Хань юйцень дисертація формування умінь художньо-творчої самоорганізації майбутніх учителів музичного мистецтва в процесі фахової підготовки


Зміст та структура вмінь художньо-творчої самоорганізації майбутніх учителів музичного мистецтва



Сторінка22/66
Дата конвертації25.03.2020
Розмір9,81 Mb.
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   66
1.2. Зміст та структура вмінь художньо-творчої самоорганізації майбутніх учителів музичного мистецтва
Психологічні, педагогічні й методичні дослідження, що стосуються проблеми самоорганізації студента в освітньому процесі, свідчать про те, що їй відводиться важлива роль у структурі навчальної діяльності, зокрема художньо-творчій, оскільки самоорганізація є основним компонентом системи самоврядування. За умови сформованості у студентів цих умінь вони зможуть успішно аналізувати завдання й умови навчання, раціонально спланувати та грамотно організовувати своє навчання, адекватно оцінити та своєчасно скоригувати або вдосконалити хід роботи, потім підвести підсумки своєї навчальної діяльності, тобто зможуть нею ефективно управляти. Від того, наскільки в майбутніх учителів музичного мистецтва сформовані перераховані вміння, значною мірою залежить і їх активність у процесі навчання і результативність їх художньо-творчої діяльності в цілому.

У ході проведених нами досліджень виявлено, що для формування вмінь художньо-творчої самоорганізації необхідно: усвідомлення особистої значимості цих умінь; установка на оволодіння певним умінням; розуміння майбутнім учителем музичного мистецтва узагальненого правила й актуалізації знань; розкриття змісту кожного вміння як певної сукупності дій та операцій і способів виконання дій; організація практичної діяльності та вправ з оволодіння вмінням; контроль за рівнем сформованості вміння; оцінювання перебігу й результатів діяльності.

Вважаємо за потрібне розкрити загальноприйняте розуміння вмінь, навчальних умінь та професійних умінь у наукових дослідженнях.

У широкому сенсі наукове поняття вміння означає результат оволодіння студентами новою дією (способом дії), що ґрунтується на відповідному правилі (або знанні), а також на його використанні під час вирішення конкретних завдань. Це означає, що дії, в основі яких лежать уміння, відрізняються тим, що їм властива доцільність, що виражається у виборі тих чи інших прийомів діяльності. Особливо це важливо тому, що прийомів діяльності багато, але для здійснення певного акту потрібно вибрати з цієї множини прийомів оптимальні, найбільш підходящі та продуктивні. Тобто саме відбір студентами необхідних способів діяльності й визначає сутнісну сторону сформованості конкретного вміння.

Уміння трактується також як виконання відповідних прийомів на практиці. Для цього слід знати умови, яких повинні дотримуватися студенти для досягнення поставленої мети.

Термін «уміння» тісно пов’язаний із поняттям «навичка», яке можна визначити як «автоматизоване» (тобто закріплене вправами, організоване цілеспрямованим повторенням, заснованим на тій чи іншій методиці) вміння виконувати ту чи іншу дію. Багато разів повторюване вміння стає навичкою.

Аналіз наукової літератури, присвяченій умінням, навичкам, способам навчально-професійної діяльності показав, що існує багато класифікацій, серед яких ми візьмемо за основу класифікацію Ю. Бабанського, що включає: 1) загальнологічні вміння (вміння планувати свою діяльність, створювати сприятливі умови діяльності тощо); 2) загальнодіяльнісні вміння (вміння сприймати інформацію, логічно осмислювати навчальний матеріал, виділяючи в ньому головне; вміння вирішувати проблемні пізнавальні завдання та здійснювати самоконтроль і самооцінку навчально-пізнавальної діяльності; вміння здійснювати пошук інформації, вміння працювати з інформаційними джерелами тощо); 3) специфічні вміння, зумовлені особливостями професійної діяльності [4].



К. Платонов виділяє такі рівні сформованості вмінь [151, c. 98–103]:

1) початкове вміння (слабо виражене ставлення до навчально-професійної діяльності, навіть прості види самостійної роботи вирішуються неефективно, діяльність здійснюється з опорою на побутові знання, вміння й навички, вироблені шляхом проб і помилок);

2) недостатньо розвинене вміння (недостатньо виражене ставлення до навчально-професійної діяльності, але знання про способи виконання самостійних видів діяльності в цілому засвоєні, навчально-пізнавальна діяльність носить наслідувальний характер, самостійність проявляється нерегулярно й тільки під керівництвом педагога-консультанта);

3) середньорозвинені вміння (потреба в навчально-професійній діяльності в цілому сформована, знання про способи її здійснення засвоєні, діяльність носить репродуктивний характер, у діях присутня самостійність, однак потрібна постійна мотивація зі сторони педагога);

4) високорозвинене вміння (потреба в навчально-професійній діяльності сформована повністю, знання про способи її здійснення засвоєні, діяльність носить продуктивний характер, досить часто проявляється самостійність, при цьому допомога педагога або консультанта мінімальна);

5) майстерність (потреба в навчально-професійній діяльності й самоосвіті сформована, відзначається глибокий інтерес до неї, діяльність носить творчий характер, постійно проявляється самостійність, непотрібно участі педагога).

Професійні вміння – це освоєний фахівцем комплексний спосіб успішних професійних дій у нестандартних, незвичайних, складних ситуаціях. В основі його лежить психічне утворення, що об’єднує знання й навички фахівця зі спеціальною навченістю використовувати їх у діях у таких ситуаціях. В умінні є елементи автоматизму, але в цілому воно завжди здійснюється усвідомлено.

Аналіз наукової літератури, дисертаційних джерел, теорії та практики вищої освіти свідчить про зростання інтересу до проблеми формування вмінь самоорганізації особистості. Досить широко представлені роботи, спрямовані на вирішення проблеми самоорганізації в навчальній діяльності студентів закладів вищої освіти (С. Котова, О. Ішков, Н. Дмітрієнко, М. Курнєв, Л. Фалеєва та ін.); у підготовці студентів педагогічних спеціальностей (С. Кулікова, Т. Новаченко, В. Філоненко, Н. Дуднік та ін.); у неперервній і післядипломній педагогічній освіті (В. Виненко, В. Арешонков, Н. Попова та ін.). Усі ці дослідження об’єднує те, що саме здатність до самоорганізації, незважаючи на вік студентів і спеціальність, яку вони обрали, є корисною та необхідною якістю особистості у вивченні фахових дисциплін.

Вважаємо що варто розглядати вміння самоорганізації особистості в руслі розуміння загальних умінь. Головними відмінними особливостями цих умінь є: комплексний характер; інтеграційний взаємозв’язок; високий рівень саморегуляції особистості, значна продуктивність; сприйняття їх особистістю як значущих не тільки професійно, але й особистісно. Ці особливості надають умінням самоорганізації імпульс додаткової синергії, який виводить їх на більш високий рівень (порівняно з уміннями організації).

Уточнимо, що оскільки процес самоорганізації виростає з процесу організації завдяки більш складним, відкритим зв’язкам усередині елементів організації, то логічно припустити, що вміння самоорганізації особистості за своїм операційним змістом будуть співпадати з уміннями організації особистості. Відмінності ж умінь самоорганізації особистості від умінь організації особистості будуть знаходитися в площині не кількісної переваги, а в площині більш високого якісного рівня розвитку даних умінь.

Я. Устинова пропонує під уміннями самоорганізації та самоконтролю навчальної діяльності розуміти здатність суб’єкта навчання раціонально організовувати й поетапно здійснювати свою навчальну діяльність, виконувати контроль і корекцію її перебігу й результатів на всіх етапах здійснення в різних умовах із метою підвищення ефективності свого навчання й удосконалення процесу її організації на основі свідомого застосування накопичених знань, навичок, досвіду [190, c. 51].

Відповідно до висновків автора, самоорганізації та самоконтролю відводиться значне місце в структурі навчальної діяльності, вони є основними ланками системи самоврядування навчальною діяльністю. Сформованість цих умінь у студентів дозволяє їм успішно аналізувати умови й завдання навчання, раціонально планувати й організовувати своє навчання, адекватно оцінювати, своєчасно коригувати та вдосконалювати процес і результати своєї навчальної діяльності, іншими словами, управляти нею. Від сформованості даних умінь у студентів величезною мірою залежить їх активність у навчанні, а також ефективність і результативність їхньої навчальної діяльності.



До комплексу вмінь самоорганізації та самоконтролю навчальної діяльності автор пропонує включити: вміння визначати й формулювати цілі та завдання власної навчальної діяльності, вміння діагностувати й аналізувати стан навчальної діяльності, вміння планувати та конструювати процес навчальної діяльності, вміння організовувати навчальну діяльність відповідно до плану за умови постійного самоконтролю, вміння оцінювати власну навчальну діяльність, уміння коригувати й удосконалювати власну навчальну діяльність [190, c. 51].

Досліджуючи проблему організації самостійної навчальної діяльності студентів О. Малихін, на підставі досліджень Я. Устинової, доводить, що вміння самоорганізації генетично споріднені з уміннями самооцінки й самоконтролю, оскільки вони є характеристичними виявами процесів САМО під час організації самостійної навчальної діяльності. Під умінням самоорганізації та самоконтролю навчальної діяльності автор розуміє здатність суб’єкта учіння раціонально організовувати й поетапно здійснювати свою навчальну діяльність, виконувати контроль і корекцію її ходу й результатів на всіх етапах реалізації в різних умовах з метою підвищення ефективності свого учіння та здійснення самостійної навчальної діяльності, а також удосконалення процесу її організації на основі свідомого застосування накопичених знань, навичок, досвіду [114, c. 22–23].

О. Малихін окреслює шість комплексних умінь самоорганізації та самоконтролю навчальної діяльності студентів педагогічних закладів вищої освіти, які представлено в таблиці 1.2 (подаємо в авторській редакції). Автор зауважує, що кожне вміння має свій зміст – набір визначених дій, що здійснюються відповідно до поставленої мети на основі наявних знань і навичок. Кожне вміння (і його складові) виконує лише йому притаманну роль, і знаходиться на певному рівні розвитку (сформованості) та являє собою функціональну цілісність, обумовлену взаємодією його компонентів у комплексі [115, c. 125–127].


Каталог: images -> 2019 -> manual


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   18   19   20   21   22   23   24   25   ...   66


База даних захищена авторським правом ©pedagogi.org 2019
звернутися до адміністрації

    Головна сторінка