І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Частота представленості клінічних форм девіантної поведінки



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка15/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23
Частота представленості клінічних форм девіантної поведінки

при різних її типах






Делінк-вентний

Адиктив-ний

Патоха-рактеро-логічний

Психо-патоло-гічний

Такий, що виникає на базі

гіперздібностей



Агресія

***

*

****

**




Аутоагресія




*

****

**




Зловживання речовинами




****

***

**

*

Порушення харчової поведінки




*

***

**




Аномалії сексуальної поведінки

*

**

****

***

*

Надцінні психологічні захоплення




**

***




***

Надцінні патопсихологіч-ні захоплення







***

****




Характероло-

гічні реакції



*

*

****

**

*

Комунікативні девіації

*

**

***

***

*

Аморальна поведінка

****

*

*

*




Неестетична поведінка

*




***

**

**


Примітка: **** — дана форма завжди або майже завжди обумовлена даним типом девіантної поведінки, *** — часто, ** — іноді, * — рідко.

9.1. Агресивна поведінка

Агресією називається фізична або вербальна поведінка, спрямована на заподіяння шкоди кому-небудь.

Існують такі види агресивних дій (Бассі, Даркі):

1) фізична агресія (напад);

2) непряма агресія (злі плітки, жарти, вибухи люті, такі як тупання ногами і т.ін.);

3) схильність до роздратування (готовність до прояву негативних почуттів у разі найменшого збудження);

4) негативізм (опозиційна манера поведінки від пасивного опору до активної боротьби);

5) образливість (заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні й вигадані відомості);

6) підозрілість у діапазоні від недовір'я й обережності до переконання, що всі інші люди шкодять або планують нашкодити;

7) вербальна агресія (вираження негативних почуттів як через форму (сварка, крик), так і через зміст слів і фраз (погроза, прокляття, лайка)).

Різні види агресивних дій можуть бути обумовлені різними чинниками і входити в структуру різних типів девіантної поведінки. Найбільш яскравий прояв — фізична агресія у вигляді нападу на жертву — як правило, відображає кримінальну поведінку, хоча може зустрічатися й при делінквентному типі девіантної поведінки. Агресивність психічно хворих і осіб із психічною патологією у вигляді психопатологічного й патохарактерологічного типів девіантної поведінки відрізняється лише особливостями мотивації та симптоматикою захворювань. Криміногенне значення психічних аномалій полягає в тому, що вони за умови впливу соціально набутих особливостей особи, взаємодіючи з ними, полегшують скоєння злочину, виступаючи не причиною, а внутрішньою умовою (Ю.М.Антонян, С.В.Бородін).

Умовно можна говорити про конструктивну й неконструктивну форми агресії (за термінологією Е.Фромма — доброякісну і злоякісну). Відмінність перерахованих форм полягає в намірах, що передують прояву агресивності. При конструктивній агресії злочинний намір завдати кому-небудь з оточуючих шкоду відсутній, тоді як при неконструктивній він є основою вибору саме даного способу взаємодії з людьми.

Конструктивна форма агресії може бути названа також псевдоагресією. Е.Фромм описує в межах псевдоагресивної поведінки ненавмисну, ігрову, оборонну, інструментальну агресію й агресію як самоствердження. Ненавмисна агресія може бути ознакою психопатологічного типу девіантної поведінки, зокрема при олігофренії або інших синдромах, що супроводжуються зниженням інтелекту. Суть її полягає в порушенні здатності хворого на олігофренію (із розумовою відсталістю) або деменцію правильно оцінювати дії оточуючих і власні реакції, у невмінні передбачити й спланувати наслідки власних дій. Унаслідок цього, наприклад, дружнє рукостискання може закінчитися переломом кісток руки.

Неконструктивна агресивність є ознакою або кримінальної поведінки, або психопатологічної. У першому випадку агресивність людини обумовлена її усвідомленим деструктивним ставленням до реальності й оточуючих, опозиційною стратегією і тактикою взаємодії з дійсністю, що розцінюється як ворожа. У другому вона спричинена психопатологічними симптомами й синдромами, найчастіше такими, що стосуються здебільшого сприйняття, мислення, свідомості й волі.

Здебільшого агресивність значного ступеня вираженості (яка іноді не піддається вольовій корекції) входить у структуру таких психопатологічних синдромів, як: експлозивний, психоорганічний, дементний, кататонічний, гебефренічний, параноїдний (галюцинаторно-параноїдний), паранояльний, парафренний, психічного автоматизму, деліріозний, паморочного розладу свідомості.

Анемічна суїцидальна поведінка найчастіше зустрічається в психічно здорових людей як реакція особи на непереборні життєві труднощі й фруструючі події. Слід мати на увазі, що сам по собі суїцидальний акт не може вказувати на наявність або відсутність у людини психічних розладів. Даний вид поведінки слід розглядати як спосіб психологічного реагування, вибраний людиною залежно від цінності й значущості події, що відбулася.

У психології девіантної поведінки найбільш часто зустрічаються анемічні суїцидальні спроби осіб із хронічними соматичними захворюваннями, що супроводжуються вираженим больовим синдромом. Так, суїциди переважно зустрічаються в онкологічній клініці при діагностиці раку. Вони можуть бути розцінені і як адекватні, і як неадекватні залежно від ряду причин, незважаючи на те, що діагностування злоякісного новоутворення є важкою об'єктивно значущою психічною травмою. Розмежування проводиться на основі критеріїв для розпізнавання гармонійного типу психічного реагування — тверезої оцінки власного стану без схильності перебільшувати його тяжкість, але й без недооцінки власного стану, а також прояву активності під час проведення терапевтичних заходів, спрямованих на купірування симптоматики й відновлення соматичного здоров'я. Головною при цьому є реалістичність оцінки стану власного здоров'я на основі медичних критеріїв. Важливими виявляються також ставлення до необхідності терапії й активність участі в реабілітаційних заходах пацієнта. Анемічний тип суїцидальної поведінки можливий і у випадках, коли життя ставить перед людиною світоглядну або етичну проблему вибору того або іншого вчинку, яку вона не в змозі вирішити, вибираючи відхід із життя. Вирішення даної проблеми залежить від особистих якостей індивіда, ситуації, а також його психічного стану в конкретний період часу.

Альтруїстичний тип суїцидальної поведінки також базується на особистісній структурі індивіда, коли благо людей, суспільства й держави стає для нього вище за власне благо і навіть життя. Даний тип зустрічається в людей, які орієнтовані на високі ідеї, живуть суспільними інтересами й не уявляють власного життя відірваним від оточуючих людей і суспільства. Альтруїстичні суїциди здійснюються як психічно здоровими людьми, які усвідомлюють реальний сенс того, що відбувається, так і психічно хворими особами, які знаходяться, наприклад, у стані релігійного очманіння або йдуть з життя з маревних мотивів.

Егоїстичний тип суїцидальної поведінки виникає як відповідь на завищені вимоги з боку оточуючих, що ставляться до поведінки індивіда. Реалістичні нормативи і примушення вибору відповідного типу поведінки сприймаються людиною як загроза самостійності. Суїцидальна поведінка є в даному випадку не реакцією на критичне становище, а позицією по відношенню до навколишнього світу. Нерідко вона зустрічається в осіб із патологією характеру (акцентуацією та особистісними розладами), які відчувають самотність, відчуженість, нерозуміння та свою непотрібність.

Можливі індивідуальна, групова й масова форми самогубств. При індивідуальній істотну роль відіграють індивідуально-психологічні особливості людини й параметри ситуації. У рамках групових і масових самогубств домінуючим стає пресинг оточення й ситуації, тоді як індивідуальні властивості і якості людини відходять на другий план. Цілеспрямований або нецілеспрямований тиск з боку оточуючих на індивіда спричиняє те, що він вибирає суїцидальну поведінку за принципом наслідування, відповідності вимогам референтної групи.

Виділяється велика кількість способів самогубств:


  • самоповішення;

  • самозадушення;

  • самовтоплення;

  • самоотруєння;

  • самоспалення;

  • самогубство за допомогою колючих і ріжучих предметів;

  • самогубство з використанням вогнепальної зброї;

  • самогубство за допомогою електричного струму;

  • самогубство шляхом використання рухомого транспорту або рухомих частин механізмів;

  • самогубство при падінні з висоти;

  • самогубство шляхом припинення прийому їжі;

  • самогубство переохолодженням або перегрівом.

Вибір способу самогубства залежить від соціальних, культурно-історичних, релігійних, естетичних, ситуативних моментів та індивідуально-психологічних особливостей людини. Культурологічний і етнопсихологічний аспекти знаходять відображення у факті неоднакової поширеності аутоагресивної суїцидальної поведінки в різних регіонах світу. Вважається, що вибір способу суїциду обумовлюється більшою мірою естетичними поняттями людини. На думку Л.З.Трегубова і Ю.Р.Вагіна, є три основні естетичні параметри вибору способу суїцидальних дій:

1. За інших рівних умов людина прагне вибрати той спосіб самогубства, який найбільше відповідає її поняттям про честь і красу, прийнятності й допустимості того або іншого способу самогубства в даному соціальному середовищі.

2. За інших однакових умов людина прагне вибрати той спосіб, який, на її думку, приводить до найменшого спотворення тіла.

3. За інших рівних умов людина завжди зважає на те, які естетичні переживання викличе вигляд її тіла в оточуючих.

Разом з естетичними критеріями при виборі способу аутоагресії нерідко значущою є болючість або безболісність передбачуваної дії.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка