Кам’янець-Подільський 2017



Pdf просмотр
Сторінка24/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   46

Список використаних джерел
1.
Журавлев ВВ. Методология исторической науки. Вчера. Сегодня. Завтра // Кентавр. – 1995. – № 6, с 2.
Зотов А.Ф. Истина / А.Ф. Зотов // Глобалистика: Энциклопедия. [Гл. ред.
И.И. Мазур, АН. Чумаков]. – М Диалог, Радуга, 2003. – С с Маслов Н.Н. Принципы исследования в исторической науке // Историческая наука вопросы методологии. – М Мысль,1986., с 4.
Тош Д. Стремление к истине: Как овладеть мастерством историка / Джон Тош; Перс англ. МЛ. Коробочкин]. – М Весь мир, 2000. – 294 с, c.131 5.
Юрганов А.Л. Источниковедение культуры в контексте развития исторической науки / А.Л. Юрганов // Россия XXI. – 2003. – №3. – С.56–99,с.71.

УДК 373.2.017.4
Тичишин Любов Науковий керівник:

Ватаманюк Г. П. ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ І ГРОМАДЯНСЬКОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ ШЛЯХОМ ЗАСВОЄННЯ РІЗНИХ ВИДІВ СОЦІАЛЬНОГО ДОСВІДУ У статті розкрито сутність понять соціальна компетентність і громадянська компетентність, окреслено завдання і зміст їх формування в учнів початкових класів обґрунтовано виховний потенціал окремих навчальних дисциплін та заходів в означеному напрямі, висвітлено змістові аспекти формувальної роботи. Ключові слова:

учні початкових класів, соціальна компетентність, громадянська компетентність, освіта, формування, соціальний досвід.

Однією з нагальних потреб сучасного українського суспільства є формування освіченої, творчої особистості, в якій органічно поєднуються високі моральні риси, громадянська зрілість, патріотизм, потреба у самовдосконаленні, а також розвиток таких якостей, як соціальна активність, відповідальність, повага доправ людини, до інших культур. Це може забезпечити система громадянської освіти, результатом якої має стати сформованість у молоді громадянської й соціальної компетентності, як складного особистісного утворення, що готує її на всіх рівнях освіти до ролі громадян відкритого демократичного суспільства. Від того, коли розпочнеться освітній процес в означеному напрямі і як він буде організований, залежатиме темп засвоєння соціального досвіду і якість буття в соціумі. Тому тема дослідження Формування соціальної і громадянської компетентності учнів початкових класів шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду на нашу думку, є своєчасною й актуальною.
Науково-теоретичні і практичні дослідження (С. Русової, Г. Ващенка, В. Андрущенка, М. Боришевського, І. Зязюна, В. Кременя, В. Оржеховської, О. Пометун, М. Рогозіна, А. Сиротенка, О. Сухомлинської, Г. Філіпчука, К. Чорної та ін.) свідчать, що ідеї громадянської освіти й соціального виховання завжди займали важливе місце у вітчизняній педагогічній думці.

Методичним підґрунтям формування соціальної та громадянської компетентності учнів початкових класів у процесі навчання стали праці Н. Бібік, Н. Гавриш, О. Кононко, О. Пометун, О. Проценко та ін. Мета статті полягає в окресленні завдань і висвітленні змісту формування громадянської і соціальної компетентності в учнів початкових класів та обґрунтуванні виховного потенціалу окремих навчальних дисципліні заходів в означеному напрямі. Метою громадянської освітив початковій школі, як зазначено у Державному стандарті початкової загальної освіти, є особистісний розвиток учня, формування його соціальної і громадянської компетентності шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду, що складається із загальнолюдських, загальнокультурних та національних цінностей, соціальних норм, громадянської

активності, прийнятої в суспільстві поведінки, толерантного ставлення до відмінностей культур, традицій і різних думок [2]. Компетентність – це поєднання відповідних знань, досвіду і здібностей, що дають змогу обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. Громадянська та соціальна компетентність входять до переліку ключових компетентностей (навчальна, культурна, здоров’язберігаюча, інформаційно- комунікативна, соціальна, громадянська, підприємницька, які ученими визначено як орієнтири для виявлення результативності освітнього процесу в країні. Оскільки ключова компетентність є об’єктивною категорією, що фіксує певний рівень розвитку в особистості суспільно визнаного комплексу знань, умінь, навичок, ставлень, орієнтацій, громадянську компетентність учня розглядаємо як сукупність освітніх елементів, що складається з сукупності знань, умінь, навичок, переживань, емоційно-ціннісних орієнтацій, переконань особистості, які допомагають людині усвідомити своє місце в суспільстві, обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, батьківщиною і державою. За О. Пометун, складовими громадянської компетентності школяра є три компоненти ціннісний (ставлення, ціннісні орієнтації, переживання, діяльнісний уміння і навички, і процесуальний (стосується сфери самореалізації) Кожен із компонентів може бути інтегрованою якістю особистості [4, с. 19]. За державним стандартом початкової освіти України соціальна компетентність трактується як здатність особистості продуктивно співпрацювати з партнерами у групі та команді, виконувати різні ролі та функції у колективі [2]. Затвердженням Н. Бібік, соціальна компетентність передбачає здатність жити в соціумі (враховувати інтереси та потреби соціальних груп дотримуватися соціальних норм та правил співпрацювати з партнерами, а також адекватно виокремлювати, ідентифікувати, фіксувати та аналізувати питання на перетині системи соціальних відносин суспільства і людини [1, с. 2]. На думку О. Кононко соціальну компетентність учнів молодших класів можна вважати сформованою тоді, коли вони володіють елементарними знаннями про соціальні явища, події, люди, взаємини, способи їх налагодження цінують, визнають значущість для себе

того, що пов’язано з соціальним життям, цікавляться ним вербалізують основні соціальні явища передають враження, пов’язані зі соціальними подіями та взаєминами людей, художніми образами (малюють, складають оповідання тощо пов’язують соціальну активність людей та власну з виконанням соціально сформованих стандартів реалізують знання й інтереси у формах поведінки проявляють у поведінці конструктивну творчість збалансовують особисті та соціальні інтереси [3, с. 86]. Разом з тим, важливою ознакою сформованості соціальної компетентності учнів молодших класів – є здатність до неперервного збагачення особистісного досвіду про соціальну поведінку шляхом створення та аналізу життєвих ситуацій, вміння екстраполювати набутий досвіду життєвих реаліях. Формування соціальної і громадянської компетентності учнів початкових класів передбачає виконання таких завдань виховання гуманної, соціально активної особистості, яка усвідомлює свою належність до етносоціального та соціально-культурного середовища, здатної розуміти значення життя якнайвищої цінності оволодіння способами діяльності та моделями поведінки, які відповідають загальноприйнятим нормам моралі та права розвиток навичок взаємодії усім ї, колективі, суспільстві шляхом активного спілкування із соціальним оточенням, накопичення досвіду комунікативної діяльності, дотримання правил толерантної поведінки, співпереживання і солідарності з іншими людьми у різноманітних життєвих ситуаціях формування основ споживчої культури, вміння самостійно приймати рішення щодо власної поведінки [2]. У школі провідною освітньою галуззю, де найбільш повно представлені громадянські і соціальні знання, компетенції та цінності є Суспільствознавство. Через введення у початкових класах предмета Я у світі формується система ставлень учнів до навколишнього світу, створюються умови для вибору ними суспільних цінностей, готується підґрунтя для диференційованого вивчення суспільствознавчої галузі в наступних ланках школи. Предмет Я у світі розширює смислові горизонти бачення учнів, спрямовує їх на усвідомлення

сучасного контексту взаємовідносин людини і суспільства, набуття демократичних цінностей, засвоєння поведінкових еталонів. Відповідно урок з цього предмету має бути нестандартним, позбавленим знаннєцентричності, спрямованим на розгляд світу і його подій з різних рольових позицій, та заохочення звернення учня до власного Я й використання життєвого досвіду. Поступове нагромадження навчального і життєвого досвіду допоможе зрозуміти дітям важливість таких якостей вихованої людини, як виконання своєї обіцянки, доведення справи до кінця, необхідність дотримання дисципліни у певних ситуаціях. Конкретні знання постають як засіб пізнання світу і життєтворчості, тому забезпечення активної позиції учня у набутті особистісних цінностей, сприятиме формуванню в них суспільно значущих. Важливу роль у формуванні громадянської і соціальної компетентності школярів, поруч з використанням виховного потенціалу уроків, відіграють і різноманітні заходи – свята, розваги, зустрічі з ветеранами війни і праці, творчими людьми, тематичні конкурси, флешмоби, екскурсії, походи, елементарна дослідницька діяльність, різноманітні доручення й покладання обов’язків на членів учнівського колективу, що сприятимуть опануванню новими знаннями, вміннями, оцінками і судженнями. Змістовим аспектами формувальної роботи в означеному напрямі мають стати різні види соціального досвіду – знання про національні та загальнолюдські цінності державу, закони, права людини, обов’язки громадянина вміння спілкуватися з однолітками та дорослими, колективно обговорювати проблеми робити свідомий вибір брати участь у колективній діяльності сім’ї та класу, ухвалені колективних рішень залучатися до суспільно-корисної діяльності висловлювати і пояснювати власну точку зору виявлення в поведінці та оцінці поваги доправ людини і закону прагнення до справедливості, чесність і відповідальність визнання та сприйняття багатоманітності любові, поваги дорідних національної історії, культури, мови, традицій. Необхідним елементом побудови освітнього процесу є створення ситуації успіху, ефект новизни, організація інтерактивного навчання, інтелектуальна активність школярів.

Формування соціальної і громадянської компетентності учнів початкових класів шляхом засвоєння різних видів соціального досвіду можливе за умов високої професійної діяльності педагогів, які теоретичні знання втілюють в практичних навчальних методиках, використовуючи інноваційні технології, і створюють умови на уроках, близькі до життєвих нестандартних ситуацій, що допоможе майбутньому громадянину України пристосуватися до сучасних умов життя. Отже, громадянська компетентність це здатність людини активно, відповідально й ефективно реалізовувати громадянські права та обов’язки з метою розвитку демократичного громадянського суспільства, Сформована соціальна компетентність учнів молодших класів характеризує їх, як відкриту до суспільства особистість, яка володіє навичками соціальної поведінки, готовністю до сприймання соціальної інформації, бажання пізнати оточуючий світ. Основи громадянської освіти й соціального виховання закладаються в дитячі роки. Умовами, що сприяють ефективності формувального процесу є цілеспрямоване виховання всім ї, активна громадянська позиція й професіоналізм учителя, залучення учнів до різних видів громадянської й соціальної діяльності, використання виховного потенціалу навчальних дисципліні позаурочних заходів, залучення батьків дожиття класу, школи, єдність цілепокладань сім’ї, школи і суспільства. Список використаних джерел
1.
Бібік НМ. Компетентність і компетенції у результатах початкової освіти / НМ. Бібік // Початкова школа. – 2010. – № 9. – С. 1–4. Державний стандарт початкової загальної освіти, 2011 р. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/462-2011-
%D0%BF. – Назва з екрану.
3.
Кононко О. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника системний підхід / О. Л. Коноко. – Київ : Стилос. – 2000. – 336 с.
4.
Пометун О. І. Компетентнісний підхід – найважливіший орієнтир розвитку сучасної освіти О. І. Пометун // Рідна школа. – 2005. – № 1. – С. 65–69.


УДК 37.017.4:172.15:373.5.016:94 Ткаченко Олександр Науковий керівник Горбатюк О.В. ВПЛИВ ВИВЧЕННЯ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НА ФОРМУВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ, ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА ДЕРЖАВНИЦЬКОЇ СВІДОМОСТІ У статті йдеться про надзвичайну актуальність проблеми виховання у молодого покоління патріотичних почуттів, активної громадянської позиції та державницької свідомості на основі вивчення історії України. Ключові слова патріотичне виховання, громадська позиція, національна ідея, історія України. Мета статті полягає у розкритті сутності та шляхів формування патріотизму підростаючого покоління як актуальних проблем сьогочасного суспільства на основі вивчення історії України. Останнім часом, в Україні відбуваються державотворчі процеси, що зумовлюють необхідність виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Актуальною є проблема усвідомлення учнями свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей. Педагогічна наука трактує патріотизм (від грецького patris – батьківщина, вітчизна) як усвідомлену й діяльну любов до своєї Батьківщини, відповідальність за її долю і готовність служити її інтересам, а в разі потреби самовіддано боронити здобутки свого народу [9, с. 471]. Патріотичне виховання – складова національного виховання, головною метою якого є становлення самодостатнього громадянина-патріота України, гуманіста і демократа, готового до виконання громадянських і конституційних обов’язків, до успадкування духовних і культурних надбань українського народу, досягнення високої культури взаємин. Воно сприяє єднанню українського народу, зміцненню соціально-економічних, духовних, культурних основ розвитку українського суспільства і держави [1, с. 32].

Батьки, вчителі і вихователі повинні усвідомлювати, що в процесі виховання кожної дитини мають застосовуватися численні вітчизняні пізнавально-виховні традиції [8, с. 674]. Відомий український історик, українознавець – Я. Калакура стверджує, що у вихованні українського патріотизму, опрацюванні наукових методик цього процесу колосальна роль належить українознавству, всьому циклу українознавчих дисциплін, насамперед їх історичному сегменту, а також знанням з української і зарубіжної історії, в яких закодовані національно-патріотичні традиції українського народу, які передаються від покоління до покоління [5, с. 223]. Саме через історичні дисципліни здійснюється конструювання національного історичного наративу через докорінне оновлення поглядів на минуле України та звільнення його від стереотипів та міфів радянсько-імперської доби. В Державному стандарті базової і середньої освіти, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України № 24 від 14 січня 2004 р, зазначається Викладання історичних дисциплін спрямоване на виховання в особистості рис патріота України, активного компетентного громадянина, людини з гуманістичними і демократичними цінностями. Саме ці предмети сприяють формуванню в молоді цілісного розуміння таких засадничих принципів патріотичного виховання, як відданість рідній Вітчизні, гордість за її соціокультурні та історичні здобутки. Однією з причин сьогоднішніх негараздів у суспільстві, відсутність злагоди, єдності, є брак концепції національної ідеї, яка б об’єднувала весь український народ, всіх громадян України на державно-політичному рівні, створила б умови для економічного і духовного відродження. Національна ідея – це усвідомлення українцями себе як окремого народу з власною історією, культурою, традиціями, мовою, можливістю національного існування [7].
Національна ідея має стати основою національного виховання, національної свідомості, національної гідності, самодостатності та впевненості нашої молоді. Українська національна ідея довгі часи була віковічною мрією українського народу. Ця мрія гуртувала навколо себе кращих представників української нації,

надихала їх на героїчну працю і боротьбу в часи поневолення України. Безумовно, в процесі історичного розвитку, українська національна ідея розвивалася, набувала вдосконалення. Серед українських істориків, учених, які вивчали національну проблему на початку нашого століття були М. Міхновський, Д. Донцов, М. Грушевський, М. Рудницький. Важливу роль у просвітницькій діяльності посідає відновлення історичної пам'яті про тривалі державницькі традиції України. Серед них Київська Русь, Велике князівство Литовське, Військо Запорозьке, Гетьманщина, Українська Народна Республіка, Гетьманат Павла Скоропадського, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна та інші українські визвольні проекти. На особливу увагу заслуговує формування української політичної культури в часи Речі Посполитої та Австро-Угорщини, нове осмислення ролі Кримського Ханату, як держави кримськотатарського народу, включно з тривалим воєнним протистоянням і плідною військовою та культурною співпрацею. Особливого значення набуває ознайомлення з історією героїчної боротьби українського народу за державну незалежність протягом свого історичного шляху, зокрема у ХХ-ХХІ століттях - це ОУН, УПА, дисидентський рух, студентська Революція на граніті, Помаранчева революція, Революція Гідності та ін. [3, с. 120]. Програма з історії України для загальноосвітніх навчальних закладів передбачає виховання в учнів особистісних рис громадянина України, сприйняття ідей гуманізму та демократизму, патріотизму, взаєморозуміння між народами на основі особистісного усвідомлення досвіду історії. Програма сприяє вихованню громадянської свідомості, гідності та честі в гармонійному поєднанні національних і загальнолюдських цінностей, утвердженню ідеалів гуманізму, демократії, добра і справедливості. Програма дає широкі можливості для формування громадянської та національної свідомості молоді [6]. Уході вивчення історії України формується історична свідомість людини, що є чи не найвизначальнішою складовою національної свідомості. Формується людина – громадянин з високою національною гідністю, національним

характером, складом мислення. Курс історії України покликаний донести до свідомості розуміння того, що український народ сформувався історично, має свою самобутню культуру, свою державність, пройшов складний трагічний і героїчний шлях боротьби за рідну землю. Ніхто, напевно не буде заперечувати того, що навчання історії – це перший ступінь формування духовної культури особистості, її прилучення до загальнолюдських гуманітарних цінностей, її громадянського та національного самоусвідомлення [2 , с. 20]. Тому, одним із найважливіших завдань теорії і практики є патріотичне виховання, яке повинно здійснюватися щез раннього дитинства. Патріотично- наснажена громадська активність особистості повинна постійно підвищуватись в процесі виховання, самовиховання і самовдосконалення, переростати у відповідності до вікових особливостей, в громадсько-політичну, державницьку діяльність. Отже, ознайомлюючись з подіями та історичними постатями, можна простежити складні шляхи боротьби народу засвою мову, культуру, за існування, в кінцевому рахунку, української нації з притаманними їй корінними рисами і відмінностями. Пізнаючи традиції, народну мудрість, народну творчість (пісні, казки, прислів'я, приказки, ігри, загадки тощо, розширюючи уявлення про народні промисли (вишивка, петриківський розпис, яворівська іграшка, люди поступово отримують більш-менш цілісне уявлення про втілену в художній і предметній творчості своєрідність українського народу [10, с. 67]. Список використаних джерел Бородін І. Виховання правової культури учнів – завдання держави / І. Бородін
// Право України. – 2008. – №5. – С 32–33. Вишневський О. І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих начальних закладів. – Дрогобич Коло, 2003.
3.Володько М. В. Правове виховання в школі, сім’ї – основа профілактики правопорушень серед учнівської молоді // За ред. В.М. Герасименка. – К, 2014. – С. 120–122.

Державний стандарт базової і середньої освіти. Електрон. ресурс Міністерство освіти і науки України[веб-сайт] - Режим доступу
//www.mon.gov.ua
5.Калакура Я. Формування українського патріотизму історичне та історіографічне підґрунтя // Українознавство 2008.– № 2.– С. 222– 225. Методичні рекомендації Роль педагога в посиленні патріотичного виховання в навчальних закладах Електронний ресурс // – Режим доступу http://osvita- mk.org.ua/.
7.Михальченко М. Національна ідея як регулятивна сила в загальнонаціональному та регіональному масштабах / Регіональні версії української національної ідеї спільне та відмінне зб. статей. – К, 2005. – С. 9-35.
8.Мурашин ГО. Шляхи вдосконалення правової освіти молодів Україні ГО.
Мурашин // Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь. Наукові праці та матеріали конференції. – К,
2013. – Вип. 1. – С. 674-676. Філософський енциклопедичний словник К Абрис, 2002.– 742 с
10.Фіцула ММ. Правове виховання учнів Методичний посібник. ММ.
Фіцула. – К ІЗМН, 2012. – 148 с.









Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   20   21   22   23   24   25   26   27   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка