І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Типологія соціально-дезадаптивної поведінки



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка5/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
2. Типологія соціально-дезадаптивної поведінки

Зовнішні форми поведінки важких дітей усім відомі. Тому в педагогів складається думка, що всі важкі учні однакові й виховувати їх треба за єдиною схемою. Насправді ж усе набагато складніше.

Дослідження показують, що, по-перше, зовсім не всі діти, які порушують норми поведінки, є важковиховувані; по-друге, безвідповідальне ставлення до навчання, пропуски уроків, ворожість до школи взагалі далеко не завжди пов'язані з важковиховуваністю; по-третє, ступінь важковиховуваності учня не завжди визначається тим, наскільки часто він порушує норми поведінки й наскільки інтенсивні ці порушення.

Загалом серед неповнолітніх із соціально-дезадаптивною поведінкою слід виділяти групу дітей, дійсно важковиховуваних, і дітей, негативні прояви яких викликані двома іншими елементами виховного процесу — самим вихователем і характером взаємодії вихователя й вихованця.

Залежно від детермінант соціальної дезадаптації можна виділити типи важковиховуваності підлітків, яка обумовлена:

1) недостатньою сформованістю особистісних структур, низьким рівнем розвитку моральних уявлень і соціально схвалюваних навичок поведінки (педагогічна занедбаність);

2) особливостями розвитку вищої нервової діяльності (ВНД) (акцентуація характеру, емоційна нестійкість, наслідки мінімальної мозгової дисфункції (ММД) і т.д.);


  1. неправильними виховними впливами (помилкова або ситуативна важковиховуваність);

  2. Функціональними новоутвореннями особистості (власне важковихову-ваність).

У дітей молодшого шкільного віку важковиховуваність 1-го типу виявляється найчастіше у формі синдрому психогенної шкільної дезадаптації, викликаної відсутністю готовності до навчання в школі. Важковиховуваність 3-го типу виявляється в родині, а не в школі, а важковиховуваність 4-го типу зустрічається досить рідко через вікову несформованість особистісних структур, ситуативність більшості особистісних позицій і відносин дитини.

Можливе сполучення деяких типів важковиховуваності, що виникає внаслідок нашарування негативних факторів на вже наявне неблагополуччя. Це підвищує складність психокорекційної роботи як із самою дитиною, так і з її найближчим оточенням.

Розглянемо діагностичні ознаки й причини виникнення зазначених типів важковиховуваності.

1. Педагогічна занедбаність виникає як наслідок виховання за типом гіпопротекції та гіперпротекції – потурання. Розпізнавання цього типу важковиховуваності можна почати вже з зовнішнього вигляду дитини.

У ході бесіди контакт із такими дітьми можна встановити без застосування спеціальних прийомів, достатньо лише дотримуватися загальних психологічних принципів ведення бесіди. Зважаючи на те, що діти цього типу важковиховуваності імпульсивні й у них недостатньо сформована саморегуляція, немає навичок самоаналізу, під час бесіди з ними слід користуватися картою-схемою ведення розмови, розробленою психологом для кожного конкретного випадку. Варто також заздалегідь продумати прийоми ненав'язливого повернення бесіди в потрібне русло.

Якщо з дитиною даного типу важковиховуваності встановлений гарний контакт, то інформація, отримана від неї, звичайно відповідає дійсності, вона сама охоче розповідає про свої проблеми. Тому застосування проективних методів у роботі з такими дітьми не обов'язкове, за винятком з'ясування інформації, що стосується афектогенних зон.

Під час виконання тестових завдань важливим мотивувальним фактором для дітей цього типу є похвала. Соціальна дезадаптація таких дітей починається з неуспіху в навчальній діяльності. Оскільки готовність до школи не була сформована, уміння переборювати труднощі, довільна саморегуляція, навички спілкування, моральні норми та моральні установки, властиві їх благополучним одноліткам, також відсутні або не розвинені. Тому перші ж невдачі, викликаючи негативні переживання, каталізуються в агресію, фіксуються як образа, несправедливість. Одержувані від учителя негативні оцінки призводять до порушення відносин, перекручення характеру взаємодії вихователя та вихованця. До підліткового віку такий тип взаємодії, генералізуючись, поширюється на всіх учителів, на школу взагалі.

Постійні неуспіхи в навчанні формують мотивацію до уникнення, невпевненість у собі, низький рівень самоповаги.

Негативні стереотипи відносин у родині учень неусвідомлено переносить на спілкування з однолітками, що перетворює його на об'єкт презирства й глузувань.

Особистісні особливості підлітків відрізняються саме несформованістю, незрілістю, що обумовлене відсутністю правильного педагогічного керівництва, неналежною організацією життєвого простору, браком уваги, любові й підтримки з боку значимих дорослих, насамперед батьків. Однак значних перекручувань у формуванні особистості, що стали функціональними органами, у цих учнів не відзначається. Їх негативна поведінка поки що реактивна; вони здатні усвідомлювати свої проблеми й часто самі прагнуть змінити себе, підсвідомо відшукуючи зовнішні стимули та форми організації своєї поведінки.

2. Підлітки з важковиховуваністю 2-го типу – це насамперед діти, яким властиві відхилення в емоційних і вольових процесах, аномалії в становленні характеру (акцентуація характеру), що за повної схоронності інтелекту обумовлюють великі труднощі в спілкуванні, навчальній і трудовій діяльності. Звичайна поведінка цих дітей не пов'язана з психотичною симптоматикою, і вони надходять на медичне обстеження з приводу неуспішності, що дивує педагогів, і важкої поведінки. Мова йде про тих зовсім здорових підлітків, у яких яскраво виражені риси певного характерологічного типу. При цьому природні реакції підліткового віку – реакції емансипації, групування, захоплення, реакції, обумовлені сексуальним потягом, – можуть набувати патологічного характеру різного ступеня виразності. Ці відхилення часто бувають тимчасовими, обумовленими органічними змінами підліткового віку або ситуацією, що стосується найбільш уразливих місць даного типу акцентуації. Методи психологічного дослідження (а тим більше впливу!) для таких дітей повинні підбиратися з особливою обережністю, відповідно до типу їх акцентуації, оскільки тут для психолога існує небезпека викликати реакцію декомпенсації характеру як у процесі дослідження, так і в ході подальшої соціальної адаптації взагалі.

Хоча більшість типів акцентуацій характеру найбільш яскраво виявляється в підлітковому віці, деякі типи акцентуацій (збудливий, гіпертимний, істероїдний та ін.) виявляються набагато раніше, уже з 5 – 7 років. Крім того, існує ряд інших особливостей у розвитку вищої нервової діяльності, перебігу психічних процесів, які обумовлюють відхилення в поведінці дітей молодшого шкільного віку.

Аналіз емоційно-рухових проявів дітей, спостережуваних у ході бесіди, їх зовнішнього вигляду може багато дати для розпізнання цього типу важковиховуваності.

Після встановлення контакту такі діти охоче говорять про свої проблеми, але з огляду на їх своєрідність у сприйнятті своїх відносин з оточуючими отримана інформація далеко не завжди буває достовірна. При цьому перекручування відбувається неусвідомлено, дитина цілком щира.

Виникнення цього типу важковиховуваності не можна однозначно пов'язати з яким-небудь неправильним типом сімейного виховання. Першопричиною є особливості функціонування психіки, властивій самій дитині від народження. Проте неправильні виховні дії батьків у цьому випадку будуть мати ще важчі наслідки, ніж у відношенні здорових дітей. Більше того, залежно від типу акцентуації характеру один і той самий тип сімейного виховання може або коригувати розвиток дитини, або посилювати відхилення в розвитку особистості.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка