Кам’янець-Подільський 2017


синкретичне мистецтво, народно-пісенна творчість, жанри, національні жанри і стилі



Pdf просмотр
Сторінка26/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   46

синкретичне мистецтво, народно-пісенна творчість, жанри, національні жанри і стилі.

Музичність та співучість є одним з характерних рис українського народу. Музичні традиції на території України сягають прадавніх часів. Знайдені київськими археологами в околицях Чернігова музичні інструменти – тріскачки з бивнів мамонта датують віком 20 тис. років. До того ж періоду відносять флейти, знайдені настоянці Молодове (Чернівецька обл.). На фресках Софії Київської (ХІ ст.) зображені музики, що грають нарізних духових, ударних та струнних подібних до арфи і лютні) інструментах, а також скоморохи, що танцюють. Ці

фрески свідчать про жанрове різноманіття музичної культури Русі. До ХІІІ століття відносяться літописні згадки про співців Бояна та Митусу. Загалом первісне музикування носило синкретичний характер – пісня, танець і поезія були злиті в нерозривній єдності і, найчастіше, супроводжувало обряди, церемонії, ритуали, трудовий процес тощо. В уяві людей музика і музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань і молитов магічно-охоронного значення. В музиці люди вбачали захист від нечистої сили, поганого сну, від зурочення. Існували в людей і спеціальні магічні награвання для забезпечення родючості грунту і плодовитості худоби. У первісній грі починають виділятися солісти, заспівувачі розвиваючись, диференціюються елементи музично виразної мови. Речитація на одному тоні ще без чіткої розміреності інтервальних ходів (низхідний глісандуючий рух первісної мелодії низькими, частіше всього, сусідніми звуками) приводить до поступового розширення звукового діапазону закріплюються кварта і квінта, як природні межі підвищення і зниження голосу, а тим самим як опорні для мелодії інтервали і їх заповнення проміжними (вузькими) ходами. Цей процес, що відбувався і найдавніші часи, і був тим джерелом, з якого виникла народна музична культура. Він поклав початок формулюванню музичних систем, яків дальших історичних умовах, унаслідок своєрідності, привели до виникнення національних прикмет музичної мови [ 1, с. У цей період зароджуються історичні думи та пісні, яків наступну епоху переростають водне з найяскравіших явищ національної культури. Їхня ґенеза тісно пов’язана з давніми плачами й голосіннями, билинною епікою княжої доби, південнослов’янськими історичними піснями. Термін дума у науковий обіг вперше запровадив М. Максимович, маючи на увазі історичні свідчення сучасників – Станіслава
Сарницького (1587), Адама Чагровського (кінець XVI ст.), Єроніма Морштина
(1606) та ін.. Найдавнішою верствою цієї епіки є думи, тематика яких тісно пов’язана з татаро-турецькими війнами Про азовських братів, Про Марусю Богуславку,
«Невольники на каторзі («Невольницький плач, Про Івася Коновченка», Про

Самійла Кішку, Про Олексія Поповича, Про самарських братів та ін. У невольничих плачах події розвиваються в Трапезунді, Кафі, згадуються Царгород, земля Орабська, Причорномор’я. У цих думах сформувалися основні силові ознаки жанру. Тут переважають образи страждання, страдницьких плачів і неймовірної туги за рідною землею. Особливо виразно це проявляється у експресивно-драматичній музичній мові, наповненій інтонаціями плачу, ридання, крізь які просочуються героїчні мотиви.
Історичні пісні як окремий жанр формуються уст, розвинувши історичні тенденції давніх колядок, величальних пісень, балад та інших жанрів. Найдавніші верстви змальовують важкий період в історії українського народу – спустошення і насильства. Пісні цього кола за тематикою й музичним стилем тісно пов’язані з думами – наприклад, пісня про Коваленка, у якій йдеться про напад татар на мирне населення. Стильова спорідненість з думами зумовлена спільним середовищем побутування (кобзарство. Особливо яскравою тут є тема козацтва та його героїчна боротьба за волю народу – наприклад, відома Пісня про Байду. Творилися історичні пісні в середовищі козаків. Їхня висока освіченість та грамотність зумовлювали постійний приплив зі сторони писемної літератури різноманітних тем, образів, формально-стилістичних структурі засобів виразності. Паралельно засвоювався стиль світських і духовних пісень. Історичні пісні здебільшого побутували в чоловічому, козацькому середовищі й для них характерним був гуртовий багатоголосий спів. Саме в цьому жанрі народний багатоголосий спів досяг свого найвищого розвитку. Про практику народної пісні, що існувала в найдавніші часина теренах України, можна судити зі старовинних обрядових пісень. Багато з них є відбитком цільного світогляду часів первісної людини, що розкриває ставлення народу до природи та її явищ. Самобутній національний стиль найбільш повно представлений піснями центрального Придніпров’я. Їм властиві мелодична орнаментика, вокалізація голосних, лади – еолійський, іонійський, дорійський (нерідко хроматизований), міксолідійський. Зв’язки з білоруським і російським фольклором особливо яскраво виявляються у фольклорі Полісся. У Прикарпатті й Карпатах розвинулися

свої відмінні пісенні стилі. Їх визначають як гуцульський і лемківський діалекти. Гуцульський фольклор відрізняється архаїчними рисами в мелосі й виконавській манері (інтонування, наближене до натурального ладу, низхідні глісандо в закінченнях фраз, спів з вигуками, імпровізаційна мелізматика, силабічний речитатив, взаємодію вокального й інструментального начал, зв’язками з молдавським і румунським фольклором. В ладовому відношенні гуцульському фольклору притаманний особливий – гуцульський лад, а також – еолійський, іонійський та дорійський. Для лемківського діалекту характерні зв’язки з польською, угорською, словацькою пісенністю, що проявляються в гостро пульсуючому синкопованому ритмі, переважанні мажору над мінором, пануванні силабічного речитативу [2, с. За своїм значенням ужитті народу, за тематикою, сюжетом і музичними властивостями українська народна пісня поділяється на безліч різноманітних жанрів, що об’єднуються певною системою ознак. У цьому розумінні найбільш типовими жанровими української пісні є
- календарно-обрядові – веснянки, щедрівки, гаївки, колядки, купальські, обжинкові та ін..
- родинно-обрядові та побутові – весільні, жартівливі, танцювальні (втому числі коломийки, частівки, колискові, поховальні (втому числі коломийки, частівки, колискові, поховальні, голосіння та ін.
- кріпацького побуту – чумацькі, наймитські, бурлацькі тощо історичні пісні і думи.
- солдатського побуту – рекрутські, солдатські, стрілецькі ліричні пісні та балади.
Отже, упродовж свого історичного розвитку українська пісня прагнула до виявлення найхарактерніших рис творчого життя народу, його художньої психології. Широкий і різнобарвний діапазон її мелодійності, ліричності, різноманітних зіставлень емоційних станів мелодій, надають будові її цілого розповідного характеру, змістом якого є переживання і конфлікти внутрішнього життя особистості.

Список використаних джерел Історія української музики. – Київ, 1989. – Т. 1. – С. 48-49. Максимович М. Украинские народные песни / М.Масимович. – Мс
УДК 378.015.31: 159 Басараба Оксана Науковий керівник Франчук Т.Й.
CАМООРГАНІЗАЦІЯ В СТРУКТУРІ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ СТУДЕНТА, ШКОЛЯРА У статті йдеться про самоорганізацію студента, учня у контексті формування їх громадянської позиції, зокрема пропонується модель та головні умови розвитку здатності до самоорганізації студента. Ключові слова самоорганізація, громадянська позиція, саморозвиток, особистісно орієнтована освіта. Формування громадянської позиції молодої людини (студента, школяра) – це процес особистісного само творення, в основі якого формування її блоку цінностей, життєвих принципів, пріоритетів розвитку, серед яких чільне місце займає самоорганізація. Підвищена увага до теоретичних, практичних досліджень самоорганізації, самоуправління, самоменеджменту особистості в структурі всіх видів діяльності – це відповідь на виклики сучасного світу. Проблема самоорганізації детермінована глобалізаційними процесами, які особливо актуалізувалися у ХХІ столітті. У вирі життя, постійного нестримного потоку інформації, інтенсифікації інноваційних соціально-економічних змін, різних форм інтерактивної, комунікаційної взаємодії посилюється запит на тип особистості, здатної не лише безконфліктно адаптуватися до цих процесів, а і стати суб’єктом їх творення. За таких умов освіта отримала свого роду замовлення на особистість з визначеною громадянською позицією, активну, самодостатню, здатну до самореалізації, постійного саморозвитку.

Створення умов для особистісного, професійного саморозвитку й самовдосконалення учнів, педагогічних працівників задекларовано у державних документах, зокрема у Національній стратегії розвитку освітив Україні на період до 2021 року [1], Нова українська школа. Концептуальні засади реформування середньої школи (2016) [17]. Зокрема, у Національній стратегії розвитку освітив Україні на період до
2021 року зазначено, що держава повинна забезпечувати виховання особистості, яка підготовлена дожиття і праці у світі, що змінюється розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку конкурентоспроможних на ринку праці [1]. Отож, проблеми саморозвитку самореалізації є однаково актуальними для всіх рівнів освітньої діяльності, оскільки алгоритмом компетентнісного освітнього процесу є формула я вчуся як альтернатива класичній – мене вчать. Загалом самоорганізація – це важливий сегмент освітнього процесу, який є однаково значущим для сучасної школи та ВНЗ, зокрема, педагогічного спрямування, що обумовлено



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   22   23   24   25   26   27   28   29   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка