І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка6/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
3. Помилкова або ситуативна важковиховуваність. Дослідження психологів показують, що значна кількість конфліктів та інших форм поведінки підлітків, що відхиляється від норми, часто буває ніби спровокована самими дорослими. Підлітків, яким властива така поведінка, ще не можна назвати важковиховуваними, оскільки їх негативні прояви не пов'язані з відхиленнями в розвитку особистості, а викликані не залежними від них причинами. Для корекції поведінки таких учнів немає необхідності застосовувати які-небудь методи впливу, навпаки, у цьому випадку саме дорослий повинен переглянути своє ставлення.

Підлітковий вік часто називають "важким", "критичним", "переломним", і це не випадково. У період від 11 до 14 років (плюс-мінус два роки, залежно від індивідуальних особливостей дитини й умов її розвитку) відбуваються значні зміни в організмі дитини і її психіці. Фізіологічні зміни — швидкий ріст, гормональна перебудова, пов'язана зі статевим дозріванням, та ін. – неминуче спричиняють зміни в самопочутті. У підлітка виникають то запаморочення, то раптове серцебиття, то підвищена збудливість, кипуча енергія, то млявість, апатія, знижена працездатність і т.ін. Це позначається на психіці підлітка, що стає хитливою, дуже вразливою. Саме цим часто можна пояснити різкі перепади настрою в підлітків, їх дратівливість, агресивність тощо. Учителю варто враховувати цей фактор і не провокувати учня на афективні спалахи своїми некоректними, недоречними зауваженнями й вимогами.

Іншою сферою життя учня, у якій також відбуваються значні зміни, є спілкування. Якщо в дошкільника й молодшого школяра вибір товариша часто визначається причинами ситуативними, то в підлітка на перший план виступають: психологічна сумісність із партнером по спілкуванню, спільність поглядів, інтересів і т.ін. Дружба з однолітками займає центральне місце в житті підлітка, визначає його емоційний стан, ціннісні орієнтації, спрямованість розвитку особистості. Якщо дорослі ігнорують ці особливості віку, наприклад перешкоджають дружбі дітей, то зіштовхуються з опором вихованця. Крайньою формою вираження такого конфлікту є гіпертрофовані природні реакції підліткового віку (реакції емансипації, групування), які набувають хворобливих форм, що призводить до негативних наслідків, таких як утеча з дому, недовіра й опозиційність до дорослого і т. ін.

Ставлення до навчальної діяльності, її успішність також значно змінюються в більшості школярів у процесі переходу в підлітковий вік. Великого значення набувають власна пізнавальна активність, ставлення до вчителя, який викладає певний предмет, ціннісні орієнтації однокласників або друзів поза школою, взаємини з батьками. Тому для одних підлітків навчання продовжує залишатися дійсно значущою і навіть основною діяльністю, а для інших – поступово втрачає свою значимість, перетворюється на формальне, стороннє або і небажане заняття. Таке ставлення до навчання особливо небезпечне тим, що сучасний підліток не має умов для реалізації своїх можливостей, для самоствердження й прояву самостійності в суспільно корисній продуктивній діяльності. Тому всю свою кипучу енергію, винахідливість і творчі здібності підліток спрямовує спочатку на "витівки", а згодом – на протиправні дії. Отже, навчально-виховний процес варто привести у відповідність із віковими особливостями учнів, виходячи з принципів педагогіки співпраці, стимулювання ініціативи самих учнів.

Зазначимо, що центральним новоутворенням підліткового віку є почуття дорослості, тобто прагнення бути і здаватися дорослим. Саме в цьому виражається життєва позиція підлітка, що визначає його бажання, прагнення, поведінку в цілому. Причина кризи підліткового віку – у самій логіці дитячого розвитку. У цей період відзначається суперечливість прагнень підлітка: він хоче й водночас не хоче звертатися до дорослого за порадою і допомогою. Саме по собі звернення до дорослого для нього внутрішньо конфліктне. При всьому прагненні до самостійності підліток ще не впевнений у своїх силах, а це викликає в нього напруженість, постійне прагнення до перевірки сили свого "Я", самоствердження, нехай навіть на основі упертості, бажання настояти на своєму. Цим підліток ніби доводить іншим і самому собі своє право на самостійність, на "дорослість", право приймати рішення — нехай неправильні, ризиковані, але свої.

Якщо ж підліток погоджується з дорослим (навіть розуміючи в глибині душі його правоту), то він відчуває свою неспроможність, свою слабкість порівняно з останнім, що викликає психологічний дискомфорт, невдоволення собою. Крім того, відмовляючись від дитячих норм "моралі слухняності", підліток схильний до "експериментальної перевірки" меж, у яких діють ті чи інші норми поведінки.

Якщо дорослі намагаються жорстко регламентувати поведінку підлітка, продовжуючи вимагати колишньої слухняності, якщо стиль спілкування вихователя авторитарний, то конфлікти будуть неминучі. Не отримавши конструктивного розв’язання, вони призводять до відчуженості підлітка, переконаності в тім, що дорослий не може і не хоче його зрозуміти. Реакції протесту, негативізму закріплюються; накопичується досвід негативної поведінки, унаслідок чого молода людина, яка вже подорослішала, нерідко продовжує поводитися відповідно до прийнятої раніше ролі "важкого підлітка".

Слід зазначити, що не всі підлітки в конфліктних ситуаціях виявляють відкритий опір дорослому. Значна частина учнів протидіє впливу вихователя у формі пасивного опору (аж до повної загальмованості), або за типом реакції змістового бар'єру (ігнорування зауважень), або іншими реакціями (пустотливість, роль "клоуна").

Важливо пам'ятати, що конфлікт підлітка і дорослого буде продовжуватися доти, поки старший не змінить своє поводження й ставлення до молодшого. Спроба зломити опір підлітка, підкорити його авторитарним впливам може мати тільки негативний ефект. У зверненні до підлітка неприпустимі зневажливий тон, безапеляційні розпорядження, принизливі зауваження, глузування.

Суть педагогічного підходу до підлітка, особливо до "важкого", полягає в тім, щоб приймати його як рівноправного, поважати його думку, його самого. Необхідно шукати шляхи, якими підліток добровільно піде за педагогом. Треба навчитися так висувати вимоги, щоб підліток був упевнений, що це він сам себе змусив переборювати труднощі. Надання підліткові більшої самостійності, довіра до нього, визнання його дорослості — це принципи правильного педагогічного впливу, що відповідають даному віку.

Справляти враження важковиховуваних можуть також діти, які опинились у фруструючій ситуації (тим більше в ситуації життєвої кризи) і з різних причин не можуть (або не хочуть) звернутися по допомогу до дорослого. Іншими словами, психологові варто враховувати, що найчастіше провини дитини ще не свідчать про наявність у неї негативних рис характеру, а можуть бути лише маскою, за якою ховається справжнє ставлення учня. Наприклад, розв'язність підлітка — це прихована сором'язливість, упертість — прояв самостійності й т.ін. Незважаючи на те що помилкова (ситуативна) важковиховуваність може пройти без стороннього втручання, небезпека цього типу важковиховуваності полягає в тім, що тут можливий перехід у власне важковиховуваність. Це виникає звичайно в тому випадку, коли виховні впливи починають застосовувати до самої дитини, замість того щоб коригувати поводження дорослих – батьків або вчителів.

У ході діагностики помилкової важковиховуваності найголовніше — правильно визначити афектогенну зону. Контакт із такою дитиною, як правило, встановлюється швидко за умови застосування методу непрямого одержання інформації, методу активного слухання й відмови від оцінних суджень. Після встановлення довірчих відносин такі діти самі починають розповідати про свої проблеми й навіть просять допомоги у психолога.

4.Найскладніший тип соціально-дезадаптивної поведінки в плані встановлення контакту й подальшої роботи з підлітком — власне важковиховуваність. Нагадаємо, що зазначений різновид девіантної поведінки пов'язаний із виникненням стійких особистісних утворень, зокрема неузгодженості відносин. Цей вид важковиховуваності звичайно виникає вже в підлітковому віці, а в молодших дітей практично не спостерігається.

Специфіка роботи з підлітком, поведінка якого детермінована неузгодженістю відносин, характеризується насамперед необхідністю перебороти заперечення дитиною своїх проблем. Звичайно встановлення контакту з учнем цього типу важковиховуваності вимагає майстерності й оволодіння спеціальними методиками (наприклад, метод контактної взаємодії, методика встановлення довірчих відносин, метод експериментальної бесіди й ін.).

Цей тип опору педагогічним впливам ми відносимо до власне важковиховуваності тому, що причина тут дійсно криється в самому підлітку, але водночас не пов'язана з відхиленнями в розвитку вищих психічних функцій (ВПФ). Соціально-дезадаптивна поведінка тут детермінується негативними особистісними утвореннями, що стали своєрідними «функціональними органами», які по-своєму відбивають інформацію, що надходить, і спрямовують дії підлітка.

До формування цього типу важковиховуваності найчастіше призводять виховання за типом гіперпротекції (потурання), альтернуюче виховання, неконгруентність поводження дорослих; важковиховуваність часто виникає як реакція на первинний дефект, як ускладнення ситуативного варіанта дезадаптивної поведінки.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка