Кам’янець-Подільський 2017



Pdf просмотр
Сторінка31/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   46
по-перше
, наше суспільство потребує підготовки широкоосвічених, духовних людей, що володіють не тільки знаннями, але і позитивними духовно- моральними рисами
; по-друге
, в сучасному світі маленька людина живе і розвивається в оточенні безлічі різноманітних джерел сильної дії як позитивного, такі негативного характеру, які щодня тиснуть на інтелекті почуття дитинина сферу духовності й моральності, що перебувають у стадії формування п
о-третє
, сама по собі освіта не гарантує високого рівня духовної вихованості, бо вихованість – це якість особистості, що визначається в повсякденній поведінці людини та її відношенням до інших людей на основі пошани і доброзичливості п
о-четверте
, озброєння духовними знаннями важливе й тому, що вони не тільки інформують маленьку дитину про норми поведінки, прийнятні у

сучасному суспільстві, алей дають уявлення про наслідки порушення норм чи наслідки певного вчинку для оточуючих людей. Молодший шкільний віку у сенсі духовного розвитку унікальний і своєрідний. Він закладає основи образного сприймання світу як повного

несподіванок і таємниць. Це перші свідомі кроки до духовного ідеалу, і при певних умовах вони можуть перетворитися в любов до правди, до краси, дорідного краю. Отже, основне завдання педагога залучити учнів до духовних переживань, зробити прагнення дитячих душ щирими, глибокими, різносторонніми. Ці навички формуються у дитини повільно, поступово, їх виховання значною мірою залежить від наполегливості й майстерності педагогів, їхньої поваги до дитини. Проблема розвитку духовності дитинине нова. У XIX столітті над нею глибоко замислився німецький педагог Ф. Фребель. Потім цьому питанню приділяли увагу такі видатні педагоги як К. Ушинський, А. Макаренко, В. Сухомлинський та інші. Сьогодні освітяни, відповідаючи на запит молодої української держави і потреби суспільства, ведуть пошук ефективних методик, технологій, підходів, засобів навчання і виховання, які б сприяли становленню високоосвіченої й духовно-багатої особистості. Відповіддю на запит є педагогічна й творча спадщина славетного педагога і письменника В. О. Сухомлинського, який великого значення надавав вихованню духовності засобами художнього слова . В. Сухомлинський був переконаний, що образне мислення молодшого школяра й естетичне сприймання ним природи взаємопроникають, живляться одне одним. За допомогою краси природи, любові до неї він творив і збагачував духовний світ дитини. Входження мистецтва в духовний світ дитини, за думкою педагога, повинно починатися з пізнання краси слова, бо слово – могутній спосіб відточення витончених почуттів. В. Сухомлинський вважав, що в дитячі роки слово з його благодатною красою повинно стати джерелом і засобом пізнання краси в природі, внутрішнім духовним багатством і водночас засобом вираження цього багатства. Мета статті – розкрити сутність технології формування духовності молодших школярів засобами художніх творів В. Сухомлинського. Сутність естетичного почуття до природи, яку розглядаємо як оцінно- естетичне ставлення молодшого школяра, яке виникає в результаті сприйняття

природи засобами художньої дитячої літератури, проявляється у формі емоційних переживань і характеризується усвідомленістю, стійкістю, вибірковістю, предметністю, корисливістю, позитивною емоційною забарвленістю й творчою спрямованістю. Саме цю сутність взято за основу для обґрунтування критеріїв оцінки сформованості екологічної вихованості та духовності у дітей молодшого шкільного віку. Проблема формування моральних основ людської особистості у твоpax В. Сухомлинського розглядається крізь призму людської етики, почуттів, переживань. Наслідуючи Василя Олександровича, сучасні учителі початкових класів проводять Уроки під Голубим Небом, на яких школярі вчаться розуміти природу, піклуватися за її збереження і примноження. Серії уроків серед природи викликають допитливість, прагнення знати про навколишнє якнайбільше. Про це свідчать твори-відповіді на такі запитання як Чому соняшник повертає квітку за сонцем, Куди падають зірки з неба, Чому плаче верба, Для чого дятлові гострий довгий дзьоб, Звідки беруться хмари, Чому гримить і блискає та інші. Відповіді наці та інші запитання розкривають неповторну красу навколишнього, вчать шукати причинно- наслідковий зв'язок між речами і явищами, бачити залежність між ними. Утворах В. Сухомлинського порушується велике коло проблем виховання духовності дитини. Твори автора про повагу до старших, любов до Вітчизни, працелюбність, доброчесність, вчать бути морально чистими, любити природу, оберігати її і примножувати. Якщо всі ці риси характеру перейдуть від казки Н. Сухомлинського до дитячого серця, то можна буде сказати, що ця маленька людина стала духовно багатою. Отож, можливості змістового матеріалу творів Василя Олександровича досить великі. Варто лише знати їх, вірно та влучно використовувати в освітньому процесі. В. Сухомлинський радив використовувати різноманітні способи та прийоми організації навчальної діяльності, уроки мислення серед природи. Кожне таке заняття має передбачити певне коло речей і явищ для спостережень і передбачати такі дії дивуватися і помічати, помічати і відчувати, відчувати і

думати, думати і творити. Педагог надавав особливого значення добору тем для таких занять. Наприклад, Пробудження природи від нічного сну, Як квіти зустрічають схід сонця, Як співає жайворонок, Як ліс готується до зимового сну та інші. Формування екологічної і духовної культури буде неефективним, якщо діти не зрозуміють, що мало любити й оберігати природу, потрібно старатися її ще й примножувати. Як це можна зробити вчать оповідання Дуб під вікном,
«П'ять дубків та ін. Після прочитаного, кожна дитина захоче і собі посадити деревце та доглядати за ним. До того ж такий учень вже ніколи не зламає гілку, не зірве листочка, а, навпаки, – поллє зів'ялу рослину, підв'яже пошкоджену гілку. І всі ці зміни стануться тоді, коли дитяча душа переживе, опрацює, усвідомить ці твори В. Сухомлинського. Так, наприклад, під час бесіди Чуєш голос природи діти ознайомлюються з оповіданнями Конвалія, Все в лісі співає, «Сергійко і Матінка, Як дзвенять сніжинки. У розмові учні вчаться бачити і розуміти прекрасне. В. Сухомлинський говорив У серці кожної маленької людини закладено зачатки почуття краси. Потрібно лише вчасно показати їй це, зосередити увагу, розкрити очі. Отже, твори видатного педагога допомагають молодшим школярам зрозуміти складність і красу людського буття, орієнтувати в людських стосунках, закладають основи самопізнання і саморозвитку. Завдання духовного виховання – забезпечити перетворення знань про духовність як систему духовних понять у духовні переконання. Пропонована В. Сухомлинським технологія орієнтує, за нашим переконаннями, не стільки на отримання нових знань, скільки на їх оновлення й поглиблення, усвідомлення й узагальнення, перехідна нову якість – формування духовно збагаченої особистості. У процесі обговорення творів педагога-творця, молодші школярі вчаться висловлювати найпростіші оцінні судження щодо поведінки та вчинків героїв, яскраво і образно будувати висловлювання про власне ставлення до змісту

твору. Все це свідчить про перевагу пропонованої методики над традиційною у процесі формування в молодших школярів духовносі під час читання художніх творів В. Сухомлинського. Список використаних джерел
1. Вашуленко МС. Літературна творчість В. О. Сухомлинського у сучасному змісті початкової освіти / МС. Вашуленко // зб. наук. праць
Камянець-подільського державного університету : серія педагогічна. – Вип.
XIII. – 2007. – С. 73–77.
5. Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям : вибрані твори у 5 т. / В. О. Сухомлинський. – Київ : Рад. школа, 1977. – 283 с.

УДК 37.035.6
Вітвіцький Ярослав Науковий керівник Горбатюк О.В.
НАЦІОНАЛЬНО-ПАТРІОТИЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ УЧНІВ ЯК СТРАТЕГІЧНИЙ НАПРЯМОК РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ У статті розглянуто особливості національно-патріотичного виховання крізь призму сучасних соціально-політичних процесів в державі. На підставі проведеного дослідження, серед школярів, показано результати осмислення ними явища патріотизму. В рамках державної концепції національно- патріотичного виховання наголошено на необхідності у переосмисленні системних заходів, які покладені в основу патріотичного виховання учнів. Ключові слова національно-патріотичне виховання, навчально-виховний процес, національні цінності, стратегія, патріотизм, громадянин, державність. Кожний народ прагне інтерпретувати себе, як окрема нація та слідує інстинкту самозбереження шляхом розбудови власної держави. Стратегічними ресурсами кожної держави, втому числі і України, являється молоде покоління, яке буде творити свою державу в рамках концепції її розвитку. Через це будь- яке виховання завжди має бути національним [2].

В умовах сьогодення назріває суттєва проблема у національно- патріотичному виховання учнів, яка вимагає негайного вирішення. Сучасні внутрішні політичні процеси, економічна перебудова держави, зовнішня військова агресія та інтеграція в європейське товариство в умова глобалізації здійснюють визначальний вплив на оточення та національно-патріотичне усвідомлення учня [3]. Суть поширення патріотизму серед школярів, передусім, визначається національно-патріотичною концепцією держави. У зв’язку з цим МОН України разом із навчальними закладами повинно розробити чітку програму впровадження та функціонування даної концепції з подальшим моніторингом за її виконанням [5]. Неодноразово проблема національно- патріотичного виховання порушувалась у працях Ю. Руденка, І.Д. Беха, К.І. Чорної. Варто згадати ідеї формування патріотичних почуттів та національної свідомості у працях І. Огієнка, М. Галущинського, Г. Ващенка. Мета роботи – показати значення та визначити особливості національно- патріотичного виховання учнів як стратегічного напрямку зміцнення держави. Ефективність досягнення покладеної мети вбачаємо у визначенні ключових проблем поширення патріотизму серед учнів та реалізації державної концепції національно-патріотичного виховання.
Національно-патріотичне виховання передбачає визнання національних цінностей як визначальних [4]. До них належать українська ідея, що втілює в собі прагнення до державності та соборності, патріотизмі готовність до самопожертви у випадку потреби захисту Батьківщини, почуття національної самопошани і гідності, історична пам'ять, повага до державних та національних символів та до Гімну України, любов дорідної культури, мови, національних святі традицій, повага до Конституції України ідо обраних демократично владних чинників, орієнтація власних зусиль на розбудову Української держави та прагнення побудувати справедливий державний устрій, протидія антиукраїнській ідеології, прагнення до розвитку духовного життя українців тощо [1]. Серед названих вище національних цінностей сьогодні на особливу увагу заслуговують

відродження національної (історичної) пам'яті та національної гідності. Учням необхідно акцентувати увагу на патріотизмі і моральності і в той же час наводити приклади його витоку у вигляді діяльності історичних постатей та правдивих історичних подій. Певна річ, що національне виховання в системі освіти здійснюється з урахуванням пізнавальних можливостей та психологічно- вікових особливостей учнів певного класу [4]. Особливу увагу варто звернути на виховання патріотизму в середній школі, що має величезне значення, оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним об'ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно та інтелектуально, адже вони стають об’єктами електоральної політики [2]. В.О. Сухомлинський підкреслював, що одним з головних виховних завдань школи є підготовка учнів до простої повсякденної праці, праці для суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність дітей, що організовувалась педагогом зданою метою, являє рушійну силу формування особи громадянина, що росте [3]. Заданими опитування патріотизму розумінні учнів старших класів означає національна свідомість, гордість за приналежність до своєї нації (46%); любов дорідного дому, місця в якому живеш (15%) дотримання національних традицій (18%) прагнення працювати для процвітання батьківщини (21%) Слід також відмітити, що рівень патріотизму серед учнів кардинально зріс на відміну від попередніх років, і в першу чергу через останні політичні події. Це свідчить проте, що сучасний учень не є прив’язаним до локального колообігу новина за рахунок сучасних комунікаційних технологій перебуває в курсі останніх подій [1]. У Міністерстві освіти і науки наголошують, що для реалізації глобальних перетворень необхідна системна робота, яка передбачає забезпечення гармонійного співвідношення різних принципів, засобів, методів виховання дітей у процесі навчання і позакласної діяльності. Зокрема, у навчально-виховний процес мають впроваджуватися форми і методи виховної роботи, що лежать в основі козацької педагогіки з сучасною інтерпритацією

патріота-захисника [3]. Школа це життєвий простір школярів тут вони непросто готуються дожиття, а живуть. Це виступає визначальною вимогою у використанні принципів національно-патріотичного виховання. Схиляючись до сучасних проблему національно-патріотичному вихованні ми віддаємо перевагу таким принципам як принцип національної спрямованості виховання, який передбачає формування в учнів національної свідомості, любові до України, свого народу, шанобливого ставлення до його культури, здатності зберегти свою національну ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави принцип культуровідповідності - передбачає органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними та родинно-побутовими традиціями, народним мистецтвом, ремеслами та промислами, забезпечення духовної єдності, наступності та спадкоємності поколінь принцип превентивності (за І. Бехом) вимагає спрямування виховних впливів держави, усіх суспільних інститутів та суспільства на профілактику негативних проявів поведінки молоді, на допомогу у її захисті, вироблення імунітету до негативних впливів соціального оточення принцип гуманізації виховного процесу зосереджує увагу на особистості як вищій цінності. Будучи органічно пов'язаними між собою, принципи виховання охоплюють усі аспекти цього процесу і спрямовують його на формування людини як цілісної особистості. Варто зазначити, що принцип превентивності наданий час є визначальним, поряд з цим комплексна реалізація принципів виховання дає позитивні результати лише тоді, коли їх застосовують у гармонії взаємодії між собою [4].
Досвiд державної полiтики впродовж усiх рокiв незалежностi України засвiдчив, що вихованню учнів не придiлялось достатньої уваги, або розглядалась окрема складова національно-патріотичного виховання (Див. Рис. 1). Згідно державної стратегії національно-патріотичного виховання на


2016 – 2020 роки, в основу системи має бути покладено iдеї змiцнення української державностi як консолiдуючого чинника розвитку суспiльства, формування патрiотизму у дiтей та молодi [2].
Рис. 1. Складові національно-патріотичного виховання
Висновки. Таким чином національно-патріотичне виховання при сьогоднішніх умовах повинно бути пріоритетним та орієнтуватись на історичні потреби нації, головна серед яких – державотворення. Це означає, що суспільству сьогодні належить серйозно підійти до формування в учнів патріотизму, національних і духовно-моральних якостей особистості, так як це запорука грамотної державної політики. Основою національно-патріотичного виховання повинно виступати формування патріотичних поглядів і переконань, які розвиваються та закріплюються у процесі їх навчально-пізнавальної та суспільно корисної діяльності. Переосмислення значення у патріотичному вихованні сім’ї, школи та держави забезпечить усесторонній діалог та створення патріотичного середовища навколо школярів. Такі проблеми як мовне питання, різні національні цінності та ідеологія відпадуть автоматично зумовлюючи утворення єдиного консолідуючого прагнення – збереження України. Варто зазначити, що нехтування національно-патріотичним вихованням зумовлює кризу всередині держави.


Список використаних джерел
1.
Бех І. Д. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / І.Д. Бех, К.І. Чорна. – Київ, 2014. – 29 с. Концепція національно-патріотичного виховання дітей та молоді, затверджена наказом Міністерства освіти і науки України від 16 червня 2015 року № 641; Руденко Ю. Основи сучасного українського виховання / Ю. Руденко. – К вид-во ім. О. Теліги, 2003. – 328 с.
4.
Стельмахович М. Теорія і практика українського національного виховання
/ М. Стельмахович : Посібник для вчителів. – Івано-Франківськ : Лілея НВ,
1996. – 180 с. Указ президента України № 334/2015 від 12 червня 2015 року Про заходи щодо поліпшення національно-патріотичного виховання дітей та молоді.
– Електронний документ.
– Режим доступу http://www.president.gov.ua/documents/3342015-19131.

УДК 373.3.016.:78
Воронюк Вікторія Науковий керівник Яропуд З.П. ПРОБЛЕМА ТВОРЧОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОГО ПІСЕННОГО ФОЛЬКЛОРУ У статті розглядається проблема творчого розвитку молодших школярів засобами українського пісенного фольклору, виділяються фактори негативного впливу на розвиток творчих здібностей молодших школярів. Ключові слова пісенний фольклор, народна творчість, творчий розвиток. Народна поетична та музична творчість є однією з найважливіших сторін багатовікового розвитку культури мільйонних мас людей, творчою спадщиною багатьох поколінь невідомих народних співців, музикантів, розповідачів. Для ідейного змісту справжніх народних творінь характерне правдиве і глибоке

відображення життя народу, його історії а також ідеалів, дум, сподівань, що склались націй основі. Образи народного мистецтва, досконалі в естетичному відношенні, поєднують в собі яскравість і неповторність індивідуальної своєрідності разом з типовими рисами, почерпнутими з самого життя. В українському фольклорі є багато пісень, які сприяють вихованню та формуванню цілісної і гармонійної, творчо розвиненої особистості, якій властива висока індивідуальна естетична культура. Педагогічна наука давно цікавилася питаннями впливу народної творчості на творчий розвиток дітей. Так Б. Асаф’єв писав, що подаючи дітям народні пісні, слід керуватись не лише сентиментальними посиланнями на народність і красу наспівів, однією естетичною думкою про художність, а міркуванням педагогічної необхідності впливу на слух і уяву саме цієї сфери музичної творчості, в якій реально відчутні імпульси до розвитку у людей, що її сприймають, художньо-музичної свідомості. [2, с. 135]. В.Д. Шульгіна, досліджуючи організацію музично-творчої діяльності молодших школярів в позаурочний час зазначала, що правдиво відображаючи життя, народні пісні здатні впливати на свідомість дітей, зокрема на їх творчий розвиток, як ідейно- виховна і моральна сила [3, с. Аналіз літератури з проблеми і власні спостереження упродовж педагогічної практики дозволили нам виокремити фактори, які, на нашу думку, впливають на байдужість дітей до народної творчості та неефективне формування їх творчих здібностей
- середовище і оточення учнів
- музичний матеріал та методика роботи з ним
- вікові та індивідуальні особливості школярів
- організація навчально-виховного процесу. Рамки статті не дозволяють нам зупинитись на більш ґрунтовному розгляді цих факторів. Зазначимо лише, що технічний прогрес відкрив усім доступ до інтернет мережі, без якої зараз молоде покоління, та й абсолютна більшість земного населення, вжене уявляє свого життя, разом з цим через

соціальні мережі та YouTube нам нав’язують естрадні та інші пісенні твори мистецтва, які не завжди несуть в собі цінність для духовного розвитку, також недостатній рівень підготовки вчителя музики та рівень пропаганди творів пісенного фольклору тощо, негативно впливає на зацікавленість дітей народною творчістю. Від вмілого вирішення цих проблемі залежить рівень творчої та виховної діяльності школярів. Однак в процесі дослідження, нами було також відзначено, що незважаючи наряд вищезазначених негативних факторів з розвитку творчих здібностей учнів, все ж вони проявляють активність та зацікавленість у творчій діяльності засобами народного фольклору та збереження їх традицій. Про це свідчить їх художня творчість, яка ґрунтується на фольклорі і виявляється в інсценізації різних дійств (вертеп, Маланка) тощо. Великі можливості у процесі розвитку творчості молодших школярів мають заняття, що проводяться в урочний та позаурочний час. Продумана організація і вміле керівництво ними допомагає досягти ефективного виховного впливу. Відомо, що зміст навчального процесу знаходить своє відображення у навчальних програмах, збірках художнього матеріалу. Отже для того, щоб прослідкувати всі тенденції і спрямування змісту музичного виховання в загальноосвітній школі, звернемось до аналізу програм з музики. Уроки музики, як невід’ємна частина нашого життя, мають наметі творчо розвивати особистість в тісному зв’язку з творчістю її народу. Тобто, вони повинні готувати дітей дожиття і творчості в умовах певних традицій, що склалися історично, виховувати не тільки знавців і шанувальників, чи навіть носіїв, ай активних творців музичних традицій — фольклорних і професійно- академічних, загальнонаціональних і регіональних. Всі ці вимоги враховані в програмі загальноосвітньої школи, музика 1-4 клас, яку складали народний артист, професор А. Авдієвський, доцент А. Болгарський, кандидат педагогічних наук І. Гадалова, заслужений вчитель України З. Жофчак за участю вчителів музики, методистів, представників творчих спілок [1, 265 с. Вона є першою і вагомою в нас час програмою на

дійсно національній основі. Програма побудована за тематичним принципом, кожна тема уроку пов’язана з попередньою і наступною, також пов’язані теми чвертей. Такий підхід дає можливість не тільки досягти цільності уроку, ай послідовно розвивати музичне мислення, творчі здібності і музичний смак школярів. Важливо підкреслити, що в основу тематичної програми року, чверті, уроку покладені не різні види музичної діяльності, а різні грані взаємозв’язку музики і життя. Дотримуючись послідовності, доступності у доборі різноманітного репертуару, програма не на словах, а наділі забезпечує тісний зв’язок музично-естетичного виховання дітей з народним фольклором, його традиціями, обрядами. Важливим є те, що учні залучаються до музичної діяльності і виконання творчих завдань (спів народних пісень, грана простих музичних інструментах, рухи народних танців під музику, дидактичні ігри) і таким чином забезпечується одна з основних тез програми — виховання і творчість через діяльність. Аналіз змісту діючих шкільних програм з музики дає нам підставу стверджувати, що вони (крім програми під редакцією Авдієвського) в недостатній мірі забезпечують вдосконалення і поглиблення знань учнів про народнопісенну творчість, її традиції, обряди, звичаї, недостатньо формують певні навички та вміння, не дають можливість творчо розвиватися засобами українського народного фольклору.
Підвищення рівня ефективності процесу творчого розвитку молодших школярів засобами українського пісенного фольклору приділяється недостатня увага. У цьому зв’язку необхідним стає пошук шляхів найбільш раціональної структурно-змістової побудови музично- педагогічного процесу в школі з творчого розвитку молодших школярів. Список використаних джерел
1.
Авдієвський АТ. Проект програм з музики середньої загальноосвітньої школи та позакласна робота з музики 1-4 класи / АТ. Авдієвський, АТ. Болгарський, І.М. Гадалова. — К Освіта, 1991. — с.
2.
Асафьев Б. Избранные статьи о музыкальном просвещении и образовании / Б. Асафьев. — Л Музыка, 1973. — С.


3.
Шульгіна В.Д. Організація музично-творчої діяльності молодших школярів в позаурочний час / В.Д. Шульгіна. — МС
УДК 37.017 : 821.161.2-1 Герасим Ірина Науковий керівник Ватаманюк Г.П. ФОРМУВАННЯ ШАНОБЛИВОГО СТАВЛЕННЯ ДО МАТЕРІ ЗАСОБАМИ ХУДОЖНЬОЇ ЛІТЕРАТУРИ У статті розглядається проблема виховання поваги й любові до матері засобами української поезії для дітей, окреслено педагогічні умови успішної реалізації завдань виховного процесу. Ключові слова шанобливе ставлення, матір, родинне виховання, моральне виховання, батьки, Батьківщина, художня література, поезія. Сучасна система дошкільної освіти потребує оновлення змісту і створення нових освітніх технологій, орієнтованих на соціалізацію дитини та становлення її особистості. Зважаючи на роль родини у цьому процесі, виховання в дітей шанобливого ставлення до матері, як складник їхнього морального розвитку й ціннісна ознака патріотичних почуттів, є одним із важливих завдань системи освіти. Адже повага дорідної землі, рідного слова, пошана до людини починається із поваги та любові до матері. Одним з ефективних засобів шанобливого ставлення до матері є художня література. З огляду на вищеозначене, було визначено тему дослідження. Методика взаємодії суспільного і родинного виховання висвітлена у працях А. Залізняк, А. Капської, О. Сердюк та ін. Про формування сімейних взаємин і педагогічної культури батьків йдеться в наукових доробках І. Деснової, О. Звєрєвої, О. Калюжної, , І. Савченко, та ін. Вплив взаємин з матір’ю на загальну вихованість дитини доведено у працях О. Петренко, Л. Повалій, О. Тимофеєвої та ін.. Велику увагу родинному вихованню і шанобливому ставленню до матері приділяли М. Стельмахович, С. Русова,

В. Сухомлинський. Мета дослідження – проаналізувати особливості української поезії, присвяченої матері, визначити її виховний потенціалу вихованні шанобливого ставлення до матері. Виховання дитини відбувається через сукупність формуючих і цілеспрямованих впливів усіх суспільних інститутів, що оточують її та забезпечують відтворення накопиченого соціально-культурного досвіду в її свідомості, способах поведінки та діяльності. У системі освіти воно здійснюється під певним соціальним і педагогічним контролем та реалізується через навчання й організацію життєдіяльності вихованців (Є. Бондаревська, Н. Голованова, О. Мудрик, О. Сухомлинська, Є. Шиянов та ін.). Результати виховання особистості виявляються в її вихованості, що характеризує ставлення людини до самої себе та довколишніх. Зважаючи на суспільну природу виховання, в основі такого ставлення лежать цінності, прийняті в суспільстві. У контексті загальної вихованості моральна вихованість – це здатність особистості свідомо відтворювати власну поведінку на засадах загальноприйнятих моральних якостей, нормі правил, адекватно оцінювати власну поведінку та поведінку довколишніх (Л. Артемова, О. Кисельова, В. Котирло та ін.). Шанобливе ставлення входить до структури моральних якостей особистості. Повага, пошана до людини розглядається як один із найважливіших показників моральності, що передбачає такі відносини між людьми, за яких у відповідних діях, мотивах, а також в соціальних умовах життя суспільства визначається гідність і самоцінність будь-якої особистості. Для дошкільників найближчі дорослі – батьки, члени родини й педагоги – відіграють вирішальну роль в усвідомленні й переживанні таких моральних почуттів як доброта, любов, щастя, гідність людини, честь роду, відданість батькам, вірність тощо (Т. Поніманська). Основу шанобливого ставлення до матері становить позитивне сприйняття дитиною емоційного, фізичного, психологічного образу матері, її статусу в родині і родинних відносинах. Це

ставлення засноване на моральних знаннях і досвіді дитини та відображається в моральних учинках стосовно матері, безумовній повазі, турботі, гуманності, доброзичливості, довірі і допомозі. Результатом такого виховання є вихованість шанобливого ставлення до матері, що виявляється у відчутті і прояві дитиною поваги, пошани до матері, піклуванні, ніжності та турботі про неї. Виховання у старших дошкільників шанобливого ставлення до матері потребує врахування вікових (підвищена рухова активність, довірливість, безпосередність, емоційність) та індивідуальних особливостей розвитку. Успішна реалізація процесу виховання у старших дошкільників шанобливого ставлення до матері потребує реалізації у виховному процесі таких педагогічних умов інтеграція сімейного та суспільного виховання у процесі виховання шанобливого ставлення до матері у старших дошкільників створення сприятливого психологічного клімату в дошкільному навчальному закладі та родині суб’єкт-суб’єктна зорієнтованість відносин у системі
«дорослий-дитина» [1]. М. Стельмахович зазначав, що у народній педагогіці слово виховувати означає вирощувати, навчаючи правил поведінки, даючи освіту, систематично впливати на культурний розвиток, світогляд, моральні принципи кого-небудь у певному напрямі, систематичним впливом викликати, розвивати якісь почуття, рису вдачі, особистість, прищеплювати що-небудь» [3]. Ефективним засобом, який допомагатиме і батькам, і вчителям формувати позитивні якості дитини є художня література для дітей. В українському суспільстві матері здавна відводилась найважливіша роль. У цьому переконує і космогонічна уява наших предків, яка Матір уособлює з Сонцем, Батька з Місяцем, а дітей називає зіроньками: А що місяць – то господар, Ясне сонце – господиня, Ясні зірки – його дітки. До образу матері звертаються українські поети. Згадаймо Т. Шевченка І перед нею помолюся, Мов перед образом святим

Тієї матері святої, Що в мир наш Бога принесла.
Матір-берегиню, наставницю, символ ніжності, затишку, мудрості, родинної злагоди оспівує Маркіян Шашкевич Матусенька мила
Цвіточки садила. Особливим національним колоритом пронизані поетичні рядки з вірша Олени Пчілки Маленька українка. Високохудожня, довершена, пройнята ніжністю й теплом її поезія. Знаю, бо казала Мені моя ненька Що я українка, Правдива, маленька.
Діти поезій Олени Пчілки вдячні матусі за турботу. У вірші Весняні квіти ліричний герой – дитина збирає квіти, які хоче принести любій матусі на знак поваги і любові Я їх позбираю В пучечок докупи Для мами-голубки. Як мудра наставниця, хранителька затишку і мудрості, постає мати в поезіях Лесі Українки, Олександра Олеся, Богдана Лепкого, Марійки
Підгірянки. Взірцем родини, де панує любові злагода, де дитина, вихована на позитивних прикладах батьків, може послужити, сповнений почуттям ніжності, вдячності, вірш Богдана Лепкого Батько й мама Як мені вас не любити, Батьку рідний, нене, Та ж ви мене згодували
І дбали про мене У цій поезії яскраво показана відповідальність батьків перед дитиною батько розуму навчає, мама приголубить, і відповідальність дитини перед батьками Дай же, Боже, щоб я виріс, В школі гарно вчився.

Щоб я батькові і ненці Добре відплатився. Великої любові та пошани серед людей набула поезія Василя Симоненка Лебеді материнства. Це – гімн Матері, гімн Батьківщині Можна вибрать друга і по духу брата, Та неможна рідну матір вибирати. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Поєднання образу матерій образу України спостерігаємо й у віршах Дмитра Павличка Україна, Мати. Образи матері висвітлено в поезіях А. Костецького, зокрема, Все починається з мами, «Батьки-чомучки». Як символ ніжності виступає образ матерів поезії В. Лучука Тільки мама. Як бачимо, українська дитяча поезія містить чималий багаж творів родинної тематики, які прищеплюють почуття любові до матері, навчають тактовності й мудрості, допомагають дітям усвідомити свою відповідальність перед родиною, готують їх стати справжніми батьками, гідними громадянами української нації. Список використаних джерел
1. Бутенко О. Учіть дитину шанувати маму виховання шанобливого ставлення до матері у старших дошкільників : [навч.-метод. посіб.] / О. Бутенко. – Умань : Візаві, 2010. – 100 с.
2. Машовець М. Учіть дитину любити маму / М. Машовець // Дошкільне виховання. – 2003. – № 5. – С. 28–29.
3. Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка М. Г. Стельмахович. – Київ : ІСДО. 1996. – 288 с.
4. Сухомлинська О. В. Материнська любов як основа виховання почуття відповідальності / О. Сухомлинська // Початкова школа. – 1993. – №5-6. – С.


УДК 373.3.017.4 Гончар Діана Науковий керівник Н.П.Панчук РОЛЬ КОЛЕКТИВІЗМУ У ФОРМУВАННІ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ МОЛОДШОГО ШКОЛЯРА У статті розглядається проблема виховання колективізму в молодших школярів. Досліджено особливості формування колективу та колективізму як якості особистості школяра, проаналізовано особливості мотиваційних структур. Встановлено необхідність впровадження форм групової роботи в навчальний процес при вихованні колективізму на уроках, що визначається принципом колективної взаємодії. Ключові слова колектив, колективізм, міжособистісні взаємини, технологія колективного творчого виховання, принцип колективної взаємодії. Громадянська освіта школярів розпочинається вже в першому класів процесі навчання. Важливе місце в молодших класах посідає тема Вітчизни. Учителі розповідають учням про нашу рідну Україну, її минуле, сучасне і майбутнє. Знайомлять з гербом, прапором, гімном – символами незалежної суверенної держави. Прищеплюють навички дисциплінованості. Дають уявлення про мораль і право. У школярів виховується почуття справедливості, відповідальності, товариськості, колективізму, толерантності, співпереживання, неприйняття зла, людської гідності. Актуальність даної проблеми викликана тим, що дослідження проблеми колективів зачіпають питання міжособистісних стосунків в ньому, однак, практично не існує досліджень, покликаних реалізувати загальні методи формування колективу та колективізму як якості особистості школяра у конкретну навчально-виховну ситуацію, в процесі конкретного уроку чи в структурі навчальної дисципліни [4, с. Проблеми колективу й міжособистісних стосунків вивчали О.О.Бодальов, В.М.Бехтерев,
Д.Б.Ельконін, О.М.Леонтьєв, О.Р.Лурія, О.М.Лутошкін, А.С.Макаренко,
В.Б.Ольшанський, В.О.Сухомлинський, В.В.Шпалинський та ін. Колективізм як особистісну якість досліджували О.А.Мамаєва, А.В.Петровський, П.А.М’ясоїд.

В психології під колективізмом розуміють принцип організації взаємовідносин і спільної діяльності людей, який проявляється в усвідомленому підкоренні особистих інтересів суспільним інтересам, в товариській співпраці, в готовності до взаємодії і взаємодопомоги, у взаєморозумінні, доброзичливості і тактовності, інтересі до проблемі потреб одне одного, тобто перевага віддається колективним цілям, а не індивідуальним потребам

[2]. Наданому етапі широко обговорюється ідея особистісно орієнтованого підходу в навчально-виховному процесі. Оскільки все життя людини проходить у колективах, то вчителю слід вчити учня спілкуватись з іншими, контактувати, бути толерантним, неконфліктним. Це, в свою чергу, викликає інтерес до проблеми виховання дітей у колективі. Колектив школярів як система виникає на певному рівні інтеграції його окремих членів. Окремі індивіди, які різні за індивідуальністю, часто протилежні за своїми психічними якостями, отримують нову загальну якість — колективізм, завдяки якій в межах цієї системи виявляються всі інші якості як колективу в цілому (колективного суб'єкта діяльності, такі окремих його членів. Взаємини в колективі по-різному складаються залежно від індивідуальних особливостей, рис характеру, готовності і потреби в спілкуванні. Їх зміст та перебіг ускладнюється в кожному класі. Уму класі взаємини нестійкі, особисті. Уму класі вони набувають моральної забарвленості. й та й класи характеризуються глибокою моральною спрямованість, але почуття колективізму, стійкість у взаєминах і готовність поступатися ще не в повній мірі сформовані [1, с. На ґрунті комунікативної активності, в основі якої лежить турбота про інших, формується почуття товариськості й дружби, чуйність, такт, утверджується культура спілкування та культура бажань. Піклування про оточуючих є ефективним стимулятором інших видів активності, де воно виступає і як причина, і як результат. У процесі колективної праці формуються

певні взаємини між учнями, дух співробітництва, взаємодопомоги, товариськість, виробляється здатність до спільного трудового зусилля. Виховання колективізму на уроках визначає необхідність впровадження форм групової роботи в навчальний процес. Групова робота на уроках визначається принципом колективної взаємодії, тобто визначається як такий спосіб організації навчального процесу, де учні активно й інтенсивно спілкуються один з одним, обмінюючись навчальною інформацією, що сприяє розширенню знань, вдосконаленню навичок та вмінь кожного учня між учасниками спілкування створюються оптимальні взаємодії і формуються характерні для колективу взаємовідносини, а умовою успіху кожного є успіх інших членів колективу. Колективізму навчальній та трудовій діяльності учнів є важливим чинником формування мотиваційної сфери дитини. Колективістські стосунки на уроці дозволяють не лише здійснювати обмін інформацією, ай реалізувати потребу в співробітництві, встановлювати з однокласниками емоційні відносини, бо спілкування створює певний духовний контакт між школярами. Колективна пізнавальна діяльність на уроці зумовлюється, насамперед, характером творчої праці. Усе це зумовлює необхідність і в школі з перших кроків навчання учня виробляти в нього вміння і навички колективного здобування знань і виконання певної роботи, що сприяє постійному самоствердженню дитини в класному колективі. Організація навчального співробітництва і спілкування з учнями на уроках передбачає використання різноманітних прийомів: спільне визначення мети діяльності, створення ситуацій вільного вибору, навчального діалогу, використання рольової гри, участь дітей в оцінці уроку, доборі навчального матеріалу тощо. У сучасних умовах розроблено технології виховання колективізму у процесі спільної навчально-трудової діяльності дітей. Найефективнішою з них, на думку дослідників і педагогів-практиків, є технологія колективного творчого виховання. Суть її — формування особистості в процесі роботи на користь інших людей в організації певного

способу життя колективу, де все ґрунтується на засадах моральності та соціальної творчості. Технологія колективного творчого виховання дає можливість удосконалювати пізнавально-світоглядну, емоційно-вольову та дієву сфери особистості учня й педагога. За умов, коли педагогічний процес загалом, оволодіння новими знаннями, цінностями зокрема, формуються як співтворчість, процеси смислотворення і життєтворення зливаються водне ціле і стають процесом цілісного осмислення і перетворення, перебудови людиною життя [3].
Важливе значення для успішного виконання завдань на уроці має робоча атмосфера, в якій працює дитина. На окремих етапах виконання роботи доцільно залучати учнів до практичного розв'язання проблемних ситуацій, до зіставлення, порівняння, контролю, оцінки результатів роботи. Молодший шкільний вік відкриває великі можливості для виховання колективістських відносин. За кілька років школяр накопичує при правильному вихованні важливий для свого подальшого розвитку досвід колективної діяльності - діяльності в колективі і для колективу. Першокласники ще не відчувають себе частиною єдиного колективу, вони в якомусь сенсі відокремлених і незалежні, нерідко у них можна помітити прояви відчуженості, заздрісність, наївного хвастощів. Колектив починає складатися тоді, коли під впливом спеціальної роботи вчителя діти вперше починають проявляти доброзичливий інтерес до успіхів і невдач, досягнень і помилок однокласників, проявляти взаємодопомога, починають ставитися до навчальної діяльності як до справи всього класу. Вихованню колективізму допомагає участь дітей у громадських, колективних справах. Саме тут дитина набуває основний досвід колективної, суспільно корисної діяльності. Список використаних джерел
1.
Базна В. Формування конструктивних взаємин у школярів / В.Базна // Психолог 2008.─ № 13─14.─ С. 35─37. Короткий термінологічний словник Електронний ресурс]
.
Режим доступу www.dgma.donetsk.ua/metod/ugo/pipvw/zo/kts.pdf

Панчук Н.П. Оволодіння цінностями педагогічної професії у процесі професійної підготовки фахівця / Н.П.Панчук // Проблеми сучасної психології : збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету ім. І.Огієнка, Інституту психології ім. Г.С.Костюка НАПН України / за ред.
С.Д.Максименка, Л.А.Онуфрієвої. – Вип. 23. – Кам'янець-Подільський : Аксіома, 2014. – С. Перевертень Г.І. Програма з трудового навчання для 1-4 класів /
Г.І.Перевертень // Поч. школа. – 2006. – №7. – С. 46-57.

УДК 37.011-051:78.071
Горяча Уляна Науковий керівник Яропуд З.П.
ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В.ВЕРХОВИНЦЯ: ОСНОВНІ ЕТАПИ І СПЕЦИФІКА У статті розкривається зміст диригентсько-хорової діяльності видатного українського педагога, музикознавця, етнографа, хореографа, диригента і композитора В.Верховинця, визначаються основні етапи та характеризується її специфіка. Ключові слова хорове мистецтво, диригентсько-хорова діяльність, хоровий колектив. На сучасному етапі реформування національної системи освіти, входження України до європейського освітнього простору, відродження національних та культурних традицій, досить актуальною стає проблема підвищення якості професійної підготовки вчителя музичного мистецтва, зокрема формування у нього умінь і навичок вокально-хорової роботи, музично-естетичного виховання молодого покоління. Важливе значення при цьому набуває вивчення і застосування у навчально-виховному процесі прогресивних ідей і досвіду визначних діячів вітчизняної науки і культури минулого. Серед них - Василь Миколайович Верховинець) – репресований, розстріляний і

посмертно реабілітований видатний український педагог, музикознавець, етнограф, хореограф, диригенті композитор. Найважливішою особливістю багатогранної діяльності та спадщини В.Верховинця є створення першого українського музично-ігрового репертуару для дітей («Весняночка»), заснування національної хореографічної школи, постановка першого українського національного балету, дослідження українського пісенного фольклору тощо. І все це підпорядковано його провідній педагогічній меті - формуванню національної культури молоді виховання національної самосвідомості, гідності, патріотизму, рис національного характеру. Опубліковані наукові матеріали торкаються окремих аспектів діяльності
В.Верховинця і не дають повного уявлення про його творчість. Так музичній діяльності митця присвячена стаття М.Боровика [2, с. 16-17]. І.Морозова висвітлює досягнення В.Верховинця у галузі музичного мистецтва [3, с.
М.Фісун торкається організації і творчості «Жінхорансу» [1]. Метою статті є визначення етапів та розкриття специфіки диригентсько- хорової діяльності В.Верховинця. Хорове мистецтво, як вагомий пласт української культури посідає чільне місце у творчості В.Верховинця. У диригентсько-хоровій діяльності педагог майстерно поєднував найкращі традиції професійного хорового мистецтва і українського ліричного фольклору. Це виявлялось у поданні народнопісенного матеріалу в академічній манері виконання, в аранжуванні українських народних пісень згідно законів класичної музичної композиції. Дослідження творчості В.Верховинця дозволяє виокремити чотири основні етапи його диригентсько-хорової діяльності. Перший етап диригентсько-хорової діяльності В.Верховинця початковий
(1899-1904рр.) співпадає з періодом вчителювання в народних школах Галичини і початком мистецької творчості. Після успішного закінчення учительської семінарії та отримання диплому Городського народного вчителя свій творчий шлях він розпочав одній з народних шкіл міста Калуша (1899-
1900), пізніше вчителював у селах Угриново і Бережниці Калуського повіту


(1901-1904), досліджував місцевий фольклор. У школах педагог організовував і керував учнівськими хорами, до репертуару яких включав обробки українських народних пісень, застосовував під час хорового виконання елементи хореографії, був постановником аматорських театральних вистав. Другий етап диригентсько-хорової діяльності митця – професійне становлення – відповідає періоду театральної та етнографічно-дослідницької роботи (1904-1919рр.). Здобуті вокальні вміння, накопичений досвід роботи з хоровими колективами й аматорськими гуртками в народних школах сприяли подальшій успішній діяльності педагога. У лютому 1904 р. він зарахований до трупи Руського народного театру при львівському товаристві Руська бесіда».У багатьох спектаклях В.Верховинець виступав як актор-співак та керував театральним хором. Неабиякому творчому злету і гучному успіху В.Верховинця посприяв видатний український акторі режисер Микола Карпович Садовський. З 1906 р. приєднавшись до його трупи в Києві, Василь Миколайович працює як хормейстері диригент. До того ж у багатьох спектаклях виступав як співак та блискуче виконував провідні партії. Роботу в театрі митець суміщав зі студіюванням теорії музики, гармонії, композиції під керівництвом
Г.Любомирського в теоретичному класі Музично-драматичної школи
М.В.Лисенка. З р. В.Верховинець здійснював музичне керівництво трупою Товариства українських артистів під орудою І.Мар’яненка за участю
М.Заньковецької та П.Саксаганського». Він працював із хором нового творчого об’єднання, розучував вокальні партії з акторами, диригував спектаклями. Отже, на цьому важливому етапі відбулось становлення В.Верховинця як музиканта, хормейстера, диригента, збагатився досвід його вокально- педагогічної роботи. Третій етап диригентсько-хорової діяльності митця – творча зрілість – співпадає з періодом педагогічної роботи у вищих навчальних закладах (1919-
1930). Багаторічний досвід музично-педагогічної роботи та різнобічної мистецької діяльності сприяв становленню В.Верховинця-педагога. Працюючи

лектором з методики хорового співу на диригентських курсах ім. М.Лисенка в Києві в 1919-1920 рр. Василь Миколайович намагався навчати і виховувати молодь на кращих зразках української народнопісенної творчості. Наявність національного компоненту в змісті навчальних курсів була характерною для його педагогічної диригентсько-хорової діяльності. На початок х рр. припадає пора професійного зростання і творчого піднесення Полтавської окружної хорової капели, яку педагог очолював разом із відомими диригентами і композиторами
Ф.Попадичем і
О.Свєшниковим. З
1920-1933рр.
В.Верховинець очолював кафедру мистецтвознавства Полтавського інституту народної освіти. Поряд із викладанням теоретичних і практичних музичних дисциплін, він організував і очолював студентський хор інституту, котрий здійснював активну концертно-просвітницьку діяльність. У
1923-1924 рр. педагог викладав хорове диригування і хоровий співна диригентському відділі
Музично-драматичного інституту ім.М.Лисенка та керував хоровою студією при Музичному товаристві ім.М.Леонтовича в Києві. У 1027-1928 рр. він очолював студентський хор Харківського музично-драматичного інституту. У роботі з усіма навчальними колективами, митець широко використовував український пісенний фольклор. Надзвичайно важливою на третьому етапі диригентсько-хорової діяльності
В.Верховинця стала робота з організації спільно із І.Михайленком Харківської показової хорової капели Чумак (Червона українська мандрівна капела. Перший концерт відбувся 2 січня 1928 р. в Харкові, репертуар цього колективу становили понад 150 творів. Концерти колективу завжди проходили з надзвичайним успіхом і отримували схвальні відгуки слухачів. Здійснюючи художнє керівництво багатьма хоровими колективами, В.Верховинець проводив колосальну роботу з популяризації українського народного мистецтва. Він організовував численні концерти і гастрольні поїздки по містах, селах, військових частинах. Хор Полтавського інституту народної освітив листопаді- грудні р. взяв участь у 7 концертах, а капела Чумак упродовж місячного туру дала 30 концертів.

Четвертий етап диригентсько-хорової діяльності – новаторський – відповідає періоду педагогічної та культурно-просвітницької роботи з мистецькими колективами. До 1933 р. педагог продовжував працювати зі студентським хором Полтавського ІНО. З метою формування національної культури він прагнув залучати молодь до надбань українського хорового мистецтва і народнопісенної творчості. В.Верховинець став основоположником нового сценічного жанру – театралізованої пісні. Створивши в 1930 р. жіночий театралізований хоровий ансамбль «Жінхоранс», митець запровадив нову форму виконання вокальних творів, котра зумовлювала самобутність і оригінальність виступів колективу. За концепцією свого засновника, ансамбль мав подавати пісню в театралізованому вигляді. Починаючи з 1932 р. колектив часто гастролював в Україні і далеко за її межами, а в 1935 р. оформився в Державну капелу. Втілюючи вжиття новаторські ідеї митця, «Жінхоранс» став справжнім апофеозом його творчості. Отже, диригентсько-хорова діяльність В.Верховинця була змістовною і різноплановою. Уній можна визначити чотири основні етапи І - початковий, ІІ
- професійне становлення, ІІІ - творча зрілість, І - новаторський. Упродовж усього життя митець організовував і успішно очолював професійні та самодіяльні хорові колективи шкільні, театральні та студентські хори, Харківську показову хорову капелу Чумак, жіночий хоровий театралізований ансамбль «Жінхоранс» тощо. Збагачуючи здобутки української нації в галузі хорового мистецтва, В.Верховинець використовував його з метою формування національної культури, духовного вдосконалення молоді. Список використаних джерел
1. Архів Полтавського національного педагогічного університету імені
В.Г.Короленка. – Спогади М.А.Фісуна. – 5 с.
2. Боровик М. Видатний радянський музикант до 80-річчя з дня народження
В.М.Верховинця / М.Боровик // Радянська культура. – 1960. - № 3. – С. 16-17. Морозов І. Крила таланту / І.Морозов // Правда України. – 1980. – 5 січня. – С. 4.


УДК 373.2. 017.4 : 172.15 : 821.161.2 - 343 Дідик Вікторія Науковий керівник Ватаманюк Г.П. ВИКОРИСТАННЯ УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ КАЗОК В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ ЯК УМОВА ФОРМУВАННЯ
НАЦЮНАЛЬНОГО ХАРАКТЕРУ ДОШКІЛЬНИКА І ШКОЛЯРА У статті розкрито сутність поняття національний характер та описано його риси, виокремлено види казок, зроблено аналіз казкових образів як носіїв певних моральних категорій, висвітлено виховні можливості казки у формуванні національного характеру дитини. Ключові слова казка, казковий герой, національний характер, формування, діти, педагог. Одним із головних принципів державної національної програми Освіта Україна І століття) є національна спрямованість освітнього процесу, що передбачає органічне поєднання національної історії і традицій, збереженням та збагаченням культури українського народу, перетворення системи моральних і духовних цінностей на важливий чинник виховання молодого покоління, відродження духовності українського народу, його менталітету. Корені національної психології, національного характеру, мислення та самосвідомості, як відомо, закладаються в ранньому віці, передаються дитині з молоком матері, через її колисанку, бабусині казки та дідусеві оповідки, в період виховання всім ї та дошкільному закладі. Педагогіка у пошуках методів виховання сучасних дітей постійно звертається до тисячолітнього досвіду народу, який свідчить проте, що виховання дошкільника і молодшого школяра починається з казки. На початку минулого століття багатоаспектний світ казки стає предметом психолого-педагогічних досліджень Т. Алієвої, Є. Аркіної, А. Виноградової, Л. Гурович, М. Кашиної та ін. Велику увагу казкам як жанровій творчості та засобу виховання школярів приділяли Н. Бібко, Р. Бурова, С. Дорошенко, І. Корнійчук, В. Пабат, С. Тищенко та ін. Проблема дослідження народної

казки досліджувалася й сучасними вчекними – М . Глушко, Т. Гонтар, Л. Дунаєвська, Н . Мельничук та ін.

Мета статті – висвітлити виховній розвивальні можливості казки у формуванні національного характеру дошкільника і школяра. Поняття національний характер охоплює типові якості та психологічні особливості етнічної групи, яка має спільну територію, мову, історію, культуру, звичаї, символи, що відрізняють її від сусідніх народів. У його струткутрі часто поєднуються такі риси та особливості, які можуть розглядатися як позитивні, і як негативні, що характерно представникам будь-яких етносів. Типовими рисами українського національного характеру, за результатами психологічних досліджень є демократичність, волелюбство, емоційність, що виявляються у музичності, наближеності українців до природи, культі жінки і родини, релігійності, толерантність до інших народів, працелюбство, гостинність, інтровертність (спрямованість на свій власний внутрішній світна проблеми власного соціуму. Саме тому в українському суспільстві родина, найближча громада, відігравали велику роль і мали особливу цінність. Певна закритість для зовнішнього світу породжує особистісну стриманість, витривалість та впертість у досягненні задумів) [3]. Основи національної культури та рис характеру закладаються в ранньому дитинстві, коли здійснюються перші свідомі кроки в світ прекрасного, від яких залежить успіх роботи на наступних етапах виховання, а нерідко – естетичні запитий уподобання дорослих людей. Серед психологів побутує думка, що ті книги, які читає дитина перші 7 років свого життя, у подальшому формують її подальшу долю. Однією з педагогічних умов формування національного характеру дошкільника і школяра є використанні в освітньому процесі казки – живої, яскравої, що засвоюється свідомістю, почуттями, як певна сходинка людського мислення. Завдяки казці дитина пізнає світне тільки розумом, ай серцем. І не тільки пізнає, ай виражає своє ставлення до добра і зла, відгукується на події і явища навколишнього світу. З казки черпаються перші уявлення про справедливість і несправедливість. Казка виховує любов дорідної землі, Казки доносять до серця і розуму дитини могутній творчий дух народу, його погляди на життя, ідеали, прагнення (В Сухомлинський. Образи казок, психологія характерів, ситуації, художні деталі казкового епоcу в своїй основі глибоко самобутній історично конкретні, бо вони ж у специфічно художній формі віддзеркалюють життя, погляди, смаки та сповідання народу в певний час його історії. Любов до казки прищеплюється з дитинства, вона формує моральні цінності дитини, вкладаючи вдушу рідне, національне, неповторне. Казка може виступати як носій національних та загальнолюдських цінностей, які відкриваються для дитини у доступній формі. Указках відтворюються світогляд народу, його морально-етичні та естетичні принципи, педагогічний геній, багатовіковий досвід виховання підростаючого покоління. Тому педагогічне використання казки потребує аналітичного підходу, наукового осмислення з точки зору жанрових особливостей, а також вивчення їх педагогічної цінності для розвитку дитини дошкільного та молодшого шкільного віку. Надзвичайно велику роль у вихованні відіграють казки, які пишуть дитячі педагоги та психологи. Написані професіоналами казки цікаві і актуальні для сучасних дітей, але при цьому обов'язково слідують класичному правилу добро перемагає зло. З давніх-давен, казки про правду і кривду, Івана- дурника, що перемагає ворогів кмітливістю, прекрасних і премудрих дівчат виступають свого роду дзеркалом реального світу і власного, поки ще невідкритого внутрішнього світу дитини. Казка ― це ланцюжок пригод, незвичайних ситуацій, що виникають ужитті персонажів, а отже і їхніх дій щодо розв'язання певних завдань. Казкові проблеми та способи їх вирішення сприяють вихованню певних рис людини, підготовці дитини до сприймання світу і Всесвіту. Слухаючи казку, дитина вчиться відрізняти правильні вчинки від неправильних, добрих персонажів від злих, бачить негативні наслідки поганої поведінки. Виховний ефект досягається без нотацій і моралей, дитина отримує нові знання просвіті про саму себе, природно. Переконаність, що добро обов'язково перемагає, що можна завжди вирішити будь-яке завдання,

залишаючись чесною і доброю людиною, позначається на характері дитини найкращим чином. Вона стає більш впевненою в собі, сміливішою і рішучішою, цінує друзів і допомагає оточуючим. Серед існуючих народних казок виокремлюють казки звіриного епосу, чарівні, фантастичні і соціально-побутові [1]. Найдавніші за походженням чарівні казки. Найстарішим сюжетним пластом цих казок є боротьба людини з ворожими силами природи, зустріч людини зі звіром, одруження дівчини з володарем стихії, врятування дітей від ворожої сили. Повчальними є казки, в яких вирішальну роль відіграють хоробрість і сила героя. Головний їх зміст – богатирський подвиг (Котигорошко, «Чабанець»). Окрему групу становлять казки з сюжетами про пошуки певних чарівних речей (живої води, молодильних яблук та інших цілющих предметів, нареченої або сестри. У чарівних казках можна виокремити сюжети з сімейним конфліктом – стосунки між мачухою і пасербицею, між батьками і невдячними дітьми, між чоловіком і жінкою. До пізніших належать фантастичні казки з класовим конфліктом. Зла фантастична сила Баба-Яга, Змій та інші стають набік героя, допомагають перемогти царя, міністра, військового начальника (Козак Мамалига. Художні образи фантастичної казки становлять єдину художню систему, кожен із них має постійну характеристику. Моральні якості героя розкриваються через його поведінку Іван-царевич ділиться із зустрічним останнім шматком хліба,
Іван-дурень за останні гроші викуповує собаку і котика тощо. У фантастичних казках сюжет динамічний, персонажі подаються завжди в дії. Для здійснення подвигів героєві допомагають його помічники, люди чудодійної сили –
Веронигора, Вернидуб, Крутивус, звірі, птахи і шкодять негативні персонажі це
– змії, людожери, злі відьми, Баба Яга, Кощій Безсмертний. Українська казка насичена зміною одних дій іншими. Тут немає великих описів природи, інтер’єру – усе підпорядковане стрімкому розвитку подій, в центрі яких герой-добротворець та антигерой – злотворець. Етимологія назв казок «Чабанець», Козак Мамалига, «Іван-Богданець», Казка про Івана


Голика і його брата, «Яйце-райце» свідчить про національний характер змісту. В описі простору, в якому діють персонажі, пізнаємо українську природу, інтер’єри української хати, предмети побутового вжитку [2]. Наприклад, втікаючи від батька, Зміївна стає полем, церквою, озером, парубок – старцем, сторожем селезнем (яйце-райце). Отже, національне в казці проявляється в етимології її персонажів, у вияві елементів народних традицій, умові. Аналіз казкових образів показав, що всіх героїв казок можна умовно поділити натри групи злотворці, знедолені і добротворці. Злотворці кривдять чи беруть в полон людей (кощій Безсмертний, Баба-Яга, Змій, мачуха, пан та ін). Знедолені – це жертви злотворців. Вони або займають пасивну позицію, або чинять активний опір. Добротворці – це богатирі, чарівники та їхні помічники – наречені, пророки, домашні і дикі звірі. Позитивні герої уособлюють народні ідеали – працьовитість, добробут, розум, вірність, красу. Указках яскраво виявляються висока духовність людей, їхнє прагнення пізнати навколишній світ. Народ ідеалізує своїх героїв. За зовнішніми ознаками всі образи можна поділити на вродливі (Повітруля, Царівна, принцеса) та потворні (Баба-Яга,
Зміючка Оленка, Змій Горинич). Отже, в українських народних казках представлено розмаїття героїв із властивою їм поведінкою, зовнішністю, моральними якостями, певними властивостями характеру. Яскраво виражені постаті, дії, вчинки і наслідки казкових персонажів демонструють позитивні і негативні риси характеру, які дошкільник намагатиметься наслідувати, або ж уникати, це залежатиме від подачі матеріалу дорослим, його вміння змоделювати бажаний образ вихованця з бажаними рисами характеру, прагнення сформувати цілісну, гармонійно- розвинену особистість. Список використаних джерел
1.
Богуш А. Методика організації художньо-мовленнєвої діяльності дітей у дошкільних навчальних закладах : підручник для студентів вищих навчальних закладів факультетів дошкільної освіти / А. Богуш, Н. Гавриш, Т. Котик. – Київ : Слово, 2006. – 304 с.

Український національний характер Електронний ресурс. – Режим доступу : http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/fof/ippy/2012/12-13/page7.html. – Назва з екрану.
3.
Богуш А. М. Українське народознавство в дошкільному закладі : навч. посіб. / А. М. Богуш,. Н. В. Лисенко. – е вид, переробл. і допов. – Київ : Вища школа, 2002. – 407 с.

УДК 373.2.017.4 : 172.15 : 75 (477)
Доротюк Юлія Науковий керівник Ватаманюк Г. П. МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ НАЦІОНАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДОШКІЛЬНИКІВ ЗАСОБАМИ УКРАЇНСЬКОГО ЖИВОПИСУ У статті визначено й обґрунтовано виховний потенціал українського живопису в національно-патріотичному вихованні дошкільників та висвітлено окремі методичні аспекти його використання у практиці дошкільного навчального закладу. Ключові слова національно-патріотичне виховання, живопис, художня картина, українські художники, дошкільники, методика, дошкільний навчальний заклад. Розбудова незалежної української держави пов’язана з формуванням громадянського суспільства, ключовою фігурою у якому має стати високоосвічена культурна особистість, здатна усвідомлювати себе громадянином демократичної правової країни зі своїми правами й обов’язками. Національно свідомі люди є патріотами своєї Батьківщини, які цікавляться її сучасним та майбутнім, готові брати активну участь у її розбудові, поступаючись особистим інтересам. У формуванні повноцінної національно- свідомої особистості – майбутнього громадянина України вирішальну роль відіграють дошкільні навчальні заклади як перша ланка в системі неперервної освітив Україні. Освітня робота з національно-патріотичного виховання має

бути спрямована на формування ціннісного ставлення особистості до свого народу, Батьківщини, держави, нації, а також на національну свідомість і гідність [5]. Одним із шляхів національно-патріотичного виховання є залучення дітей до духовної національної культури, розкриття дітям краси та багатства творів мистецтва, які дають змогу виховувати в них любов дорідної землі, природи формувати уявлення про традиції рідного народу, особливості його побуту та культури ознайомлювати дітей з творчістю видатних діячів українського мистецтва, що сприяє формуванню та всебічному розвитку національного типу особистості. Беручи до уваги вимоги держави й суспільства, завдання освітніх програмі складність виховного процесу, що потребує озброєння педагогів відповідним методичним інструментарієм й усвідомлення ними важливості такої роботи, вважаємо, що обрана тема дослідження Методичні аспекти національного виховання дошкільників засобами українського живопису є актуальною. До проблеми патріотичного виховання дошкільників засобами мистецтва неодноразово зверталися такі видатні науковці як Е. Бєлкіна [1], А. Богуш [2], Г. Сухорукова [4] та інші. У їхніх працях розглядаються різні аспекти використання творів живопису, зокрема виховання почуття гордості за свої державні та народні символи, посилення бажання продемонструвати український одяг якнайвищу духовну цінність. Мета публікації полягає висвітленні виховного потенціалу українського живопису в національно-патріотичному вихованні дошкільників та окресленні окремих методичних аспектів його використання у практиці дошкільного закладу. Згідно з Базовим компонентом дошкільної освіти, одним з головних чинників розвитку особистості є формування національної свідомості засобами синтезу мистецтв через оволодіння дитиною практичними та мистецькими видами діяльності, усвідомлення нею себе активним суб'єктом творчості. Вагома роль у цьому процесі відводиться відкриттю дошкільнятам краси творів

українського живопису, які з-поміж інших засобів патріотичного виховання є найбільш ефективними. Цінними для виховання патріотизму у дітей будуть картини таких художників як К. Білокур, Т. Голембієвська, М. Дерегус, М. Івасюк, В. Зарецький, М. Пимоненко, В. Касьян, К. Трутовський, С. Шишко О. Шовкуненко, Т. Яблонська та інші, які розкривають природнє багатство України, передають атмосферу соціального побуту та мальовничість і неповторність національного одягу. Наприклад, картина Т. Голембієвської Подруги просякнута не лише гамою яскравих, насичених кольорів, алей національним західноукраїнським колоритом, спектром культури людських взаємин. За допомогою цього полотна старших дошкільників можна ознайомити з українським національним жіночим одягом. Картина В. Зарецького Солдатка ознайомить дітей не лише із колоритом національного одягу (сорочка-вишиванка, плахта, кептар тощо, алей із рушником як національним оберегом, різними народними промислами вишивання, писанкарство, гончарство. Використовуючи у роботі з дітьми цей твір живопису, можна проводити бесіди типу Про що думає солдатка, творчі вправи Визнач гаму кольорів картини, Упізнай одяг регіону України та ігри різного характеру Що сховалось у палітрі. Невмирущу силу та красу української природи, щедрих дарунків родючої землі та розмаїття квітів як символів радості, щастя, багатства духовного життя народу втілюють твори Катерини Білокур



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   27   28   29   30   31   32   33   34   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка