статті  є:  висвітлити  дидактичні  засоби  стимулювання 

пізнавального інтересу молодших школярів на уроках. 

Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів. 

Теорія  стимулювання  виходить  із  необхідності  будувати  педагогічний 

процес  з  орієнтацією  методики  на  глибше  проникнення  у  внутрішній  світ 

підростаючої людини, на пробудження в ній здорової цікавості та нахилів. 

За  цих  умов  сповна  розкриваються  потенційні  духовні  ресурси 

особистості. 

Система  навчально-виховної  роботи,  заснована  на  стимулюванні, 

грунтується  на  тому,  що  головне  в  педагогічному  мистецтві  –  уміти 

спонукати, а не примушувати. 

Таким  чином,  в  основі  теорії  і  практики  стимулювання  лежить 

оптимістична  гуманістична  концепція.  Вона  орієнтується  на  великі 

потенційні можливості і задатки, закладені в самих дітях, виходить із того, 

що  творча  сила  виховання,  спонукаючого,  а  не  підганяючого,  здатна 

перетворити їх із об’єкта впливу педагогів у суб’єкт власного розвитку. 

К. Д. Ушинський  писав,  що  «навчання,  позбавлене  будь-якого 

інтересу і взяте лише силою примусу, вбиває в учня бажання до навчання, 

без  якого  він  далеко  не  піде»  [1,  c. 229].  Одночасно  вчений  виступав  як 

проти  ігнорування  дитячого  інтересу,  так  і  проти  навчання,  побудованого 

лише на безпосередньому інтересі учня, бо учіння, на його думку, є праця і 

повинно  залишатися  працею,  але  працею  сповненою  думки,  так,  щоб 

самий  інтерес  навчання  залежав  від  серйозної  думки,  а  не  від  будь-яких 




 

Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. Випуск 51, 2014

 

 



94

прикрас, що не стосуються справи. 

Прихильником  активного  навчання  був  Г. Ващенко,  який  у  своїй 

книзі  «Загальні  методи  навчання»  висвітлив  напрями  активізації 

пізнавальної діяльності школярів [2, c. 95]. 

Величезний  інтерес  для  сучасної  школи  становлять  думки 

В. О. Сухомлинського  про  організацію  успіху  дитини  у  навчанні,  яка  є 

могутньою емоційною силою, внутрішньою пружиною активності, що дає 

дитині  моральне  задоволення.  Педагог  збагатив  педагогічну  теорію  і 

практику  розкриттям  значення  віри  вихователів  і  учителів  у  позитивні 

якості  дитини.  В. О. Сухомлинський  серцем  сприйняв  ідею  А. С. Мака-

ренка і писав про пробудження  «енергії думки».  «Тільки там, де маленька 

людина  переживе  почуття  гордості  від  того,  що  вона  в  чомусь  досягла 

визначних успіхів, виявила себе, – в індивідуальному, духовному житті ми 

бачимо те, що треба назвати енергією думки» [3, c. 78]. 

У  роботі  «Серце  віддаю  дітям»  Василь  Олександрович  пише: 

«Життєдайним  повітрям  для  слабенького  вогника  прагнення  до  знань  є 

тільки  успіх  дитини  в  навчанні,  тільки  горде  усвідомлення  і  переживання 

тієї  думки,  що  я  роблю  крок  уперед,  піднімаюсь  крутою  стежиною 

пізнання» [3, c. 163]. 

Подібні  міркування  знаходимо  в  І. І. Огієнка,  Б. Д. Грінченка,  які 

поєднували  процес  пізнання  з  розвитком  здібностей,  інтересів,  потреб, 

мотивів навчання, самостійністю, активністю, творчістю школярів. 

Значний  інтерес  серед  сучасних  досліджень  становлять  роботи 

В. І. Лозової  [4],  яка  обґрунтовує  взаємозв’язок  та  взаємозумовленість 

пізнавального  інтересу  й  пізнавальної  активності.  У  контексті  нашого 

дослідження  цінними  є  судження  автора  щодо  пізнавального  інтересу  як 

форми  вираження  внутрішніх  потреб  у  знаннях,  а  також  необхідності 

усвідомлення  шляхів  пізнання  для  функціонування  стимулів  як 

цілеспрямованого  спонукання  людини,  яке  викликає  у  неї  потребу  в 

діяльності.  Цінним  у  дослідженні  В. І. Лозової  є  визначення  умов 

успішності  формування  пізнавальної  активності,  психічних  факторів 

впливу, методів та способів стимулювання процесу пізнання, які ми взяли 

вихідними для свого дослідження [4, c. 42]. 

О. Я. Савченко  розглядає  стимулююче  навчальне  спілкування,  різні 

засоби  заохочення  допитливості,  самостійності  думки,  підтримки  розу-

мових  зусиль  дитини  у  контексті  розвивального  навчання  й  мотивації. 

Дидакт  зазначає  «як  сонце  потрібне  всьому  живому,  так  і  розвитку 

мотивації  учіння  потрібні  стимулююче  середовище  і  цілеспрямований 

вплив через систему педагогічних прийомів» [5, c. 152]. 

Аналіз  наукових  джерел  і  практики  роботи  дозволяє  стверджувати, 

що провідним дидактичним засобом стимулювання пізнавальної діяльності 

школярів є інформативність уроку з усією системою спонук до дій. 

Великі  можливості  для  стимулювання  навчальної  діяльності 




 

Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. Випуск 51, 2014

 

 



95

молодших  школярів  надає  вивчення  математики,  коли  створюються 

широкі  можливості  для  розвитку  розумових  здібностей  молодших 

школярів.  Особливе  місце  в  математичній  освіті  учнів  посідають  задачі.  З 

одного  боку,  вони  складають  специфічний  розділ  програми,  зміст  якого 

учні  мають  засвоїти,  а  з  другого  –  виступають  як  дидактичний  засіб 

навчання, виховання і розвитку учнів. 

У  практиці  роботи  під  час  навчання  розв’язувати  задачі  особливу 

увагу  звертаємо  на  спілкування  учнів  між  собою  та  з  учителем,  на  різні 

способи пояснення вибору дій у їх розв’язанні. 

Найбільшою  трудністю  під  час  роботи  з  простими  задачами  для 

учнів  початкових  класів  є  вибір  дій  у  задачах  на  знаходження  невідомого 

компонента  дій.  Та  саме  цій  групі  простих  задач  недостатньо  приділено 

уваги  в  методичних  посібниках  для  вчителів  початкових  класів  та 

студентів  педагогічних  факультетів  вузів.  Тому  розглянемо  пояснення 

вибору дій у цих задачах. 






Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка