І. О. Луценко 2-ге вид., перероб. і доповн. К.: Світич, 2013. 208 с.: іл. (Б-чка журн. "Дошк виховання"). Бібліогр.: с. 205-206



Сторінка10/173
Дата конвертації09.01.2020
Розмір6,25 Mb.
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   173

Розділ 1. Наукові основи особистісно орієнтованого спілкування вихователя з дітьми

Спілкування як вид людської діяльності


  • Емотивна. Збудження у партнері певних емоційних пережи­вань, а також змінення за його допомоги власних переживань і станів.

  • Налагодження стосунків. Усвідомлення і фіксація свого місця у системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних зв’язків.

  • Здійснення впливу. Змінення стану, поведінки, особистісно-смислових утворень партнера.

Розуміння іншої людини буде неповним, якщо воно обмежувати­меться лише інтелектуальним, раціональним знанням навіть най-тонших порухів її душі. Людське взаєморозуміння, яке сприяє встановленню теплих, доброзичливих стосунків, неможливе без емпатії співпереживання, вміння співчувати співрозмовникові, перейматися його проблемами, поділяти невдачі й радість.

Процес спілкування поділяють на такі етапи:



  • докомунікативна орієнтація у ситуації спілкування: оцінення співрозмовника, орієнтація у часових і просторових умовах;

  • входження в контакт, розвиток контакту;

  • власне перебіг спілкування;

  • завершення спілкування, вихід із контакту.

Докомунікативна орієнтація значною мірою залежить від уміння «читати по обличчю»: розуміти партнерів по спілкуванню за такими зовнішніми виявами, як міміка, жести, просторові й часові характе­ристики (відстань між співрозмовниками, взаємне розташування).

Складнішим є вміння перейти від сприйняття зовнішніх проявів до внутрішнього моделювання особистості партнера: розуміння внутрішніх причин поведінки, рис характеру, виявлення індивідуаль­них особливостей.



Уміння спілкуватись важливе на всіх етапах розвитку контакту і реалізується у таких проявах:

  • здатність «розговорити» співрозмовника;

  • вміння підтримати бесіду і бути лідером у спілкуванні з найак­тивнішим партнером або навпаки, зробити лідером пасивного і невпевненого співрозмовника;

  • уміння вийти з контакту, припинити спілкування в такий спосіб, щоб у співрозмовника не виникло невдоволення від невдало перерваної або надто тривалої розмови. Мовлення у цьому разі виконує роль засобу впливу та керування контактом.

12


?

Запитання і завдання для самоперевірки

  1. Яке спілкування є міжособистісним?

  2. Визначте складові структури спілкування.

  3. Охарактеризуйте чинники успішного спілкування.

  4. Що мають на увазі, коли йдеться про мотиви спілкування у межах спілкування та поза його межами?

  5. Назвіть можливі цілі міжособистісного спілкування.

  6. Визначте основні функції міжособистісного спілкування.

  7. Охарактеризуйте основні етапи процесу спілкування.



Практичні завдання

  1. Відповідно до складових процесу спілкування виділіть групи комунікативно-мовленнєвих умінь вихователя.

  2. Розгляньте основні закони спілкування, виокремлені Й. Стерніним.




  • Закон дзеркального розвитку спілкування.

  • Закон залежності ефективності спілкування від комунікативних зусиль його учасників.

  • Закон прогресивного зростання нетерпіння слухачів.

  • Закон зниження рівня інтелекту аудиторії зі збільшенням її чисельності.

  • Закон комунікативного самозбереження.

  • Закон ритму спілкування.

  • Закон мовленнєвого самовпливу.

  • Закон довіри до зрозумілих висловлювань.

  • Закон притягування критики.

  • Закон самовиникнення інформації.

  • Закон модифікації нестандартної комунікативної поведінки учасників.

  • Закон прискореного поширення негативної інформації.

  • Закон спотворення інформації.

  • Закон емоційної афіліації («зараження») особи.

13
1   ...   6   7   8   9   10   11   12   13   ...   173


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка