І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Чинники, які детермінують виникнення девіантної поведінки



Сторінка8/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір1,04 Mb.
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23
4. Чинники, які детермінують виникнення девіантної поведінки

Зовнішніми чинниками, що негативно впливають на розвиток та поведінку дітей і підлітків і які в міру можливості потрібно коригувати, є:



I. Процеси, що відбуваються в суспільстві:

  • відсутність позитивної державної ідеології, спрямованої на зміну ієрархії суспільних цінностей;

  • недосконалість законів і роботи правоохоронних органів, безкарність злочинів;

  • безробіття (явне і приховане);

  • відсутність соціальних гарантій і державної підтримки малозабезпечених родин із дітьми;

  • руйнування й криза традиційних інститутів соціалізації підростаючого покоління (дитячих і юнацьких організацій, родини, школи);

  • пропаганда насильства й жорстокості через засоби масової інформації;

  • відсутність своєчасної та кваліфікованої диспансеризації дітей, яка б дозволяла виявляти фізичні й психічні порушення здоров'я дітей і підлітків, надавати їм допомогу за підсумками диспансеризації;

  • недоступність для дітей безкоштовної якісної додаткової освіти (гуртків, секцій та ін.);

  • доступність тютюну, алкоголю, наркотиків.
    ІІ. Стан родини, атмосфера в ній:

  • неповна родина;

  • матеріальне становище родини (як бідність, так і багатство);

  • низький соціально-культурний рівень батьків;

  • відсутність сімейних традицій;

  • стиль виховання в родині (відсутність однакових вимог до дитини, жорстокість батьків, їх безкарність і безправ'я дитини);

  • заперечення самоцінності дитини;

  • задоволення потреб дітей (недостатнє і надмірне);

  • зловживання батьками алкоголем, наркотиками та ін.;

  • легковажне ставлення батьків до вживання дітьми психоактивних речовин.

III. Виявлення факторів ризику, обумовлених організацією внутрішньо- шкільного життя. Аналіз думок учителів показує, що такими найчастіше є:

  • недосконалість організації керування процесами навчання й виховання: погана матеріальна забезпеченість школи; відсутність налагодженого систематичного зв'язку школи з родиною учнів і важелів впливу на батьків, які не займаються вихованням дитини, через громадськість; нестача вчителів-предметників; часте скасування уроків; незадовільна організація позакласної роботи; відсутність дитячих організацій у школі;

  • професійна непридатність частини вчителів, що виражається в незнанні дитячої, вікової психології; авторитаризм або потурання у відносинах у системі «учень — учитель»; необ'єктивний підхід до оцінки знань учнів, чіпляння ярликів; придушення вчителями особистості учня (погрози, образи й ін.);

  • впровадження нових навчальних програм, переоцінка ціннісних орієнтирів і, як наслідок, нерозуміння «чому і як учити?»;

  • низький рівень розвитку й навчальної мотивації дітей, що вступають до школи.

Перераховані фактори ризику мають зовнішній, об'єктивний характер. Однак крім негативних зовнішніх чинників на дитину впливають внутрішні фактори ризику, які педагоги повинні розрізняти. До них належать: відчуття власної незначимості й непотрібності, низька самооцінка, невпевненість у собі, недостатній самоконтроль і самодисципліна, незнання або неприйняття соціальних норм і цінностей, невміння критично мислити й приймати адекватні рішення в різних ситуаціях, невміння виражати свої почуття й реакції на себе самих та інших людей.

Попередження відхилень у розвитку особистості й поведінці дітей і підлітків вимагає їх психологічної імунізації, тобто навчання психогігієнічним навичкам поводження, умінню робити здоровий вибір, щоб стати соціально компетентними людьми. Для вирішення цих проблем необхідне вироблення шкільної політики, спрямованої на створення соціально-педагогічних умов, що нейтралізують і коригують негативні впливи суспільної кризи. Вона може включати такі напрямки:



  1. виявлення поширеності різних типів і форм девіантної поведінки дітей і підлітків, а також вивчення потреб учнів і їх батьків в освіті й вихованні;

  2. аналіз результатів вивчення думок учнів, батьків, учителів і розробку на їх основі програми з профілактики й корекції відхилень у розвитку особистості й поведінці учнів з урахуванням виявленої специфіки;

  3. підготовку педагогічних кадрів, які володіють методами попередження й корекції відхилень в особистісному розвитку й поведінці учнів, психотехнічними прийомами, спрямованими на формування в дітей здатності ефективно спілкуватися, приймати відповідальні рішення, розв'язувати конфлікти, переборювати стреси й розвивати позитивну, адекватну «Я-концепцію», вести здоровий спосіб життя;

  4. створення в школі психолого-педагогічних умов, вільних від зовнішніх факторів ризику, що почасти може досягатися за допомогою ряду компетентних управлінських рішень, розвитку ефективної взаємодії з родиною учня, організацією додаткової освіти й ін.

Формування особистісної й соціальної компетентності підлітків, корекцію їх негативних поведінкових проявів важливо починати з розвитку в них позитивного образу «Я», почуття самоповаги, здатності критично мислити, уміння ставити соціально значимі цілі й приймати відповідальні рішення. Для того щоб підліток умів робити здоровий вибір, треба: сформувати в нього уміння володіти емоціями, справлятися зі стресами, тривожністю, конфліктами; навчити його неагресивних способів реагування на критику, а також самозахисту, опору тискові з боку інших людей; виробити вміння протистояти шкідливим звичкам, одночасно формуючи в нього цінності, що дозволяють робити здоровий вибір і вирішувати проблеми, що виникають, соціально - позитивними способами.

Робота з профілактики відхилень у розвитку особистості й поведінці дітей і підлітків ефективна лише в тому випадку, якщо здійснюється на основі:



  1. успішної навчальної діяльності;

  2. позитивної освітньої системи, що спрямована на корекцію
    взаємин дітей (з однолітками, учителями, батьками);

  3. психологічної захищеності.

Останній чинник безпосередньо пов'язаний із гарантованою соціальною захищеністю, що має такі складники:

  1. знання учнями своїх прав і обов'язків, забезпечення їх дотримання вчителями й іншими суб'єктами навчального та виховного процесів;

  2. психологічну й соціальну рівність учнів, що виключає яку-небудь дискримінацію їх за будь-якою ознакою;

  3. дотримання прав учнів на індивідуальну своєрідність і самовизначення.

Виконання цих вимог дозволяє вести навчально-виховну роботу з усіма групами й типами підлітків шляхом диференціації педагогічного підходу та вимог до них в умовах інтеграції, не виділяючи яких-небудь учнів (або їх групи) тією чи іншою оцінкою, знаком або оцінним судженням (слабкі; відстаючі; занедбані; ті, хто потребує особливої допомоги й уваги; ті, які належать до «групи ризику», та ін.).

Допомога, що надається підліткам, у разі дотримання названих вище вимог і умов дозволяє забезпечити рівномірний гармонічний розвиток особистості, її базисних структур і їх проявів у діяльності, поведінці з урахуванням індивідуальних темпів і варіантів особистісного розвитку.

Найбільш успішне й повноцінне проведення цієї роботи передбачає розробку методів виявлення підлітків, які потребують тих або інших видів загальної та спеціалізованої допомоги, розробку методів і прийомів надання цієї допомоги, корекцію вад, наявних у розвитку особистості, поведінці, діяльності школярів різного віку, створення для них функціонально доцільного середовища, що забезпечувало б можливість гармонічного індивідуального розвитку особистості.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   4   5   6   7   8   9   10   11   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка