Кам’янець-Подільський 2017



Pdf просмотр
Сторінка23/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   46
zakon.rada.gov.ua/go/896-93-п
2.
Державний стандарт початкової загальної освіти // Початкова школа. – 2011.
– № 7. – С. 1–18. Панчук Н.П. Психологічні механізми становлення ціннісних орієнтацій майбутнього фахівця / Н.П.Панчук // Проблеми сучасної психології : Збірник

наукових праць Кам'янець-Подільського національного університету імені Івана Огієнка, Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України / за наук. ред.
С.Д.Максименка, Л.А.Онуфрієвої. – Вип. 37. – Кам'янець-Подільський : Аксіома,
2017. – C.318 – 328.

УДК: 433.30(09.93)

Сльозкін Максим Науковий керівник Горбатюк О.В
.
ОБ’ЄКТИВІЗМ В ІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ, ЯК ОДИН З ОСНОВНИХ АСПЕКТІВ ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ САМОСВІДОМОСТІ СТУДЕНТІВ В статті охарактеризовано принцип об’єктивізму та історизму в історичних дослідженнях, йдеться мова про його вплив на формування громадянської самосвідомості студентів історичних спеціальностей. Ключеві слова принцип об’єктивізму, принцип історизму, громадянська самосвідомість, історичне дослідження. Для формування патріотичної позиції студентів вищих навальних закладів, безумовно потрібно вивчати історію своєї країни. Але, найчастіше, вивчаючи глобально історію, ми забуваємо про локальні особливості власних регіонів. Також непотрібно забувати проте, що проводячи дослідження в сфері історичної науки, ми повинні суворо дотримуватись принципів історичних досліджень, зокрема, принципу історизму та об’єктивізму. Наука дає нові знання про дійсність лише тоді, коли спирається на істинний теоретико-методологічний підхід. Методологія пізнання, у нашому розумінні, являє собою певний засіб дослідження, інструментарій добування знань, що включає систему принципів їхньої побудови і сукупність методів і прийомів виробітку концептуального підходу, що є основою наукового пошуку. За влучним зауваженням В.В.Журавльова, методологія - не служниця в розпорядженні вченого, але і не цариця, що потребує рабської покори. Це значить, що не варто

попихати методологією за принципом що хочу, те і второчу‖, але також не сліді сліпо обожнювати її [1, с. Принцип об'єктивності зобов'язує розглядати конкретні події і явища у всій їхній складності, багатогранності і суперечливості, спиратися на сукупність позитивних і негативних фактів у їхньому істинному змісті, незалежно від того, подобаються вони комусь або ні. Навряд чи можна погодитися з твердженням, що принцип об'єктивності прийнятний тільки в природознавчих науках, тому що об'єкт вивчення в них байдужий до соціальних відносин, а в суспільних науках об'єкт і суб'єкт вивчення пов'язані складними соціальними відносинами, що виключають можливість спостерігати за процесами громадського життя зі сторони [3, с. Логічним виникає запитання Як це допоможе сформувати громадянську позицію студента-історика?» У Загальній декларації прав людини вказується, що кожна людина має зобов'язання перед державою, у якому тільки й можливий вільний і повний розвиток особистості. Громадянин, який хоче жити в демократичному суспільстві, який хоче бути господарем свого життя, завжди проявляє свою громадянську позицію. Така позиція вимагає перш за все відповідального ставлення до виконання громадянського обов'язку. Для студента, який пов’язав своє життя з історичною наукою первинною метою має бути висвітлення історичних подій крізь призму об’єктивності. Взагалі, в своїй діяльності історик повинен мінімалізувати суб’єктивний фактор. Тобто, в цьому випадку ми можемо провести паралелі історичного дослідження з, наприклад, діяльністю журналіста. Не завжди журналіст, який пише правду є вигідним для керівників будь-яких рівнів. Такі на історика в певний момент можуть бути задіяні різні методи з метою повпливати на опис тієї чи іншої події. Фахівці, звичайно, розуміють, що галузі історії, які претендують назв язок з сучасністю, більше підпадають під маніпуляції збоку ідеологів. Але це повинне лише підвищити відповідальність істориків втому, щоб забезпечити історичну перспективу для придання сучасним дискусіям більшої науковості, а не обслуговувати якусь ідеологію. Відкликнутися на призив сучасності, як

підкреслює Д. Тош, не означає фальсифікувати чи спотворити минуле, а означає воскресити ті аспекти минулого, які можуть сказати більше нам саме зараз, c.
97]. Займаючись пошуком наукової істини, історик використовує таку форму оповідання, як історичний наратив. З його допомогою дослідник намагається створити у читачів ілюзію безпосередньої присутності, відтворюючи атмосферу і розставляючи історичні декорації. Які інші форми оповідання, пише Д.Тош, історичний наратив може служити розвагою завдяки здатності тримати читача в напрузі і викликати сильні емоції. Але наратив також є важливим методом історика, коли він викладає матеріал так, як ніби сам є учасником подій минулого або якби спостерігає їх збоку, с. Іншим аспектом, який є невід’ємною складовою історичного дослідження і співіснує з принципом об’єктивізму, є принцип історизму. В принципі історизму виділяється три аспекти.
По-перше, це
– визнання того, що кожна епоха є унікальним проявом людського духу з властивими їй культурою і цінностями, що між нашою епохою і усіма попередніми існують серйозні відмінності. Тому принцип історизму вимагає врахування відмінностей між минулим і сьогоденним, подолання уявлень проте, що люди минулого поводилися і мислили так само, як ми. По–друге, це – розуміння того, що завдання історика полягає непросто втому, щоб розкрити подібні відмінності, але і пояснити їх, занурюючи в історичний контекст. Принцип історизму в цьому аспекті припускає, що предмет історичного дослідження не можна виривати з навколишнього оточення. По–третє, це – вимога не розглядати історичні події в ізоляції, а представляти історію як процесі зв’язок між подіями в часі с. Розробка принципу історизму у постнеокласичній науці пов’язана з критикою, з одного боку, постмодернізму, аз іншого – класичного, або строгого історизму. Постмодерністи вважають, що історична реальність – це те, що ми про неї думаємо, тобто минуле постає в якості суб’єктивної презентації сучасного. Тому вони проголосили, що історизм мертвий і його не можна більше вважати серйозною інтелектуальною течією. Згідно принципу

строгого історизму, історична реальність – це те, що було у минулому насправді. Тому історик повинен, з одного боку, відмовитися відбудь яких стандартів та пріоритетів, що знаходяться поза межами досліджуваної епохи, аз іншого – спробувати побачити події з точки зору їх учасників. Завдання історика
– інтерпретувати минуле в його власних критеріях або, як писав Г.Елтон, зрозуміти дану проблему зсередини»[5.,с.71]. У межах історичного принципу активно застосовується порівняльно- історичний метод – сукупність пізнавальних засобів, процедур, які дозволяють виявити схожість і відмінність між явищами, що вивчаються, визначити їхню генетичну спорідненість (зв'язок за походженням, загальне й специфічне в їхньому розвитку. У кожному порівняльно-історичному дослідженні ставляться конкретні пізнавальні цілі, які визначають коло джерел та особливості застосування способів зіставлень і порівнянь об'єктів дослідження і встановлення ознак схожості і відмінності між ними. За характером схожості порівняння поділяють на історико- генетичні та історико-типологічні, де схожість є результатом закономірностей, притаманних самим об'єктам, і порівняння, де схожість є наслідком взаємовпливу явищ. Націй основі виділяють два види порівняльно-історичних методів порівняльно-типологічний, що розкриває схожість генетично не пов'язаних об'єктів, і власне порівняльно-історичний, що фіксує схожість між явищами як свідчення спільності їхнього походження, а розходження між ними – як показник їхнього різного походження. В сучасній дослідницькій практиці проблема об’єктивності минулого, тобто адекватної інтерпретації історичної реальності, постає як пошук об’єктивної істини. На відміну від тих дослідників, які стверджують, що істинна гносеологія – це інтелектуальній анахронізм, постнеокласики вважають, поняття істини є атрибутом наукового історичного дослідження. При цьому «об’єктивною істиною постнеокласики називають таке наукове знання, яке адекватно предмету дослідження і, відповідно, не залежить від пізнавальних здібностей та пізнавальної активності дослідника. Проте пошук

такої об’єктивної істини, яка задає стратегічний орієнтир діяльності ученого, є процес досить проблематичний. Це обумовлено тим, що якщо представляти знання як віддзеркалення характеристик об’єкту, то віддзеркалення це далеко несхоже на дзеркальне. Наука відбиває свій об’єкт, створюючи ідеальні понятійні системи, які можуть розцінюватися як знання того або іншого об’єкту тільки тоді, коли піддаються предметній інтерпретації. Ці теоретичні конструкції мають власну логіку побудови, відмінну відбудови своїх об’єктів, що визначає межі адекватності теоретичної моделі своєму об’єкту» [2, с. Принцип об’єктивізму зобов'язує історика сприймати джерело як об'єктивну реальність і відкриває можливість виявити за допомогою джерелознавчої критики об'єктивно-істинний зміст джерельних відомостей, отримати в кінцевому рахунку достовірні наукові факти. У комплексі вимог, які ставить принцип об'єктивності, начільне місце висувається завдання залучити джерела в такому обсязі, який забезпечить отримання нерозрізнених, фрагментарних фактів, а їх сукупностей, уникнення прогалину джерелах, встановлення достовірності джерельних свідчень.
Об’єктивність передбачає всебічність вивчення історичних явищу всіх їх складності, різнобічності та протиріччях. Об’єктивність передбачає також максимально можливу репрезентативність джерельної бази. Тому, треба в своїй діяльності залучати максимальну кількість джерел, звичайно виходячи з рамок поставленого завдання. Не можна апріорно віддавати перевагу тому чи іншому джерелу. Тому, важливим аспектом виховання громадянської позиції у студентів історичних факультетів сьогодні є навчання їх робити перші кроки в велику науку саме в площині таких принципів історичних досліджень, як принцип історизму та об’єктивізму. Дослідження повинно бути абсолютно безпристрасним. На його виконання неповинні впливати загальні враження про природу досліджуваного симпатії або навпаки, антипатії, власний настрій чи стан. На жаль, цей принцип дуже часто порушується особами, не маючих спеціальної

підготовки для проведення досліджень та відсутніми необхідними елементами самоповаги в своїй професійній самосвідомості і практичними навичками коректного.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   19   20   21   22   23   24   25   26   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка