І. О. Луценко 2-ге вид., перероб. і доповн. К.: Світич, 2013. 208 с.: іл. (Б-чка журн. "Дошк виховання"). Бібліогр.: с. 205-206



Сторінка64/173
Дата конвертації09.01.2020
Розмір6,25 Mb.
1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   173
Змістовність мовлення — запорука його дієвості в навчально-виховному процесі. Зміст повідомленого має бути простим і вірогід­ним, інформація — точною та зрозумілою, виклад — логічним, з еле­ментами новизни. Так, до обговорення вже відомого вносять невелику за обсягом нову цікаву інформацію. Зокрема, під час під­сумкової бесіди про чемність і ввічливі слова можна ознайомити вихованців з етимологією слова «ввічливий» — той, хто дивиться у вічі. Повідомлення нового найкраще починати з активізації життє­вого досвіду дітей.

Нормативність мовлення забезпечується тоді, коли вихова­тель бездоганно володіє українською мовою, її лексикою, грамати-

кою, орфоепічними нормами, надає перевагу власне українським словам, як-от: крамниця, сукня, праска, потяг, обличчя, дякую; уни­кає мовних кальок та русизмів типу: йди сюди, не трож, пішли, від­крийте очі, пополам, одіваємось, візьми одіяльце, остав іграшки...

Називати імена дітей слід у кличному відмінку, використовуючи зменшувально-пестливі суфікси: Петрику, Петрусю, Михайлику, Миколочко, Любочко, Ігорочку, Степанку, Ганнусю, Галинко, додаю­чи лагідні звертання: зайчику, лялечко, сонечко. Важливо приділяти увагу дотриманню орфоепічних норм української мови: більшість голосних звуків, як під наголосом, так і в ненаголошеній позиції мають повнозвучну вимову; дзвінкі приголосні наприкінці слова (поріг, вихід, зуб), а також у позиції перед наступним глухим вимов­ляються дзвінко (горобці, солодкий, ніжка); задньоязиковий звук «ґ», який твориться, як звук «к» тільки з участю голосу, вживається у небагатьох українських словах: ґава, аґрус, ґанок, ґелґіт, ґуля, ґудзик, дзиґа, ґречно та деяких інших. У багатьох українських сло­вах, що мають спільний із російськими корінь, наголоси не співпада­ють: бесіда (рос. беседа), босоніж (босиком), верба (верба), учора (вчера), діточки (деточки), дитятко (дитятко), журавель (журавль), іграшка (игрушка), ім’я (имя).

Образність мовлення забезпечується вмінням «малювати зорові образи» (К. С. Станіславський) завдяки вдалому вживанню синонімів, епітетів, порівнянь, образних виразів, приказок, прислів’їв тощо.

Зразки образного слововживання знаходимо у творчості сучасних українських поетів і письменників: «вечір золотий», «вечір чорнобрив», «грай-небо», «грибнесенький дощ», «зелені дзьобики бруньок», «золота бджола», «солов’їна мова», «у садочку-зеленочку» тощо.

Яскравими образними порівняннями багата усна народна твор­чість: стукає, як дятел на дереві; боїться, як вовк вогню; росте, як з води; чиста, як сльоза; червона, як калина; дужий, як дуб; білий, як сніг; сльози, як горох; ясний, як день.

Прикладом влучного образного використання слів є фразеоло­гічні звороти: «А кіт ковбаску уминає, неначе й не до нього річ». (Тобто один говорить, а другий не звертає на нього ніякої уваги); «Не терши, не м’явши, не їсти калача». (Усяка, навіть, на перший погляд, легка справа потребує певних зусиль); «Раз та гаразд». (Хоч рідко, та добре, як слід). Із метою створення звукового тла подій, процесів доречно вдаватися до звуконаслідувань (та-та-та, бум! цок-цок; гуп!




68

69

1   ...   60   61   62   63   64   65   66   67   ...   173


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка