І. Ф. Аршава, О. О. Назаренко посібник до вивчення курсу «психологія важковиховуваних дітей» Дніпропетровськ рвв дну


Адиктивна та кримінальна поведінка як крайні форми соціальної дезадаптації



Скачати 474,5 Kb.
Сторінка13/23
Дата конвертації25.03.2020
Розмір474,5 Kb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   23
8. Адиктивна та кримінальна поведінка як крайні форми соціальної дезадаптації

У вищеподаних розділах ми розглянули типи важковиховуваності підлітків, поведінка яких не виходить за рамки юридично припустимих норм. Подальше поглиблення соціальної дезадаптації виявляється у виникненні делінквентної поведінки, тобто в здійсненні підлітками дрібних правопорушень, за які їх украй рідко притягають до відповідальності. Потім цей перехідний період завершується входженням підлітка в злочинне угруповання й початком кримінальної діяльності.

Адиктивна поведінка — термін, що позначає поведінку людини, яка зловживає алкоголем або іншими наркотичними (токсикоманічними) речовинами (хімічна залежність). Ми об’єднуємо алкоголізм, наркоманію, токсикоманію в одну групу соціально – дезадаптивної поведінки, тому що всі ці явища мають єдину природу. Звичайні уявлення про те, що пияцтво "краще", ніж уживання наркотиків, є оманою. Справді, зовнішня картина поведінки й суб'єктивний стан людини після прийому тієї або іншої речовини різні, але суть їх одна — зміна психічного стану. Тому з погляду психологічного аспекту проблем алкоголізму, наркоманії й токсикоманії доцільно дати всім речовинам, що викликають зміни психічного стану, одну назву. Так, Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) визначає алкоголізм як одну з форм наркоманічної залежності й пропонує вживати термін "залежність" стосовно як алкоголю, так і інших наркотичних засобів. У третьому виданні довідника з діагностики й статистики психічних розладів визначаються п'ять видів речовин, уживаних для зміни психічного стану: алкоголь; барбітурати й седативні засоби з аналогічною дією; опіати; амфетамін та психостимулятори з аналогічною дією; препарати індійських конопель (гашиш, марихуана).

Зважаючи на те, що вживання тих або інших вищеперерахованих речовин багато в чому визначається ступенем сформованості хімічної залежності, зарубіжні вчені пропонують розглядати стадії розвитку наркоманії відповідно до того, яку речовину приймає людина: 1-ша стадія — паління тютюну (нікотиноманія); 2-га стадія — вживання алкоголю; 3-я стадія — паління марихуани; 4-та стадія — вживання власне наркотичних препаратів, заборонених для немедичних цілей.

Розглянемо докладніше, як відбувається перехід від важковиховуваності до кримінальної й адиктивної поведінки. На цьому шляху знаходиться етап делінквентної поведінки. Суть цього періоду полягає в тому, що підліток ніби шукає "межі припустимого" у своїх діях. Вивчаючи таку форму поведінки важковиховуваних підлітків, як "пошук меж припустимого", Л.Б.Філонов виявив способи захисту, що їх використовують важковиховувані підлітки для зняття напруги, яка завжди виникає при виході з зони повсякденної, нормативної поведінки. Спостерігаються два типи захисту від цього гальмуючого додаткового впливу. Якщо моральна (або правова) норма, яку збирається порушити підліток, ним визнається, тобто є референтна, то насамперед нейтралізуються такі внутрішні етичні структури, як совість і каяття. Для цього застосовуються своєрідні способи "глушіння" совісті й каяття, що й виступають у ролі захисних механізмів, які блокують ці внутрішні впливи. Спеціальні питання, включені в систему стандартизованого інтерв'ю, показали, що у важковиховуваних є своя система виправдання вчинків. Насамперед це типове уявлення про те, що є такі люди, яким багато чого дозволено: "Правила існують лише для середніх людей". Другий тип захисту призначений для знецінювання, ігнорування самих соціальних норм. У цьому випадку підлітки виступають проти всіх, як вони говорять, "моралей". Як механізм такого захисту в них включається смисловий бар'єр.

Потужним фактором утягнення підлітка в злочинну діяльність є його входження в асоціальне угруповання. Саме тут він знаходить відчуття захищеності, емоційну підтримку, способи самореалізації та можливість заслужити позитивну оцінку — усе те, що йому так не вистачало у його колишньому найближчому соціальному оточенні.

Для важковиховуваного за типом педагогічної занедбаності такий перехід не вимагає зусиль. Оскільки його моральні принципи й соціально схвалювані норми поведінки так і не були сформовані, він легко засвоює ціннісні орієнтації нових друзів. Саме такі підлітки, як правило, складають основу асоціальних угруповань, підтримують їх ідеологію, традиції, стають помічниками дорослих рецидивістів, які звичайно (явно або таємно) спрямовують діяльність такої групи.

Для важковиховуваних підлітків ситуативного типу також можливе перебування в асоціальних групах. Найбільш часто вони потрапляють туди у випадку втечі з дому (у період бродяжництва), наприклад із метою довести дорослим своє право на самостійність. Однак внутрішньо вони залишаються далекими цьому середовищу і в міру виходу з кризової ситуації намагаються порвати зв'язки з такими угрупованнями.

Власне важковиховувані підлітки стають на шлях протиправної поведінки найбільш усвідомлено й міцно. Унаслідок того, що їх діяльність детермінується особистісними новоутвореннями, насамперед неузгодженістю відносин, вони здатні поводитись асоціально, зберігаючи при цьому впевненість у тім, що їх дії обумовлені моральними принципами. Таким чином, саме в протиправній діяльності власне важковиховуваний підліток найбільш повно задовольняє свої неадекватно завищені домагання, самостверджуючись за рахунок відчуття своєї влади над жертвою. При цьому механізм неузгодженості відносин звільняє його від будь-яких сумнівів у своїй правоті, докорів совісті, почуття жалості та ін.

Зважаючи на те, що власне важковиховувані підлітки, як правило, більш інтелектуально розвинені й більшою мірою особистісно зрілі, ніж їх педагогічно занедбані однолітки, вони частіше стають лідерами злочинних угруповань. Особливу увагу слід звернути на тих підлітків, важковиховуваність яких обумовлена відхиленнями в особистісному та психічному розвитку. Відомо, що багато хто з них стає злочинцем. Проте такий зв'язок ні в якому разі не можна вважати фатальним. Так, якщо ми проаналізуємо біографії тих злочинців, у яких діагностована дебільність (а таких близько 30 %), то стане очевидним, що до протиправної поведінки вони прийшли через педагогічну занедбаність як вторинний дефект, обумовлений соціумом.

Аналогічно розглядаючи долі неповнолітніх правопорушників з акцентуаціями характеру, ми також можемо констатувати, що основну роль у їх соціальній дезадаптації відіграло все-таки найближче оточення і в першу чергу родина. Навіть підлітки-психопати, незважаючи на всю серйозність цього первинного дефекту, при правильному психолого-педагогічному підході можуть поводитися відповідно до соціально схвалюваних норм.

Причини алкоголізму й наркоманії неповнолітніх складні й багатоаспектні: від економічних і соціальних до психофізіологічних, включаючи властивості самих психотропних речовин, точніше специфіку їх впливу на мозок людини. Проте жодна з цих причин не є вирішальна, не може виступати як основна у виникненні адиктивної поведінки конкретного неповнолітнього.

Сполучення різних факторів виникнення психічної залежності від алкоголю або наркотиків, інтенсивність їх впливу, безумовно, мають значення, однак головна роль належить усе ж переживанню підлітком своєї життєвої ситуації.

Суть алкоголізму та наркоманії полягає в тому, що в цьому випадку метою людини є зміна свого психічного стану. Тому знайти психологічні причини алкоголізму й наркоманії означає відповісти на запитання, чому людина хоче змінити свій психічний стан саме штучним (хімічним) шляхом.

Психологічні аспекти боротьби з алкоголізмом і наркоманією неповнолітніх полягають насамперед у виявленні психологічної готовності до вживання психотропних речовин, тобто таких психологічних особливостей підлітків, що є своєрідною "слабкою ланкою" в процесі соціалізації особистості. Саме ці психологічні особливості провокують "відхід від реальності" при зіткненні з життєвими труднощами.

Пошук "структури особистості" алкоголіка або наркомана, а також дослідження з метою виявлення "специфічного профілю" особистості проводилися в основному зарубіжними вченими з застосуванням багатьох особистісних тестів. Результати показали, що існує ряд спільних рис, властивих людям, які зловживають наркотиками або алкоголем. Це слабкий розвиток самоконтролю, самодисципліни, низька стійкість до різних несприятливих впливів, невміння переборювати труднощі, емоційна нестійкість, схильність неадекватно реагувати на фруструючу ситуацію, невміння знайти продуктивний вихід із конфлікту.

Отже, потяг підлітка до вживання психоактивних речовин є симптомом більш загального особистісного неблагополуччя. Психологічна готовність підлітка до вживання психотропних речовин, яка формується поступово, реалізується в разі виникнення відповідної ситуації в його житті. Явище, коли неповнолітній починає зловживати алкоголем або наркотиками, практично ніколи не буває випадкове, ситуативне, а є логічним завершенням попереднього розвитку. Відсутність у підлітка психологічної готовності до вживання психоактивних речовин, навпаки, дає йому своєрідний "запас міцності", що забезпечує можливість протистояти несприятливому впливу алкогольного середовища.

Уживання психотропних речовин підлітками, які не мають психологічної готовності до цього, звичайно не закріплюється як звична форма поведінки й у міру дорослішання, набуття особистісної зрілості проходить "саме по собі" без втручання медиків і вжиття яких-небудь інших заходів впливу.

Будучи елементом девіантної поведінки, зловживання алкоголем і наркотичними речовинами також, як правило, починається в групі. Звичайно це те саме асоціальне угруповання, у якому бере початок і кримінальна поведінка. Однак серед елітарної молоді існують свої групи, де вживання психотропних речовин (найчастіше наркотиків) є елементом їх субкультури, невід’ємного складового життєвого стереотипу. Потрапляючи в компанію, що пиячить, підліток поводиться згідно з її алкогольними звичаями, тобто п'є так, щоб "не відстати від інших", а не відповідно до свого самопочуття, як це робить доросла людина. Оскільки в таких компаніях звичайно прийнято пити до "відключення", то підліток уживає великі дози спиртного. Це призводить до того, що контроль організму за кількістю випитого придушується з самого початку. Симптом алкоголізму — втрата контролю — виникає, хоча контроль втрачається, ще не встигнувши сформуватися. Іншими словами, вплив алкогольної групи на неповнолітнього призводить до перекручення стадій сп’яніння, що веде найкоротшим шляхом від зловживання до хвороби, причому ознаки алкоголізму спостерігаються раніше, ніж сформовується хвороба.

В асоціально спрямованій групі завжди має місце зловживання алкоголем, оскільки це обов'язковий атрибут злочинного світу. Перетворення такої групи на кримінальну або власне наркоманічну відбувається досить часто. Звичайно подібне перетворення пов’язане з появою лідера — дорослого або старшого за віком, часто вже судженого і такого, який має досвід уживання наркотиків. Він починає активно пропонувати підліткам спробувати наркотик, яскраво описуючи його "чудодійні" властивості й переконуючи в нешкідливості наркотичних речовин.

Перші проби наркотику звичайно починаються з паління гашишу. При цьому ті підлітки, у яких паління гашишу викликає негативну реакцію, звичайно не признаються в цьому, а пристосовуються до загального настрою. Рідше першим наркотиком, що пробує підліток, буває препарат опію. Це звичайно буває, коли новачок попадає в уже сформовану наркоманічну групу або має друга — досвідченого наркомана, який умовляє його "довідатися про справжній кайф".

Етап перших проб не є хворобою, він не має ніяких наркологічних закономірностей і цілком належить до поведінкових порушень. Перші проби взагалі можуть залишитися єдиними, якщо це трапилось із благополучними підлітками. Одиничні випадки вживання наркотиків характеризуються множинністю мотивів, а не тільки мотивацією зміни всього психічного стану; тут немає вибірковості, ритмічності прийому. Однак, якщо через несприятливі умови особистісного розвитку в підлітка сформувалася потреба в зміні свого психічного стану, у нього виникає бажання знову й знову вживати наркотичні речовини. Так відбувається перехід до наступного етапу — пошукового полінаркотизму.

Пошуковий полінаркотизм — найбільш поширена форма вживання психоактивних речовин у підлітковому віці. За даними дослідників-наркологів, 46,3 % всіх обстежених ними підлітків уживали наркотики саме в такий спосіб. На цьому етапі підлітки встигають перепробувати всі психоактивні речовини, які вони можуть дістати. Вживання наркотиків спочатку виступає як компонент приємного проведення часу, а не як самоціль. На етапі пошукового полінаркотизму потяг до наркотику поки ще відсутній, у підлітка немає психічної залежності від нього. Це скоріше стандарт групової поведінки, ситуаційна (групова) залежність, коли бажання вжити ту або іншу психоактивну речовину виникає тільки в певній ситуації й певному оточенні. У підлітків на цьому етапі вже існує готовність до адиктивної поведінки. У період пошукового полінаркотизму для підлітка не має значення, яку саме психоактивну речовину вживати. Перевага спочатку віддається алкоголю та легкодоступним наркотикам, що вважаються «нешкідливими» й оживляють бездумну комунікацію. Потім можна спостерігати своєрідне колекціонування: спробувавши новий наркотик, підліток із гордістю розповідає про свої відчуття друзям, ділиться враженнями від "кайфу" так само, як філателіст демонструє нову марку. Кожен учасник групи прагне поповнити свою "колекцію" відчуттів від наркотиків.

Поступово етап пошукового полінаркотизму переходить в етап фонового полінаркотизму. Підліток визначає наркотик, від якого отримує найбільше задоволення. Поява такої вибірковості, надання переваги певному наркотику на тлі інших — відмінні риси даного етапу. При цьому потягу навіть до «найбільш приємного» наркотику поки що немає, психологічна залежність відсутня.

На етапі фонового полінаркотизму підвищується толерантність до психоактивних речовин, знижуються або зникають захисні рефлекси. Перевага віддається звичайно речовині з найбільш високою наркогенністю або препарату, до якого підліток виявився найбільш чутливим унаслідок своїх індивідуальних особливостей. Найбільш часто такою речовиною є опій (точніше, його сурогат) і снодійні препарати, значно рідше — гашиш, ефедрин. Практично не зустрічається на цьому етапі вживання хінолітиків і летких речовин (інгалянтів).

Тривалість етапу фонового полінаркотизму невелика — від трьох тижнів до півроку. Цей етап наче підготовлює становлення першої стадії наркоманії.

Таким чином, захворювання алкоголізмом і наркоманією ніколи не буває випадковим ("через цікавість"), раптовим. Йому завжди передують досить тривалий період соціальної дезадаптації дитини (спочатку в родині, а потім і в школі), період перших проб психоактивних речовин, пошуковий полінаркотизм, де основну роль відіграють стандарти групової поведінки, фоновий полінаркотизм, коли все виразніше виявляється мотив зміни психічного стану за допомогою того наркотику, якому віддається перевага.

Отже, схема виникнення психічної залежності від алкоголю й наркотиків включає такі елементи:



  1. нездатність підлітка до продуктивного виходу із ситуації ускладненості задоволення життєво важливих соціальних потреб, що виникає внаслідок певного сполучення особистісних властивостей (особистісна схильність);

  2. несформованість або неефективність способів психологічного захисту особистості, що перетворюють особистісну схильність на психологічну готовність до зловживання психотропними речовинами;

  3. наявність фруструючої ситуації, що актуалізує прояв ("вмикання") цієї психологічної готовності;

  4. поінформованість підлітка про властивості психотропних речовин, що дозволяють зняти психічну напруженість, досягти емоційного комфорту.

Особистісні особливості підлітків, що входять у структуру психологічної готовності до адиктивної поведінки, такі:

1. Підлітки, схильні до адиктивної поведінки, не почувають себе суб'єктами своєї діяльності (мотивація уникання). Не усвідомлюючи себе суб'єктами власної діяльності, вони вважають, що не можуть керувати обставинами свого життя, досягти позитивних емоцій завдяки виконанню суспільно корисної діяльності. Але потреба в досягненні позитивних емоцій від цього не втрачається. Підліток прагне відчути стан задоволення, радості, але не бачить шляхів досягнення цього. Довідавшись, що такий стан можна викликати штучно, підліток починає вживати психотропні речовини.

2. Самооцінка й рівень домагань і їх співвідношення в підлітків, схильних до вживання наркотиків і зловживання алкоголем, істотно відрізняються від показників як підлітків "групи ״норма", так і важковиховуваних учнів, які не вживають психотропні речовини. Найбільш показовою в цьому плані ознакою є відмова продовжувати діяльність у разі виникнення незначних труднощів. Таким чином, самосвідомість підлітків, схильних до адиктивної поведінки, суперечлива: навіть за наявності високої мотивації досягнення мети вони відмовляються від продовження діяльності у випадку зіткнення з труднощами. Така поведінка спостерігається в 57 % підлітків, схильних до вживання наркотиків і алкоголю. Страх неуспіху, небажання навіть спробувати перебороти труднощі свідчать про невпевненість у собі. Водночас, незважаючи на невпевненість у своїх інтелектуальних здібностях, вони виявляють підвищений рівень домагань. Якщо підліток має підвищений рівень домагань, але не усвідомлює своєї неспроможності досягти бажаного, то він може зберігати звичайний рівень самоповаги і впевненість у собі. Якщо ж механізми психологічного захисту не ефективні, то підліток усвідомлює свою неспроможність, що викликає в нього психічну напругу, негативні емоційні переживання. Вживання наркотичних речовин знімає всі ці негативні відчуття, і підліток вважає цей ілюзорний вихід найбільш прийнятним.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   23


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка