І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка21/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23
9.7. Комунікативні девіації

Поведінка, що відхиляється від норми, може стосуватися виключно сфери спілкування, не виявляючись в інших змінах. При цьому людина вступає в протиріччя з реальністю, але активно не протистоїть їй. Найбільш відомими комунікативними девіаціями вважаються такі, як аутистична поведінка (вибір самоти, аскетизму, відлюдності), конформна поведінка, гіпертовариськість, вербальна поведінка з переважанням псевдології, фобічна поведінка, ревнощі, нігілізм, крусадерство, так звана вегетативність та ін.

Комунікативні девіації дозволяють людині не вирішувати екзистенціальні проблеми, а існувати поза ними. Вибір одного з аномальних способів взаємовідношень з оточуючим світом ніби автоматично знімає необхідність спрямовувати які-небудь зусилля на усунення екзистенціальної тривоги.

Аутистична поведінка характеризується відсутністю пристосування до дійсності й вимог повсякденного життя з відходом у світ фантазій, мріянь, відмовою від спілкування та вибором самоти.

Можна виділити два різновиди аутистичної поведінки: первинний і вторинний аутизм. До первинного аутизму належить синдром раннього дитячого аутизму, що виникає в дитинстві і є ознакою патохарактерологічного або психопатологічного типу девіантної поведінки. Вторинна аутистична поведінка формується в дорослої людини після періоду нормативної взаємодії зі світом.

Каннер, який описав цей синдром, вважав, що його основними ознаками є виражена недостатність або повна відсутність потреби в контактах з оточуючими, відгородженість від зовнішнього світу, слабкість емоційного реагування по відношенню до близьких аж до повної байдужості до них (так звана «афектна блокада»), нездатність диференціювати людей і неживі предмети, недостатність реакцій на тривалі слухові й зорові подразники, що надає таким людям схожості зі сліпими й глухими.

Схильність до збереження незмінності оточуючого світу («феномен тотожності»), боязнь усього нового (неофобія), одноманітна поведінка зі схильністю до примітивних однотипних рухів – це також ознаки цього синдрому. Разом із перерахованими особливостями характерними вважаються зміни зорової поведінки (непереносимість поглядів людей, «бігаючий погляд»), а також незграбність і невідповідність рухів, відсутність рухів співдружності, бідність міміки, запізнілий розвиток навичок самообслуговування. Вторинний аутизм у дорослої людини може виникати після так званих подій, що виходять за рамки життєвого досвіду, нерідко в структурі посттравматичного стресового розладу.

Однією з важливих ознак аутистичної поведінки є незалучення людини до процесу повсякденного життя у зв'язку зі зниклим сенсом його існування. Поведінка характеризується також ангедонією — нездатністю переживати почуття радості, задоволення. Індивід відчуває себе поза потоком життя, у повній емоційній і екзистенціальній ізоляції. При цьому говорять про міжособистісну та внутрішньоособистісну ізоляцію.

Протилежністю аутистичної поведінки виступає гіпертовариськість, що характеризується підвищеною потребою в спілкуванні, бажанням розмовляти і взаємодіяти з багатьма партнерами по комунікації протягом максимального тривалого часу.

Конформна поведінка виявляється в схильності пристосовуватися до будь-якого оточення, будь-яких позицій і світогляду, жити не власними інтересами, а схемами, вигаданими в суспільстві, ігнорувати чи не мати свого погляду на події, що відбуваються.

Конформіст — це людина без властивостей. Основна її здатність — бути непомітною, «як усі», не проявляти ніяких реакцій, які могли б відрізнятися від загальноприйнятих, повна покірність без внутрішньої боротьби. Задоволення такому індивідові приносить потрапляння в «резонанс» із загальними інтересами, звичками, навичками. Він схильний використовувати поведінкові й мовні штампи: одягатися за формою, трафаретно говорити, використовуючи, наприклад, бюрократичну мову.

Особливим різновидом комунікативних девіацій вважається поведінка, за якої індивід керується псевдологією. При даній формі поведінки людина схильна активно й часто використовувати помилкові (неправдиві) вислови. Вона бреше не заради отримання якої-небудь вигоди, а з метою привернення уваги до власної персони або для провокації оточуючих. Псевдологічна поведінка має адиктивний або патохарактерологічний відтінок. Вигода полягає в зміні свого психологічного стану (отримання задоволення від визнання, радощі від уведення в оману співбесідника, заспокоєння від завдавання партнерові шкоди).

До комунікативних девіацій належить крусадерство, або ідеологічний авантюризм, що характеризується надмірною схильністю вишукувати для себе ефектні й важливі справи, щоб потім зануритися в них із головою. Такі індивіди шукають будь-який привід для того, щоб «вийти на вулицю», стати прихильником якого-небудь соціального руху і брати активну участь у діяльності громадських організацій. Вважається, що крусадерство базується на загостреному відчутті безглуздості існування, яке заповнюється зануренням людини в активну діяльність («помилкове центрування» за Д.Пайком). Комунікативною девіацією також вважається нігілізм. Його відмінною рисою є активна схильність дискредитувати діяльність, яка має сенс для інших (І.Ялом). Така людина схильна піддавати критиці з позиції збагнення сенсу будь-які вчинки й устремління оточуючих. Для неї характерна «ідеологічна пасивність», замаскована під глибинний екзистенціальний аналіз. При нігілістичній поведінці індивід часто відмовляється від будь-якої діяльності, що рекламується іншими, саркастично й іронічно ставлячись до прагнень оточуючих досягти в ній успіхів.

Однією з найпоширеніших комунікативних девіацій є фобічна поведінка, що може мати як психопатологічний, так і психологічний характер. До відмінностей невротичної та звичайної фобічної поведінки відносять: ступінь адекватності ситуації (при невротичній пацієнт боїться малоімовірних подій); ступінь соціальної дезадаптації (у випадку невротичної форми вона істотно виражена й призводить до обмежувальної або ритуальної поведінки); ступінь внутрішньоособистісної дезадаптації (при невротичній поведінці вона спричиняє формування дисгармонії й так званих психологічних комплексів); поєднання з іншими психопатологічними симптомами, зокрема з вегетативними (зустрічається при невротичній фобічній поведінці).

Фобічна поведінка характеризується вибором стилю взаємодії індивіда зі світом, що жахає його, на основі якого-небудь реально обґрунтованого або необґрунтованого нав'язливого страху. Вона може мати характер ритуальної поведінки, що виступає як психологічний захист від страху. Наприклад, нав'язливий страх важкої хвороби внаслідок зараження може сформувати фобічну ритуальну поведінку у вигляді постійного миття рук або нав'язливий страх смерті може визначити стереотипне періодичне вмикання й вимикання світла в кімнаті.

Джерелом фобічної поведінки можуть служити різноманітні предмети і явища оточуючого світу. Фобії складають найчисленнішу групу нав'язливих станів. Налічується більше 300 нав'язливих страхів. Найбільш відомі є соціальні фобії, суть яких полягає в нав'язливому страху привернути увагу оточуючих або зробити щось, що могло б викликати невдоволення з боку учасників комунікації. Нерідко зустрічаються нозофобії – нав'язливий страх захворіти якою-небудь хворобою (інфарктом міокарда (кардіофобія), раком (канцерофобія), сифілісом (сифілофобія), СНІДом (снідофобія), страх збожеволіти (лісофобія)), отримати велику дозу опромінення. Особливими видами фобій є агорафобія й клаустрофобія, що є по суті метафобіямі, тобто нав'язливим страхом, що виникає внаслідок існування в людини інших фобій. При агорафобії нав'язливий страх стосується знаходження на відкритому й великому просторі (на вулиці, площі, у натовпі), при клаустрофобії — у закритих приміщеннях (у ліфті, вагоні потяга, салоні трамвая або автобуса). При цьому в першу чергу виникає страх залишитися без допомоги (наприклад, у разі втрати свідомості). Клінічно нав'язливі страхи супроводжуються нападами паніки, вираженою тривожністю, руховим неспокоєм або посидючістю.

Особливістю фобічної поведінки вважається її хвилеподібний перебіг зі схильністю до посилення нав'язливих страхів у період дії на людину психічної травми. Типові є розлади адаптації. При фобічній поведінці переважають тривожний варіант адаптаційного розладу і так званий панічний розлад, що характеризується повторюваними нападами важкої тривоги й паніки, виникнення яких не обмежене певною ситуацією і може бути непередбачуване навіть для самої людини. Крім власне фобічної поведінки, що базується на нав'язливих страхах, зустрічаються обсесивний і компульсивний її варіанти.

До специфічної комунікативної девіації відносять соціально-стресовий розлад (за Ю.О. Александровським), стосовний у першу чергу сфери поведінки людини. Він обумовлений дією на психіку людини глобальних життєвих змін (часто побутового характеру). Такий стрес називають стресом повсякденного життя. На думку Ю.О. Александровського, основними причинами й умовами виникнення соціально-стресових розладів є:



  • макросоціальні загальногрупові психогенії, що змінюють стереотип життєдіяльності великого контингенту населення;

  • соціально-стресові обставини, які мають хронічний, розтягнутий за часом характер; їх динаміка безпосередньо визначає компенсацію та декомпенсацію невротичних порушень;

  • корінна зміна суспільних відносин, що виходить за рамки звичайного досвіду;

  • зміна системи культурних, ідеологічних, моральних, релігійних уявлень, норм і цінностей, що залишалися незмінними протягом життя минулих поколінь;

  • зміна соціальних зв'язків і життєвих планів;

  • нестабільність і невизначеність життєвого становища;

  • погіршення соматичного здоров'я;

  • посилення декомпенсації невротичних і патохарактерологічних порушень під впливом негативної «біогенної» дії екологічних чинників.

Клінічно соціально-стресові розлади виявляються в таких невротичних симптомах, як вегетативні дисфункції, порушення нічного сну, астенічні й істеричні розлади, панічні розлади, і у відхиленнях поведінки у вигляді загострення особистісно-типологічних рис характеру, у розвитку саморуйнівної недоцільності поведінки, втраті «пластичності спілкування» й здатності пристосовуватися до того, що відбувається, зі збереженням перспектив, появі цинізму, схильності до антисоціальних дій.

До особливих форм комунікативних девіацій відносять поведінку, що виникає в умовах гострих психічних травм у разі неможливості, невміння або небажання вирішити виниклі проблеми. Вона відначається дисоціативною (конверсійною) поведінкою. У цілому вона характеризується частковою або повною втратою нормальної інтеграції між пам'яттю на минуле, усвідомленням ідентичності й безпосередніх відчуттів, з одного боку, і контролем рухів власного тіла, з іншого.

Дисоціативна амнезія виявляється у втраті пам'яті на недавні значущі події, що викликали шокову афектну реакцію. Дисоціативний ступор характеризується тимчасовим станом знерухомілості вслід за дією гострої психотравми. Пацієнт може завмирати на певний час, слабо реагувати на зовнішні стимули, бути відчуженим. При дисоціативній фузі спостерігається поєднання ознак дисоціативної амнезії із зовні цілеспрямованими діями, подорожами, під час яких хворий підтримує впорядковану поведінку. Тривалість даного розладу коливається від декількох днів до тижня. Транси й стани оволодіння в першу чергу характеризуються тимчасовою втратою відчуття особистої ідентичності й усвідомлення оточуючої реальності. Нерідко пацієнти переконані, що ними керує інша особа, дух, божество або «сила». Вони не завжди в змозі контролювати свої вчинки. Можливий так званий розлад множинної особистості, що супроводжується впевненістю людини в тому, що вона поєднує в собі дві (або більше) особи. При цьому, як правило, одна особа є домінантна, а друга — підпорядкована. Дисоціативний розлад моторики виявляється у вигляді розладів рухів, відчуттів, втрати фізичного сприйняття. Психотичними варіантами реагування на стрес є синдром Ганзера та пуерильний синдром. При синдромі Ганзера вслід за впливом, який травмує психіку, виникає складний психічний розлад, що характеризується псевдодеменцією, нездатністю відповідати на прості запитання, приблизними відповідями і поведінкою інтелектуально обмеженої людини. При пуерильному синдромі поведінка людини характеризується дитячістю.

Разом із перерахованими видами виділяється ще й іпохондрична девіантна поведінка, що характеризується надцінним ставленням до власного здоров'я з формуванням боязкості, обережності, недовірливості, гидливості. Така людина схильна перебільшувати тяжкість наявних у неї хворобливих проявів або приписувати собі неіснуючі захворювання. Іпохондрична поведінка може зустрічатися в межах патохарактерологічного та психопатологічного типів девіантної поведінки.

Однією з найбільш соціально значущих і потенційно небезпечних є комунікативна девіація у вигляді поведінки, що ґрунтується на ревнощах. Даний різновид девіантної поведінки може базуватися на яких-небудь реальних фактах або ж бути абсолютно безпідставним. У першому випадку говорять про прояви нормальних ревнощів, у другому — про надцінні або маревні ідеї ревнощів.

Вважається, що еротичні ревнощі — це комплекс переживань при дійсній або підозрюваній зраді коханої людини, що характеризується складною психологічною структурою: типовими й дуже різноманітними емоційними реакціями й станами (заздрість, ненависть, тривога, гнів, відчай, жага помсти, пристрасть та ін.), болісними сумнівами й підозрами, складними проявами в інтелектуальній, вольовій сферах, різноманіттям форм поведінки, часто соціально небезпечної (Є.І.Терентьєв).

К.Леонгард виділяє дві форми нормальних ревнощів: а) ревнощі, безпечні у своїй основі, що виникають з об'єктивно доказового сексуального регресу; б) ревнощі, що являють собою велику соціальну небезпеку, — у формі підозри. Розрізняються ще так звані тиранічні ревнощі й ревнощі «від ущемленості» (В.П.Левкович).

Відомо, що поведінка, яка базується на надцінних ідеях ревнощів, тісно пов'язана з особливостями особистості (Б.В.Шостакович). Вони виникають у зв'язку з реальними ситуаціями зради, але формуються девіації лише в осіб із певним індивідуально-типологічним складом. Водночас можна відзначити існування такого типу особи, як «потенційний ревнивець», девіантна поведінка якого може формуватися вкрай швидко й легко.

З огляду на те, що девіантна поведінка, яка ґрунтується на ревнощах, може зустрічатися як у межах психологічних відхилень, так і при патохарактерологічному й психопатологічному типах, істотною вважається диференціація «нормальних» і психопатологічних ревнощів.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   15   16   17   18   19   20   21   22   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка