Кам’янець-Подільський 2017



Pdf просмотр
Сторінка17/46
Дата конвертації27.03.2020
Розмір1,95 Mb.
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   46
результатів
: сформованість у студентів високих моральних цінностей, патріотизму, етнічної та національної свідомості, любові дорідної землі, родини, народу, бажання сприяти історико-культурному розвитку України виховання дисциплінованості, сумлінності та чесності сприяння протидії негативним впливам і явищам, які існують у сучасному суспільстві поширення серед молоді знань про державу, сприяння вияву поваги до її історії, турботи про сучасне і майбутнє використання освітньо-виховного простору міста для духовного, інтелектуального й фізичного розвитку молоді на основі розробки відеопрезентацій і просвітницьких заходів для дітей, формувати позитивний імідж вищого навчального закладу як центру розвитку успішної, конкурентоспроможної, національно-свідомої особистості з активною громадянською позицією удосконалення шляхів громадянського виховання в умовах тісної взаємодії

всіх суб’єктів навчально-виховного процесу в ВНЗ. Робота над проектом тривала 1 місяць. Проведення проекту було розділено в
3 етапи. Перший етап передбачав окреслення теми проекту, збір необхідних джерел інформації, формування творчої групи, яка визначалася за принципом інтересу до проблеми. На другому етапі було вибудовано план індивідуальної та колективної організації роботи на основі аналізу та творчої переробки отриманої інформації. Відбувся розподіл завдань між учасниками. Саме на цьому етапі у студентів з’явилася можливість проявити себе в різних видах діяльності, виявити здібності, свої уподобання, разом з тим показати уміння корегувати свої плани відповідно до планів інших членів групи.
Третій етап проводився у формі загальнофакультетського заходу, на якому академічні групи презентували самостійно створені відеофільми-звіти. Сумлінно та творчо студенти підійшли до складання цього звіту, який описує як траєкторію руху проектної думки, такі цікаві епізоди роботи, які всім запам’ятались. Знаходження компромісних рішень, колективна праця, її спільний результат мали важливе значення поряд зі здобутими конкретними знаннями, уміннями, враженнями, сформованими моральними якостями, громадянськими поглядами, патріотичними переконаннями, які передбачалися завданнями проекту. Зокрема, студенти виготовляли жовто-блакитні ляльки-мотанки, власноруч пекли солодощі, а потім влаштували ярмарку, після чого виручені гроші передали військовослужбовцям, які захищають суверенітет нашої держави у зоні АТОНа вулицях міста організували фотосесію з національною символікою, дарували людям виготовлені власноруч патріотичні браслети, листівки, тим самим підіймали дух патріотизму серед людей, збираючи водночас кошти для передачі військовослужбовцям. Окремі студенти презентували свої вірші, пісні написані про Україну, в яких висловили свою громадянську позицію, своє ставлення до ситуації, що склалася в нашій державі сьогодні. Окремо було оформлено стенд із студентськими ідеями чому Україна починається з мене.

Проведення даного проекту створило реальні можливості для студентів обирати, якою буде їх участь у проекті, проявити активність у різних видах діяльності, обрати форму вияву власного ставлення до проблем сучасності, продемонструвати свої погляди, переконання, особистісні громадянські якості почуття обов’язку перед громадою, почуття колективізму, любові до батьківщини, поваги до її символів, культури, мови, історії, проявити їх у конкретних діях та вчинках. А отже, формувати та успішно демонструвати свою громадянську позицію. Основним здобутком стало те, що студенти відчули свою суспільну значимість, відповідальність перед країною, стали суб’єктами творення та розвитку суспільства. Загальновідомо, що процес формування особистості, а отже формування громадянської позиції, є тривалим і має бути систематичним. Одноразова реалізація таких проектів не принесе бажаного результату. Необхідна ціла система заходів, проведення яких створюватиме умови для формування у сучасної молоді громадянської позиції, що сприятиме зростанню рівня громадянської культури українців. Пропонуємо з цією метою проведення аналогічних проектів на теми Від я – доми, З Україною в серці, Ми діти твої, Україно, Українець – це на все життя, форма проведення яких може бути довільною, однак передбачатиме можливість бути активним, можливість обирати, висловлювати та виражати власні погляди та переконання, можливість бути корисним іншим, тобто створювати умови для формування та вияву громадянської позиції. Отже, є підстави вважати, що проектні технології за певних умов можна розглядати засобами формування громадянської позиції студентів в умовах ВНЗ, а їх організація та проведення у системі цілеспрямованих заходів сприятиме зростанню рівня громадянської культури суспільства. Список використаних джерел Дьоміна О.В. Про сутність поняття громадянська позиція в інформаційно- довідкових джерелах / О.В. Дьоміна // Наукові записки Ніжинського державного

університету ім. Миколи Гоголя. Сер Психолого-педагогічні науки. – Ніжин,
2012. – № 1 – С. 11–13. Закон України від 01.07.2014 N 1556-VII Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1556-18. – Назва з екрану. Політична культура та проблеми громадянської освітив Україні : метод. посіб. / І. Жадан, С. Кисельов, О. Кисельова, С. Рябов. – Київ : Тандем, 2004. –
80 с. Політологічний енциклопедичний словник / упоряд. В. П. Горбатенко ; за ред. ЮС. Шемшученка та ін. – 2-ге вид. – Київ : Генеза, 2004. – 736 с. Психологічні особливості студентського віку на допомогу кураторам / уклад Л. М. Яворська, РФ. Камишнікова, О. Є. Поліванова, СМ. Куделко]. – Хмельницький : ХНУ імені В. Н. Каразіна, 2013. – Вип. 3 – 88 с. Юридична енциклопедія : в 6 т. / ред.. : ЮС. Шемшученко (відп. ред.) та ін.
– Київ : Українська енциклопедія, 1998. – Т. 2. – 744 с.

УДК 37.017.4;172.15 Зайчук Софія Науковий керівник : Федорчук ВВ. ВОЛОНТЕРСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ ЯК ШЛЯХ ДО ГРОМАДЯНСЬКОЇ САМОСВІДОМОСТІ У статті розкривається поняття волонтерства, участь молоді у волонтерських організаціях, обгрунтовано значення залучення молоді до волонтерства у формуванні їхньої громадянської самосвідомості Ключові слова волонтер, волонтерство, самосвідомість, громадянська самосвідомість. Волонтерський рух є надзвичайно поширеним у багатьох країнах світу. В Україні перші волонтерські організації почали створюватися тільки всередині х років ХХ століття. Відповідно, наукові дослідження даного феномену поки що

не є достатньо глибокими. Окремі аспекти волонтерства розкрито в працях вітчизняних науковців О.Безпалько, З.Бондаренко, І.Зверєвої, А.Капської, Т.Лях,
Ю.Поліщука, С.Толстоухової та ін. Слово волонтер з французької означає доброволець. Волонтерами спочатку називали тільки тих людей, які виключно зі свого бажання поступали на військову службу [2, с. 3]. Сьогодні у нашій країні волонтерських рух набирає все більших обертів. Волонтерство прийнято вважати благородною справою, яку ми робимо для інших. Волонтерство — це непросто потреба людини долучитися до благодійної справи, ай відповідальна робота.

До того ж, волонтерство – це не лише прояв доброї волі, ай велика відповідальність. І цю відповідальність, з одного боку, розділяють організації, що залучають волонтерську працю, аз іншого – активні, небайдужі люди, волонтери. Людина, яка хоче займатись волонтерством, має це робити свідомо та відповідально. Для волонтера недостатньо бути просто добрим, потрібно бачити кінцеву мету своєї роботи, розуміти, яку суспільну користь вона приносить, усвідомлювати, що особисто йому дає волонтерство, які розвиває риси характеру, професійні навички тощо. До того ж, волонтер має знати свої права й обов’язки. Організація, яка залучає волонтерів, також має бути свідомою і відповідальною у роботі з добровольцями, створювати всі необхідні для них умови, поважати їхні права та людську гідність. Проте зворотною стороною благородства є прагматизм. Волонтерство – діяльність прагматична та егоїстична у хорошому розумінні. Адже, допомагаючи іншим, ми допомагаємо у першу чергу собі. Яскрава ілюстрація – Майдан, який був побудований на принципах самоорганізації та волонтерства. І це свідчить про якісні зміни світогляду та світовідчуття українського народу, про вияв громадянської самосвідомості, громадянської позиції. Діяльність волонтерів у зоні АТО на Донбасі — це унікальне явище, аналога якому немає у світовій історії. Українські волонтери — відважні, сміливі, мужні, активні, винахідливі, творчі особистості. У зону АТО приїжджають волонтери з різних країн світу, особливо з тих, де значна українська діаспора (Канада, США, Австралія, Португалія, Італія тощо. В деяких країнах створюються волонтерські

громади допомоги українським військовим. З місією допомоги до вояків часто навідуються священики УПЦ КП і УГКЦ. Вони привозять найнеобхідніші речі, а головне — духовну підтримку. Рух Українські волонтери набрав масового характеру під час Революції гідності, а ще більшого масштабу — після початку російської агресії супроти України. Серед волонтерів — люди різних суспільних прошарків. Міжнародні експерти визнають, що у жодній країні світу не зафіксовано такого потужного волонтерського руху. Сьогодні найбільша частина волонтерів – це молодь, переважно студенти, які мають багато вільного часу і завдяки навчальним закладам добре поінформовані про заходи, які проводяться волонтерськими організаціями. Наш досвід дає змогу визначити волонтерську діяльність як детермінанту формування громадянської позиції в молоді. Варто зазначити, що в своєму первинному значенні поняття волонтерство прийшло до нас разом зі словами громадянське суспільство, демократія, громадські організації. Ми вважаємо, що волонтерство є складовою будь-якого демократичного громадянського суспільства. Без участі волонтерів важко уявити діяльність громадських організацій та благодійність узагалі, без них унеможливлюється якісний суспільний контроль за діями влади та бізнесу. Без волонтерів не вистачає енергії для розбудови та розвитку суспільства, недостатньо творчого потенціалу для вирішення соціальних проблем, бракує силі часу на людей, які потребують допомоги, а держава не в змозі їм допомогти [1]. Волонтерських організацій в Україні багато, однак ми мали змогу познайомитися з всеукраїнським благодійним фондом Серце до серця [3]. Головною метою діяльності Фонду є робота в інтересах суспільства та окремих категорій осіб, зокрема порятунку життя і здоров’я українських дітей. Фонд зосереджує увагу на придбанні та передачі у встановленому чинним законодавством порядку в безоплатне користування лікувальним закладам та безпосередньо набувачам благодійної допомоги медичного обладнання та медичних інструментів, а також витратних матеріалів та медикаментів,

призначених для рятування і підтримки життя. Благодійний фонд підтримує та встановлює зв’язки з подібними благодійними та громадськими організаціями, утому числі з іноземними та міжнародними. Для здійснення головної мети Фонду він бере участь в організації та проведенні благодійних конференцій, зустрічей, обміну інформацією та технологіями. Фонд співпрацює з вищими навчальними закладами України, залучаючи студентів до волонтерської діяльності, яка є особливою формою благодійництва.
Фонду Серце до серця вдається поєднувати розваги з благодійництвом, залучаючи таким чином якомога більше людей до співпраці. Крім того, досвід показує, що люди, які взяли участь у волонтерській акції вперше, охоче цікавляться діяльністю Фонду та продовжують активно співпрацювати з ним, або навіть стають волонтерами. Так, минулого року в моєму навчальному закладі проводилася XII Всеукраїнська благодійна акція Від серця до серця. Вона була спрямована на допомогу дітям звадами зору. Учні нашої школи збирали гроші у всіх в учнів, вчителів, перехожих. І всі люди з радістю відкликалися на наше прохання. Надалі за рухом коштів можна спостерігати через сайт Фонду або групи в соціальних мережах. Загалом можна зробити висновок, що підґрунтям для формування активної громадянської позиції молодіє соціальний досвід, складовими якого є практична діяльність та участь у суспільному житті. Системна робота навчальних закладів усіх типів саме в цьому напрямі, поєднана із зусиллями громадянського суспільства, органів державної влади, сприяє зростанню рівня сформованості активної громадянської позиції. Список використаних джерел
1. Власова Н. Ф. Сутність поняття громадянська позиція та шляхи її Електронний ресурс / Н.Ф.Власова // Педагогіка формування творчої особистості у вищій і загальноосвітній школах // Режим доступу https://www.google.com.ua/url


2. Волонтерство у публічній бібліотеці метод. поради / Упр. культури, туризму і курортів Хмельниц. облдержадмін.; Хмельниц. ОУНБ ім. М.Островського. – Хмельницький, 2012. – 16 с.
3. Козубовський Р.В. Студентська молодь як важливий ресурс волонтерства Електронний ресурс / Р.В.Козубовський // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Педагогіка, соціальна робота. Випуск 28. – С. // Режим доступу http://dspace.uzhnu.edu.ua/jspui/bitstream/lib/

УДК 373.3.017.4
Киндюк Марія Науковий керівник:

Ватаманюк Г. П. ФОРМУВАННЯ СВІДОМОГО ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ НА УРОКАХ ТА ПОЗАКЛАСНИХ ЗАХОДАХ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ У статті окреслено засоби формування свідомого громадянина України, що мають місце на уроках і в позакласній роботі, розкрито їх сутність і впливовий компонент. Ключові слова свідомий громадянин, учень, Україна, національна виховна система, початкова школа, педагог, уроки, позакласні заходи. Найціннішим надбанням будь-якої держави є не тільки корисні копалини й родючі землі, а інтелект, творчий і духовний потенціал її громадян. Головною метою системи освіти є створення умов для розвитку та самореалізації кожної особистості, як громадянина України, виховання бажання в дитини зберігати і примножувати культурно-історичні традиції, шанобливо ставитись до державних святинь і законів, до української мови та культури. Свідомого громадянина України необхідно формувати змалку, особливо в молодшому шкільному віці. Оскільки саме через школу проходить все підростаюче покоління, то на учня з перших днів його навчання педагог має дивитися як на громадянина України, наділеного певними правами й обов'язками. Педагоги школи вважають, що виховати таку людину має сучасна школа тому, що тільки педагоги бачать у

кожній дитині неповторну унікальну особистість і зможуть зробити її господарем свого життя, своєї долі, а також допоможуть реалізувати себе вжитті. Проблема національного, громадянського та патріотичного виховання в Україні розкривається в працях І. Беха, О. Вишневського, П. Ігнатенка, І. Кучинської, Б. Мельниченко, О. Пометун, В. Поплужного, Ю. Римаренка, О. Сухомлинської та інших. Значна роль у розробці сучасної системи патріотичного виховання належить І. Беху, К. Чорній, за переконаннями яких пріоритетними напрямами вітчизняної науки і практики є особистісно- орієнтоване виховання національно свідомого громадянина-патріота [1].
Мета
публікації – окреслити засоби формування свідомого громадянина України, що мають місце на уроках і в позакласній роботі, розкрити їх сутність і впливовий компонент. Виховання свідомого громадянина – актуальне комплексне завдання, сутність якого полягає в розбудові освітнього процесу на національних культурних традиціях українського народу. Великі педагоги В. Сухомлинський, К. Ушинський зазначали, що національно-культурні традиції є природним стимулюючим чинником шкільного освітнього процесу і мають неперевершений вплив на формування дитини. Головна мета формування свідомого громадянина України – набуття молодим поколінням соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури міжнаціональних взаємин, формування у молоді незалежно від національної належності особистісних рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, естетичної, правової, трудової, екологічної культури [1, с. 2]. Формування свідомого громадянина України в початковій школі здійснюється на уроках і в позакласній роботі за допомогою різних засобів. Розглянемо їх.
1. Рідна мова. Українська мова є однією з найдавніших і найрозвинутіших мов світу. Вона має багатовікову історію свого розвитку, тому скарбниця її виражальних засобів, пізнавально-навчальних прийомів практично невичерпна.


2. Родовід. Відроду до народу й нації – такий природний шлях розвитку кожної дитини, формування її гуманістичної суті, патріотичної спрямованості, національної свідомості і повноцінності, громадської зрілості. Сім'я, школа, громадськість виробляють потребу в кожній дитині знати свій родовід, вивчати своє генетичне коріння, родовідне дерево.
3. Рідна історія. З історії родоводу починається історія рідного народу. Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії України. І. Огієнко висловлював думку проте, що Кожен народ глибоко шанує свою історію, бо вона – дума його, серце його. Історія – це основа нації [5, с. 16].
4. Краєзнавство. Беручи активну участь у краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справі мистецьких традицій дідів, прадідів, їхнього подвижництва в ім'я вільного життя. Не можна допускати, щоб історичні події забувалися, пам'ятні місця занедбувалися, національний герб зневажався.
5. Природа рідного краю. Однією з причин порушення єдності людини з природою було те, що нехтувалися численні засоби національної системи виховання, спрямовані на формування в молоді екологічного світобачення. Вчителі мають величезний досвід виховання дітей у дусі любові до природи, збереження і примноження її багатства.
6. Українське читання. Українські легенди, притчі, міфи є найпоширенішими способом мислення, світогляду, філософського осмислення дійсності. Міфологія – один з найдавніших видів народної творчості. Звернення до міфологічних джерел стимулює розвиток сучасної думки, надає життєвої сили, допомагає зберігати і зміцнювати золоту нитку історії, розвивати національну самобутність.
7. Фольклор, в якому відображено багатогранну і глибоку душу народу, його духовне багатство. У фольклорі – першовитоки оригінального світосприймання, самобутнього тлумачення явищ природи і людського життя. Завдання вчителя початкових класів – не тільки формувати базові освітні

компетентності, ай виховувати гідного громадянина України, патріота держави, який буде знати та поважати звичаї, традиції народу. У думах, піснях, прислів'ях і приказках, скоромовках, лічилках та інших фольклорних перлинах відображено весь культурно-історичний, мистецький шлях українського народу. Фольклорне виховання пробуджує любов дожиття, енергію національного творення, теплоту серця і ніжність душі. Фольклорне виховання є найважливішою частиною етнопедагогіки, серцевиною національної системи виховання.
8. Народний календар – система історично обумовлених дат, подій, свят, традицій, звичаїв і обрядів, яків певній послідовності відзначаються народом упродовж року. Народний календар – це енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно- моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючого покоління. Педагогіку народного календаря можна назвати педагогікою життя і праці, добра і краси. Зміст народного календаря, його ідейно-моральна наснаженість мудро спрямовані на виховання в молоді добропорядності, добродійності, милосердя та багатьох інших чеснот.
10. Національна символіка, яка усталювалась упродовж століть і стосується істотних сторін доленосних подій ужитті української нації, держави, духовності і містить у собі важливий філософський, політичний, ідейно-моральний та естетичний зміст. Cимволи, пов'язані з козацтвом, Запорозькою Січчю, гетьманщиною символізують незламність, стійкість у відстоюванні свободи народу. Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам'яті, калина, верба тощо) в свідомості кожного українця виникають дорогі серцю образи рідного краю, батьківської хати, родинного вогнища, що суттєво впливає на формуванні свідомості.
11. У народних прикметах і віруваннях відображено змісті особливості народного світосприймання, знання, які виконують ужитті орієнтувальну, регулювальну і прогнозуючу функції. Народні прикмети та вірування одухотворяють природу, вчать дітей пізнавати її та берегти.


12. Релігійно-виховні традиції, які у процесі зародження та становлення української національної системи виховання і в наш час впливали на молодь, в першу чергу усім ях віруючих, яких нині в Україні мільйони.
13. Родинно-побутова культура, яка постійно збагачується і поглиблюється в результаті вдосконалення сімейних стосунків, пізнання духовної спадщини батьків, дідів, прадідів, а також здобутків сучасної науки, досвіду інших родин з питань виховання дітей. Вона зміцнює сім'ю, націю.
14. Національна творчість. Зміст, принципи, форми і методи української національної системи виховання готують юнаків і дівчат до народної творчості, виробляють у них творче ставлення дожиття. Оволодіння кожним вихованцем національним світоглядом, характером, свідомістю, способом мислення забезпечуєте, що він починає творити саме по-українськи, в традиційному національному дусі. Національна система виховання створює всі умови для того, щоб розкривалися природні задатки, формувалися здібності, вироблялося творче, самобутнє світобачення кожної особистості, реалізовувався її творчий потенціал. Підготовка учнів до активного громадського життя формування свідомого громадянина своєї держави є завданням Державного стандарту початкової загальної освіти [3, с. 2]. Звертаючись до вчителів В. Сухомлинський писав У наших руках, дорогий друже, доля народу. Наша висока, свята місія – навчити молоде покоління шанувати все, створене поколіннями, кожне з яких вкладало свою краплину в той океан, що починається нині від шкільної парти. Ми стоїмо на березі цього океану, за партами сидять майбутні плавці. Пам'ятаймо, що океан цей починається з тієї Невмирущої Криниці. Бережіть Невмирущу Криницю - тільки тоді океан буде вічно повен [2, с . Список використаних джерел
1.
Бех І. Д, Чорна К. І. Програма українського патріотичного виховання дітей та учнівської молоді / І. Д Бех. – Київ, 2014. – 29 с.


2.
Гупан Н. Педагогічна громадськість у боротьбі за піднесення національної свідомості українського народу на межі ХІХ-ХХ століть / Н. Гупан // Історія в школах України. –2000. – № 3. – С. 46–47. Державний стандарт початкової загальної освіти, 2011 р. Електронний ресурс. – Режим доступу : http://zakon4.rada. gov.ua/laws/show/462-2011-
%D0%BF. – Назва з екрану. Ковальчук О. В. Основи формування національно свідомих громадян / О. В. Ковальчук , В. І. Довбищенко, Т. В. Шалда // Початкова школа. – 2009. –
№ 3. С. 4–5.
5.
Пометун О. Вивчення історії в початковій школі як основа і найважливіший засіб виховання духовності, національної свідомості та розвитку мислення молодших школярів / О. Пометун // Історія в школах України. –2004. – №2. – С. 15–18.

УДК 378.011.3 – 051
Кириловська Катерина Науковий керівник Франчук Т.Й. САМОРОЗВИТОК МОВНОЇ, КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ ФОРМУВАННЯ ЙОГО ГРОМАДЯНСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ Стаття присвячена проблемі оптимізації можливостей саморозвитку мовної, комунікативної компетентності, виходячи з головних завдань та пріоритетів формуванні громадянської позиції молодої людини. Ключові слова громадянська позиція, саморозвиток, само актуалізація, комунікативна компетентність, гуманізація освіти. Однією з проблем модернізації сучасної освіти є потреба в компетентних, висококваліфікованих фахівцях з високою громадянською позицією, конкурентноспроможних на ринку праці. Тому заклади педагогічної освіти всіх рівнів значну увагу повинні приділяти саме формуванню у майбутніх спеціалістів

професійної компетентності, громадянської позиції ще на студентській лаві, реалізуючи потенціал саморозвитку кожного. Згідно Закону України Про освіту, метою повної загальної середньої освіти є різнобічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка усвідомлює себе громадянином України, здатна дожиття в суспільстві та цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, трудової діяльності та громадянської активності. Метою статті є спроба дослідження проблеми формування та саморозвитку мовної, комунікативної компетентності майбутнього вчителя, з’ясування її місця у формуванні громадянської позиції молодої людини (студента, школяра. Видатний швейцарський педагог-новатор Й.-Г. Песталоцці стверджує Якщо ми чогось потребуємо, то це добрих учителів. Де бракує їх, там уся інша шкільна суєта в країні – п'яте колесо у возі, окозамилювання, щоб людина не бачила, чого їй бракує. Отож, хто хоче, щоб школи по-справжньому сприяли належному вихованню народу, той повинен насамперед допомогти в найнеобхіднішому, а саме щоб скрізь у країні були люди, які здатні і прагнуть виховувати молодь і керувати нею зрозумінням і любов'ю, так, щоб вона могла осягти мудрість життя, набратися сили і засвоїти порядок, властивий її стану і положенню [5]. Саме з такою метою, інтеграція України у світову спільноту потребує радикальних змін в освітній галузі. Необхідна наскрізна гуманізація освіти, посилення особистісного виміру в педагогічній науці і практиці. Особливої актуальності набуває проблема посилення національно-патріотичного виховання молоді, формування громадянської позиції у комплексі всіх її складових, утому числі мовленнєвої культури, комунікативних компетентностей. Особливого значення набуває проблема формування лінгвістичної, мовної, комунікативної культури особистості, яка є складовою її професійних, життєвих компетенцій, чинником громадянської зрілості. Щез древніх часів мовній, комунікативній компетентності людини приділяли велике значення відомі мислителі усіх часів. Її досліджували філософи Давньої Греції Демосфен, Сократ,


Арістотель; Давнього Риму Аврелій Гракх, Ціцерон, Квінтіліан та ін. Уст. з інституалізацією педагогіки як самостійної науки, проблеми формування мовленнєвої, комунікативної культури особистості почали оформлятися в дидактичні принципи природовідповідності у Я.-А. Коменського, Ж. Ж. Руссо, культуровідповідності та самостійної активності в А. Дістервега, практичної корисності у Дж. Локка та ін. XX ст. ознаменоване вивченням найрізноманітніших аспектів проблем мовлення, комунікації форм, методів, структури, технології педагогічного спілкування, комунікативних потреб, здібностей, методів корекції комунікативної діяльності тощо [4]. Свої наукові доробки вищезгаданій темі присвячували науковці Ф. Буслаєв, О. Потебня, Ф.
Бацевич, С. Шевчук, І. Клименко та ін. Нові теорії щодо формування мовної культури, комунікативних здібностей вчителя були розроблені Г. Андрєєвою, А.
Годлевською, Р. Коротковою, А. Капською. У сучасній лінгвістиці існує близько 100 дефініцій комунікації, які зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації. Одним із десяти ключових компетентностей нової української школи є наявність комунікативних навичок у сучасного педагога, що створює канву, яка є основою успішної самореалізації учня як особистості, громадянина і фахівця. Велика увага приділена спілкуванню державною (і рідною уразі відмінності) мовами (здатність реагувати мовними засобами на повний спектр соціальних і культурних явищу навчанні, на роботі, вдома, у вільний час, усвідомлення ролі ефективного спілкування, спілкування іноземними мовами уміння належно розуміти висловлене іноземною мовою, усно і письмово висловлювати і тлумачити поняття, думки, почуття, факти та погляди) [3]. Комунікативні вміння вчителя грають ключову роль у формуванні вищеописаних компетентностей.
Професійно-педагогічна лінгвістична, комунікативна компетентність полягає у здатності учителя до стимулювання позитивних емоцій у учнів й відчуття задоволення від спілкування, наявності стійкої потреби в систематичному спілкуванні з дітьми в найрізноманітніших сферах, емоційному задоволенні на

всіх етапах спілкування, здібності до педагогічної комунікації, постійному набутті комунікативних навичок і вмінь [1].
Професійно-педагогічна мовна, комунікативна компетентність учителя формується під впливом багатьох чинників. Переважають при цьому особистісні, що визначають модель комунікативної компетентності вчителя загальні універсальні якості особистості вчителя педагогічна спрямованість, психологічна підготовленість, доброзичливість, активність у громадській та педагогічній діяльності, дисциплінованість, організованість [2]. За результатами проведених нами досліджень, зокрема, використання комплексу методик з діагностики рівня сформованості мовної культури, комунікативних компетентностей, виявлено, що майже 80% студентів- третьокурсників мають середні та низькі показники у зазначеній сфері, зокрема, студенти відзначаються низьким рівнем комунікативного контролю та здатністю взаємодіяти з аудиторією на інтерактивній основі. Це свідчить про наявність потреби активізації саморозвитку цього блоку професійних компетентностей, адже саме вони є одними з ключових у діяльності педагогів, зокрема, визначають їх здатність до використання сучасних технологій організації виховної діяльності школярів, формування у них національно-патріотичних цінностей, громадянської позиції в цілому. Без вміння привернути увагу аудиторії до актуальних проблем, взаємодіяти з нею на інтерактивній основі під час використання словесних методів навчання, виховання, неможливо стати ефективним педагогом,успішним організатором національно-патріотичного виховання школярів. На основі вищезазначеного ми створили особистісно орієнтовану методику розвитку мовної культури, комунікативних компетентностей, які є актуальними не лише для студента як майбутнього вчителя, школяра, ай кожного пересічного громадянина. Означимо її базові позиції 1) Потрібно займатись розвитком свого словникового запасу (вивчати нові слова, читати книги та спілкуватися із людьми різних сфер діяльності Позбуватися невпевненості у собі (читати лекції перед дзеркалом, приймати участь у різних конкурсах риторів Позбавлятися дефектів мови та слів-паразитів (вивчення скоромовок, виконання вправ із риторики 3)

Позбавитись страху перед аудиторією (існує безліч методик, які допоможуть вам у цьому 4) Поглиблювати свої знання у всіх сферах діяльності суспільства, щоб бути цікавим співрозмовником для учнів 5) Вивчати методики вирішення конфліктів у школі, зокрема долучитись до досвіду медіаторів. 6) Розвивати свої організаторсько-комунікативні здібності, намагатися ініціювати та організовувати спільну зі студентами, іншими людьми комунікацію з проблем, що представляють особистісну значущість. Отож, формування мовної, комунікативної компетентності майбутнього педагога повинно бути предметом цілеспрямованого, системного саморозвитку кожним студентом, оскільки це безпосередньо впливає на формування особистості школяра, його громадянської позиції на основі «Я-концепції». Оволодіння комунікативними стратегіями і тактиками посідає важливе місце в сучасній системі освіти, орієнтованій на саморозвиток, самореалізацію кожного. Саме через розвиток технологій та прогрес соціальних мереж живе спілкування набуває певного занепаду. Тому одним із основних завдань сучасного вчителя є активізація міжособистісної взаємодії школярів на тлі прогресування неживого спілкування, яка у системі освіти виступає потужним чинником особистісного розвитку молодої людини, формування її громадянської позиції. Список використаних джерел
1.
Бірюк ЛЯ. Формування комунікативної компетентності майбутнього вчителя у процесі професійної підготовкинавчальний посібник / ЛЯ. Бірюк – К. – Глухів
РВВ ГДПУ, 2008. – 210 с.
2.
Когут
І.В. Формування професійно-педагогічної комунікативної компетентності майбутнього вчителя дис. на здоб. наук. ступ. кандидата пед. наук 13.00.04 / Когут Ірина Вікторівна. – Полтава, 2015. – 250 с. Концепція нової української школи Електронний ресурс. – Режим доступу http://mon.gov.ua Пітерс Д. Д. Слова на вітрі історія ідеї комунікації / Д. Д. Пітерс пер. з анг. А. Іщенка. – К Академія, 2004 – 302 с.


5.
Песталоцци И. Г. Избранные педагогические сочинения в х т. Т / под. ред.
В.А. Ротенберг, В.М. Кларина. – М Педагогика, 1981. – 336 с. Франчук Т.Й., Пукас І.Л. Основи професійного саморозвитку студента, педагога в умовах компетентнісної моделі освіти навчально-методичний посібник / Франчук Т.Й., Пукас І.Л. – Кам`янець-Подільський, 2016. – 168 с.

УДК 37.017.4:172.15
Кіндрачук Надія Науковий керівник : Вонсович В.П. ФОРМУВАННЯ ГРОМАДЯНСЬКОЇ СВІДОМОСТІ ОСОБИСТОСТІ – ОСНОВА ПАТРІОТИЧНОГО ВИХОВАННЯ У статті йдеться про громадянську свідомість особистості, про патріотичне виховання як важливу складову національної безпеки. Ключові слова громадянська свідомість, патріотизм, патріотичне виховання, національні цінності та визначає існування держави як такої у територіальному і міжнародному просторі Патріотизм- це слово, яке знайоме нам із самого дитинства та яке ми чули не разу своєму житті. Однак, задумуючись над його значенням, важливо зрозуміти, що покладено в основу цього поняття і чому воно настільки важливе для побудови та розвитку держави. Мета статті – визначення шляхів формування громадянської свідомості особистості, яка розбудовує демократичну державу. Патріотизм передбачає любов до духовних, культурних і матеріальних цінностей своєї Батьківщини, відданість своєму народові, готовність діяти в інтересах Вітчизни та стати на її захист. Але що ж передує появі цього почуття На мою думку, появі патріотизму передує, насамперед, патріотичне виховання. Саме це є основою формування громадянської свідомості людини, а також особистості, зорієнтованої на національні цінності, яка прагне до розбудови демократичної, незалежної української держави.

Патріотичне виховання молоді сьогодні є одним з найголовніших пріоритетів гуманітарної політики в Україні, важливою складовою національної безпеки та визначає існування держави як такої на територіальному і міжнародному просторі. Саме тому в зарубіжних країнах патріотичне виховання є одним з найосновніших питань на державному рівні. Закордоном національне виховання є невід’ємною складовою гуманітарної безпеки держави. Там значну увагу приділяють факторам, які впливають на відчуття патріотизму мові, державним символам, національним героям, національним подіям, культурі та звичаям народу, системі державної пропаганди. Наприклад, у США для пропаганди дуже активно використовують символ- атрибут – державний прапор. У Франції та Німеччині законодавство жорстко регламентує використання іноземних мову рекламі. В багатьох країнах живуть за заповідями Біблії та Корану. У Китаї, Північній Кореї та В’єтнамі активно просувається жорстка державна пропаганда. У сусідній Польщі патріотичне виховання розпочинається з дошкільного віку. Дітей щез садочка вчать, як виглядає прапор, вчать національного польського гімну, виховують у них локальний патріотизм [1]. У національно-патріотичному вихованні українців важливим є висвітлення правдивої історії українського народу, повернення до культурних надбань, відкриття призабутих пам’яток нашої спадщини, повернення імен видатних українських вчених, художників, композиторів, політичних та громадських діячів. Також національне виховання починається з вивчення рідної мови. Відомий педагог К. Ушинський наголошував, що мова - найважливіший, найбагатший і найміцніший зв’язок, який зв’язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу водне велике, історично живе ціле. Рідна мова - кров національної культури, її титульна сторінка [3, с. Дієвим засобом патріотичного виховання є пісня. Українська пісня за змістом і глибиною, милозвучністю посідає одне з перших місць серед народів світу. Саме вона підтримує свідомість національної єдності українського народу, любов до

Батьківщини і пошану до себе, розвиває патріотичні почуття, погляди і переконання С. Також ефективним методом можна вважати виховання молоді на кращих прикладах життя борців за становлення української державності і, водночас, є одним із найбільш важливих шляхів формування історичної пам’яті. Спостерігаючи за святкуванням Дня Незалежності, можна не раз побачити захоплені очі людей як старшого віку, такі зовсім юного. Впевнено по Майдану крокують військові, учасники АТО, які безсумнівно є захисниками, опорою та гордістю держави. Саме ця подія наштовхує на думку проте, що патріотичне виховання починається з таких моментів, коли захоплює дух від почуття гордості засвою країну. Тому в наших інтересах робити все, щоб таких моментів було якнайбільше, неважливо, чи це будуть досягнення в спорті, мистецтві, чи в науковій діяльності. Важливо, щоб молодь відчула відповідальність засвою державу та її майбутнє, адже саме наше покоління має розвивати країну, відбудовувати її економіку та захищати від агресора. Список використаних джерел Електронний ресурс- Режим доступу sd.net.ua/2009/11/05/patrotichne_vikhovannja_v_ukran_ctan__perspektivi.htm Кононенко П. П. Українознавство. – Київ, 1994 Ушинський КД. Вибрані педагогічні твори. – К, 1998.

УДК: 37.0174.4: 172.5
Ковбасюк Юлія Науковий керівник Столяренко ОБ. ПРОБЛЕМА ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ ОСОБИСТОСТІ У ВІТЧИЗНЯНИХ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦЯХ У статті розглядається актуальна для сучасного українського суспільства проблема соціально-громадянського виховання особистості. Висвітлено

багатогранність поглядів українських учених у трактуванні поняття громадянськості в різні історичні періоди розвитку нашої держави. Ключові слова громадянськість, громадянське виховання, громадянська зрілість, патріотизм, соціум. Удосконалення будь-якого суспільства немислиме без систематичної й спрямованої роботи з розвитку й становлення особистості. Але досягти зрілості як особистість людина здатна лише внаслідок громадянського бачення світу, внаслідок оцінки всього, що відбувається навколо з позицій власної активної участі й відповідальності зате, що відбувається в суспільстві. Хоча потреба бути громадянином своєї держави є цілком природною, сама собою вона не зможе реалізуватися в особистості. Допомогти в цьому кожній людині, особливо підростаючому поколінню, покликане



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   13   14   15   16   17   18   19   20   ...   46


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка