Іппо ку імені Бориса Грінченка Ігрова діяльність як засіб успішної адаптації першокласників до умов навчання у школі



Сторінка1/2
Дата конвертації07.08.2020
Розмір78 Kb.
  1   2

Олена Полякова,

викладач кафедри

методики та психології

дошкільної і початкової освіти

ІППО КУ імені Бориса Грінченка
Ігрова діяльність як засіб успішної адаптації першокласників

до умов навчання у школі
Зі вступом дитини до школи активно починає формуватися її на­вчальна діяльність. «Дитина 6-7 років, - як відзначає О.Я. Савченко, - одночасно тяжіє до двох видів діяльності: ігрової та навчальної. Своєрідність цієї ситуації в тому, що нерозвинені пізнавальні мож­ливості дітей цього віку підкріплюються сильними ігровими моти­вами, потребою емоційного контакту й підтримки дорослого. Можна сказати, чим сильніше була розвинена в дитини до школи ігрова діяль­ність, тим виразніше в маленького школяра прагнення утвердити себе в новій соціальній ролі – ролі учня. Отже, навчальна діяльність визріває в надрах ігрової і лише поступово стає провідною» [2, с. 173].

Оскільки основним методом і формою навчання першокласників є гра, слід активно включати її в навчально-виховний процес. Гра має особливе значення для формування вміння вчитися та служить природним і незамінним засобом самовиховання, самонавчання, самопізнання, самореалізації дитячої особистості.

У період дитинства саме гра, що моделює і перетворює реальність, є одним з основних видів діяльності дитини як визначального чиннику її розвитку. У початковій школі гра супроводжує навчальну діяльність, сприяючи її становленню, а також полегшує адаптацію до школи.

Гра — ді­яльність, яка сприяє максимальній реалізації не лише актуальних, але й потенційних можливостей дитини. Необхід­ним у керівництві грою є здійснення педагогом особистісно орієнто­ваного підходу, що дозволяє кожному школяреві максимально реалізувати свої особисті потенції.



Оскільки гра — незамінна складова дитячого життя, потрібно роз­глядати гру як частину навчально-виховного процесу й водночас як педагогічний метод, який використовується для реалізації актуаль­них завдань початкової освіти.

Ураховуючи специфічні функції навчально-виховного процесу, педагогічно керована ігрова діяльність здатна забезпечити сприят­ливі умови для формування дитячої особистості, задоволення інди­відуальних потреб та інтересів дітей молодшого шкільного віку, що дозволить досягти й вагоміших результатів у навчанні. При цьому в основу гри в навчально-виховному процесі з дітьми шестирічного віку має бути покладено визнання дитячої особистості як суб’єкта власного саморозвитку.

Тривалість гри та її місце у структурі уроку визначаються завданнями уроку та змістом самої гри. Вчитель може весь урок побудувати у формі сюжетно-рольової гри або протягом уроку ввести 2 – 3 короткочасні ігрові ситуації різної тривалості.

Для першокласників доцільно застосувати на уроках таку систему дидактичних ігор:

  • на формування розумових операцій (аналіз, порівняння, класифікація, узагальнення);

  • на відновлення, доповнення цілого;

  • виключення «зайвого»;

  • ігри-інсценізації;

  • ігри-конструювання, рольові ігри з елементами сюжету.

Добираючи ігри, слід поєднувати два елементи - навчальний та ігровий. Створюючи ігрову ситуацію відповідно до змісту програми, педагог повинен чітко спланувати діяльність учнів, спрямувати її на досягнення поставленої мети. Коли визначено завдання, вчитель надає йому ігрового змісту, окреслюючи ігрові дії. Ігровий задум спонукає учнів до гри. Коли ж виникає особиста зацікавленість, то з’являється і активність, і творчі думки, і переживання за себе, команду, весь колектив.

Готуючись до заняття, педагог повинен чітко продумати послідовність ігрових дій, організацію учнів, тривалість гри, її контроль, підбиття підсумків.

Пояснення вчителя під час проведення гри має бути лаконічним і зрозумілим, пробуджувати інтерес. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. (Зрозуміло, участь учителя залежить від змісту гри). Наприклад, гру «Відгадай», мета якої – розвиток зв’язного мовлення, формування вміння точно й коротко описати предмет, доцільно почати з розповіді-зразка, щоб діти зрозуміли, як розповідати про характерні ознаки предмета.

Поняття дидактичної (навчальної) гри включає обов’язкові компоненти: навчально-ігрову структуру, наявність та органічне поєднання основних її складових дидактичних завдань, ігрових дій, правил.

Дидактичні ігри, які використовуються в початковій школі, виконують різні функції: активізують інтерес та увагу дітей, розвивають пізнавальні здібності, кмітливість, уяву, закріплюють знання, уміння й навички, тренують сенсорні вміння та навички тощо. Правильно побудована цікава дидактична гра збагачує процес мислення індивідуальними почуттями, розвиває саморегуляцію, тренує вольові якості дитини. Не варто оцінювати дидактичну гру лише з позицій навченості дитини. Її цінність, передусім у тому, що вона виконує роль емоційної розрядки, запобігає втомі дітей, знижує гіподинамію.

Структурні складові дидактичної гри – дидактичне завдання, ігровий задум, ігровий початок, ігрові дії, правила гри, підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри визначається відповідно до вимог програми з урахуванням вікових особливостей дітей. Наприклад, формування в дітей математичних уявлень, логічного мислення; розвиток мовлення; формування уявлень про природу, навколишнє середовище; розвиток оцінки та самооцінки, ініціативи, кмітливості, здатності виявляти вольові зусилля для досягнення поставленої мети, довільної уваги, зосередженості.

Ігровий задум – наступний структурний елемент дидактичної гри. Дидактичне завдання в грі свідомо маскується, воно постає перед дітьми у вигляді цікавого ігрового задуму. Дітей приваблюють відтворення уявного сюжету, активні дії з предметами, загадка, таємниця, перевірка своїх можливостей змаганням, рольове перевтілення, загальна рухова активність, кмітливість.

На створення ігрової атмосфери істотно впливає ігровий початок. Він може бути звичайним, коли вчитель повідомляє назву гри і спрямовує увагу дітей на наявний дидактичний матеріал, об’єкти дійсності, та інтригуючим, цікавим, захоплюючим, таємничим.

Ігрові дії – засіб реалізації ігрового задуму і водночас здійснення поставленого педагогом завдання. Виконуючи із задоволенням ігрові дії і захоплюючись ними, діти легко засвоюють і закладений у грі навчальний зміст.

Правила гри діти сприймають як умови, що підтримують ігровий задум; їх невиконання знищує гру, робить її нецікавою. Без заздалегідь визначених правил ігрові дії розгортаються стихійно, і дидактичні завдання можуть лишитися невиконаними. Тому правила гри задаються вчителем до її початку і мають навчальний та організуючий характер. Спочатку дітям пояснюється ігрове завдання, а потім — спосіб його виконання.

Успіх дидактичних ігор значною мірою залежить від правильного використання в них ігрового обладнання, іграшок, геометричних фігур, природного матеріалу (шишок, плодів, насіння, листків) тощо.

Підбиття підсумків гри проводиться відразу після її закінчення. Це може бути підрахунок балів, визначення команди-переможниці, нагородження дітей, які показали найкращі результати тощо. При цьому слід тактовно підтримати й інших учасників гри.

Різноманітність ігрових засобів створює широкі можливості для того, щоб учитель міг вибрати саме таку гру, яка найбільше відповідає меті уроку.

На уроці доцільно використовувати такі дидактичні ігри, організація яких не потребує багато часу на приготування обладнання, запам’ятовування громіздких правил. Перевагу слід віддавати тим іграм, які передбачають участь у них більшості дітей класу, швидку відповідь, зосередження довільної уваги. На уроках математики це, зокрема, ігри: «Хто швидше?», «Магазин», «Мовчанка», «Колові приклади», «Відгадай задумане число», «Що потім?», «Геометрична мозаїка». «Де моє місце?», «Домалюй фігуру», «Закінчи приклад», «Луна». «Світлофор».

Дуже корисне застосування ігор під час екскурсій у природу. Розкрити перед дітьми різноманітність і красу навколишньої світу, привернути увагу до істотних ознак рослинного і тваринного світу значно легше, якщо залучити учнів до активного емоційного сприймання.

Саме цьому сприяють сюжетні ігри та ігри-вправи з природним матеріалом, їхня мета — навчити дітей: знаходити потрібний предмет за допомогою аналізатора (дотику, смаку, запаху), оперуючи істотними ознаками; описувати предмети й знаходити їх за описом; знаходити ціле за частиною і частину за цілим; групувати предмети за місцем, способом використання людиною; встановлювати послідовність стадій розвитку рослин.

Діти добре сприймають ігри на природничу тематику: «Загадай — ми відгадаємо», «Що спочатку, а що потім?», «Овочі і фрукти», «Хто де живе?», «Знайти дерево за насінням».

Активно можна використовувати в початковій школі, особливо в перших класах, ігри-заняття та ігри-вправи. Так, для розвитку усного мовлення й логічного мислення учнів доцільно проводити такі ігри: «З якого дерева листя?», «Знайти такий самий предмет (колір)», «Що змінилося?», «Чого тут не вистачає?», «Коли це буває?», «Для чого це потрібно?», «Хто на чому грає?», «Чиї це інструменти?».

На уроках навчання грамоти за допомогою гри-вправи «Чарівний мішечок» можна закріплювати різноманітні вміння й навички. Набір предметів у мішечку, звичайно, не випадковий. Він щоразу змінюється залежно від мети навчання: це можуть бути іграшки, у назвах яких є літери, склади, які зараз вивчаються, дрібні речі, які треба описати, тощо.




Каталог: wp-content -> uploads -> 2014


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка