І. О. Луценко 2-ге вид., перероб. і доповн. К.: Світич, 2013. 208 с.: іл. (Б-чка журн. "Дошк виховання"). Бібліогр.: с. 205-206



Сторінка158/173
Дата конвертації09.01.2020
Розмір6,25 Mb.
1   ...   154   155   156   157   158   159   160   161   ...   173
Структура діалогу — низка висловлювань (реплік) учасників розмови. Межею між репліками є закінчення мовлення одного спів­розмовника та початок мовлення іншого. Стосунки між мовцями визначаються як комунікативний зв’язок. Діалог характеризують метою, співвіднесенням інтересів мовних партнерів, предме­том розмови.

Мовців спонукають до діалогу різноманітні мотиви і комунікативні задачі: повідомити щось партнеру по спілкуванню; запитати, довіда­тися у нього про потрібну інформацію; привернути увагу партнера до певного об’єкта чи події; констатувати факти, які стосуються одного чи обох партнерів або третьої особи; узгодити різні підходи до розв’язання конкретної проблеми; обмінятися думками, враженнями, переживан­нями; висловити своє ставлення (позитивне чи негативне).

186

Під час діалогічної взаємодії кожний учасник контакту вирішує цілу низку психологічних задач, а саме:



  • пам’ятає все, що сказав співрозмовник, поки триває контакт, і що сказав йому сам;

  • намагається максимально використати досвід взаємного спіл­кування, щоб не повторюватися;

  • вчасно вставляє своє слово, не порушуючи при цьому правил спілкування;

  • слухає співрозмовника, не перебиваючи — переривання мовлення часто буває спонтанним, емоційним, зумовлюєть­ся темпераментом учасників діалогу, їхньою нетерплячістю, передбаченням (іноді помилковим) наступних реплік партнера;

  • намагається використовувати правильні мовленнєві форми, в які закладається думка;

  • слухає своє мовлення, щоб контролювати його унормованість і, у разі необхідності, вносить у вже промовлену частину фрази відповідні зміни, поправки;

  • одержує інформацію із ситуації спілкування, використаних співрозмовником оптико-кінестичних та екстрапаралінгвіс-тичних засобів.

Із лінгвістичного погляду діалог — це зв’язний текст, який скла­дається з автономних пар реплік діалогічних єдностей. Репліки — це висловлювання кожного співрозмовника, які можуть складатися з одного або кількох речень. До діалогу може бути введено моно­логічну репліку. Монологічна вставка не порушує діалогічної взає­модії партнерів, якщо репліка-реакція на неї стосується змісту всього висловлювання, а не тільки останнього, кінцевого речення. У мовленні репліки тісно пов’язані між собою та взаємозумовлені й становлять діалогічні єдностіструктурно-граматичні одиниці, в яких репліки поєднані не тільки змістом, а й структурно.

Види реплік:

а) стимулювальні (ініціативне висловлювання);

б) реагувальні (відповідь-реакція);

в) реактивно-стимулювальні (зустрічно-відповідна реакція).
Наявність в діалозі реплік останнього типу свідчить про вияв і з боку

співрозмовників діалогічно активного відповідного ставлення. Розглянемо використання цих реплік на прикладі діалогу між дітьми:

187

1   ...   154   155   156   157   158   159   160   161   ...   173


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка