І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Поведінкова норма, патологія, девіації



Сторінка7/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір1,04 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23
3. Поведінкова норма, патологія, девіації

Психологія девіантної поведінки — це міждисциплінарна галузь наукового знання, що вивчає механізми виникнення, формування, динаміку та результати поведінки, що відхиляється від різноманітних норм, а також способи й методи її корекції й терапії. Дана дисципліна знаходиться на стику клінічної психології та психіатрії, і для її опанування потрібні знання й навички з цих галузей науки.

Діагностика девіантної поведінки часто ускладнена з причин скоріше суб'єктивних, ніж об'єктивних. Це пов'язане з тим, що спроби визнання будь-якої поведінки однозначно відхиленою й навіть патологічною призводять до ігнорування основного принципу діагностики девіантної поведінки, націленого на врахування дійсності, що реально оточує людину.

Предметом вивчення психології девіантної поведінки є ситуаційні реакції, що відхиляються від різноманітних норм, психічні стани, а також розвиток особистості, які призводять до дезадаптації людини в суспільстві й порушення самоактуалізації та сприйняття себе внаслідок вироблених неадекватних патернів поведінки. Для того щоб оцінити типи, форми й структуру девіантної поведінки, необхідно уявляти, від яких саме норм суспільства вона може відхилятися. Виділяють такі суспільні норми:



  • правові;

  • моральні;

  • естетичні.

Під поведінковою патологією (за П.Б.Ганнушкіним) розуміється наявність у поведінці людини таких ознак :

  • схильність до дезадаптації – визначається існуванням патернів поведінки, які заважають повноцінній адаптації людини в суспільстві й проявляються у формі конфліктності, незадоволеності відносинами з оточуючими людьми, протистояння реальності або соціально-психологічної ізоляції;

  • тотальність – указує на те, що патологічні поведінкові стереотипи спричиняють дезадаптацію в більшості ситуацій, у яких опиняється людина, тобто вони виявляються «скрізь»;

  • стабільність – відбиває тривалість прояву дезадаптивних якостей поведінки, а не їх ситуативну обумовленість.

Таким чином, девіантну поведінку людини можна визначити як систему вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві нормам і психічним процесам і виявляються у вигляді: незбалансованості; дезадаптивності; порушення процесу самоактуалізації; відхилення від морального й естетичного контролю над власною поведінкою.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка