І. О. Луценко 2-ге вид., перероб. і доповн. К.: Світич, 2013. 208 с.: іл. (Б-чка журн. "Дошк виховання"). Бібліогр.: с. 205-206



Сторінка8/173
Дата конвертації09.01.2020
Розмір6,25 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   173

Розділ 1. Наукові основи особистісно орієнтованого спілкування вихователя з дітьми

Спілкування як вид людської діяльності


Будь-яка діяльність людини спрямована на задоволення (реалі­зацію) певної потреби. Ця потреба викликає спонукання до дій (мотивацію), яке й визначає спрямованість діяльності. Спілкування як вид діяльності задовольняє потребу людини у довірливих стосун­ках (аффіліацію).

Аффіліація це потреба людини будувати і підтримувати друж­ні, довірливі стосунки з іншими людьми.

Поняття аффіліація включає в себе бажання подобатися, при­вертати увагу, відчувати себе цінною і значущою особистістю. Мотив аффіліації спонукає дружити, відчувати прив’язаність, радіти іншим людям, спілкуватись з ними, об'єднуватись у групи.



Потреба у спілкуванні виявляється у товариськості — прагненні до контактів з людьми, схильності до дружньої поведінки у спілку­ванні, до встановлення приязних стосунків. Інтенсивність, легкість, спонтанність контактів з оточуючими є показником розвиненої това­риськості. Товариськість як риса характеру значною мірою пов’язана з типом вищої нервової діяльності людини, її темпераментом. Природна товариськість є основою контактності. Це специфічне соціальне уміння, до якого належить здібність налагоджувати пси­хологічний контакт, підтримувати його, формуючи при цьому дові­рливі стосунки, побудовані на згоді й взаємному прийнятті, навички і вміння спілкування та саморегуляції.

Для якісної характеристики контактів використовують поняття комунікабельність, комунікативність. Комунікабельність — дотри­мання у спілкуванні соціальних норм, володіння складними комуні­кативними вміннями (як от: висловлення співчуття, долучення до розмови). Комунікативність — володіння процесуальною сторо­ною контактів, засобами налагодження контакту (експресія, воло­діння голосом, уміння тримати паузу).

Товариськість, контактність, комунікативна сумісність (відсут­ність несприятливих наслідків комунікативної взаємодії напружен­ня, досади, психологічного дискомфорту) є основними чинниками успішного спілкування.

Залежно від мотивів і мети спілкування поділяється на модальне і диктальне. Якщо метою є психологічний контакт, психологічні вза­ємовідносини співрозмовників, то йдеться про мотиви спілкування у межах самого спілкування. Таке спілкування називають модаль­ним. За модального спілкування люди отримують задоволення від



10

самого процесу спілкування («з’ясовують стосунки»). Якщо ж метою спілкування є передача інформації, спонукання партнерів до будь-яких дій, прагнення змінити їхні погляди або надати емоційну підтримку, тоді йдеться про мотиви спілкування поза межами спілку­вання, або диктальне спілкування. Диктальне спілкування пов’язане з предметною взаємодією.



Характер мети, психологічна дистанція, яка виникає між партне­рами, дають змогу виділити рівні спілкування. Розглянемо їх.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   173


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка