Історфографія розвитку європейських юридичних гарантій забезпечення свободи поглядів



Скачати 65,33 Kb.
Дата конвертації06.06.2019
Розмір65,33 Kb.
Історфографія розвитку європейських юридичних гарантій забезпечення свободи поглядів

Ідея свободи вираження поглядів завжди була в центрі уваги науковців. Неодноразово в наукових джерелах порушувалося питання про громадянські, політичні й духовні свободи. Коли йдеться про належний розвиток суспільства поняття свободи вираження поглядів стають невід’ємними і ключовими. У свою чергу право на свободу вираження поглядів визнано одним з основоположних прав людини, бо саме воно свідчить про гідність людини і є ключовим критерієм для всіх інших прав і видів свобод. Актуальність даного питання полягає в тому, що поняття «право на свободу вираження поглядів» сьогодні визнано одним з основоположних прав індивіда.Проблематика свободи вираження поглядів є надзвичайно актуальною і для нашої держави, особливо впродовж останніх дванадцяти років – з набуттям незалежності України в 1991 p., після ратифікації Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а головне – з прийняттям Основного Закону – Конституції України. Вона залишається на порядку денному завдяки своїй своєчасності даного питання на постійний рух й з огляду на її вдосконалення у напрямку демократичного розвитку України. Особливості свободи вираження поглядів слід розглядати у різних площинах, як от: а) поняття та тлумачення свободи вираження поглядів; б) основні особливості свободи вираження поглядів; г) структура права на свободу вираження поглядів; г) критерії свободи вираження поглядів відповідно до норм міжнародного права. Визначення змісту й характеру права на свободу вираження поглядів розкрито в загальнотеоретичних і практичних дослідженнях М. Маковей, О. Чефранової, І. Камінськи. У вітчизняних публікаціях окремі аспекти цієї проблематики висвітлено такими вченими, як А. Полешко, Н. Раданович, Н. Петрова, В. Лутковська, А. Колодій, А. Олійник та ін. У світі панує основний принцип демократії, ключовою характеристикою якої виступає політична рівність усіх без винятку громадян перед законом і дотримання принципу: одна людина – один голос. Отже, де бракує права незгоди чи панує принцип однодумства, там немає й не може бути демократії. Вона не допускає можливості вольового нав’язування позицій однієї частини спільноти іншій. Із цієї точки зору суттєвою ознакою демократії як форми правління більшості є дотримання інтересів і прав меншості, адже там, де зникає меншість, існує загроза зникнення більшості. Варто погодитися з тим, що дана позиція неможлива без усебічного обговорення, висвітлення, аналізу тієї чи іншої ситуації, яка складається публічно, в напрямку, пов’язаному зі свободою вираження своїх поглядів [1, с. 154].Визначаючи особливості й ознаки поняття права на свободу вираження поглядів у загальному і широкому значенні, необхідно дослідити й проаналізувати її в різних площинах. Свобода вираження поглядів у філософському розумінні – це можливість суб’єкта вийти за межі чуттєвого пізнання й відкрити для себе оточуючий світ, засвоїти його відбитий образ тією мірою, якою це необхідно для практичного з’ясування й перетворення дійсності на відповідність інтересам і потребам людей [1, с. 151]. Свобода вираження поглядів у моральному тлумаченні являє собою вільне створення власного гармонійного внутрішнього світу з урахуванням при цьому, що таке добро, а що ні. Свобода слова в соціальному аспекті – право людини на діалог у суспільстві. Свобода слова у психологічному плані – це змога індивіда на власний розсуд оперувати лексикою для систематизації та вираження уявлень про матеріальний світ [2, с. 9]. Свобода слова з юридичної точки зору – можливість самостійно вибирати вид і міру власної поведінки, висловлювати ідеї, погляди, думки на свій розсуд і в повному обсязі розуміти значимість заявленого; свобода вираження поглядів може бути як позитивом, так і негативом. Згідно з нормами міжнародного права кожен має право на свободу виявлення поглядів за рахунок одержання й поширення інформацій та ідей без втручання держави незалежно від її кордонів. Ця свобода виступає важливим складником розвитку суспільства, оскільки є необхідною умовою для функціонування вже згадуваної демократії й участі спільноти в процесі прийняття різних рішень, що викликають суспільний інтерес. Громадянин будь-якої країни не може в повному обсязі брати участь у житті держави й соціуму в цілому, якщо не має необхідного доступу до інформації й можливості вираження своїх поглядів [5, с. 19].Саме за цих умов стає зрозумілим, що свобода вираження поглядів важлива не лише для реалізації власної гідності, а й для участі в політичному й соціальному житті країни. Іншими словами, без чітких гарантій права на свободу вираження поглядів не може існувати ні свобода держави, ні сама демократія, тому що це становить підвалини демократичного суспільства й виступає однією з головних умов його прогресу та розвитку кожного, що є беззаперечно. До того ж право на свободу вираження поглядів є самостійним і незалежним інститутом як прерогативи захисту інших прав та свобод індивіда. Це надає можливість стверджувати, що в історичній ретроспективі саме ця свобода і сприяла еволюції різних прав і свобод, в першу чергу – свободі слова. В умовах Великої французької революції була прийнята в 1789 р. Декларація з прав людини та громадянина, у ст. 10 якої проголошено, що ніхто не може бути переслідуваний за свої переконання, якщо вони не порушують суспільного порядку [3, с. 11]. Аналізуючи історію старої Європи, особливо Великобританії, можна простежити, що право на свободу вираження поглядів виникає як інститут підтримання високого рівня компетентності органів державної влади. Так, англійський Білль про права 1689 р. гарантував членам парламенту повну свободу обговорення стану справ Королівства та державних посадовців, без чого його робота є неефективною. Особливістю цього правового акта стало й те, що народ має право на інформацію про стан справ уряду, а саме парламенту, який є вищим органом національного самоуправління, що підкреслює демократичний розвиток суспільства [4, с. 268]. Інакше кажучи, це давало всім виборцям можливість бути повністю проінформованим за рахунок забезпечення звітністю урядом про свою діяльність з використанням факту свободи слова як найважливішого інструмента захисту прав людини. Ідея свободи вираження поглядів завжди була в центрі уваги всієї європейської спільноти. Неодноразово порушувалося питання про громадянські, політичні й духовні свободи. Але коли вже йшлося про справедливий розвиток суспільства, то поняття свободи вираження поглядів стає невід’ємним і ключовим. В умовах зародження цього права проблема полягала в тому, що така свобода поширювалася на окремо взяті групи: духовенство піклувалося процеркву, дворяни – про свою вольність, місцева влада – про вольність для певного міста. Саме за цих умов виникла ідея свободи, як природного й невід’ємного права людини, що дозволяє розглядати поняття свободи як складовий елемент рівності. Концепція особистої свободи від народження має стати невіддільним правом кожного індивіда, а будь-які приватні свободи та привілеї різних прошарків спільноти відкидаються в ім’я всезагальних свобод людини і громадянина. Ідея свободи мала передбачати тісний зв’язок з порядком, які не суперечили б один одному в умовах правового співіснування держави й суспільства. З точки зору Ж.-Ж. Руссо, люди уклали між собою суспільний договір, створили державу, наділивши її правом виражати їх колективну волю, в результаті чого держава отримала владу над особистістю, тому що діє від імені всіх громадян і виступає гарантом їх свобод [2, с. 12]. Право на свободу вираження поглядів – одна з головних умов розвитку кожної людини й суспільства в цілому. Структурний підхід до цієї свободи зводиться до історії свободи взагалі. Свобода в умовах демократії – це свобода вираження поглядів у релігійних, політичних, моральних, наукових та інших сферах. Судження знаходять свій прояв у свободі слова, думки, преси, в особистій і в організованій суспільній діяльності. Історично вся ця група свобод вираження поглядів розвивалася зі «свобод віри», що закріпила за собою перший блок прав. Другий блок прав – це група свобод, яка захищає особистість від свавілля держави незалежно від совісті й думок: свобода від неправомірного арешту й покарання, від образи, насилля з боку органів державної влади. Ця група забезпечує основний зміст конституційних гарантій, за які велася вікова боротьба з монархією, Вона йменується «свобода духу» [6, с. 11]

Зароджувалася свобода ще в далекому середньовіччі: за неї боролися й віддавали життя, хоча повного розвитку вона досягає лише у ХІХ ст. Задовго до англійської й французької революцій в Європі вирували численні війни, повстання за свободу. Наприкінці ХІ ст. основним гаслом була свобода й тільки свобода, що знаходить своє відбиття в першій групі свобод. Західна церква пережила кризу Римської імперії, зберігши еллінську культуру. Установилося двовладдя – влада духовна і світська. Кожна людина була підданою двох світів – Божого й земного. У таких умовах і відбувалося зіткнення двох суверенітетів, з яких абсолютність відводилася лише одному. Тоді й виникло перше, хоча й невиразне усвідомлене свободи. Для зародження нової демократичної свободи духовна влада й держава мали збігатися, що з часом дало можливості виокремити наступну групу – «свободи тіла». Пройшовши через численні повстання, війни та революції, держави Західної Європи, особливо Англії та Франції, проголошували свободу й рівність, що охоплювало всі міста й села. Кріпосне право пом’якшувалось і поступово зникало. Так і виникла «свобода тіла» – свобода для всіх [7, с. 109]. Америка завойовувала свою свободу за рахунок нових просвітителів, які бажали встановити віросповідання єдиним у певних колоніях в умовах небажання Нової Англії. За сприянням цих країн до світового процесу боротьби за свободу було залучено й Далекій Схід, в основу чого були покладені природні права, даровані людині Небом; право ж на свободу співвідносилося відповідно до конфуціанства як розум і справедливість. Так поступово створювалися оазиси свободи, на перехресті яких стояли люди, утверджуючи свободу вираження своїх поглядів як принципу. Усі європейські конституції ХІХ ст.(американська, японська та ін.) були прийняті в умовах закріплення права свободи на вираження поглядів й рівності кожного без виняткуПісля завершення двох світових воєн питання становлення й розвитку прав людини залишалося на порядку денному. Із підписанням Гельсінського заключного акта країни Західної Європи намагалися максимально включити проблему третього «гуманітарного кошика» в переговорний процес зі східноєвропейськими державами, домагаючись розширення прав і свобод людини, концентруючи особливу увагу на реалізації принципів поваги до прав 7 людини й основних свобод, рівноправ’я народів і їх права розпоряджатися своєю долею, що східноєвропейським країнам давалося нелегко [9, с. 439]. Саме тому «залізна завіса» відокремила останні від участі в процесі формування демократичної спільноти з правом свободи вираження поглядів, а отримала його тільки після розпаду Радянського Союзу й з повноцінним виходом на міжнародну арену [11, с. 20]. Право на свободу вираження поглядів дає можливості людині діяти відповідним чином (або утримуватися від певних вчинків), з тим щоб забезпечити своє нормальне існування, що дозволяє їй розвиватися насамперед як особистості [7, с. 201]. Іншими словами, наслідувана нами свобода – це мовна чи дійова поведінка груп або окремих особистостей стосовно кожного, що є важливим складовою демократично-політичної системи країни. Свобода вираження поглядів у широкому значенні, як структура правового статусу особистості, складається з таких універсальних взаємозалежних елементів, як право на: 1) безперешкодне дотримання своїх поглядів і переконань; 2) вільну відмову від них; 3) спілкування в усній чи письмовій формі, включаючи право на утримання від спілкування взагалі; 4) вільний вибір мови спілкування (мовна самобутність); 5) повну й об’єктивну поінформованість про факти й обставини, що загрожують життю чи здоров’ю людей, будь-яким чином безпосередньо зачіпаючи права, свободи й обов’язки людини і громадянина; 6) максимально вільний обмін і співставлення ідей і знань; 7) участь у підготовці інформації (публічна гласність поглядів); 8) заперечення хибних чи перекручених даних і захист від шкоди, спричиненої неправдивими відомостями; 9) індивідуальне й колективне спілкування в державних і місцевих органах влади; 10) свободу літературної, художньої та іншої творчості [8, с. 11-12]. Таким чином, досліджуване нами право не є однозначним, оскільки залежить від різногалузевого його тлумачення під впливом історичного проміжку часуСкладники даного права пов’язані з різними чинниками: а) хто висловлюється, б) в яких умовах, в) з якою метою тощо, що й дає підстави їх виокремлювати. А це, у свою чергу, дає можливість зрозуміти, що право на свободу вираження поглядів виступає основоположним у низці всіх прав людини, що дозволяє бути індивідом, зберігаючи свою честь і гідність, повноцінним «гравцем» у політичному житті своєї країни, де пріоритетна роль відводиться демократії, оскільки свобода ця і є складовою демократичного суспільства й основоположною умовою для розвитку такої спільноти, де в центрі залишається завжди людина.

Свобода слова є поняття властиве людині право висловлювати своєї думки публічно, не побоюючись цензури чи покаранню. "Мова" не обмежується публічними виступами і як правило, приймаються і на інші форми вираження. Право зберігається у Загальній декларації ООН з прав людини і надають офіційне визнання за законами більшості країн. Тим не менш, в якій мірі право задовольняється на практиці значно варіюється від одного народу до іншого. У багатьох країнах, особливо в країнах з відносно авторитарних форм правління, відкритої цензури уряду в життя. Цензура також стверджував, відбуваються в інших формах (див. пропагандистська модель) і є різні підходи до таких питань, як розпалювання ненависті, непристойності, і закони про наклеп навіть у країнах розглядається як ліберальні демократії.

Організацією Об'єднаних Націй Загальної декларації прав людини, прийнятої в 1948 році, передбачає у статті 19, що:

Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів [1].

Технічно, в резолюції Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй, а не договору, вона не є юридично обов'язковим у повному обсязі на членів ООН. Крім того, хоча деякі його положення вважаються частиною звичайного міжнародного права, є суперечка про те, яка. Свобода слова надається однозначною захисту в міжнародному праві в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права, який є обов'язковим для близько 150 країн.

При прийнятті Організацією Об'єднаних Націй Загальної декларації прав людини, Ірландія, Італія, Люксембург, Монако, Австралії та Нідерландах наполягав на застереження до статті 19, оскільки воно може відбутися впливати на їх систем регулювання та ліцензування мовлення. [2]

Протестуючі використання свободи слова провести свічками перед Зімбабве посольства в Лондоні, 2005 рік.

Більшість африканських конституціях забезпечити правовий захист свободи слова. Однак ці права здійснюються непослідовно на практиці. Заміни авторитарних режимів в Кенії та Гані, істотно поліпшили ситуацію в цих країнах. З іншого боку, Еритрея не допускає незалежних засобів масової інформації і використовує ухилення від військової служби як привід, щоб розправитися з будь-яким інакомисленням, говорив чи іншим чином. Одна з найбідніших країн і найменший в Африці, Еритрея даний час є найбільшою в'язниці для журналістів; починаючи з 2001 року, чотирнадцять журналістів було ув'язнено в невідомих місцях без суду і слідства. Судан, Лівія і Екваторіальна Гвінея також репресивними законами і практикою. Крім того, багато державних радіостанції (які є основним джерелом новин для неписьменних людей) знаходяться під жорстким контролем і програм, особливо ток-шоу забезпечуючи форум скаржитися на уряд, часто цензурі. Крім того, країнам, як Сомалі та Єгипту забезпечити правовий захист свободи слова, але вона не використовується публічно.

Благодійні організації можуть використовувати свободу слова, щоб міністри і лобі-кампанія уряд. Місцеві проблеми часто є предметом свободи слова.

Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод

Європейська конвенція з прав людини (ЄСПЛ), підписаного 4 листопада 1950, гарантує широкий спектр прав людини жителям країн-членів Ради Європи, яка включає в себе майже всі європейські країни. Ці права включають статтю 10, яка дає право всіх громадян на свободу вираження. Повторюючи мову Загальної декларації прав людини передбачає, що це:

Кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.

Конвенція встановила Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ). Будь-яка людина, яка відчуває, що його або її права були порушені, по Конвенції, держава-учасниця може взяти справу до Суду. Судження, що встановлюють порушення є обов'язковими для зацікавлених держав і вони зобов'язані виконувати їх. Комітет міністрів Ради Європи стежить за виконанням рішень, зокрема, для забезпечення виплати суми, присуджені судом до заявників в якості компенсації за збиток, який вони понесли.

Конвенція також включає деякі інші обмеження:

Здійснення цих свобод, що накладає обов'язки і відповідальність, може бути пов'язане з певними формальностями, умовами, обмеженнями або санкціями, які передбачені законом і необхідні в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості судової системи.

Наприклад, Рада Європи Пояснювальна Доповідь Додатковий протокол до Конвенції про кіберзлочинність обговорений «Європейський суд з прав людини ясно дав зрозуміти, що відмова або перегляд" явно встановлених історичних фактів - таких як Голокост - [.. .] знімуть із захистом статті 10, стаття 17 "ЄКПЛ" в Lehideux і Isorni проти Франції від 23 вересня 1998 року. [40]

Кожен учасник Конвенції повинні змінити свої закони і політику у відповідність до Конвенції. Деякі, такі як Ірландія або Великобританія, були спеціально включені в Конвенцію в своє внутрішнє законодавство. Опікун Конвенції є Європейський суд з прав людини. Цей суд почув багато справ, які стосуються свободи слова, у тому числі справ, які протестували професійні обов'язки конфіденційність журналістів та адвокатів, а також застосування закону про дифамацію, недавній приклад, який є так званим "McLibel справи».

Хартія основних прав Європейського Союзу

В даний час всі члени Європейського Союзу, які підписали Європейську конвенцію з прав людини, на додаток до наявності різних конституційних і законних прав на свободу вираження думки на національному рівні. Хартія основних прав Європейського Союзу була юридично обов'язковим з 1 грудня 2009 року, коли Лісабонський договір став повністю ратифіковані і ефективним. Статті 11 Статуту, зокрема відображаючи мову Загальної декларації прав людини і Європейської конвенції з прав людини, передбачає, що

1. Кожна людина має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і поширювати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів.

2. Свобода і плюралізм засобів масової інформації повинні дотримуватися.

Європейський суд враховує як Статуту і Конвенції при прийнятті своїх рішень. Згідно Лісабонського договору, Європейський Союз приєднується до Європейської конвенції, як суб'єкт права, який виступає від власного імені, що робить Конвенції обов'язковим не тільки урядам держав-членів, а й на наднаціональних інститутів ЄС.

[Правити] Чехія

Православний священик Libor Halík з групою послідовників о. Halík був протягом п'яти років щоденного співу проти абортів через мегафоном перед пологовий будинок в Брно. [41]

Панк-гурт Visací zámek яка складається популярної пісні «Президент Фагота" про Вацлав Клаус, президент Чехії 2003-2013. [42]

Свобода слова в Чеській Республіці гарантується чеської Хартії основних прав і основних свобод, який має той же юридичний статус, як Конституція Чеської. Це перша свобода другому дивізіоні Хартії - політичних прав. У ньому говориться наступне: [43]

Стаття 17

(1) свобода слова і право на інформацію гарантовано.

(2) Кожна людина має право висловити свою думку у мові, у письмовій формі, в пресі, на малюнках або в будь-який інший формі, а також вільно шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї незалежно від кордонів держави.

(3) Цензура не допускається.

(4) свобода вираження думок і право на пошук і поширення інформації може бути обмежене законом в разі заходів, необхідних у демократичному суспільстві для захисту прав і свобод інших осіб, безпеки держави, громадської безпеки, громадського охорони здоров'я , і моралі.

(5) Державні органи та органи територіального самоврядування зобов'язані, відповідним чином, щоб надати інформацію про свою діяльність. Умови тому і здійсненні повинні бути передбачені законом.

Конкретні обмеження свободи слова за змістом статті 17 (4) можна знайти в Кримінальному кодексі, а також в інших законодавчих актах. Вони включають в себе заборону:

несанкціонованого обробку персональних даних (стаття 180 Кримінального кодексу), [44], яка захищає право на недоторканність приватного життя,

наклепі (стаття 184 Кримінального кодексу), [45]

розповсюдження порнографії зображують неповага до людини, зловживання тварина або розповсюдження будь-якої порнографії дітей (стаття 191 Кримінального кодексу), [46]

спокушання використовувати або розповсюдження використання інших речовин, що викликають залежність, ніж алкоголь (стаття 287 Кримінального кодексу), [47], який захищає здоров'я населення,

приниження нації, раси, етнічної або іншої групи людей (стаття 355 Кримінального кодексу), [48] тобто ненависті,

розпалювання ненависті по відношенню до групи людей або підбурювати обмеження їх громадянських прав (стаття 356 Кримінального кодексу), [49]

поширенню інформації шляхом залякування (стаття 357 Кримінального кодексу), [50], наприклад, підроблені оповіщення бомбу,

публічне підбурювання у вчиненні злочину (ст. 364 Кримінального кодексу), [51]

громадське схвалення у скоєнні тяжкого злочину злочину (ст. 365 Кримінального кодексу), [52]

публічну демонстрацію симпатії до руху орієнтованого на стримування права народу (стаття 404 Кримінального кодексу), [53], наприклад, поширення ненависті груп,

публічне заперечення, анкетування, схвалення або виправдання геноциду (стаття 405 Кримінального кодексу), [54], наприклад, Освенцімі брехнею,

Розпалювання наступальної війни (стаття 407 Кримінального кодексу). [55]

Більшість обмежень свободи слова в цілях Чехії на захист прав окремих осіб або груп меншин. На відміну від деяких інших європейських країнах не існує ніяких обмежень на свободу слова критики чи очорнення уряду, державні посадові особи або державні символи.

Цензура в Данії

Свобода слова в Данії видається Grundloven: [56]

§ 77 Будь-яка особа матиме можливість опублікувати свої ідеї у пресі, у письмовій формі, і в мові, з урахуванням його притягнуть до відповідальності в суді. Цензура та інші превентивні заходи ніколи не будуть знову введені.

Мова ворожнечі є незаконним відповідно до Кримінальним кодексом Данська § 266 (б): [57] [58]

Будь-яка особа, яка публічно або з метою поширення ... робить заяву ... загрозливою (істини), образи (forhånes) або принижуючого (nedværdiges) групою осіб з причини їх раси, національного чи етнічного походження чи віросповідання, підлягає штрафу або простого затримання або тюремного ув'язнення на строк до двох років.

1991 Закон про відповідальність ЗМІ (Medieansvarsloven) створює кримінальних та цивільних мандатів, що масовий вміст засобів масової інформації та поведінки повинні відповідати журналістської етики та право на відповідь, а також створена Рада преси Данії (Pressenævnet), які можуть накладати штрафи і позбавлення волі строком до 4 місяці. [59]

[Правити] Франція

Див також: Цензура у Франції і агресивна мова закони у Франції

Цей розділ потребує додаткових посилань для перевірки. Будь ласка, допоможіть покращити цю статтю, додавши посилань на достовірні джерела. Перевірки можуть бути заперечується і вилучена. (Травень 2007)

Декларація прав людини і громадянина

Декларація прав людини і громадянина, конституційні цінності, держав, у статті 11:

Вільне вираження думок і думок є одне з найкоштовніших прав людини: таким чином, будь-який громадянин може говорити, писати, друкувати вільно, за винятком [при необхідності] у відповідь на зловживання цією свободою у випадках, визначених закону.

Крім того, Франція дотримується до Європейської конвенції з прав людини і визнає юрисдикцію Європейського суду з прав людини.

Закон про друк 1881 року, з поправками, гарантує свободу друку, з урахуванням ряду винятків. Плевен Акт 1972 (після того, як міністр юстиції Франції Рене Плевен) забороняє підбурювання до ненависті, дискримінації, наклепу та образи за расовою ознакою. [60] [61] Gayssot 1990 забороняє будь расистські, антисемітські, ксенофобські або діяльності, включаючи заперечення Голокосту . [61] Закон від 30 грудня 2004 забороняє ненависть до людей через їх статі, сексуальної орієнтації чи інвалідності. [62]

Крім Кодексу охорони здоров'я був прийнятий 31 грудня 1970, які передбачають покарання за "позитивний презентація наркотики" і "підбурювання до їх споживання" до п'яти років позбавлення волі і штраф до € 76 000. Газети, такі як звільнення, Charlie Hebdo та об'єднань, політичних партій, а також різні публікації критикою чинного законодавства наркотиків і пропаганди наркотиків реформи у Франції, неодноразово обрушувалися великі штрафи на основі цього закону.

Франція не реалізує попередню цензуру уряду для друкованих публікацій. Будь-яке порушення закону повинно бути оброблено через суди.

В уряду є комісії рекомендувати фільм класифікації, рішення яких можуть бути оскаржені в судах. Інша комісія здійснює контроль за публікаціями для молоді. Міністр внутрішніх справ може заборонити продаж порнографічних видань неповнолітнім, а також може запобігти такі публікації від того, на загальний огляд або рекламуються; такі рішення можуть бути оскаржені в адміністративних судах [63].

Уряд обмежує право мовлення на уповноважені радіо-і телеканалів; дозволи видаються незалежним адміністративним органом; ця влада нещодавно видалили мовлення дозволу деяких зарубіжних каналів через їх антисемітських змісту.

У складі "внутрішньої безпеки" актами прийнятий у 2003 році, є злочином образа національного прапора або гімну, зі штрафом в 9000 євро максимальна штраф або тюремне ув'язнення терміном до шести місяців. [Правити] Обмеження на «образити гідності республіки », з іншого боку, включають" образу "Будь-хто, хто служить суспільним (потенційно магістрати, поліція, пожежники, вчителі і навіть провідників автобусі). [ред] Законодавство відображає дискусію, яка бушувала після таких інцидентів, як свист з "Марсельєзи" в Франція проти Алжиру футбольний матч у 2002 році.

[Правити] Німеччина

Див також: Цензура в Німеччині

Вікіпедія має спочатку текст віднесений до цієї статті:

Основний закон Федеративної Республіки Німеччина

Свобода вираження дозволених статтею 5 Основного закону Федеративної Республіки Німеччини, яка також стверджує, що немає цензури і свободи висловлювання може бути обмежена законом.

Прес регулюється законом Німеччини, а також всі 16 держав Німеччини [64] Найважливішим і іноді спірним правила, що обмежують слова і друку можна знайти в Кримінальному кодексі.:

Образа карається відповідно до розділу 185. Сатири та аналогічні види мистецтва користуються більшою свободою, але повинні поважати людську гідність (стаття 1 Основного закону).



Злі язики і дифамації (стаття 186 і 187). Висловлювання про факти (на відміну від особистого судження) дозволені, якщо вони істинні і може бути доведено. Тим не менш, журналісти можуть вільно досліджувати без доказів, тому що вони виправдані охорони законних інтересів (розділ 193).

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2017
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка