Хань юйцень дисертація формування умінь художньо-творчої самоорганізації майбутніх учителів музичного мистецтва в процесі фахової підготовки



Сторінка47/66
Дата конвертації25.03.2020
Розмір9,81 Mb.
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   66
Презентація досвіду художньо-творчої самоорганізації Майстром:

• коротко характеризуються основні ідеї художньо-творчої самоорганізації;

• описуються досягнення в роботі;

• доводиться результативність діяльності, яка свідчить про ефективність художньо-творчої самоорганізації;

• визначаються проблеми й перспективи в роботі Майстра.



2. Представлення системи роботи:

• описується система заходів у режимі художньо-творчої самоорганізації, що презентується;

• визначаються основні прийоми роботи, які Майстер буде демонструвати слухачам.

3. Проведення імітаційної гри:

• майстер проводить захід зі студентами, демонструючи прийоми ефективної роботи;

• слухачі одночасно грають дві ролі: учнів експериментальної групи та експертів, присутніх на відкритому заході.

4. Моделювання:

• студенти виконують самостійну роботу з конструювання власної моделі заходу в режимі технології Майстра;

• майстер виконує роль консультанта, організовує самостійну роботу студентів і керує нею.

ІІІ. Афішування – представлення виконаних робіт:

1. Рефлексія:

• проводиться дискусія за результатами спільної діяльності студентів і Майстра.



Умови результативної роботи студентів майстер-класу:

• мотивація усвідомленої діяльності всіх студентів, які беруть участь у роботі майстер-класу;

• підвищення рівня теоретичної та методичної підготовки студентів;

• готовність студентів і Майстра до художньо-творчої самоорганізації;

• рефлексія діяльності студентів і Майстра в процесі художньо-творчої самоорганізації.

У дослідженні також використовувалися відеоматеріали майстер-класів, проведених доцентом кафедри теорії та методики постановки голосу Є. Проворовою в Полтавському національному педагогічному університеті імені В. Г. Короленка, в межах міжнародного конкурсу вокального мистецтва до 60-річного ювілею О. В. Гурця, у Житомирському державному університеті імені Івана Франка1; майстер-клас із постановки голосу завідувача кафедри теорії та методики постановки голосу, професора О. Гурця2; майстер-клас доцента НПУ імені М. П. Драгоманова Е. Колосової3, а також майстер-класи видатних співаків зі світовим ім’ям: Т. Синявської4, О. Ведерникова5, Ренати Скотто, Ілєани Котрубас, О. Образцової6, Л. Казарновської7 та інших.

У підсумку зазначимо, що майстер-клас – форма організації активної самостійної роботи студентів, під час проведення якої використовувались емпіричні методи дослідження: спостереження, вивчення документів і результатів діяльності. Таким чином, майстер-клас створює умови для зростання фахової майстерності на основі рефлексії власного досвіду художньо-творчої самоорганізації.

У низці форм, які використовувалися на цьому етапі, можна виокремити коучинг-техологію (від англ. сoaching – наставляти, надихати, тренувати для спеціальних цілей, підготовляти до вирішення певних завдань), основною метою якої була допомога студентам у самостійному знаходженні власного рішення в процесі художньо-творчої самоорганізації.

У науковій літературі закріпилося твердження, що коучинг – це філософія, що включає тренінгові технології, спрямовані на формування нових способів мислення, поведінки, які можуть бути успішні в процесі взаємодії з людьми та сприяти ефективному професійному становленню особистості. На думку Н. Зирянової, мета коучингу в навчанні – допомагати учням вчитися активно та свідомо, підтримувати їх намір самостійно здобувати знання, сприяти тому, щоб вони могли максимально використовувати власний потенціал, розвивати навички, краще виконувати свої навчальні обов’язки і в результаті – досягати бажаних результатів [57, c. 47].

С. Романова метою коучінгу в освіті називає розкриття внутрішнього потенціалу особистості студента; розвиток особистості через делегування відповідальності; досягнення високого рівня відповідальності й усвідомлення в усіх учасників коучінгу.



Парадигма коучінгу, як особливого стилю навчальної взаємодії, відповідно до тверджень автора, базується на таких пропозиціях: люди здатні змінюватися лише в тих випадках, коли самі захочуть цього й готові до цього; наші переконання щодо власних можливостей, напряму пов’язані з нашими досягненнями; те, як ми визначаємо успіх, здійснює прямий вплив на наші досягнення; ми обмежуємо наш потенціал рамками наших переконань (наприклад, передбачаючи, що певні речі неможливі через зовнішні або ситуаційні бар’єри); люди вчаться лише тоді, коли дійсно залучені в процес; ми можемо вчитися за допомогою всього, що ми робимо, проте навчання відбувається лише тоді, коли ми мислимо й будуємо плани на майбутнє; для того щоб допомагати іншим, ми повинні безперервно прогресувати самі [160, c. 84].

Як зазначають О. Дмитрієва та Н. Тренькаєва, основними принципами коучингу як особливого стилю навчальної діяльності є:

1. Принцип усвідомленості і відповідальності. Передбачається, що коучинг слугує розширенню меж усвідомлення дійсності в ході аналізу поставленого завдання. Збір усієї необхідної інформації для вирішення завдання та її аналіз особистість робить самостійно за сприяння коуча. Усвідомленість допомагає взяти відповідальність за свої дії. Працюючи в коучингу, людина бере на себе відповідальність за все, що відбувається з нею в житті, і перестає бути жертвою обставин. Для цього використовуються спеціальні техніки, головна з яких – запитальні технології коучингу. Іншими словами, спочатку в технології коучингу закладена ситуація самовизначення, де студентові допомагають зайняти таку позицію по відношенню до самого себе й до художньо-творчої дійсності, в якій відбувається його становлення як суб’єкта процесу індивідуалізації.

2. Принцип відсутності оціночної (експертної) позиції. У ході коуч-консультування коуч не займає оціночну позицію, не дає порад або готових рішень, не переносить свій досвід. Особистість завжди сама ухвалює рішення про наступний крок, який вона зробить на шляху до своєї мети й сама несе відповідальність за його успіх.

3. Принцип взаємозв’язку. В межах цього принципу особистість розглядається як складна система, що функціонує на різних рівнях. Робота над конкретною метою в ході проведення коучингу впливає на інші сфери життєдіяльності. Позитивні результати в одній сфері діяльності призводять до досягнень в інших.

4. Принцип рівності. Коучинг заснований на комунікативному співробітництві та спрямований на формування партнерських відносин між коучем і клієнтом.

5. Принцип поетапного розвитку. Працюючи в межах коучингу, слід стежити за тим, щоб кожен крок особистості на шляху досягнення поставленої мети знаходився в «зоні найближчого розвитку».

Цілком слушними є висновки авторів, що методи та прийоми коучингу є надійнимом інструмент, що дозволяє ефективно досягати цілей не тільки в освітньому просторі, але й власне в професійному становленні майбутніх фахівців. Коучинг сприяє становленню культури професійного саморозвитку, організовуючи освітній процес як процес «саморуху» людини [45, с. 145–146].

Сидоренко В. зазначає, що «педагогічний коучинг передбачає системність, вертикальну й горизонтальну цілісність неперервного освітнього процесу; інтеграцію формальної, неформальної та інформальної освіти, навчальної, практичної та самоосвітньої діяльності; урахування змісту навчальних потреб педагога на різних стадіях життєвого циклу; єдність професійної, загальної та гуманітарної освіти тощо. В основі педагогічного коучингу покладено ідею про те, що кожна особистість неповторна, відрізняється власними потребами, цілями, інтересами, мотивами, задоволення яких передбачає індивідуальні способи, форми, підходи до підвищення професійного й особистісного рівня [170, с. 14].

Таким чином, основною метою коучингу в нашому дослідженні є допомога студентам у тому, щоб вони самостійно знаходили рішення в процесі художньо-творчої самоорганізації. Викладач-коуч допомагає студентам знайти власне рішення, а не вирішує проблему за них. Він повинен бути експертом у тому, як допомогти студентам у розкритті їхніх власних можливостей.

Л. Обух [139, c. 43-46], розробляючи проблему музично-педагогічного коучингу, визначає це поняття як систему принципів і прийомів, що дають можливість розкрити творчий потенціал особистості музиканта, а також допомагають і мотивують його в пошуку ефективних шляхів подолання психофізіологічних перепон і комплексів на етапах професійного становлення. Автор так класифікує види коучингу:



  • Каталог: images


    Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   43   44   45   46   47   48   49   50   ...   66


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка