Кам’янець-Подільський 2017



Pdf просмотр
Сторінка18/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   46
громадянське виховання
.
Мета статті – виявити стан теоретичної розробки проблеми визначення основних засад, мети, напрямів, змісту, формі методів громадянського виховання. В останні роки з’явилося чимало праць, присвячених проблемі громадянського виховання молоді. І цілком зрозуміло, що одностайності у визначенні вченими понять громадянськість, громадянське виховання немає. Як немає й однозначного розуміння структури, умов розвитку та орієнтації цих понять. Уперше поняття громадянськість дістало певне обґрунтування і практичне втілення у працях
античних філософів.
Зокрема, Сократ метою виховання громадянина античного суспільства вважав виховання доброго громадянина. Платон мету виховання вбачав утому, щоб людина прагнула стати досконалим громадянином [7]. У епоху Відродження ідея громадського виховання набуває нового розуміння. Ж.-Ж. Руссо [2] вважав, що громадянське в особистості придушує індивідуальне, природне, атому треба виховувати людину, яка живе спочатку для самої себе, а вже потім для інших.

За часів царизму лише окремі вчені насмілювалися звертатися до проблеми громадянськості. КД. Ушинський [7], відстоюючи думку про громадянську моральність, наголошував, що в характері простого народу багато могутніх задатків чесної громадянськості і відмова від патріотичного виховання призведе до духовного зубожіння й моральної деградації суспільства. У наш час поняття громадянськість розглядається з позиції різних наук — правознавства, психології, педагогіки, історії, соціології.
Психологи,
визначаючи особливості громадянськості, не відкидають основ її юридичного розуміння. СІ. Сингаївська [5] вважає, що особа, яка належить до постійного населення будь-якої держави, користується правами і виконує обов’язки, встановлені законами цієї держави. При цьому, громадянськість — це усвідомлення й відчуття особою власної причетності до своєї держави. Цікавими є й думки інших психологів-дослідників щодо проблеми громадянськості. В основі підходів багатьох із них (І. Д.
Бех, О. В.

Киричук) лежить думка про обов’язкову сформованість національної самосвідомості, ціннісних орієнтацій своєї національній спільноти, про усвідомлення себе як суб’єкта державотворчого процесу й усвідомлення себе в ньому.

Такий підхід психологів до розуміння особистісних якостей громадянина можна сформувати лишена засадах української національної ідеї. Наголошуючи на винятковій ролі духовності в життєдіяльності окремої особистості, а отже, й суспільства в цілому, І. Д. Бех [1] закладає в структуру духовних цінностей, що визначають зміст громадянської свідомості й самосвідомості особистості, такі групи цінностей моральні, громадянські, економічні, світоглядні, естетичні, валеологічні. Учений визначає громадянські цінності як діаманту структурі національних цінностей. Активний і різнобічний інтерес до проблеми громадянськості збоку

педагогів
особливо активно зріс усередині х років минулого століття. У 60 —
ті роки ця проблема відходить на другий план, оскільки визначальною стає ідея формування будівника комунізму на завершальному етапі будівництва соціалізму. У ті роки певною мірою увага суспільства загострилася на

політичних і економічних проблемах, переосмисленні науковцями напрацьованого й виробленні нових стратегій в освіті. Лише в 90 - ті роки, коли розпочалося створення самостійних незалежних держав, серед них і України, знову актуалізується ідея виховання громадянина. До проблеми громадянського виховання зверталося немало вітчизняних педагогів минулого. А. С.
Макаренко [7] розглядав виховання громадянина як один з найважливіших і найскладніших процесів. Виховати громадянина, на його думку, означає виховати патріота, виховати в ньому такі якості, які свідчили б про належність цієї молодої людини до великої держави. АС. Макаренко довів, що виховання в інтересах держави є результативним лише за умови, коли воно поєднується з розвитком творчої індивідуальності особистості і одночасним стимулюванням моральних почуттів і правових емоцій. Зважаючи на багатогранність поняття громадське виховання, В. О. Сухомлинський [7] виокремлював такі його складові, як громадянське бачення світу, моральність, ідейну переконаність, взаємодію людини й колективу, моральну стійкість, громадянську гідність При цьому він наголошував, що громадянине начало є основною ланкою морального становлення особистості
».
Сучасна педагогічна наука не відкидає основних визначень громадянськості, зроблених у попередні роки. У науково-педагогічних дослідженнях останнього десятиліття проблема формування громадянськості молоді взагалі і учнівської зокрема посідає досить значне місце, про що свідчать праці О. В. Киричука, О. В. Сухомлинської, І. Д. Беха, О. Я. Савченко. Аналіз окремих поглядів на виховання особистості дає значний матеріал для теоретичної й прикладної педагогіки, де особистість розглядається як своєрідна система, яка перебуває в постійному русі і розвитку. У теперішній системі виховання тривалий час не враховували основних закономірностей громадянської орієнтації підростаючого покоління, що призводило до формування й розвитку одних якостей за рахунок інших. Своєрідний протест молоді проти такої дискримінації її громадянських інтересів

виражався через несприйняття основних ідей виховання, пропагованих у загальноосвітній школі. Справедливою у зв’язку з цим вбачається думка, висловлена О. Я. Савченком [3]: Щоб виховання могло створити для людини другу природу, необхідно, щоб ідея цього виховання переходила у переконання вихованців, переконання – у звички, а звички – у нахили. Розглядаючи складові громадянськості як комплексної якості людини,
М.
В. Савчин [4] обґрунтовує такі її показники 1)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   14   15   16   17   18   19   20   21   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка