І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Порушення взаємовідносин дитини й дорослого як першопричина соціальної дезадаптації



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка3/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23
1.1. Порушення взаємовідносин дитини й дорослого як першопричина соціальної дезадаптації

Ранній емоційний досвід дитини має основне значення для формування особистості. Саме відчуття дитиною себе як любимої, почуття захищеності й повного прийняття є фундаментом розвитку здорової психіки.

Відомо, що стиль виховання дітей у родині визначається не тільки любов'ю батьків до них, але й культурними традиціями, вимогами суспільства, установками батька, матері відносно міри суворості до дітей. У вітчизняній культурі виховання будується в межах парадигми «заохочення—покарання». Постійна негативна оцінка поведінки дитини (особливо її особистості в цілому) дуже травмує психіку вихованця. Рано чи пізно настає момент, коли ситуація ускладненості задоволення життєво важливих соціальних потреб виступає для дитини як ситуація неможливості. І вихованець із полегшенням взагалі відмовляється від діяльності, що не принесла йому успіху.

Головними для підлітка є потреба в позитивній оцінці дорослих, у спілкуванні з однолітками, прагнення мати високий статус у системі міжособистісних відносин колективу класу. Невдалі спроби їх задоволення створюють для учня ситуацію, що травмує його психіку і за відсутності психологічної допомоги переходить у ситуацію неможливості задоволення життєво важливих соціальних потреб.

У цьому випадку виявляється фрустрованим цілий ряд соціальних потреб підлітка: у позитивній оцінці значимих для нього дорослих (оскільки наслідком негативної оцінки педагога звичайно буває негативна оцінка батьків); у самоповазі (низька оцінка успішності дитини в навчанні звичайно асоціюється з недостатнім розвитком здібностей, інтелекту); у спілкуванні, оскільки думка вчителя в підлітковому віці все-таки ще значною мірою визначає думку однокласників, а низька оцінка успішності також не сприяє поліпшенню положення учня в системі міжособистісних відносин у класному колективі. Зазначені потреби охоплюють основні сфери життєдіяльності підлітка, отже, особистісно значимі цілі виявляються фрустрованими.

Поведінка фрустрованої людини втрачає цільову орієнтацію. Наприклад, для учня первинна мета – добре вчитися, добре поводитися — втрачається, і перед ним виникає інша мета — позбутися негативних емоційних переживань, викликаних негативними оцінками значимих дорослих.

Вищий результат людських переживань, що зумовлюють саморозвиток, самоактуалізацію й удосконалення особистості, ще не доступний підліткові. Тому звичайно діяльність його самосвідомості спрямовується лише "по лінії найменшого опору", що й детермінує виникнення захисних механізмів — мимовільних, неусвідомлених процесів, які мають позбавити індивіда від сприйняття небажаної інформації, яка травмує його психіку, усунути тривогу й напруженість.

Розглянемо дію механізмів психологічного захисту на прикладі виникнення важковиховуваності підлітків. Незадоволеність життєво важливих потреб викликає в дитини негативні переживання, штовхає на пошук виходу із ситуації, що травмує. У разі правильного педагогічного керівництва з даної ситуації можливі два виходи: або допомогти дитині підняти рівень досягнень (тобто підвищити успішність діяльності), або запропонувати іншу модель задоволення рівня домагань (знайти іншу сферу самоствердження, інший вид діяльності і т.ін.). За відсутності педагогічного керівництва, тобто у випадку стихійного виходу зі становища, яке виникло, має місце перекручення уявлень дитини стосовно реально існуючих відносин. У цьому виявляється дія захисних механізмів особистості. Наприклад, учень із середніми здібностями, який добре навчався в молодших класах, при переході в 5—6-й клас починає гірше вчитися. Це відбувається тільки через те, що в підлітка дотепер не сформовані навички розумової праці. Учень збільшує свої старання, однак це не приносить відчутного результату. Джерелом негативних переживань дитини в даному випадку служить складна ситуація, коли підліток розуміє, що він цілком здатен добре вчитися, прагне до цього, але досягти бажаного з не зрозумілих для нього причин не може. Це є поштовхом до того, що підліток узагалі починає пояснювати всі свої неуспіхи упередженим, несправедливим ставленням до нього вчителів. Думка про несправедливість оточуючих викликає в дитини почуття образи, дає їй привід вважати себе скривдженою, виявляти агресивність стосовно тих, хто низько оцінює її діяльність.

Чим важливіші ті соціальні потреби, які дитина не в змозі задовольнити, і чим у ранішому віці дитина піддається впливу, що травмує її, тим небезпечніший цей вплив на подальший розвиток особистості.

Несприятливий вплив сімейних стосунків на формування особистості дитини теж полягає в незадоволеності її життєво важливих соціальних потреб.

У ранньому віці дитина сприймає ставлення до неї дорослого як оцінку своєї поведінки, оцінку себе в цілому. За відсутності психолого-педагогічної допомоги зняття негативних емоцій відбувається за рахунок перекручування уявлень дитини про свою поведінку. Вона стає "непроникною" для будь-яких негативних (як справедливих, так і несправедливих) оцінок дорослого. Це один зі способів уникнення хворобливих сумнівів щодо самооцінки.

Як відзначає В.А.Сухомлинський, дитина, яка пережила в ранньому дитинстві образу, несправедливість, стає болісно сприйнятливою до найменших проявів несправедливості, байдужості. На спроби педагога встановити контакт такий підліток відповідає недовірою, оскільки часто він внутрішньо переконаний у ворожості до нього з боку оточуючих, у тім, що вчитель прагне ввести його в оману, приспати його пильність. Тому буває так, що навіть досвідчений, чуйний педагог не завжди може швидко вступити в контакт із таким учнем, завоювати його довіру. На турботу, доброту, ласку підліток відповідає недовірою або й грубою, зухвалою поведінкою.

Перекручене уявлення підлітка про ставлення оточуючих до нього, закріплюючись, стає своєрідною позицією дитини, що визначає весь її подальший розвиток. Реагуючи таким чином, дитина знаходить виправдання своїй незадоволеності, бачачи причину своїх невдач не у власних недоліках, а в несправедливості, недоброзичливості людей, у несприятливих обставинах, випадкових подіях тощо. Це призводить до невідповідності між усвідомленням підлітком свого ставлення до себе, інших, до власної діяльності й реальним змістом і проявом цього ставлення.

Таким чином, виявляється зворотній бік психологічного захисту: стан емоційного благополуччя, психологічного комфорту виникає за рахунок перекручування сприйняття реальності, самообману. Захисні механізми, спотворюючи реальність із метою тимчасового забезпечення благополуччя, діють без урахування довгострокової перспективи. Ціна психологічного захисту – дезінтеграція поведінки, виникнення особистісних новоутворень, що заважаюєєєть нормальному перебігу процесу соціалізації.





Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка